Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2677)
З потоку життя (5748)
Душі криниця (3242)
Українці мої... (1420)
Резонанс (1428)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1618)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ РАПТОВО ПОМЕР ПЕРШИЙ КОСМОНАВТ НЕЗАЛЕЖНО╥ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КАДЕНЮК
Леон╕д Каденюк помер на 68-му роц╕ життя, йому раптово стало зле в парку Царське Село у Ки╓в╕.


ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ФЕДОРА СТЕПАНОВА…
Символ╕чно-скорботно якось склалося – 15 с╕чня, у третю р╕чницю смерт╕ кримського...


«╢ ЛЮДИ, ЯК СКЕЛЯ…»
15 с╕чня минуло вже три роки в╕д то╖ траг╕чно╖ мит╕, коли перестало битися серце поета,...


ВОЛОДИМИРА БАЛУХА ЗАСУДИЛИ ДО 3 РОК╤В ╤ 7 М╤СЯЦ╤В КОЛОН╤╥
ПОРОШЕНКО - ПРО ВИРОК БАЛУХУ: ОКУПАНТИ НЕ ЗЛАМАЮТЬ УКРА╥НСЬКОГО ДУХУ


У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#8 за 20.02.2015
«ОЦ╤ ОГ╤РОЧКИ Я ВИРОСТИВ САМ!»

23 ЛЮТОГО МИНА╢ СОРОК ДН╤В З ДНЯ СМЕРТ╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА

Василь ЛАТАНСЬКИЙ
РОНДЕЛЬ

Пам’ят╕ Данила Кононенка,
Валер╕я Тарасова

В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.
Ще б╕ль, бува, за ними не затих,
А вже сумую в споминах за ними.
Вже ╖хн╕ душ╕ – мовлю не для рими,
Живуть в словах, мов кв╕ти, запашних.
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими,
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.
Ус╕ ми в цьому св╕т╕ повторим╕
У д╕тях, травах, щаст╕ серед лих,
╤ на безмежних пут╕вцях земних
Ус╕ ╓си одв╕чн╕ п╕л╕грими…
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими...

З╕ «Св╕тлицею» у серц╕...
«ОЦ╤ ОГ╤РОЧКИ Я ВИРОСТИВ САМ!»
СВ╤ТЛО╥ ПАМ’ЯТ╤ ДАНИЛА КОНОНЕНКА

Безмежно вдячний дол╕, що подарувала мен╕ дружбу з ц╕╓ю дивовижною людиною. Кажу без похвальби ╕ яко╖сь там корист╕, як частенько бува╓ в таких випадках, коли п╕сля в╕дходу в засв╕ти в╕домо╖ особи одразу ж з’являються «друз╕». Не знаю, чи належав я до кола його найближчих приятел╕в, але ж ╕ в сп╕лкуванн╕, ╕ при зустр╕чах, ╕ в листах була м╕ж нами тепла дружня аура. Може, тому, що обидва з Шевченк╕вського краю, з Черкащини, чи з ╕ншо╖ причини. Хтозна, чим вим╕рю╓ться оте святе слово «дружба». На доказ наводжу уривок з листа до мене в╕д 9 вересня 2008 року: «Дорогий друже-земляче! Ось таку книжечку я змайстрував, антолог╕ю в╕рш╕в наших поет╕в про Крим (╕деться про зб╕рку «Люблю тебе, м╕й Криме!» — В. Л.). Це друге видання, значно доповнене ╕ перероблене п╕сля того 1988 року. Кошти – мо╖ кревн╕ пенс╕йн╕… Радий, що ╕ Ваш╕ в╕рш╕ прикрасили це видання. Спасиб╕!..». А ось автограф на зб╕рц╕ «Ми виростали в пово╓нн╕ роки»: «Дорогому побратимов╕ по перу, земляков╕ ╕ другов╕ Василев╕ Григоровичу Латанському з любов’ю, Данило Кононенко. 17.02.1996 р.».
Понад сорок рок╕в я знав Данила Андр╕йовича Кононенка. Зап╕зналися ми у видавництв╕ «Тавр╕я», де в╕н працював ╕ куди я прин╕с рукопис сво╓╖ зб╕рочки для д╕тей. Якось в╕дразу в╕дчув цю душевну щедр╕сть, людян╕сть. Багато про що ми тод╕ говорили – усього не пригада╓ш… Гомон╕ли мовою укра╖нською, ╕ на нас з подивом зиркали присутн╕. М╕й рукопис так ╕ не став книжкою. З редакц╕╖ художньо╖ л╕тератури пов╕домили, мовляв, у видавничих планах уже вичерпано л╕м╕т на дитяч╕ книжки, зокрема й укра╖нською мовою. Сл╕дом за цим листом оф╕ц╕йним прийшов лист в╕д нього, писаний в╕д руки. Заспокоював, просив не падати духом, а п╕д к╕нець сказав, що к╕лька мо╖х в╕рш╕в з рукопису в╕д╕брав для зб╕рки молодих поет╕в «Яблуневий цв╕т». ╤ справд╕, зб╕рка невдовз╕ побачила св╕т.
Та найдужче нас зблизили газета «Кримська св╕тлиця» ╕ ╖╖ дитина-додаток «Джерельце». Появу цих видань на теренах п╕вострова я пор╕вняв би з пришестям справжнього чуда. Х╕ба ж не диво: ╖хн╕ми передплатниками, читачами, авторами ставали доросл╕ й д╕ти не т╕льки з Криму, а й з ус╕╓╖ Укра╖ни ╕ нав╕ть ╕з заруб╕жжя. Не переб╕льшу, коли скажу: шеф-редактор «Джерельця» Д. Кононенко, в╕н же редактор в╕дд╕лу мистецтва ╕ л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕», зробив цей додаток одним з кращих дитячих видань Укра╖ни. З ╕н╕ц╕ативи Данила Андр╕йовича на його стор╕нках «поселялись» р╕зноман╕тн╕ конкурси, рубрики, кв╕тували творч╕сть (в╕рш╕, опов╕дання, казки, малюнки тощо) д╕тей р╕зного в╕ку, а на шпальтах «КС» — творчий доробок укра╖нських письменник╕в, художн╕ переклади з багатьох мов, здеб╕льше з кримськотатарсько╖ ╕ б╕лорусько╖, самого редактора в╕дд╕лу. Повсякчас в╕н заохочував ╕ мене, ╕ мо╖х учн╕в бути авторами «Джерельця». Тому-то чи не в кожному номер╕ ц╕╓╖ прец╕каво╖ газети друкувались наш╕ матер╕али. Не можна без хвилювання читати його в╕рш, присвячений улюбленому тижневику:

Як мен╕ прожити
 без «Джерельця».
Без «Джерельця»
 засуму╓ серце.
Заболить душа за д╕тлахами,
Як болить за д╕тками у мами.
Я з «Джерельця»
 сили набираюсь,
Добрими д╕лами причащаюсь.
Щоб у мене не бол╕ло серце, –
Не залишу я пов╕к
 «Джерельце».

Вийшло так, що не в╕н залишив «Джерельце», а воно залишило ╕ його, ╕ вс╕х нас, передовс╕м д╕тей, коли чиновники перестали ф╕нансувати це ╓дине укра╖номовне видання в Криму, ╕ про нього нагаду╓ лише одна стор╕нка у «Св╕тлиц╕», яка й сама тепер уже не друку╓ться. П╕сля безперервно в╕дпрацьованих п’ятдесяти рок╕в, переважно на журнал╕стськ╕й нив╕, наш побратим у статус╕ пенс╕онера п╕шов на заслужений в╕дпочинок. Писав сво╓, перекладав, оп╕кувався онуками ╕ до останн╕х дн╕в сво╖х не поривав з р╕дною «Св╕тличкою», яку називав «наших надбань невичерпна скарбниця, наша духовн╕сть, наша над╕я». Адже з тих п’ятдесяти рок╕в стажу майже половину в╕ддав р╕дн╕й газет╕.
Вражала його працьовит╕сть. В╕н однаково майстерно творив поез╕╖, публ╕цистику, л╕тературно-критичн╕ статт╕, есе╖, перекладав, упорядковував, видавав ╕ редагував силу-силенну зб╕рник╕в, антолог╕й ╕ книг побратим╕в-л╕тератор╕в. А вагомий перекладацький доробок склав би к╕лька том╕в. А ск╕льком людям – десяткам ╕ сотням – допом╕г! ╤ словом, ╕ д╕лом! Не раз застер╕гав мене: «Береж╕ть себе! Нелегко ж по╓днувати «труди ╕ дн╕» учителя ╕ письменника». Проте сам себе не бер╕г. Не витримало натруджене серце навантажень – ╕ печальний ф╕нал…
Чи не найкращ╕ л╕ричн╕ стор╕нки його поез╕й про малу батьк╕вщину – Черкащину, а точн╕ше, село Ребедайл╕вку Кам’янського району. Куди б не вели житт╓в╕ шляхи-дороги, бер╕г у серц╕ пам’ять про р╕дну Кам’янку з р╕чкою Тясмач, що тихо плине до могутнього Дн╕пра. Тут ще юнаком трудився в райгазет╕, зустр╕чався з В. Симоненком. Не любив високих сл╕в, патетики, але якось з╕знався: ус╕м, чого досяг у становленн╕ себе як поета, як людини, причетно╖ до культури свого народу, завдячу╓ отчому краю. Я не раз був св╕дком того, як в╕н купував ц╕каву книжку в двох прим╕рниках: одну – соб╕, другу – посилав у районну б╕бл╕отеку в Кам’янку чи в м╕сцевий л╕тературно-мемор╕альний музей Пушк╕на ╕ Чайковського. А як захоплено розпов╕дав про поет╕в-земляк╕в Миколу Негоду, ╤вана Дробного, Миколу ╢ременка, з якими в молодост╕ в╕дв╕дував Черкаське л╕тоб’╓днання! Публ╕кував ╖хн╕ твори в «Св╕тлиц╕» з розлогими есеями-передмовами.
В╕н був талановитим у всьому. Пригадую, як у березн╕ 2005 року нас обох запросила в Ки╖в Л╕га укра╖нських меценат╕в, щоб вручити прем╕ю ╕мен╕ Олекси Г╕рника, як сказано в сертиф╕кат╕, «за патр╕отичне виховання молод╕». Перед в╕дходом по╖зда на Крим зайшли в пристанц╕йний буфет повечеряти. Взявши по бокалу пива, виклали на столик домашн╕ харч╕. «Вгощайтесь! – поклав перед╕ мною зеленав╕, н╕би щойно з грядки ог╕рки ╕ запашне сало. – Оц╕ ог╕рочки виростив ╕ законсервував сам. А сало – з базару. Але я так його засолюю, що ╖сти ╕ ╖сти хочеться». ╤ заходився д╕литися «секретами», як це робиться. ╤ ог╕рки, ╕ сало були направду смачними! Вдома я передав «секрет» дружин╕. В╕дтод╕ вона консерву╓ ╕ засолю╓ по-кононенк╕вськи...
Боляче говорити в минулому час╕ про людину, про друга, з яким ст╕льки л╕т був пл╕ч-о-пл╕ч, в╕дчував дружн╕й потиск його руки, чув мудре, розважливе слово. Нема… Раптово, неспод╕вано… Жити б ╕ще йому та творити добро… Поховали, насипали горбок крем’янисто╖ кримсько╖ земл╕ на пристрасне сп╕воче серце сина Шевченкового краю. Виповнюються сороковини, як його нема╓ серед нас, ╕ в╕дчутно: не вистача╓ справд╕ неперес╕чно╖ Людини з велико╖ л╕тери, принципово правдиво╖, прекрасного поета ╕ чудового орган╕затора добрих справ, палкого патр╕ота Укра╖ни. Завжди житиме св╕тла пам’ять про нього, Данила Андр╕йовича Кононенка…
Плекаю над╕ю (╕ не т╕льки я), що влада хоч якось ув╕чнить пам’ять про нього: вид╕лить кошти на спорудження надгробка на його могил╕ чи його ╕м’я присво╖ть одн╕й з б╕бл╕отек С╕мферополя. А нам, письменникам, треба видати книгу спогад╕в про свого побратима.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ
с. Пруди, Крим

Фото: Данило Кононенко ╕ Василь Латанський

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #8 за 20.02.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14767

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков