Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПИСЬМЕННИЦЬК╤ МОСТИ
Жовтень для кримських укра╖номовних письменник╕в видався досить таки багатим на зустр╕ч╕ з...


КОЛОМИЙКИ, АРКАН, ВЕСНЯНКИ, КЛАСИКА...
Чи важко дитин╕ навчитися грати на музичному ╕нструмент╕? Безперечно, важко! Потр╕бна наполеглива...


В╤РА РО╥К ТА ╥╥ КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА У КНИЖКАХ
Майстриня прожила життя так, як говорить в╕чна б╕бл╕йна ╕стина: «Т╕льки те тво╓, що ти...


ЧАР╤ВН╤ РИМИ НАТАЛ╤ МАЗУР
А в╕н ╖╖ сьогодн╕ не з╕гр╕в Н╕ доторком, н╕ поглядом, н╕ словом, Хоч зустр╕ч ╖х була невипадкова...


В╤ЧНА П╤СНЯ Л╤Д╤╥ СКРИПКИ
Скрипка Л╕д╕я Павл╕вна народилася на Волин╕, мешка╓ в Ки╓в╕.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 27.02.2015
«В╤РШ, ЯК МОЛИТВУ, ПИШУ»

Поез╕я

Життя прожити – не поле перейти. Про цю народну мудр╕сть у сво╓му сонет╕ «В житейськ╕м пол╕» миргородський поет Микола Кал╕н╕н нагаду╓ не випадково. ╤ дода╓, що зрозум╕╓ш ╖╖ «не враз, а поступово, лиш з роками», коли оглянешся на пройдений шлях. Тод╕ краще бачиш здобутки ╕ помилки як власн╕, так ╕ чуж╕. ╤ здатен зробити правильн╕ висновки, визначити ор╕╓нтири, як╕ не сл╕д випускати з поля зору в подальш╕й дороз╕. А т╕ в╕хи – то любов до р╕дного краю, до Укра╖ни та людей, то осуд несправедливост╕, нехлюйства, брехн╕, що породжують корупц╕ю, здирництво, зраду.

Але до цього треба д╕йти, набивши мозол╕, а то й шишаки. Варто зазначити, що житт╓вий шлях Миколи Кал╕н╕на значно довший, н╕ж поетичний. Народився в╕н у 1949 роц╕ в с. Цибулеве на К╕ровоградщин╕, дитинство минуло на берегах р╕чки Хорол у Миргород╕ на Полтавщин╕, навчався ╕ працював у Ки╓в╕. За фахом — ╕нженер-економ╕ст, захоплю╓ться комп’ютерним програмуванням. Увесь цей житт╓вий досв╕д – у його поез╕ях. А першу свою зб╕рку п╕д назвою «Яблука п╕зньо╖ осен╕» в╕н опубл╕кував лише у 2006 роц╕. В н╕й чимало ц╕кавих творчих знах╕док. У в╕ршах не просто голос поета, а громадянина, якого до глибини душ╕ тривожать проблеми та бол╕ В╕тчизни. До реч╕, в╕н не просто констату╓ чи гн╕ва╓ться, а в поетичн╕й форм╕ пропону╓ пут╕ ╖хнього вир╕шення. Особливо це пом╕тно у циклах «Пам’ять нетл╕нна», «Прозр╕ння духу», «В╕чний Чорнобиль». ╤накше в╕н не може, бо, з╕ сл╕в самого поета, «в╕рш, як молитву, я пишу».
Для прикладу, у в╕рш╕ «Чи повн╕ ясла, як воли мовчать?» (сама назва дещо перегуку╓ться з романом миргородця, класика укра╖нсько╖ л╕тератури Панаса Мирного) Микола Кал╕н╕н заклика╓:

«Народе, не мовчи, волай, борися!
Пора тоб╕ нове життя
 вже розпочать!»

Цей клич ╕ в ╕ншому патр╕отичному в╕рш╕ «Прозр╕ння духу»:

«Неправди крига скресла у двобо╖,
Жовтогаряче сонце знов с╕я!
Народе, св╕т пиша╓ться тобою,
Що на Майдан╕ стали – ти ╕ я!»

Як видно, поет хоче не просто поле перейти, а бути в передн╕х лавах орач╕в, буд╕вничих нового життя. Звертаючись до пам’ятника Тарасов╕ Шевченку, в╕н в╕рить, що боротьба принесе жаданий результат: «…Дитя тут буде, й буде мати, сво╖ ╕ воля, й правда в сво╖й хат╕ — заходь, Тарасе, в д╕м новий, с╕дай!».
У сво╖й перш╕й зб╕рц╕ автор показав себе ╕ як тонкий л╕рик: цикли «Стежка до р╕дного дому», «Послухаймо тишу», «Колисала мати сина», «Промен╕ серця». В╕н — ╕ чудовий дитячий поет (цикл «Диво-колесо»), котрий добре зна╓ психолог╕ю малеч╕ ╕ здатен задовольнити ╖╖ смаки та уподобання. Часом у сво╖х в╕ршах в╕н виступа╓ як гн╕вний сатирик ╕ гуморист. Все це, як кажуть, набуте п╕д час крокування довгими житейськими гонами.
Одначе мен╕, може, випадково, або ж так мало статися, довелося ознайомитися з новими творами Миколи Кал╕н╕на. За ц╕ роки значно зросла його поетична майстерн╕сть. Кожен в╕рш – то неповторн╕ образи, сво╓р╕дне св╕тобачення, ф╕лософське осмислення буття. Без переб╕льшення, — багатьом його творам могли б позаздрити й мастит╕ поети.
Як це йому вда╓ться, поет з╕зна╓ться у твор╕ «Диво-нитка», еп╕графом до якого взяв рядки з в╕рша-п╕сн╕ «Два кольори» Дмитра Павличка:

«Зб╕гла в╕чност╕ хвилина,
День в╕дцв╕в, новий гряде –
Так ╕з дн╕в мо╖х невпинно
Нитку рок╕в час пряде…
Я гаптую, вишиваю,
Плач ╕ шеп╕т, см╕х ╕ крик –
Роки хрестиком лягають
На життя мого рушник».

Що ж, за цей час Микола Кал╕н╕н «з╕ткав» дв╕ нов╕ зб╕рки поез╕й. Одна склада╓ться з в╕рш╕в для д╕тей — дотепних, св╕тлих, як сонечка, ╕ турботливих, як бабус╕, а також з переклад╕в англомовних дитячих поет╕в. ╤нша зб╕рка «з╕ткана» з поез╕й, так би мовити, для дорослих, сонет╕в, руба╖в, переклад╕в англ╕йських поет╕в Байрона, К╕пл╕нга, К╕тса та сучасних – Мак-Гаха, Серв╕са Роберта У, Кетр╕н Мансф╕лд, Шела С╕льверст╕на.
Особливу увагу сл╕д звернути на сонети, яких «назбиралося» б╕льше шести десятк╕в, а також на руба╖ – до цих класичних поетичних жанр╕в вда╓ться небагато сучасних митц╕в, може, через те, що потребують не т╕льки вправност╕, а й дотримання певних правил в╕ршування. Хочеться завважити, що сонети Миколи Кал╕н╕на в╕дзначаються суто укра╖нським колоритом, способом мислення, розма╖ттям поетичних образ╕в. Зда╓ться, не об╕йшлося без впливу ген╕ального англ╕йського поета В╕льяма Шексп╕ра. В сонетах, як ╕ в попередн╕й зб╕рц╕, в╕н по-укра╖нськи розм╕ркову╓ над сенсом буття: заради чого варто жити на земл╕? Мислить конкретно, афористично, переконливо. В сонет╕ «В╕чне життя» пише:

«Та холод все ж ╕з тьми св╕т╕в ╕де —
╤з в╕чност╕ ╕де у ╕ншу в╕чн╕сть,
Нагаду╓: тво╓ життя, як день, —
Хоч св╕тлий в╕н,
однак межу╓ з н╕ччю…
Живеш — добро творити посп╕шай,
З весни подбай
про дн╕в сво╖х врожай!»

Це — поетичне кредо Миколи Кал╕н╕на, його в╕ра ╕ спод╕вання, як╕ ╜рунтуються на загальнолюдських ц╕нностях. Нехтування ними виклика╓ в автора спротив до всього ницого, облудного, прим╕тивного. ╤ тод╕ в його сонетах виру╓ сарказм, гротеск, ╕рон╕я, якими в╕н карикатурно змальову╓ пороки та огр╕хи. Скаж╕мо, в сонет╕ «Ганьба ╕ слава» в╕н в╕дверто насм╕ха╓ться: «Спасиб╕ р╕дн╕й парт╕╖ за л╕то, За те, що вчасно гарний дощ пройшов». «Мудр╕» вожд╕ та ╖хня челядь все приписують соб╕, нав╕ть те, що сотворила природа. ╤ дал╕ розвива╓ цю думку так:

«За граф╕ком швидкий
 примчав нас по╖зд —
М╕н╕стру чи диспетчеру — салют!
Коли ж авар╕ю диспетчер ско╖в —
То кари… стр╕лочнику не минуть»…

Хвальковит╕сть, зазнайство, чванство – характерн╕ риси тих, хто звик жити на широку ногу, дбаючи про себе, а не про громаду. Ось як ц╕ прикр╕ явища пода╓ автор у сонет╕ «Цв╕т ╕ пл╕д»:

«Муж╕ народу об╕цяють гори,
Поки св╕й шлях торують на Ол╕мп…
З Ол╕мпу ж ╖м народне горе
Не бачиться –
 ╖х сл╕пить власний н╕мб».

В ╕ншому сонет╕ «Гр╕м ╕ дощ» тих же об╕цяльник╕в, як╕ забувають про сво╖ слова вже наступного дня п╕сля обрання, в╕н влучно зображу╓ в алегоричн╕й форм╕:

«Одного разу д╕жка так котилась,
Грим╕ла – бо порожня – ╕ гула!
Дощ╕в луна лиш громом
 десь в╕дбилась,
Та дощ не йшов –
 лиш блискавка була».

Алегор╕я в сонетах Миколи Кал╕н╕на набува╓ великого сусп╕льного звучання. Вони дещо нагадують байки – так╕ ж гостросюжетн╕, повчальн╕, побудован╕ на конкретних образах. Це — «Земля ╕ Небо», «Лавр ╕ Омела», «Про поросят», «Дв╕ криниц╕», «Вода ╕ Тополя» тощо. Досить актуально звучить його сонет «Солов’╖на п╕сня». Пам’ята╓те, як комун╕сти ╕ «рег╕онали», так╕ соб╕ «зозул╕», домагалися неправедним шляхом ввести двомовн╕сть в Укра╖н╕. Як в╕домо, п╕зн╕ше вони стали в╕двертими сепаратистами, а то й зрадниками. Автор уже тод╕ попереджав, до чого це може призвести:

«Р╕к в╕двели на акц╕ю таку,
Та не затьохкали зозул╕ солов’ями…
А соловей зозулею — «Ку-ку!»,
Свою ж забув — не линe п╕сня га╓м…
Не забуваймо мову ми свою,
Аби не стало, як у т╕м гаю!»

Використовуючи алегор╕ю, поет таким чином розширю╓ рамки сонета – поряд з л╕рикою та ф╕лософ╕чн╕стю над╕ля╓ його функц╕ями критика, а то й судд╕ сусп╕льних явищ. ╤ робить це майстерно, самобутньо. Те ж саме пом╕тно ╕ в рубаях – у жанр╕, не характерному для укра╖нсько╖ поез╕╖, проте, як на власному приклад╕ дов╕в автор, в ум╕лих руках здатному коротко ╕ р╕зноб╕чно показувати людину на строкат╕й нив╕ життя. Його руба╖ – то сплеск почуття, образу, думки.
А завершити сво╖ нотатки про р╕зноплановий, р╕зножанровий ╕ сво╓р╕дний поетичний набуток Миколи Кал╕н╕на хочеться його ж в╕ршем, який не потребу╓ коментар╕в. Це — пророчий в╕рш «Коротка нов╕тня ╕стор╕я Укра╖ни». Тут в╕н, незважаючи на вс╕ незгоди, в╕рить у перемогу добра над злом, у ясне майбуття Батьк╕вщини, у щасливе поле-життя народу. По сут╕, це — молитва за Укра╖ну.

В╕ктор СТУС,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, заслужений журнал╕ст Укра╖ни, лауреат Всеукра╖нсько╖ л╕тературно╖ прем╕╖ ╕мен╕ Степана Руданського
м. С╕мферополь

Микола КАЛ╤Н╤Н
КОРОТКА НОВ╤ТНЯ ╤СТОР╤Я УКРА╥НИ

Списи паперов╕,
Паперов╕ кон╕,
Н╕ на що не годн╕
Паперов╕ дзвони…
Де згубили славу
Нин╕шн╕ гетьмани?
Терплять лжу лукаву,
Гр╕шних д╕л оману.
Сонце як не св╕тить –
Не здола╓ ноч╕,
Предк╕в запов╕ти
Топчуть потороч╕.
То не потороч╕,
А як╕сь приблуди:
В них незряч╕ оч╕,
Мов на них полуда.
Може, й не полуда –
Просто «скраю хата»,
Й не гн╕тить облуда
Й фарисейство «брата»…
Фарисейство «брата»
(«Братство двох народ╕в»)
Не спасли в╕д ката
С╕чових клейнод╕в.
Булава й клейноди
Впали з рук старечих,
А Дн╕пров╕ води
П’╓ гр╕ховна нечисть…
Оповила нечисть
╤ Дн╕про, ╕ круч╕,
Та розправлять плеч╕
Покол╕ння внуч╕!
Внук╕в покол╕ння
Уже славу пишуть:
Бо гром╕в рев╕ння
Й бур╕ будять тишу!
Розбудили тишу –
День проснувся з ноч╕:
Не струбили миш╕
Запов╕ти отч╕.
Нам т╕ запов╕ти
Нагадали славу.
Год╕ вже н╕м╕ти –
Час ╓днатись в лаву!
╤, прозр╕вши, лава
Виго╖ть ру╖ну,
╤ праотча слава
Верне в Укра╖ну!
Згинуть вор╕женьки,
Як на сонц╕ роси,
Висохнуть у неньки
В╕ков╕чн╕ сльози!
9 лютого 2014 р.

СОНЕТИ

ВОГОНЬ ╤ ВОДА

Горить вогонь. У танц╕ полум’ян╕м
То погляд кине в безв╕сть у н╕чну,
То ╕скор сипоне, як той чаклун,
То око мружить у диму прив’ял╕м...
Тече вода. В дощ╕, рос╕, туман╕...
То джерелом проми╓ твердь земну,
То в кригу р╕чку покладе до сну,
То вигра╓ веселкою в фонтан╕...
Я — той вогонь,
 що гр╕╓ й спопеля╓,
Ти — та вода, що спраглих
 напува╓,
Але розбурхана — ╕ гребл╕ рве,
 й мости...
Плекаймо разом дерево кохання,
Дамо ж йому не сили
 руйнування —
Тепло й росу лиш, щоб йому рости.

ГР╤М ╤ ДОЩ

«Живий» еф╕р, майдан гуде народом:
Нарешт╕ знайдено до щастя путь! —
То вибори ╕дуть потужним ходом,
╤ кандидати боротьбу ведуть:
«Ми л╕кв╕ду╓м голоду загрозу!»
«Достатньо ма╓мо нових ╕дей!»
Дивлюсь на це, як на сеанс г╕пнозу, —
Дивуюсь на дов╕рлив╕сть людей!
Одного разу д╕жка так котилась —
Грим╕ла — бо порожня — ╕ гула!
Дощ╕в луна лиш громом десь в╕дбилась,
Та дощ не йшов — лиш блискавка була…
Не звариш з грому каш╕ чи борщу —
Городина уродить в╕д дощу.

ДВ╤ КРИНИЦ╤

Стояли у долин╕ дв╕ криниц╕:
Глибока — дерев’яна ╕ низька,
Бетонна поруч — цямрина ╕з криц╕,
Висока, гарна та, на жаль, м╕лка.
Криниця перша
воду вс╕м давала —
Джерельну воду, — хоч була й мала.
Без д╕ла друга день у день стояла —
Висока — незручною вс╕м була…
А час пройшов, ╕ розсудив суворо:
В мал╕й криниц╕ джерело все б’╓.
Велика ж ╕ поважна досить скоро
Геть замулила джерело сво╓…
Не ма╓ш глибини —
не пнись високо, —
Криниця стане хай тоб╕ уроком!

ВОДА Й ТОПОЛЯ

Вода хвалилася, що бачила багато:
Несе св╕тами вдалину ╖╖ р╕ка.
Тополя ж змушена
 на м╕сц╕ в╕кувати,
Що може знати? —
 доленька г╕рка...
Тополе, не журись, бо за св╕й в╕к ти
Побачила й побачиш ст╕льки див,
Вода ж, яка не встигла
 ще й приб╕гти, —
Нова й нова, бо родиться ╕з злив.
Таке, як у Води ╕ у Топол╕,
Бува╓ часто й серед нас, людей:
По св╕ту ╖здить хтось, та без ╕дей —
Лиш галасу й хвальби довол╕...
Хвалися, друже м╕й, не тим, де був,
А тим, що зна╓ш, бачив,
 що збагнув.

СУПЕРЕЧКА

У суперечц╕ сл╕в не бракувало,
В словах ╕ жестах наростало зло,
Дурниць було вже сказано немало,
╤ дружба вже дзвен╕ла битим склом….
На кожен док╕р — св╕й знаходив док╕р,
Зам╕сть почути — всяк сво╓ казав,
Бо ж в╕н правий, в╕н гордий, н╕би сок╕л, —
╤ не вщухала прикрих сл╕в гроза!
М╕й друже! Зупинись, помовч, послухай,
Про себе пол╕чи до десяти,
Напружуй не язик — напружуй вуха,
Як хочеш миру й дружби досягти!
На жаль, бува╓, п╕зно ми збагнем —
Не загасити нам вогонь вогнем…

ПРО ШИРОКУ Р╤КУ

Р╕ка була найдовшою у кра╖ —
У атлас нав╕ть внесена була!
Мал╕ й велик╕ — вс╕ цю р╕чку знають —
В╕талась з нею нав╕ть та ж Сула!
Та, бач, лиш пониз╕в’ям хизувалась:
Таким було широким, що човни,
Коли пливли, то нав╕ть розминались
(Якщо вони… вузенькими були!),
А про верх╕в’я — не хот╕ла й знати,
Воно губилось десь в очеретах…
╤ витоки-притоки — батько й мати —
Вважались нею за слабких невдах…
Коли широким руслом ти течеш,
Згадай, в╕д кого родов╕д ведеш!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14809

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков