Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2849)
З потоку життя (6004)
Душі криниця (3339)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1451)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1641)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...


К╤БОРГИ: НАШЕ К╤НО ПРО НАШУ ╤СТОР╤Ю
В к╕нотеатр╕ «Гул╕вер» в╕дбувся прес-показ найоч╕куван╕шо╖ укра╖нсько╖ прем'╓ри,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 27.02.2015
Я – КРИМСЬКИЙ УКРОП!

Кримський Майдан

Я – укроп. Я — не монотипний р╕зновид короткоживучих однор╕чних трав’янистих рослин с╕мейства зонтичн╕. Я — людина, яка не вважа╓ для себе ганебним бути за нац╕ональн╕стю укра╖нцем ╕ говорити про це вголос. А також бути патр╕отом Укра╖ни. У Криму таких називають «укропами» ╕ вважають ворогами народу — кримського та рос╕йського, в╕дпов╕дно.
Мен╕, який народився в Ялт╕ ╕ з дитинства розмовляв рос╕йською мовою, незрозум╕лий постулат «утиски рос╕йсько╖ мови в Криму». Я за 45 рок╕в проживання в Ялт╕ не пом╕тив утиску мо╖х рос╕йськомовних прав, поки мен╕ про це не розпов╕ли зац╕кавлен╕ люди в особ╕ якогось «нац╕онал-патр╕ота» Лося та ╕нших адепт╕в «русского мира», «русского единства», «русского блока» та ╕нших бюджетних п’ятих колон. Ви вважа╓те, що вони виникли стих╕йно у лютому 2014 року, п╕сля Майдану, праведним гн╕вом породжен╕? Та н╕чого под╕бного!
Газетки цих русапологет╕в я пост╕йно викидав у см╕ття з поштово╖ скриньки з 2004 року. Зрозум╕ло, що найб╕льше макулатури под╕бного типу в ящик мен╕ пхали перед будь-якими виборами. Просто лакмусовий пап╕р – чим товщою ставала газетка «Русское щось... там», тим ближч╕ вибори кудись.
Якби на оперативно-господарських нарадах в Ялтинськ╕й м╕ськрад╕ на ст╕л при вход╕ клали журнали «Сторожова вежа», ╖х би теж розбирали в╕дв╕дувач╕. Вл╕тку – щоб обмахуватися в спеку, взимку – щоб погортати п╕д час нудних зв╕т╕в чиновник╕в. Але Св╕дк╕в ╢гови в м╕ськраду не пускали, а св╕дк╕в «русского мира» – завжди.
В╕двол╕чемося в╕д недавнього минулого до минулого давнього. М╕й д╕д по матер╕ – пропав безв╕сти на фронт╕ Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни, куди п╕шов добровольцем. Я шукаю його дос╕, хоча розум╕ю, що знайду максимум – пам’ять.
М╕й д╕д по батьков╕ – пройшов усю в╕йну ╕ повернувся з фронту. Я пам’ятаю, як я, чотирир╕чне хлоп’я, залазив до д╕да на кол╕на, ╕ в╕н розпов╕дав мен╕ в╕йськов╕ ╕стор╕╖, як вони ╖ли кашу з казанка ╕ як в окоп╕ було мокро. Д╕д був мудрий ╕ розум╕в, що розпов╕дати мен╕, дитин╕, як в╕н в╕дбивав польову кухню пол╕ном в╕д фр╕ц╕в, не потр╕бно. (╥х накрили н╕мц╕ в тилу без гвинт╕вок. Гвинт╕вки стояли в п╕рам╕д╕ в╕ддал╕к. У д╕да був черпак на довг╕й ручц╕, а решта билися пол╕нами ╕ одн╕╓ю сокирою). В╕йна за ╖жу на в╕йн╕ – одна з╕ складових перемоги.
Це про пам’ять.
М╕й батько, який народився в Ялт╕ у 1937 роц╕, вартий окремо╖ розмови. ╤, мабуть, окремо╖ книги. Можу сказати, що, як не парадоксально, його життя врятував н╕мецький оф╕цер: у дн╕ окупац╕╖ Криму, в Ялт╕, батько серйозно захвор╕в — п’ятир╕чна дитина лежала ╕з запаленням. Р╕дна сестра працювала на кухн╕ для оф╕цер╕в – картоплян╕ очистки допомагали не померти з голоду. Коли батя м╕й зл╕г, ╕ вс╕ зрозум╕ли, що залишилося йому недовго – л╕к╕в не було, фашист-оф╕цер побачив заплакану батькову сестру, мою улюблену т╕тку В╕ру. З’ясувавши, чому д╕вчинка рида╓, в╕н повернувся з таблетками з госп╕талю. Це були антиб╕отики, як╕ в радянськ╕й практиц╕ ще т╕льки почали випробовувати на фронт╕. Завдяки ним, батько вижив ╕ я зараз пишу ц╕ рядки.
Оп╕сля м╕й батько воював в Угорщин╕, зачищав бандер╕вськ╕ схрони на Зах╕дн╕й Укра╖н╕ й збудував практично вс╕ пляж╕ в Ялт╕. Але це вже ╕стор╕я для ╕ншо╖ теми.
М╕й д╕д – виходець з К╕ровоградсько╖ област╕ Укра╖ни. Його дружина, Харитина, до к╕нця життя говорила суржиком, ╖й рос╕йська була важча за р╕дну укра╖нську.
Чому я — «укроп»? З самого раннього дитинства я любив читати. Читати я почав рано, в дитячому садку, що для 1974 року було не частим явищем. Коли п╕др╕с, спрага до читання т╕льки зб╕льшилася, ╕ домашньо╖ б╕бл╕отеки вже не вистачало. Зрозум╕ло, що я записався в державну, в сус╕дньому будинку. Але ось у чому р╕ч – найц╕кав╕ш╕, як я п╕зн╕ше д╕знався слово – «деф╕цитн╕», книги були завжди на руках або ╖х просто не було. Жуль Верн, Б╓ля╓в, В╕нн╕-Пух (це — книга, не письменник) ╕, тим б╕льше, Дюма були, але... укра╖нською мовою! От ╕ все!
Так не питання – укра╖нську мову нам викладали з 2 класу в школ╕. А вже читати ╕ розум╕ти ╖╖ я м╕г в╕дм╕нно.
Для мене дос╕ «глечик меду» б╕льше асоц╕ю╓ться з В╕нн╕, н╕ж «горшочек меда».
Прочитайте «Ал╕су в кра╖н╕ чудес» в укра╖нському переклад╕. Для вас в╕дкри╓ться зовс╕м ╕нший св╕т...
А л╕нива гопота з мого району ходила в ту ж б╕бл╕отеку, але в читальний зал, де книги не давали додому – там було майже все рос╕йською. Ну, як – гопота, раз книги читали, значить, не гопота... але найб╕льшим х╕том у них був «Та╓мничий остр╕в», особливо м╕сце, де Жуль Верн детально описував спос╕б приготування динам╕ту з п╕дручних засоб╕в. Вони довго обговорювали прочитане ╕ намагалися запам’ятати складов╕ та процес.
Мабуть, закладен╕ в мен╕ в дитинств╕ реч╕ дали про себе знати п╕зн╕ше.
Ц╕кавий факт, з якого м╕й батя геро╖чний см╕явся до кольок до самого останнього дня. Якщо хто пам’ята╓, в паспортах СРСР була таки графа «нац╕ональн╕сть». Нац╕ональн╕сть у паспорт записували з╕ сл╕в одержувача – яку назвав, таку й записали. Хоч чукча, хоч мордвин. М╕й старший брат при отриманн╕ паспорта на запитання «нац╕ональн╕сть», не замислюючись, в╕дпов╕в – руський. А який же ще в СРСР?
Коли у мене в 16 рок╕в запитали те ж саме, я задумався: батько в мене — укра╖нець, мати – рос╕янка. А я хто тод╕? Почав м╕ркувати лог╕чно: батько — укра╖нець, пр╕звище береться по батьков╕, значить, ╕ нац╕ональн╕сть теж. Плюс, живу в УРСР. Значить, укра╖нець. Так у паспорт ╕ записали.
Батько до останнього дня см╕явся: як так – один син — руський, а ╕нший – укра╖нець.
Минуло багато рок╕в, але моя дитяча любов до д╕да з бабою ╕ св╕тово╖ л╕тератури укра╖нською мовою не дала мен╕ зм╕нити глечик з медом на такий вабливий «горшочек меда». Слава Укра╖н╕!

Павло СКАБИЧЕВСЬКИЙ,
кор╕нний ялтинець, укроп

Як вам таке: зовс╕м недавно на укра╖нськ╕ державн╕ свята вони приносили кв╕ти до пам’ятника Шевченку у С╕мферопол╕, ц╕лком комфортно почуваючись п╕д ненависними ╖м Укра╖нськими прапорами... А може... вони — замаскован╕ укропи?!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 27.02.2015 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14798

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков