Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2877)
З потоку життя (6045)
Душі криниця (3351)
Українці мої... (1439)
Резонанс (1456)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1643)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2015 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#10 за 06.03.2015
ЧОЛОВ╤К, ЯКИЙ ВИСАДЖУВАВ ПЕРЛИНИ

Надсилаю в╕рш, присвячений св╕тл╕й пам’ят╕ улюбленого кримського поета та людини добро╖ душ╕ Данила Кононенка. Нехай його «Джерельце», як ╕ пам’ять про нього, живуть в╕чно!

ДЖЕРЕЛЬЦЕ

Подивись скор╕ше, мамо,
Б’╓ з-п╕д каменя вода,
╤ бринить, сп╕ва╓, гра╓
Св╕тлим в╕дблиском вона.
От ╕ знах╕дка! Дива!
Як фонтанчик, б’╓ вода,
Чиста, св╕тла, як сльоза,
╤ зда╓ться, що жива.
Це – джерельце,
любий синку,
Що життя струмку да╓,
Бо такую ма╓ силу –
Згодом р╕чкою ста╓.
До джерельця припаду –
Втому, спрагу в╕дпущу,
Наберусь я сили то╖
╤ краси його живо╖.

Валентина КОСТЕНЬОВА
м. С╕мферополь
* * *

СВ╤ТЛА ПАМ’ЯТЬ ПОЕТУ ╤ ГРОМАДЯНИНУ
Данило Андр╕йович Кононенко завершив свою шляхетну земну м╕с╕ю. Доля перегорнула останню, с╕мдесят третю стор╕нку життя знаного Укра╖нця.
В╕длет╕ла до в╕чно╖ Божо╖ осел╕ душа славного сина Шевченк╕вського краю, де споконв╕ку золотим безсмертником ╕ синьою волошкою ╕млиста далеч╕нь злива╓ться з небом.
Життя Данила Андр╕йовича було часткою буття багатостраждального укра╖нського народу. Разом з╕ вс╕м людом рад╕в в╕дродженню нац╕ональних символ╕в ╕ в╕дчував прикр╕сть з приводу занепаду р╕дно╖ мови.
Сьогодн╕ в╕н не з нами. Але «Джерельце» його мр╕й, над╕й та спод╕вань зануртувало у глибинах укра╖нсько╖ сусп╕льност╕ дзв╕нким водогра╓м. «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!» — трепетно пролунало над високими карпатськими плаями, дн╕провськими кручами й безкра╖ми козацькими степами. Милозвучне красне слово поета-патр╕ота стало оберегом любо╖ ╕ мило╖ вкра╖нському серцю В╕тчизни.
В╕ддаючи шану пам’ят╕ Данила Кононенка, бентежно торка╓мося в╕чних струн твор╕нь його добрих справ, що тисячами незримих ниточок плекають г╕дне майбутн╓ сивочоло╖ тавр╕йсько╖ земл╕.
Сумно… Сп╕вчуття родин╕… Друзям…

Микола СОЛОНЕНКО
м. Коломия

ЧОЛОВ╤К, ЯКИЙ ВИСАДЖУВАВ ПЕРЛИНИ

У далек╕ часи жив на св╕т╕ Хан, в якого була дочка. Хан ╖╖ дуже любив ╕ пестив. Д╕вчинка виросла, стала вродливою д╕вчиною ╕ чутки про ╖╖ красу, розум, прив╕тн╕сть облет╕ли вс╕ сус╕дн╕ кра╖ни. Правител╕ сус╕дн╕х держав вважали для себе честю породичатися з Ханом. Вони посилали до Хана посл╕в ╕з щедрими дарунками, але Хан не квапився розлучатися з дочкою, адже в╕н ╖╖ дуже любив.
Трапилося нещастя: принцеса тяжко захвор╕ла. З’ясувати причину хвороби намагалися в╕дом╕ ворожбити ╕ астрологи. Л╕кували ╖╖ найкращ╕ л╕кар╕ ╕ знахар╕. П╕вцарства об╕цяв Хан тому, хто поставить принцесу на ноги, але й це не допомагало.
Одного разу до палацу привели купця, корабель якого зазнав авар╕╖ б╕ля берег╕в кра╖ни. П╕д час бур╕ в╕н прив’язав себе до щогли, ╕ цю щоглу з прив’язаним до не╖ непритомним чолов╕ком викинуло на берег. Коли купець опритомн╕в, його в╕двели до караван-сараю, одягли, нагодували, вид╕лили йому простору кел╕ю. Тут у караван-сара╖ й почув купець про горе, що сп╕ткало Хана, ╕ попросив негайно привезти його в палац.
╤ ось що сказав Хану купець:
— Ваша величносте, на сам╕с╕нькому краю земл╕ ╓ море-океан, на дн╕ якого в перламутрових мушлях вирощують найб╕льш╕ в св╕т╕ перлини незвичайно╖ краси. Та, окр╕м краси, ц╕ перлини мають дивовижну чар╕вну властив╕сть — повертають людям здоров’я ╕ красу. Мен╕ не потр╕бно п╕вцарства, я сам батько, у мене була любима дочка, яку я втратив. Я розум╕ю ваше горе. ╤ якщо ви дасте мен╕ добротний корабель ╕ достатньо золота, клянуся вам голубим небом й ╕м’ям великого Тенр╕, через р╕к я повернуся до вас з цим намистом.
Купець вирушив у далек╕ кра╖ни до моря-океану, а Хан наказав збудувати на берез╕ моря палац. В╕дтод╕ принцеса лежала б╕ля в╕кна ╕ з над╕╓ю дивилася в море, виглядаючи запов╕тний корабель з голубим прапором на щогл╕.
Минув р╕к. Один за одним заходили до гаван╕ в╕трильники ╕ галери, та на жодному з них не було голубого прапора. Хан вже почав втрачати над╕ю, коли до вор╕т його палацу п╕д╕йшов бродячий дерв╕ш ╕, втомлено спираючись на коряву палицю, ╕менем Хана зажадав в╕дчинити ворота.
Варта привела дерв╕ша до Хана ╕ той уп╕знав у посив╕лому, втомленому, зодягнутому в лахм╕ття бродяз╕ купця. Хан подумав, що купець почне скаржитися, що, мовляв, його пограбували в дороз╕, що в╕н прийшов н╕ з чим. Та купець не промовив жодного слова. В╕н переломив об кол╕но палицю ╕ д╕став з не╖ намисто з перл╕в. Хан був вражений: кожна перлина була завб╕льшки з ягоду. Перлини були незвичайно╖ б╕лизни ╕ св╕тилися зсередини н╕жно-рожевим сяйвом. Так╕ незвичайн╕ перлини Хан бачив уперше.
А через день принцеса побачила, як до гаван╕ заходить знайомий корабель з голубим прапором на висок╕й щогл╕. Д╕вчина, яка р╕к лежала нерухомо, п╕двелася з л╕жка ╕, ледь переставляючи ноги, вийшла на берег. Купець з╕йшов по трапу на землю. В╕н ╕шов ╕ н╕с на витягнутих руках намисто, де кожна намистинка в пром╕нн╕ вран╕шнього сонця сяяла, н╕би маленька з╕рочка.
Дуже швидко до д╕вчини повернулося здоров’я, житт╓рад╕сн╕сть, краса, усм╕шка. Хан не м╕г нат╕шитись ╖╖ дзв╕нким см╕хом. В╕н щедро в╕ддячив купцев╕, який, незважаючи на вс╕ негаразди, дотримав свого слова. Хан наказав завантажити корабель золотом ╕ дорогими товарами ╕ разом з дочкою вийшов на берег провести його в дорогу. Зв╕стка про чудесне вил╕кування принцеси облет╕ла всю кра╖ну.
Минуло к╕лька рок╕в. Принцесу посватали за сина падишаха сус╕дньо╖ кра╖ни. Незабаром повинно було в╕дбутися вес╕лля. Проснувшись якось вранц╕, принцеса простягнула руки до шкатулки, де лежало намисто, п╕дняла кришку — ╕ завмерла! Намисто зникло.
Хан наказав перекрити вс╕ виходи, обшукати слуг, охорону ╕ нав╕ть вельмож. Обшукали весь палац, заглянули в кожну шпаринку, а намиста не знайшли. Воно н╕би кр╕зь землю провалилось! Розгн╕вався Хан, викликав до себе начальника варти ╕ ось що йому сказав:
— Даю тоб╕ на пошуки десять дн╕в. Якщо за цей час намисто не знайдеться, я накажу в╕друбати тоб╕ голову! — Хану дуже хот╕лося повернути дочц╕ намисто до вес╕лля.
Прийшов начальник варти додому наляканий, невеселий. В╕н розум╕в: злод╕я, який зум╕в непом╕ченим прокрастися в палац, ув╕йти до к╕мнати принцеси ╕ викрасти чар╕вне намисто, йому н╕коли не знайти! Якщо злод╕й, жертвуючи життям, украв намисто, певно ж, у когось при смерт╕ дочка або дружина...
Мати начальника варти, побачивши пригн╕ченого сина, почала розпитувати, що трапилось? ╤ син розпов╕в ╖й про зникле намисто.
Намисто, звичайно ж, не знайшлось. Настав останн╕й день терм╕ну, призначеного Ханом. На десятий день, рано-вранц╕, мати навчила сина, що йому в╕дпов╕сти Хану ╕, прочитавши молитву, провела його на службу.
Начальник варти став перед Ханом ╕ ось що йому сказав:
— О великий Хане! Я не зм╕г в╕дшукати намисто принцеси. Я готовий покласти голову на плаху, та перш, н╕ж карати, вислухай мене. Я д╕став чар╕вне з╕лля. ╤ якщо з╕брати з дна нашого моря сорок мушель, покласти до них сорок простих перлин, укутавши ╖х чар╕вним з╕ллям, посадити на сонячному м╕сц╕, то р╕вно через сорок дн╕в з╕йдуть тюльпани, всередин╕ яких будуть так╕ сам╕с╕ньк╕ перлинки, як ╕ в намист╕ принцеси.
Хан послухався начальника варти. В╕н наказав д╕стати зо дна моря сорок мушель, видати з казни сорок перлин ╕ п╕дготувати д╕лянку, котру вибрав для посадки начальник варти.
Настав день сад╕ння мушл╕. На поле прийшли Хан ╕ його в╕зир╕, вельмож╕, яким хот╕лося на власн╕ оч╕ побачити, як висаджуватимуть перлини. На пол╕ було викопано сорок ямок ╕ б╕ля кожно╖ лежала мушля з перлиною. Перш, н╕ж розпочати роботу, начальник варти сказав:
— О великий Хане! Я не можу сам посадити перлини, тому що ти зап╕дозрив мене у крад╕жц╕ ╕ видав ферман про покарання. Посадити ╖х може т╕льки та людина, честь яко╖ н╕чим не заплямована. Людина, яка н╕коли не порушувала свого слова, н╕кого не скривдила, н╕кому не завдала горя. Це мусить бути криштально чесна ╕ чиста людина. Т╕льки тод╕ перлини з╕йдуть ╕ дадуть бажаний врожай.
Хан наказав посадити перлини головному в╕зиру, але той з острахом сказав:
— О великий Хане! Я в сво╓му житт╕ н╕коли н╕чого не садив! Я не вм╕ю цього робити... ╤ пот╕м ви сам╕ зна╓те, як╕ в мене ╓ гр╕хи...
Хан подумав, погодився з великим в╕зиром ╕ звернувся до головного судд╕, але й той замахав руками:
— Що ви, о великий Хане! Ви зна╓те ск╕льки я вин╕с вирок╕в у сво╓му житт╕, а раптом серед них були й не зовс╕м справедлив╕? Кожна людина в житт╕ помиля╓ться. Я не хочу, щоб через мене постраждала така важлива справа.
Хан подумав, погодився з головним суддею ╕ звернувся до головного муфт╕я ханства. Цей вже мусить бути криштально чесним ╕ чистим, адже в╕н служить не кому-небудь, а самому Аллаху. Але головний муфт╕й притиснув руки до грудей ╕ почав казати, що в молодост╕ ╕ в╕н був гр╕шний.
Наперед вийшов один з царедворц╕в ╕ ось що в╕н сказав:
— О великий, могутн╕й ╕ справедливий Хане! Ви — наймудр╕ший, найсправедлив╕ший ╕ найчесн╕ший у нашому ханств╕. Умоля╓мо вас посадити перли сво╓ю щедрою ╕ легкою рукою. Ми впевнен╕, що через сорок дн╕в на св╕т з’являться чар╕вн╕ кв╕ти...
Хан не став висаджувати перли. В╕н знав, що коли в╕н це зробить, то кв╕ти не лише через сорок дн╕в, а й через сорок рок╕в не з╕йдуть. ╤ тод╕ в╕н звернувся до начальника варти:
— Я скасовую св╕й наказ про твою смертну кару ╕ зн╕маю з тебе п╕дозру про крад╕жку. Ти можеш з чистим серцем приступити до роботи.
Поклав начальник варти в лунки мушл╕, засипав ╖х землею ╕ щедро полив морською водою. Д╕лянки обнесли високим муром з╕ сторожовими вежами по кутках, виставили варту б╕ля вор╕т ╕ сам начальник варти стежив ╕ вдень ╕ вноч╕, щоб жодна жива душа не проникла сюди.
Незабаром в╕дбулося вес╕лля принцеси ╕ сина султана. На вес╕лля при╖хали правител╕ вс╕х сус╕дн╕х кра╖н. Сорок дн╕в ╕ сорок ночей тривало торжество. Господар╕, зайнят╕ гостями, забули л╕к дням, ╕ коли вес╕лля зак╕нчилося, згадали про чар╕вн╕ перлини й заквапилися на поле. Все було на м╕сц╕: ╕ висока загорожа, ╕ сторожов╕ веж╕, ╕ варта б╕ля вор╕т, от лиш в╕д начальника варти ╕ сл╕ду не залишилось, а там, де були лунки, не було жодного паростка.
Довго см╕явся Хан над тим, як його обдурив начальник варти! Але гн╕ватися не став. У день вес╕лля наречений подарував наречен╕й чудесне перлинне намисто, щоправда, н╕хто не знав, чи ма╓ воно ц╕лющ╕ властивост╕, чи н╕. Але наречена була задоволена.
Що ж до начальника варти, то Хан наказав його розшукати ╕ призначити головним суддею. Адже Хан не знав, що ╕дею посадити перли подав не в╕н сам, а стара мудра ж╕нка — мати начальника варти.

Переклад
Данила КОНОНЕНКА

НА ФОТО: ДАНИЛО АНДР╤ЙОВИЧ КОНОНЕНКО З ВНУКОМ ДАНИЛКОМ У РЕДАКЦ╤╥, ДЕ НАРОДЖУВАЛОСЯ «ДЖЕРЕЛЬЦЕ». 2007 Р╤К.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #10 за 06.03.2015 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14865

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков