Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3242)
З потоку життя (6478)
Душі криниця (3520)
Українці мої... (1466)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1675)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤СНИК УКРА╥НСЬКОГО КРИМУ
Якнайвище п╕дн╕май, Василю, сво╖ в╕трила, щоб п╕д ними якнайшвидше Крим повернувся в р╕дну для...


СПОГАДИ ПРО ╤ВАНА КЛИМ╤ВА-ЛЕГЕНДУ
пропону╓мо спогади Григор╕я Петровича ВАШК╤ВА (1912 р.н., мешканця с. С╕лець) про ╤вана...


«В╤Н БУВ СПРАВЖН╤М ПАТР╤ОТОМ...»
У ц╕ скорботн╕ дн╕ висловлю╓мо щире та глибоке сп╕вчуття близьким пок╕йного, кохан╕й дружин╕...


«ТАКЕ П╤Д СИЛУ Т╤ЛЬКИ КОЗАКУ: СВО╢ РОБИТИ МУДРО Й ТЕРПЕЛИВО...»
Нашому кримському укра╖нському побратиму Олександру Польченку цими днями виповню╓ться 65 л╕т!


Данило КОНОНЕНКО: «НЕХАЙ ЖИТТЯ ЙОГО Н╤КОЛИ НЕ ЗАСТУПА╢ СМУТКУ ДИМ. ЛИШАЙТЕСЬ НАЗАВЖДИ, МИКОЛО, ВКРА╥НЦЕМ ЧЕСНИМ ╤ ПРЯМИМ!»
З╕ святом, Миколо ╤вановичу! Хай в╕риться й можеться!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2003 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 28.11.2003
"НАМ ПОТРІБНІ ПАМ'ЯТЬ І ПРАВДА"
Андрій ІВАНЕЦЬ

- сказав Віктор Ющенко 22 листопада після панахиди по жертвах злочинного і найбільшого в історії України голодомору 1932 - 1933 років

Того дня вже зранку під мінорні передзвони на Софійську площу Києва стали прибувати представники всіх регіонів України. Серед них була і сотня кримчан. О 10-й годині Віктор Ющенко повів декількатисячну колону людей під державними прапорами з траурними стрічками до Михайлівської площі, де встановлений Пам'ятний знак жертвам голодомору 1932 - 1933 рр. Учасники акції тримали в руках запалені свічки. Представники делегацій від кожного регіону України поклали до його підніжжя горщики з калиною та зерном, траурний вінок та поставили свічки. Протягом дня багато людей лишало там запалені свічки як символ вшанування пам'яті мільйонів невинних душ, які скінчили свій земний шлях з вини більшовицького Кремля в лютих муках голодної смерті.
Голодомор завдав Україні страшної рани, яка назавжди змінила країну, зменшила демографічний потенціал нації, позначилася на психології суспільства. На десятиріччя комуністичний режим наклав табу на ці трагічні події, масованою облудною пропагандою намагався приховати правду про свій страхітливий злочин. Сьогодні ситуація змінюється. Ось і в Криму в багатьох церквах різних конфесій були на замовлення представництва блоку "Наша Україна" проведені панахиди по жертвах голодомору. Проте ще й досі, через 12 років після розпаду червоної імперії, є люди в Україні та за її межами, які не знають або хочуть приховати страшну правду. Не пройшла резолюція в ООН, де цей злочин кваліфікувався як геноцид. Хоча його масштаби вражають - сьогодні офіційні особи України говорять про 7 мільйонів загиблих українців! Ця цифра не набагато менша від кількості загиблих у всіх країнах під час Першої світової війни! Проти кваліфікування голодомору як геноциду виступили "сильні світу цього", серед яких Росія і США. Чому країна, яка оголосила себе правонаступницею СРСР, так себе поводить, зрозуміло: її керівництво у погонах спецслужб та, схоже, суспільство не готові до повного морального засудження тих подій, побоюються матеріальної відповідальності. Поведінка заокеанської держави менш зрозуміла. Невже американцям муляє факт дипломатичного визнання їхньою державою СРСР саме у той голодний рік?

БОЖЕ, НАМ ЄДНІСТЬ І МУДРІСТЬ ПОДАЙ

В цей скорботний день на Михайлівській площі було багато добрих прикмет - перед обличчям трагедії, палко бажаючи не допустити її повторення, єдналися громадяни України різних національностей і конфесій. А панахиди спільно відслужили Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, глава Української греко-католицької церкви Любомир Гузар і католицький священик о. Віктор.
У своєму виступі перед учасниками заходу Патріарх Філарет відзначив, що ці скорботні заходи - це торжество правди. Тоді, у 30-ті нікому було відспівувати загиблих - священики були на Соловках і в Сибіру, а церкви зруйновані. Патріарх сказав, що сьогодні українці повинні єднатися на духовних і моральних засадах. "Тільки та держава, яка стоїть на міцному духовному підґрунті, має майбутнє", - підкреслив він.А глава УГКЦ, звертаючись до присутніх, наголосив, що голодомор - це велика трагедія, і подякував тим, хто прийшов на площу. Владика Л. Гузар звернув увагу на те, що "наша присутність тут не повна". "Коли ми стоїмо віч-на-віч з маєстатом смерті не одного, не двох, а щонайменше 7 млн. людей, - сказав він, - то ми повинні стояти тут всі, весь народ, як єдина одиниця". Глава греко-католиків зазначив, що "добре б було, якби тут (біля Пам'ятного знака жертвам голодомору) стояли представники всіх церков, всіх релігійних організацій, нехай вони б навіть не молилися". "Якби ми були всі тут, ми могли б сказати: так, ми пом'янули наших предків і йдемо вперед, йдемо в надію", - з гіркотою сказав Л. Гузар.
До учасників акції звернулася і свідок голодомору Катерина Марченко з Уманьщини. Вона із хвилюванням говорила про загиблих односельчан і родичів. "Ми варили кору з липи. І цією юшкою харчувалися. Я й досі чую голоси замучених голодом", - розповіла вона. Згадала пані Катерина й інші моторошні подробиці того нелюдського часу.
Так, у 1933 році дід, який втратив розум з голоду, вбив онука і хотів його з'їсти, але татко загиблого повернувся і з відчаю позбавив життя старого. Сьогодні навіть важко усвідомити ту гірку, до краю повну чашу мук, яку довелося випити народу.
Посол країни кленового листя Ендрю Робінсон запевнив учасників скорботних заходів, що "Канада в День трагедії разом з Україною, разом з українцями". Він також повідомив, що сенат його країни засудив організаторів голодомору, а Канада підтримала заяву ООН з цього приводу. Схоже, нас починають більше розуміти за кордоном.

"МОЯ МАТИ Й ДОСІ ТРИМАЄ НА ГОРИЩІ ТРИ - ЧОТИРИ МІШКИ СУХАРІВ"

Українське суспільство науковці називають постгеноцидним. Це підтверджується багатьма прикладами. Під час акції на Михайлівській площі Віктор Ющенко розповів: "Коли я приїжджаю до своєї мами, то в неї на горищі завжди лежать три - чотири мішки сухарів. Я кажу: мамо, вони вже не потрібні. Але вона буде їх тримати, поки буде жити, бо ніколи не забуде голодомору". Лідер "Нашої України" нагадав жахливу статистику: кожного дня під час штучного голоду гинуло 25 тисяч людей!
- Їх не ховали, а закопували без молитов, - сказав В. Ющенко. - Нам потрібна пам'ять, якою б жорстокою вона не була. Бо історія дуже капризна леді. І якщо щось забуте, то наступні покоління мають трагічну нагоду повторити помилки історії. Ми змушені визнати, що левова частина нашої пам'яті стерта. Ми досі не знаємо точно, скільки загинуло тоді - 7, 9 чи 12 млн. чоловік. Вже десятиліття минули з часу смерті авторів голодомору - Сталіна, Постишева, Косіора, Кагановича, вже 13 років Україна незалежна. Але хто винний, що ми сьогодні не маємо національного музею голодомору-голокосту, гідного національного пам'ятника, який би увічнював пам'ять мільйонів людей? В нас і досі немає інституту пам'яті. То вина нашого покоління і нашої влади.
Проте закінчив свій виступ на Михайлівській площі лідер "Нашої України" оптимістично: "В нас починає оживати пам'ять, бо ще три - чотири роки тому тут не збиралися люди, а сьогодні нас декілька тисяч".

ЛИСТ ПАСТИРЯ - ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ

Цього тижня глава УГКЦ Л. Гузар надіслав листа голові оргкомітету з підготовки та проведення заходів у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні Прем'єр-міністру Віктору Януковичу, у якому зазначив, що влада не змогла організувати урочистості на належному рівні. Він, зокрема, написав: "Пам'ять подій рівня голодомору - це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об'єднує суспільство, яка пов'язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому". Глава церкви нагадав, що заздалегідь - за рік - було заплановано вшанувати пам'ять жертв голодомору. "На суботу, 22 листопада, було передбачено два заходи на найвищому державному рівні. Задум був прекрасним, а виконання - жалюгідним", - вважає автор листа.
Л. Гузар переконаний, що на Михайлівській площі в Києві "мали б бути представники всіх трьох гілок влади, всіх рівнів - центрального, обласного, місцевого. Там повинні були б бути представництва від кожної області України, всіх суспільних верств". Але цього не сталося. Л. Гузар вбачає в цьому провину організаторів, яким "не вистачило розуміння величі і цінності цієї хвилини".

Київ - Сімферополь.


ЗВЕРНЕННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ЛЕОНІДА КУЧМИ ДО УЧАСНИКІВ ВЕЧОРА ПАМ'ЯТІ, ПРИУРОЧЕНОГО 70-РІЧЧЮ ГОЛОДОМОРУ В УКРАЇНІ 1932 - 1933 РОКІВ, ТА ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Шановні учасники
Вечора пам'яті!
Дорогі співвітчизники!
Сім десятиліть минуло відтоді, як Україну спіткала трагедія планетарного масштабу, спричинена тоталітарним режимом, - голодомор 1932 - 1933 років.
У період між світовими війнами Україна пережила ще одну війну, спрямовану проти мирного українського села - цієї серцевини великої нації у центрі Європи і цитаделі незнищенного духу нашого народу. На голодну смерть були приречені господарі найбагатших на планеті чорноземів. Вирок їм був винесений тільки за те, що вони любили землю своїх предків і прийшли в світ, як і їхні пращури, із предвічних часів легендарного Трипілля, аби ростити на ній хліб насущний.
Роки, що відділяють нас від українського голокосту, не вивітрили з пам'яті народної жаху пережитого. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда. Коли голодна смерть забирала дітей у їхніх матерів. Коли вимирали цілі села, і нікому було хоронити мертвих - бо не залишалося живих. Коли мільйони знецінених людських життів приносилися в жертву "світлому майбутньому".
Великий голод став апогеєм масових репресій в Україні, мав усі ознаки національної катастрофи. Його демографічні, соціально-економічні, історико-культурні, психологічні наслідки наш народ відчуває і досі.
Ми стверджуємо - і з нами солідарний світ, - що це була катастрофа планетарного масштабу.
Відзначаючи сімдесяту річницю трагедії українського народу, ми віддаємо данину пам'яті мільйонам синів і дочок інших народів, загиблих у ті роки від штучного голоду, спланованого і реалізованого злочинним сталінським режимом.
Правда про ті події стала набутком світової спільноти тільки в роки незалежності України. Фактично голодомор сьогодні визнаний трагедією всього людства. Правдиві слова про ці жнива скорбот на тлі буремного ХХ століття прозвучали і з високої трибуни Організації Об'єднаних Націй. Близько тридцяти держав світу прийняли з цього приводу спільну заяву, виявивши солідарність з нашим народом та розуміння причин і наслідків цієї катастрофи.
Перед світлою пам'яттю мільйонів жертв, чий стогін і досі відлунює українська земля, ми зобов'язані й надалі доносити до міжнародної спільноти цю гірку правду
про безпрецедентний у світовій історії голодомор, аби співтовариство вільних націй дало належну оцінку трагедії, замислам та злодіянням тих, хто її спланував і організував.
Це потрібно заради торжества Справедливості, заради нас - близьких та родичів тих, котрі відійшли у Вічність, - заради недопущення тоталітаризму та перестороги всім, хто зневажає Людину, її Життя та Гідність.
Мільйони невинно убієнних волають до нас, нагадуючи про цінність нашої Свободи та Незалежності, про те, що тільки українська державність може гарантувати вільний розвиток українського народу.
У цю скорботну мить закликаю вас, учасників Вечора пам'яті, всіх громадян України вшанувати пам'ять тих, у кого було забрано право жити - голодом, колективізацією, сталінськими катівнями, розстрілами.
Нехай пам'ятником для них буде вибудована нами - їхніми нащадками - вільна, незалежна і могутня Українська держава.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2003 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1484

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков