Версiя для друку Обговорити в форумi

Людина йде з життя в небуття, і це завжди важко та сумно. Багатократно сильніше все це відчувається, коли йде рідна тобі людина чи близька за духом. Від нас пішла дуже достойна людина, все життя якої було присвячено своїй Вітчизні – Україні. Його життя в Криму повністю підтвердило цю, можливо, й пишномовну фразу, але це справді так.
З Данилом Кононенком я познайомився в редакції газети «Кримська світлиця» завдяки моїй мамі Вірі Сергіївні Роїк, яка була тут частим гостем. Перше знайомство не справило на мене майже ніякого враження: журналіст як журналіст. Єдине, що привернуло мою увагу, так це очі, погляд яких постійно змінювався залежно від того, з ким і про що він говорив. Однак у всіх випадках його очі завжди були дуже доброзичливі, налаштовували співрозмовника на відвертість.
Після цієї зустрічі мама сказала: «Ти придивися до Кононенка. Дуже ерудована людина, і мені б хотілося, щоб у вас склалися добрі стосунки». В ті часи я на відміну від мами рідко бував у редакції. Повсякденні турботи і сама робота поглинали мене цілком і фактично не залишалося вільного часу для будь-яких бесід на теми, не пов’язані з авіацією. Мамині слова я усвідомив набагато пізніше, коли був уже ближче знайомий з поетом українського Криму і зрозумів, що багато втратив, не спілкуючись з ним раніше.
В липні-серпні 2004 року мама вирішила показати свої роботи в Кам’янському державному історико-літературному заповіднику Черкаської області. Ми приїхали туди автомобілем і зустріли там дуже дружелюбних людей на чолі з директором заповідника Галиною Таран. Потім на її пропозицію експозиція демонструвалася в Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин», розташованому неподалік від Кам’янки.
Повернувшись додому в Сімферополь, я поділився своїми враженнями від поїздки з Данилом Андрійовичем. І тут виявилося, що це для нього — рідні місця, що він добре знає всіх тих людей, про яких я говорив.
Бачили б ви, як сяяли його очі під час цієї розповіді! Як результат, у газеті «Кримська світлиця» 13 серпня 2004 року з’явилася його стаття «Де творили Пушкін і Чайковський – квітне «Український рушничок». Звичайно, Данило Кононенко і раніше багато писав про вишиті вироби Віри Сергіївни, про її виставки, однак ця тема особливо його надихнула.
22 жовтня 2004 року Данило Андрійович зробив моїй мамі безцінний подарунок: у цей день у «Кримській світлиці» був опублікований його вірш «Хрестиком гаптоване життя» з присвятою: «Вірі Сергіївні Роїк, майстрині-вишивальниці українських рушників з нагоди відкриття її персональних виставок на моїй малій батьківщині – в славних містах Кам’янка і Чигирин на Черкащині».
Мама прочитала цей вірш, і в її очах з’явилися сльози. А потім у редакції його тихо і натхненно декламував автор. Це було справжнє свято, яке поєднало поезію і народну творчість. З того часу ми стали дружити по-справжньому, і я завжди з інтересом слухав його розповіді про зустрічі з цікавими людьми, перш за все, з поетами України. А знав він багатьох, і його знали та цінували. Данило дуже тяжко пережив смерть моєї мами. Він завжди говорив: «Пішла з життя велика українка, гідна дочка нашої країни».
Коли не стало Віри Роїк, Данило Кононенко відредагував другу збірку присвячених їй віршів «Рядки, як візерунки рушникові», як і першу. Він був літературним редактором другого видання маминої книги «Мелодії на полотні», підготував літературну сторінку її пам’яті.
Данило Кононенко – це людина, яка стала мені близькою духовно. Я пишу ці рядки і серцем не можу зрозуміти, що його вже немає серед нас. Сорок днів – це мить, в якій вмістилося для нас усе його життя. У своєму вступі до збірки віршів про Віру Роїк він назвав її «Митцем з великої літери». Цими словами можна охарактеризувати і мого друга Данила Кононенка. І ця моя стаття – лише маленька скромна данина його таланту, його людяності.

Вадим РОЇК,
заслужений працівник транспорту України та АРК

Данило КОНОНЕНКО
ХРЕСТИКОМ ГАПТОВАНЕ ЖИТТЯ
Вірі Сергіївні Роїк — майстрині-вишивальниці українських рушників з нагоди відкриття її персональної виставки в славних містах Кам’янці і Чигирині на Черкащині

Чигирин і Кам’янка кохана
Пишуть знов історії рядок:
Тут, в краю
Хмельницького Богдана,
Віри Роїк квітне рушничок.
Нитка синя, чорна і червона —
Хрестиком гаптоване життя.
Квіти, птахи, калинові грона —
День у день напружене шиття.
Рушники, народжені із болю,
З радості і тихої жури.
Вишивала не рушник, а долю
Сива жінка пізньої пори.
Вишивала, нитки добирала,
Запівніч світилося вікно.
І душі мелодію вплітала
В біле домоткане полотно.
Ой, які заманливі узори,
Дивишся — очей не відірвать!
Хрестики яскраві, ніби зорі,
А над ними голубки летять.
Розпустила пір’ячко жар-птиця,
Ружі пломінкі палахкотять...
Як мені на все це надивиться,
Як усе до серця увібрать!
Дивне це мереживо казкове
Душу переповнює мою.
В ньому я уже укотре знову
Рушничок матусин впізнаю.
Люба жінко, славна Берегине,
З голкою у трепетній руці.
Славний рід вкраїнський
 не загине,
Доки в нього є такі митці!
Доки є в нас мати-Батьківщина,
І верба, й калина, і ріка...
Буде квітнуть рідна Україна
На розшитих білих рушниках.
...Чигирин і Кам’янка кохана
Впишуть до історії рядок:
На землі Хмельницького Богдана
Віри Роїк квітнув рушничок.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема "Душі криниця"