Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2882)
З потоку життя (6054)
Душі криниця (3354)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1458)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1645)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕


МИ ВИЖИЛИ В ТОМУ ПЕКЛ╤, ЩОБ РОЗПОВ╤СТИ ПРАВДУ ЛЮДЯМ…
Вже дорослою людиною Ра╖с╕ Майстренко довелося почути спогади ╕нших людей. Тих киян, як╕,...


29 СЕРПНЯ – ЧЕТВЕРТА Р╤ЧНИЦЯ ╤ЛОВАЙСЬКО╥ ТРАГЕД╤╥
Насправд╕ пут╕нський «зелений коридор» став для наших в╕йськових справжньою дорогою...


ЖОРСТК╤ УРОКИ ДЛЯ КРИМУ В╤Д ГЕТЬМАНА ПАВЛА СКОРОПАДСЬКОГО
Нещодавно в Харков╕ вийшла друком книга «Укра╖нська Держава – жорстк╕ уроки. Павло...


Алла ОСАДЧА. ФЕОДОС╤ЙСЬКА М╤СЬКА ОРГАН╤ЗАЦ╤Я СОЮЗУ УКРА╥НОК (1995-2014)
Лишилась ╓дина шпаринка – «Кримська св╕тлиця», ╕ я щиро вдячна ╖й за можлив╕сть...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#11 за 13.03.2015
ЯК МОСКОВИТИ УКРАЛИ НАШУ НАЗВУ ╤ НАШУ ╤СТОР╤Ю

Перш╕ в╕домост╕ про на ших предк╕в рус╕в, як╕ жили на землях сучасно╖ Укра╖ни, ми знаходимо у в╕зант╕йських хрон╕ках Амартола, Костянтина Багрянородного й ╕н. та у готських — ╕сторика Йордана (VI стол╕ття) та ╕н.
Але нам потр╕бно спуститися значно нижче. За нов╕тн╕ми в╕дкриттями генетик╕в (досл╕дження ╤грек-хромосоми) встановлено, що на укра╖нських землях упродовж тисячол╕ть пост╕йно проживали нащадки одних ╕ тих же предк╕в, народжених близько 10 тисяч рок╕в тому. Б╕льш╕сть укра╖нц╕в мають сп╕льну групу (R1al), отже, ╓ правнуками того самого предка. Тобто цей родов╕д ╕де через ск╕ф╕в, трип╕льц╕в, рус╕в. ╤ стовбур ╕ндо╓вропейсько╖ мови, якою розмовля╓ третина людства, вир╕с на територ╕╖ нин╕шньо╖ Укра╖ни. Це зовс╕м не означа╓, що наш╕ предки були особливим обраним народом, просто п╕сля в╕дступу льодовика ця територ╕я була найпридатн╕шою для ╕снування homo sapiens за два тисячол╕ття до н. е. Зв╕дси й почалося переселення народ╕в на територ╕ю ╢вропи й Аз╕╖. Ки╖в, за визначенням учених, за два стол╕ття до н. е. вже був велелюдним м╕стом.
А в наш╕й ╕стор╕╖ ми беремо за дороговказ «Л╕топис руський», першою частиною якого ╓ л╕топис ченця Ки╓во-Печерського монастиря Нестора Л╕тописця «Пов╕сть минулих л╕т». Нестор вказу╓, що на наш╕й територ╕╖ жили слов’янськ╕ племена, «а називались вони так, де сид╕ли»: деревляни (л╕с, нин╕шня Житомирщина), дрегович╕ (болота — Б╕лорусь), с╕веряни (Черн╕г╕вщина) ╕ поляни, або русь. Ми й без Нестора розум╕╓мо, чому поляни-русь так називалися — бо сид╕ли в межир╕чч╕ р╕чок Рось, Роська, Роставиця. «Бо се т╕льки слов’янський народ на Рус╕, — зазнача╓ Нестор, — поляни, деревляни, новгородц╕, полочани, дрегович╕, с╕веряни, бужани. [...] А се — ╕нш╕ народи, як╕ данину дають Рус╕: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, нарова, л╕б. Ц╕ мають свою мову». Отже, не руську, це — не руськ╕ племена, вони живуть на п╕вн╕ч ╕ п╕вн╕чний сх╕д в╕д Рус╕, на землях, де тепер розташован╕ Москва, Суздаль, Володимир та ╕н. Не будемо лихословити з приводу того, що батько св╕тово╖ ╕стор╕╖ Геродот назива╓ людей, як╕ нин╕ живуть на територ╕╖ Москов╕╖, — андрофагами, тобто людо╖дами, то б╕льше, що сам в╕н там не був, а користався з чужих чуток. У Нестора ми знаходимо численн╕ пов╕домлення, що руси або воювали з чуддю, мордвою, голяддю та ╕н., або водили ╖х з собою на В╕зант╕ю. Знову й знову Нестор п╕дкреслю╓: «Поляни, що жили особно, як ото ми сказали, були з роду слов’янського...».
Московити ж, як╕ п╕зн╕ше назвали себе Рос╕╓ю, вкравши нашу назву, були племенем ф╕нно-мордовським, ╕ назви ╖хн╕ – Волга, Ока, Москва – мордовськ╕.
Поляни ж, руси, й створили першу руську державу Ки╖вську Русь, у як╕й княжили перш╕ княз╕ Кий, Щек ╕ Хорив. Останн╕ми ж князями з русько-полянського роду були Аскольд ╕ Д╕р. А тод╕, за Нестором, прийшов варяжин Олег ╕ вбив Аскольда ╕ Д╕ра.
Спершу держава Ки╖вська Русь була невелика, до не╖ входили земл╕ нин╕шньо╖ Ки╖всько╖ област╕ ╕ п╕вденна частина Черн╕г╕всько╖, але невдовз╕ до них були при╓днан╕ деревляни, дрегович╕, кривич╕, улич╕ (на берез╕ Чорного моря). Русь мала зв’язки або супротивн╕, або вза╓мовиг╕дн╕, торгов╕ з В╕зант╕╓ю, на яку руси часто ходили походами. Про один з перших поход╕в — 800 р. — Аскольда ╕ Д╕ра, ще до так званого прикликання варяг╕в, пов╕домля╓ться в продовженн╕ «Хрон╕ки» Амартола. З давн╕х час╕в серед язичник╕в-рус╕в почало поширюватися християнство. Вже князь Аскольд був християнином, а п╕зн╕ше християнкою була княгиня Ольга. А ще п╕зн╕ше у Корсун╕, в Криму, охрестився князь Володимир ╕ хрестив Русь, з чого Пут╕н виводить, що Крим — ╖хн╕й. Але ж Володимир був ки╖вським князем, а про Москву й чутки не було, вперше про не╖ в л╕топис╕ мовиться за 1147 р╕к п╕д назвою Кучки. Отже, на Рус╕ ╕ серед ╕нших слов’янських племен уже було широко розповсюджене християнство. Але ╕ богослужбов╕ книги, молитви, пропов╕д╕ ченц╕ читали грецькою мовою, незрозум╕лою широкому загалов╕.
Зверн╕мося знову до Нестора Л╕тописця: «Бо коли слов’яни вже жили охрещеними, то княз╕ ╖хн╕ — ╕ Ростислав, ╕ Святополк, ╕ Коцел — послали посл╕в до цесаря Михайла (Михайла III), кажучи: «Земля наша охрещена, а нема в нас учителя, який би нас ╕ учив, ╕ повчав, ╕ витолковував свят╕╖ книги. Не розум╕╓мо ми н╕ грецько╖ мови, н╕ латинсько╖». ╤ попросили, щоб священики вчили людей слов’янською мовою. Вчен╕ мудрец╕ порадили Михайлов╕ звернутись у Болгарське (Моравське) м╕стечко Салунь, де жив вельми вчений муж Лев, а в нього — так╕ ж вчен╕ сини Кирило ╕ Мефод╕й, ╕ прикликали ╖х. Але деяк╕ наближен╕ до цесаря вельмож╕ заперечили: Святе Письмо можна читати лише мовою, якою було зроблено напис на хрест╕, на якому роз╕п’яли ╤суса: «╤сус Назарей, цар ╕удейський». А написано було це ╕удейською, грецькою мовами ╕ латиною. Тод╕ Михайло звернувся до Папи Римського Адр╕ана, а той розкрив перед ним ╢вангел╕╓ ╕ прочитав: «Возглаголять ус╕ма мовами р╕зними велич Божу». ╤ тод╕ за завданням кесаря Михайла Кирило склав слов’янський алфав╕т. Що це був за алфав╕т? Усереднений для вс╕х слов’янських племен болгаро-церковнослов’янський, ним у наш╕й Ки╖вськ╕й Соф╕╖ ╓ напис. Невдовз╕ важка кирилиця була зам╕нена значно прост╕шою глаголицею. Мефод╕й переклав ц╕╓ю азбукою Псалтир, Окто╖х, Апостол, а пот╕м вони з Кирилом переклали й ╢вангел╕╓. Ц╕╓ю мовою, також не зовс╕м зрозум╕лою нашим людям («╤ Бог б╓аше слово, ╕ слово б╓аше од Бога, бо ╕скон╕ ╕ н╕что же не бисть. А ╓жел╕ бисть, м╕р в том св╓тца ╕ тьма ╓го необисть» — це початок глави в╕д ╤оанна), читали Святе Письмо до недавнього часу, а в Рос╕╖ подекуди читають ╕ нин╕. ╤ рос╕йська мова ближча до т╕╓╖, н╕ж укра╖нська. А розмовляли ╕ читали наш╕ предки руською (укра╖нською) мовою, так, л╕тера ╢Р-Ъ у в’ятич╕в читалась як о — конь — вол — воз, у киян — як ╕ — к╕нь — в╕л — в╕з, у п╕вн╕чних с╕верян на Брянщин╕ — як дифтонг уо — куонь, в ╕нших м╕сцях — як дифтонг уи — куинь, як ╕ нин╕ там говорять по багатьох селах. Московити ж говорили мордовською мовою, а зараз вони похваляються взятою в╕д нас мовою: «Великий, могучий и свободный русский язык», ще й не беручи до уваги, що сучасна рос╕йська мова ╓ мовою б╕льшовизму — б╕льшовизац╕╖ народ╕в — мовою агресора. Рос╕йська пропаганда геть зазомбувала св╕й народ. Той ╖╖ мужик н╕коли не на╖вся хл╕ба, а кричить: «Мы — русские, великие, мы поведем мир». Куди ви його поведете? Во╕стину, мав рац╕ю Герцен, коли казав: «Стыдно быть русским». Колись усе це повернеться на круги сво╖. ╤стина восторжеству╓, все стане на сво╖ м╕сця.
Згодом Ки╖вська Русь почала розпросторюватись, колон╕зувати — либонь, соб╕ на лихо — сус╕дн╕ племена (чудь, мордву, голядь...). Мен╕ у великий подив, чому московсько-рос╕йськ╕ вчен╕ муж╕ обходять цей процес, адже це н╕ск╕льки не принижу╓ ╖х, а т╕льки унаочню╓, як ╕ вони п╕зн╕ше ставали русами. Про це у Нестора сказано багато раз╕в. Ось один ╕з цих еп╕зод╕в. На княз╕вському престол╕ сидить князь ╤зяслав Мстиславович, поруч у Переяслав╕ — ╤гор. Вони змагаються за великокняз╕вський ст╕л. Коли ╤зяслав п╕шов на половц╕в, ╤гор захопив у Ки╓в╕ ст╕л. ╤зяслав повернувся з в╕йськом, прогнав ╤горя, захопив Переяслав ╕ закинув ╤горя в поруб — дерев’яну темницю без в╕кон ╕ дверей, т╕льки з лядою вгор╕. ╤ вир╕шу╓ ╤зяслав воднораз розправитись ╕ з союзником ╤горя — Новгород-С╕верським князем Святославом. Варто зазначити, що йшла змага м╕ж Мономаховичами й Ольговичами. П╕сля двох невдалих приступ╕в Новгорода ╤зяслав з╕брав велике в╕йсько, взявши в пом╕ч брата Володимира Давидовича й ╕нших родич╕в, ╕ п╕шли вони на Новгород-С╕верський. А там — в╕че. Дружинники (мечники, гридники) кажуть Святославов╕, мовляв, князю, ми в╕рно служили тоб╕, боронили тебе, а тепер несила наша, поб’ють нас ╕ наших ж╕нок та д╕тей: «П╕ди в л╕сову землю». ╤ Святослав п╕шов у л╕си на п╕вн╕чний сх╕д. З ним п╕шла й половина мечник╕в, ╕ половина смерд╕в, ╕ частина половц╕в, як╕ служили в нього, — решта половц╕в утекла в степи. «╤, п╕шовши, Святослав захопив людей голядь у верх╕в’╖ р╕ки Поротви». ╤ п╕дкорив ╖х. ╤ поставив фортечку й городок, ╕ ще два городки для син╕в сво╖х. Я запитую себе: хто були с╕ люди? Адже вони зм╕шалися, а закони були переможц╕в, рус╕в, ╕ звича╖ ╖хн╕, ╕ порядки ╖хн╕, ╕ мова ╖хня. Певно можна сказати, що то вже були руси. ╤ руська мова прийшла до них, в╕домо-бо, що ╖╖ несуть в╕йська ╕ м╕с╕онери, а м╕с╕онери несли слово Боже церковнослов’янською мовою. Так виникли Суздаль ╕ численний ряд городк╕в: Козельськ, Колтеськ, Новий Торг, Мста. Про Москву ж в╕домо конкретно. ╤ володар села Кучки на Москв╕-р╕ц╕ Кучка запросив у гост╕ Суздальського князя Юр╕я (Долгорукого, сина Володимира Мономаха), ╕ той по╖хав ╕ вбив Кучку, жону його забрав соб╕, а дочку Кучки оддав сво╓му синов╕ Андр╕╓в╕ (Боголюбському) ╕ посадив його князювати в Суздал╕, а сам с╕в у Москв╕ (Кучках). Щоправда, там в╕н сид╕в мало, колотився скр╕зь, воював: то в╕н вирина╓ в Луцьку, то к╕лька раз╕в на стол╕ в Переяслав╕, трич╕ в Ки╓в╕, аж поки кияни його не вбили (порожн╕й саркофаг Юр╕я сто╖ть у Ки╖вськ╕й Церкв╕ Спаса на Берестов╕, а його к╕стки — чомусь у якомусь в╕др╕ у Видубицькому монастир╕).
А Руссю була нин╕шня Укра╖на. ╤ свого часу Богдан Хмельницький п╕дписувався: «Богдан Хмельницький, держатель земл╕ Русько╖». А за його наступника гетьмана ╤вана Виговського наша земля називалась Велике княз╕вство Руське, й це було затверджено так званим Галицьким трактатом, за яким три держави — Литва, Польща ╕ Велике княз╕вство Руське — засновували п╕д ег╕дою одного, сп╕льно вибраного короля, конфедерац╕ю, в як╕й кожна з трьох держав мала свою арм╕ю, свою адм╕н╕страц╕ю, сво╖ грош╕, ╕ в╕льно було бути вс╕м рел╕г╕йним конфес╕ям (православн╕, католики, протестанти-ар╕яни). Руси, Рус╕я — це була широка назва, м╕жнародна, а Укра╖на — внутр╕шня. В писемних джерелах вона вперше згаду╓ться в 1187 роц╕, коли в Переяслав╕ помер князь Володимир Гл╕бович «╕ вся Укра╖на за ним много потужила». Московити ж намагаються звести назву Укра╖на до «окраина», окра╖на Рос╕╖, яко╖ тод╕ ╕ в помин╕ не було. Укра╖на — в╕д «край», так ╕ в польськ╕й п╕сн╕ «Польський край, чудовий край», та ╕ в великого рос╕йського поета: «Что ищет он в стране далекой? Что кинул он в краю родном?» То чия Москов╕я окра╖на — Китаю?
Москов╕╓ю ж називалась на м╕жнародному р╕вн╕ держава, яка нин╕ назива╓ться Рос╕╓ю. В╕зьм╕мо хоча б найв╕дом╕шу працю французького ╕нженера Боплана, праця ╕ карта при н╕й мають назву: «Опис Укра╖ни в╕д кордон╕в Москов╕╖ до кордон╕в Трансильван╕╖». Москов╕я ж ╕ще мала назву Моксель! Москов╕я стала називатися Рос╕╓ю з 1721 року, коли Петро ╤ вел╕в так називати свою ╕мпер╕ю. А московити весь час безбожно молотять про якесь сво╓ перволюдство, про «старшого брата», який н╕коли не був старшим ╕ завжди був нам ворожим. Коли кияни 988 р. вже вс╕ були охрещен╕, московити ще ходили у вовчих ╕ ведмежих шкурах.
Сл╕д зауважити, що Москов╕я ще особливо важко перейшла через монголо-татарське нашестя. ╤нш╕ княз╕вства, в тому числ╕ ╕ Ки╖вське, платили монголо-татарам данину, а московити перем╕шались з монголами, чимало московських княз╕в були монголо-татарами. Так, Олександр Невський був зведеним братом хана Батия, а син Батия Сартак був кревним братом сина Олександра Невського. ╤ прославився Олександр Невський тим, що на чол╕ монголо-татарського в╕йська дв╕ч╕ зн╕с до кореня р╕дний Новгород. А щодо битви, про яку ст╕льки пишуть в ╕стор╕╖, проти н╕мецьких пс╕в-лицар╕в на Чудському озер╕, так тих лицар╕в було 93. А справжн╓ пр╕звище «собирателя русских земель» ╤вана Калити було Калга.
Тут треба сказати, що вся рос╕йська ╕стор╕я — вигадана, сфальсиф╕кована. Про це переконливо написано в книз╕ Володимира Б╕л╕нського «Кра╖на Моксель, або Москов╕я». За ╕мператриц╕ Соф╕╖ Цербстсько╖, в╕домо╖ як Катерина II, було укладено ком╕с╕ю з╕ створення фальсиф╕кац╕╖ ╕стор╕╖ п╕д ег╕дою само╖ ж Катерини II ╕ графа Мус╕на-Пушк╕на. З ус╕х к╕нц╕в ╕мпер╕╖ було звезено з монастир╕в л╕тописи — б╕льше 100 — ╕ спалено. Залишили т╕льки два — Лаврент╕╖вський та ╤пат╕╖вський, ╕ над ними почали «працювати»: п╕дтирали, п╕дчищали, виривали стор╕нки, вписували, дописували. ╤ це була ╕стор╕я, яку й я учив у школ╕ ╕ у виш╕. З вражаючими перекрученнями ╕ дописуваннями. Наведу т╕льки один приклад, на який вказу╓ В. Б╕л╕нський. В ус╕х шк╕льних ╕ виш╕вських п╕дручниках ╕деться про Куликовську битву — Мама╓ве побо╖ще 1380 p., в як╕й дружини Московська, Суздальська, Володимирська, Псковська розгромили монголо-татарське в╕йсько ╕ зв╕льнилися в╕д монголо-татарсько╖ навали. Написано фол╕анти, знято ф╕льми, де показано, яка дружина за якою йде, як ворога в╕дтискують. Усе написано, окр╕м одн╕╓╖ детал╕: як вказу╓ В. Б╕л╕нський, — не було тако╖ битви. Нема╓ про не╖ згадки в жодн╕й сх╕дн╕й хрон╕ц╕, та й не могло бути тако╖ битви, бо 1380 р. була битва м╕ж в╕йськом хана Золото╖ Орди Тохтамиша й ╕ншого середньоаз╕атського деспота Т╕мура (Тамерлана). В т╕й битв╕ у в╕йську Тохтамиша були дружини Московська, Суздальська та ╕н., Тохтамиш був розбитий ╕ вт╕кав, а з ним — ╕ дружини Московська, Суздальська та ╕н. Дв╕ так╕ велик╕ битви в один р╕к взагал╕ не могли бути. Й не зв╕льнилися московити в╕д монголо-татарсько╖ навали, ще сто рок╕в платили данину, а посеред Москви стояв монгольський бовван (╕дол), ╕ московити приходили, кланялись йому й приносили пожертви.
А дал╕ з московсько-рос╕йських шк╕льних ╕ виш╕вських п╕дручник╕в ╕дуть розд╕ли: «Покорение Сибири», «Покорение Кавказа», «Покорение Крыма», «Покорение Средней Азии». Так, живуть на Кавказ╕ в╕льн╕ народи — чеченц╕, черкеси, ╕нгуш╕ й ╕н., приходить рос╕йське в╕йсько (найкраще це змальовано у Льва Толстого в «Хадж╕-Мурат╕», а ще краще — в «Рубке леса»), вирубу╓ навколо аулу л╕с, оточу╓ аул, п╕дпалю╓, хто вискаку╓ — стр╕ляють. П╕дкорили! Сус╕дн╕й аул, побачивши таке, зда╓ться сам.
Укра╖ну «покоряли» под╕бними й ╕ншими методами. Багнетом, гарматою, п╕дкупом, обманом. Тим же м╕фом про «старшого брата», в який багато укра╖нц╕в в╕рили. ╤ хилилися. ╤ ось тепер «старший брат» показав сво╖ справжн╕ ╕кла. ╤ м╕ф розв╕явся в порох, безповоротно. ╤ наш╕ хлопц╕ на Донбас╕ п╕дривають себе гранатами, аби не потрапити в полон до «старшого брата». ╤ це св╕дчить, що ми висто╖мо в╕д нового «покор╓н╕я» у трудн╕й борн╕ ╕ збуду╓мо справжню в╕льну Укра╖ну.

Юр╕й МУШКЕТИК,
письменник, лауреат прем╕╖ ╕мен╕ Тараса Шевченка

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #11 за 13.03.2015 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14897

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков