Версiя для друку Обговорити в форумi

Хроніка окупації

Розмови про те, що Росія може приєднати до себе Крим, почалися ще до Олімпіади. І ці чутки посилено мусувалися в Криму, що, мовляв, Олімпіада закінчиться і буде анексія. Так, власне, і сталося...
Стало страшно, коли з’явився в Сімферополі натовп брудних людей у папахах, що говорили зі специфічним, некримським, акцентом. Вони стояли біля всіх адмінбудівель, ми бачили, що будівлі захоплюють. Вони навіть перевіряли сумки перехожих. Повз Верховну Раду Криму не можна було пройти, щоб тебе не обшманали. І ось ці люди почали командувати.
Чужинці прийшли в наше місто – брудні, немиті, страшні й нахабні, вони різко відрізнялися від городян. Я роботу закінчувала пізно й намагалася завжди викликати таксі, мені було страшно ввечері в місті. Вранці їздила на маршрутці. Одного разу почула – чоловік на задньому сидінні голосно розмовляв телефоном і комусь розповідав: «Ми зараз «тримаємо» будівлю прикордонних військ, мужики постійно хочуть жерти і пити, жерти і пити». Тобто такий контингент «керував» у Криму. Зібрали тих, хто тинявся біля пивних ларків, хто відсидів, і створили з них ту саму «самооборону». А потім пішли «віджимання» – територій, підприємств, справжній бандитизм.
Вражала, звичайно, тоді реакція київської влади. Ми до кінця сподівалися, що вона буде. Чому військовим не давали наказ чинити спротив? Думаю, якби Київ повівся інакше, то кримчани, які не підтримували проросійський сценарій, піднялися б. Усіх, навпаки, закликали не реагувати, людей лякали війною. І ось тоді закралася ця страшна думка, що Крим «зливають».
Коли вивісили російські прапори, не особливо вразило – це було передбачуваним. Мене більше вразило, як зривали українські. Їх топтали, рвали. Ось ця ненависть вражала. І ще те, як до цього ставляться знайомі, колеги. Задоволений ти чи незадоволений, але можна було виявити елементарну повагу до країни, до незалежної України, в якій ти жив 20 з гаком років, і треба сказати, жив добре.
А потім усіх автоматично оголосили громадянами Росії... Всіх змусили отримати російські паспорти, тому що ніхто не хоче втрачати своє житло, майно, роками нажите. А якщо у тебе немає російського паспорта, термін твого перебування тут обмежений. У держслужбовців просто-напросто відібрали українські паспорти.
Навіть коли цей кошмар закінчиться, життя вже ніколи не буде колишнім. Окупація зробила нас іншими, точніше, виявила – хто ми насправді. Це — єдиний, хоч і дуже гіркий її плюс...

Світлана РІЗУНОВА,
кримчанка, підприємець

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема "З потоку життя"