Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2003 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 28.11.2003
МІЙ БІЛЬ, МОЯ ТРИВОГА
Микола ЄРЕМЕНКО

Мені думається: ще стародавні греки чудово розуміли, що з загибеллю національної культури, із занепадом її першооснови - національної мови гине і сама нація. І якраз тоді на відміну від греків, у Спарті, де панував культ посиленого фізичного розвитку людини, культурою просто нехтували. Отож коли ми ще й тепер захоплюємося давньогрецьким епосом, скульптурою, шануємо всесвітньо відомі імена поетів, драматургів, істориків і філософів, то Спарта якраз із її фізично сильними людьми не залишила світові пам'яток ні матеріальної, ні духовної культури. Та й самі спартанці, як нація, просто перестали існувати, асимілювалися з іншими народами. І подібне в історії людської цивілізації траплялося не так уже й рідко.

СЛОВО ПРО ДЕРЖАВНІ МОВИ

Споконвіку в держави, у нації
Стало добрим законом, панове:
Жить не може людина у Франції
І не знати французької мови.

То вода для людини, для спраглої,
Джерело життєдайне, чудове.
Жить не може людина у Англії
І не знати англійської мови.

В кожній мові - квітіння конвалії,
Гуркіт грому і гомін діброви.
Жить не може людина в Італії
І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої
Є в людей розуміння здорове:
Жить не може людина в Іспанії
І не знати іспанської мови.

Хай слова вирізняються в реченні,
Як зерно, а не жмуття полови.
Жить не може людина в Туреччині
І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,
Та тримаюсь такої основи:
Жить не може людина в Угорщині
І не знати угорської мови.

Жить не можна в Норвегії, Швеції,
У Румунії коло Молдови,
У Німеччині, в Польщі, у Греції
І не знати державної мови.
Тож думки пропливають, як тіні,
В далину, в безгоміння дніпрове.
Жити можна лише в Україні
І не знати вкраїнської мови.


БЕЗРОЗСУДНА МОДА

Схаменімось, добрі люди:
Що вчинили ми повсюди?
Що ж це твориться в нас нині
В Україні?
Увійшла кругом у моду
Мова братнього народу,
І зробилась мова рідна
Бідна-бідна.
Рідну хтось під ноги топче,
Хтось белькоче так охоче:
- Поможіть від неї, братця,
Відцураться!
Непогана є ознака
В турка, грека, у поляка -
Шанувати добру, гідну
Мову рідну.
Ми ж готові знову й знову
На чужу молитись мову.
Ми в цім ділі вмілі, звичні
І практичні.
А пишатись рідним словом
І тоді, як ґави ловим,
І в години благодатні
Ми не здатні.


У ЗАМКНЕНОМУ КОЛІ

І здається, що й дерева
Тихо-тихо серед ночі
Шепотять по-українськи.
Грицько Чупринка.

Ми в замкнене, в дурне попали коло,
Туди, де на сучаснім рубежі
Жорстокі руки наші і чужі
Вкраїнській мові цупко стисли горло.

Вона ж пручається і стогне кволо,
Як при насильницькому грабежі.
Та в обивателя тупого чи в ханжі
Від того у душі не похололо.

Повсюди в нас, як всякий поміча,
Вкраїнську мову гилять, як м'яча.
То звідки мрія візьметься рожева,
Коли пісні й розмови в нас чужинські?
Ото й здається, що лише дерева
Журливо шепотять по-українськи.


НА СВОЇЙ ЗЕМЛІ

Ми, українці, - смирні, прості.
Чи є в нас принципи свої?
Ми на своїй землі - мов гості.
Чого ж ми тут не хазяї?

Хтось гарно так ламає дрова,
А нас гризе, немов іржа.
І наша пісня, наша мова
Комусь мов жити заважа.

Ми звикли до образ, до лжі.
Тому й тривог у нас - без ліку.
Десь ми згубили меч і піку

На забур'яненій межі.
Хоч наша це земля одвіку,
Чого ж ми тут - немов чужі?


ЧИ НЕ ЗАВЕСТИ ЛІКНЕПИ?

Чи в нас від роду мало тями, хіті?
Чому для нас в культурі
мало зваб?
Вкраїнці, ну подумаймо хоча б:
Чого ми найбезграмотніші в світі?

З дипломом хто,
тих маю на прикметі
Насамперед.
Невже дарма вони
Спідниці протирали і штани
Десь в інституті чи університеті?

Ми чуєм скрізь -
та вже й не рік, не два, -
Впереміж і свої, й чужі слова.
І ми від того зовсім не сумні.

То й стидно Україні, рідній неньці,
Що мовою своєю день при дні
Ми розмовляєм, наче іноземці.


У ГОСТИННОМУ ДВОРІ

І от - уся родина при гурті.
До баби Марфи і до діда Кості
Сини й невістки, доньки і зяті
Поприїжджали з дітлахами в гості.
Натурою не гонористі, прості.
Ну та й, нівроку, звичні до труда.
І сонце величаве з високості
Їх у дворі селянськім розгляда.
А діда наче потрясла біда.
Старенький мовчки супить брови хмурі
І сумно на нащадків погляда,
Їх лемент, гомін слухає в зажурі.
Та тільки від зорі і до зорі
Не чує мови рідної в дворі.


РОСТЕ ХЛОПЧА

Турбот в Лариски вистача,
Їх прямо цілі низки.
Росте гарнесеньке хлопча
У гарної Лариски.

Яскріє радість у очах
Ясна, як сонця зблиски -
Від українства ж відлуча
Дениска ще з колиски.

За день матусенька оця
Не скаже рідного слівця
І тим неначе козиря,

Немає в неї й гадки:
А як же потім "Кобзаря"
Читатимуть нащадки?


ДІВКА З КРИВАЛІВКИ

Якась оця Маруська ну й чудна!
Чимало всяких коників у дівки.
Хто ще не знає, тим скажу: вона
З черкаського кутка, із Кривалівки.

Вона ніколи не бува сумна.
І в неї не фальшиві чорні брівки.
А як танцює - аж дзвенять підківки,
Як піруети всякі витина.
Є вже в Маруськи й тяга немала
До цигарок, до випивки й закуски.
Вона й химерну моду завела,
То я й почув недавно від Маруськи:
- В Черкасах разгаварюю по-руськи,
Щоб не падумалі, що я з сіла.


А ВАСИЛЬ ХИЗУЄТЬСЯ

Ну хто позаздрить Василю?
Хваливсь він Віктору, Петрові:
- Я вже на материнській мові
Двох слів докупи не стулю.
І наче й сонця вже не бачить,
Мов кріт, що виліз із нори.
Та стрепенися ж ти, земляче,
Проснися, очі продери!
Не на чужій же ти землі -
Твої тут радощі й жалі.
І тут бажань твоїх межа.
І в тебе ж є така чудова,
Така славетна рідна мова,
Нічим не гірша, ніж чужа.


ВИХОВАННЯ З МАЛОЛІТСТВА

Тобі не з медом, бачу, Вово,
Живеться кепсько - прямо жах.
Як мовиш українське слово,
То татко й шльопне по губах.
Тебе він так не випадково
Учить за совість, не за страх.
І в нього солодко, медово
Усмішка липне на вустах.
Твій татко прагне до мети -
Аби не знав ніколи ти,
З якого племені ти, роду,
Аби тягнувся до кривляк,
Аби серед свого народу
Тинявсь довіку, як чужак.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 28.11.2003 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1475

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков