Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2677)
З потоку життя (5748)
Душі криниця (3242)
Українці мої... (1420)
Резонанс (1428)
Урок української (984)
"Білі плями" історії (1618)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ РАПТОВО ПОМЕР ПЕРШИЙ КОСМОНАВТ НЕЗАЛЕЖНО╥ УКРА╥НИ ЛЕОН╤Д КАДЕНЮК
Леон╕д Каденюк помер на 68-му роц╕ життя, йому раптово стало зле в парку Царське Село у Ки╓в╕.


ПРОВЕЛИ В ОСТАННЮ ПУТЬ ФЕДОРА СТЕПАНОВА…
Символ╕чно-скорботно якось склалося – 15 с╕чня, у третю р╕чницю смерт╕ кримського...


«╢ ЛЮДИ, ЯК СКЕЛЯ…»
15 с╕чня минуло вже три роки в╕д то╖ траг╕чно╖ мит╕, коли перестало битися серце поета,...


ВОЛОДИМИРА БАЛУХА ЗАСУДИЛИ ДО 3 РОК╤В ╤ 7 М╤СЯЦ╤В КОЛОН╤╥
ПОРОШЕНКО - ПРО ВИРОК БАЛУХУ: ОКУПАНТИ НЕ ЗЛАМАЮТЬ УКРА╥НСЬКОГО ДУХУ


У ЦЬОМУ СВ╤Т╤ СУМНО БЕЗ ЧОРНОВОЛА…
Чорнов╕л був ╕ залишився ╕сторичною альтернативою, нереал╕зованою можлив╕стю –...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#7 за 13.02.2015
ЗОРЯ НА ТРИВОЖНОМУ ШЛЯХУ АНДР╤Я МАЛИШКА

Постат╕
17 ЛЮТОГО – 45 РОК╤В В╤Д ДНЯ СМЕРТ╤ ПОЕТА

Знакова под╕я тор╕к восени в╕дбулася у Ки╓в╕: у сквер╕ на вулиц╕, що названа ╕м’ям Андр╕я Малишка, в╕дкрили пам’ятну стелу видатному поетов╕. Поет Дмитро Павличко наголосив, що скоро з’явиться у Ки╓в╕ бронзова постать поета. ╢вген Нищук, м╕н╕стр культури Укра╖ни на той час, зазначив: «Велич Андр╕я Малишка п╕дтверджу╓ться вже тим, що п╕сн╕, як╕ в╕н створив, люди вважають народними».
Справд╕, важко уявити сучасне мистецьке життя без поез╕╖ незабутнього Андр╕я Малишка. Народився поет 14 листопада 1912 року в багатод╕тн╕й родин╕ с╕льського шевця; вир╕с на наддн╕прянськ╕й земл╕. З╕ столицею Укра╖ни пов’язане усе подальше життя Андр╕я Малишка, якого називатимуть н╕жним л╕риком ╕ сп╕вцем народно╖ душ╕. Ц╕лком правильно, адже його поез╕ю живили два мистецьк╕ джерела: народна творч╕сть й класична л╕тература. Дово╓нний пер╕од довол╕ продуктивний, принаймн╕ щодо к╕лькост╕ виданих зб╕рок: «Батьк╕вщина» (1936), «Л╕рика», «З книги життя» (1938), «Народження син╕в» (1939), «Листи червоноарм╕йця Опанаса Байди», «Березень», «Зорев╕ дн╕», «Жайворонки» (ус╕ — 1940 р╕к). Ц╕каво, що саме з цим невеличким голосистим пташеням у Малишка пов’язано чимало спогад╕в. Мати ╥вга Базилиха розпов╕дала малому Андр╕йков╕: «Вир╕й – птах — це жайворонок, в╕н на сво╖х крилах несе весну ╕з райських сад╕в. Саме у жайворонка знаходяться ключ╕ од неба. Коли вони в╕дл╕тають на зиму, вони замикають небеса ╕ забирають ключ╕ з собою. А коли повертаються весною, в╕дкривають небеса, ╕ тод╕ одчиняються небесн╕ живодайн╕ джерела». Малий хлопчик запитував у мами: «╤ це все жайворон, мамо?». ╥вга Базилиха, яка знала безл╕ч казок, п╕сень й опов╕док, ╕нтригувала все б╕льше й б╕льше: «Жайворонок. Без нього весни не бува╓. Ось хл╕б пектиму. Зроблю тоб╕ з т╕ста к╕лька жайворонк╕в. З’╖си жайворонка, такого гарного ╕ пахучого, я його ще маком посиплю, швидше весна прийде!». Стати людиною-жайворонком – це, мабуть, так незвично! Уява малого Андр╕йка малю╓ дивовижн╕ картини. В╕н бачить себе с╕рим пташеням, яке зд╕йма╓ться в голубу височину, щоб зв╕дти прив╕тати людей з весною. Прив╕тати з воскрес╕нням, з оновленням. Андр╕йко випростову╓ться на повний зр╕ст: «Хочу бути жайворонком, мамо!». ╥вга Базилиха п╕дбадьорю╓ малого: «Будеш! Рости швидше!».
Чи не з мамино╖ п╕сн╕, маминих опов╕док, мамино╖ любов╕ зароджувався й м╕цн╕в майбутн╕й талант Малишка? Доторкнемося до скарб╕в фольклорно╖ народно╖ творчост╕: «У нашо╖ печ╕ золотист╕ плеч╕, золотист╕ плеч╕ та серебрист╕╖ крила, щоб нам жайворонк╕в гн╕тила!». ╤ не дивно, що вже дорослим Малишко привозив сво╖х друз╕в… слухати жайворонка: «Я вас, хлопц╕, прив╕з сюди на свято першого жайворонка. Див╕ться, що вони виробляють – под╕лили соб╕ син╓ небо на сво╖ гектари. ╤ кожен соб╕ висп╕ву╓, як т╕льки може. Кожен стара╓ться. ╤ на певн╕й в╕дстан╕, щоб один одному не бути на завад╕! Дисципл╕на…». Найкраще у св╕т╕ сп╕вають жайворонки, як╕ ширяють над Плютами, — це п╕дтвердить кожен, хто колись слухав ╖хн╕ голоси! Може, тому щол╕та Малишко вт╕кав з Ки╓ва у с╕льську хату у Плютах, яку зн╕мав разом з Михайлом Чабан╕вським. Тод╕ все було не так, як нин╕: р╕чка Козинка була прозорою, не закутою в бетон. А письменницьк╕ д╕ти, згаду╓ Оксана Чабан╕вська-Хорозова, бавилися на берез╕. «Я любив Малишка, ╕ любив це син╓ весняне небо, а кожен жайворонок мав обух╕вську прописку», — згадував незабутн╕ дн╕ сп╕лкування з поетом його побратим ╤ван Драч. А «Жайворонок» Малишка був таким: «…Обляже, ляже чорна туча, ╕ вже ср╕блом стина╓ тьму, маленька грудочка сп╕вуча не видна зору мо╓му… Отак би жити син╕м кв╕тнем п╕д небом зоряно-рясним, на око – зовс╕м не пом╕тним, на слово – дивно голосним».
В╕йна кривавою стр╕лою перекреслила дол╕ побратим╕в Малишка. Йому судилося стати в╕йськовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Укра╖ну», «За честь Батьк╕вщини». Виступа╓ як публ╕цист, пише в╕рш╕: «╤ ти люби й страждай в╕д ран, ╕ не показуй серця муки. Колись тебе охрестять внуки простеньким словом: ветеран». Святе почуття провини перед загиблими супроводжуватиме Малишка протягом життя. Коли Укра╖на була у вогн╕, Малишкова муза не мовчала: «Запалали огн╕ за долиною синього неба, самольоти гудуть, бо на зах╕д фронти ╕ фронти, Укра╖но моя, мен╕ в св╕т╕ н╕чого не треба, т╕льки б голос тв╕й чути ╕ н╕жн╕сть твою берегти».
Знаковим стало знайомство Андр╕я Малишка з композитором Платоном Майбородою, разом з яким поет створив п╕сн╕, котрим судилося стати народними (у часи Малишка не прийнято було казати «х╕ти» ╕ «шлягери»). П╕сн╕ на слова Андр╕я Малишка ув╕йшли до золотого фонду укра╖нсько╖ культури: «Ки╖вський вальс», «Ми п╕дем, де трави похил╕», «П╕сня про вчительку», «Моя стежина», «П╕сня про Дн╕про», «Га╖ шумлять б╕ля потоку», «Журавл╕». Платона Майбороду Малишко називав «в╕рним братом, полтавським кленом», присвятивши йому щемлив╕ рядки поез╕╖: «Одгримлять мелод╕╖ судьбою ╕ в╕дкотяться важк╕ громи, але ми з тобою, ми з тобою назавжди залишимось людьми. То не легко, друже, в су╓слов’╖, де складна ╕ де терниста путь, дати п╕сню з кров╕, ╕з любов╕, що ╖╖ сн╕ги не заметуть». На одному подиху були написан╕ слова знаменитого «Рушничка»: «Р╕дна мати моя, ти ночей недоспала ╕ водила мене у поля край села, ╕ в дорогу далеку ти мене на зор╕ проводжала, ╕ рушник вишиваний на щастя дала». Наступного дня Малишко з Майбородою розшукали вже знаного на той час Олександра Таранця, який став першим виконавцем ц╕╓╖ п╕сн╕. Усп╕х ф╕льму «Л╕та молод╕╖» перевершив ус╕ спод╕вання: це був тр╕умф укра╖нського к╕но. А п╕сня «Рушник» в╕дразу стала народною. ╥╖ сп╕вали студенти ╕ роб╕тники, прикордонники ╕ нав╕ть… китоб╕йц╕ антарктичних рейс╕в. ╤ все ж «Рушник» вперше долинув в Укра╖ну… з-за океану. Можна лише уявити, як вбирала кожне слово в╕д╕рвана в╕д материково╖ Укра╖ни д╕аспора, як в╕дчувала «ревний б╕ль ╕ ревний жаль». Через роки Укра╖на почула неперевершений голос Кв╕тки Ц╕сик (на щастя, нин╕ ма╓мо змогу слухати ╖╖ записи). А в часи Малишка передавати коп╕ю ф╕льму за океан було небезпечно й ризиковано. ╤ все-таки укра╖нська д╕аспора у Канад╕ почула ╕ засп╕вала п╕сню про р╕дну мат╕р. На жаль, комерц╕ал╕зац╕я, торкнувшись ус╕х сфер нашого життя, боляче зачепила мистецтво ╕ культуру. П╕сн╕, як╕ становлять славу й горд╕сть Укра╖ни, майже не звучать з╕ столичних сцен. Якби не Укра╖нське рад╕о, п╕сн╕ славетних класик╕в не линули би до слухач╕в. Шкода, що п╕сенний шедевр Малишка ╕ Майбороди п╕д назвою «Ти, моя в╕рна любов», який вони створили до ф╕льму «Л╕та молод╕╖», р╕дко викону╓ться останн╕м часом: «Наче зор╕ ясн╕ засв╕тились мен╕ в неб╕ вогнем золотим…». Щасливим назива╓ пер╕од у житт╕ батька дочка поета Валентина Малишко, коли разом з Платоном Майбородою було створено зо два десятки п╕сень! ╤ яких п╕сень! «Народ полюбив ╖х одразу, ╖х засп╕вали, сп╕вають ╕ сп╕ватимуть, допоки жива укра╖нська душа, — пише Валентина Малишко. – Я була св╕дком творення романсу «Ми п╕дем, де трави похил╕». Текст був написаний буквально за десять хвилин на коробц╕ в╕д «Казбеку». Платон с╕в за ╕нструмент, ╕мпров╕зував ╕… сталося диво: п╕сня змахнула крильми ╕ полет╕ла, полет╕ла для того, щоб н╕коли не приземлятися. Це було наст╕льки прекрасно – у батька виступили сльози на очах, в╕н одвернувся до в╕кна…». Малишкова л╕рика, як настояне вино, з часом ста╓ дедал╕ вдумлив╕шою, ф╕лософськи заглибленою. Поет не «бронзов╕╓», навпаки, готовий щоразу повертатися до виток╕в, учитися у природи оновлення, воскрес╕ння духу. Якими мудрими ╕ водночас зрозум╕лими ╓ поетичн╕ рядки: «╤ ти, напружений, як учень над абеткою, шука╓ш все, що м╕г, ╕ те, чого не зм╕г, ╕ все, що ти сп╕вав, зда╓ться лиш чернеткою, а п╕сня справжня десь шука╓ св╕й пор╕г…».
…А ще у житт╕ Андр╕я Малишка була в╕рна подруга, його зоря – Любов Забашта. Вони пов’язали сво╖ дол╕ наприк╕нц╕ 1956 року, створили сво╓ голубине гн╕здо, де пост╕йно бували творч╕ люди ╕ де все дихало поез╕╓ю. Це буле велике кохання, д╕алог двох поет╕в. Вони прожили разом б╕льше 13 рок╕в – до 17 лютого 1970 року, коли Андр╕я Сам╕йловича не стало. Обо╓ гарно сп╕вали, знали багато укра╖нських п╕сень. На щастя, голоси Любов╕ Забашти й Андр╕я Малишка збереглися на магн╕тофонн╕й пл╕вц╕. У сво╖х в╕ршах Любов називала Андр╕я Малишка Бояном Укра╖ни, жайворонком, козаченьком, сурмаченьком. Син Любов╕ Забашти ╤гор завдячу╓ поетов╕ за усв╕домлення себе укра╖нцем, за сприяння духовному зростанню юнака. Саме в╕д Андр╕я Малишка в╕н почув про поет╕в Розстр╕ляного В╕дродження, ознайомився з полум’яним словом Олександра Довженка. У дом╕ Малишка-Забашти н╕хто не дозволяв соб╕ розмовляти рос╕йською. ╤ дос╕ в╕н вважа╓ Андр╕я Сам╕йловича сво╖м духовним наставником. Сво╖й дружин╕ поет присвятив так╕ поетичн╕ рядки: «Ти прийшла у дн╕ погож╕, хай без цв╕ту й солов’я. Стала в серця на сторож╕, як пров╕сниця моя. Осв╕тила кожен кутик, кожну рисочку чола, медяного хмелю жмуток б╕ля серця заплела». Любов Васил╕вна була вдячна дол╕ за зустр╕ч ╕з Малишком: «В мою судьбу, таку лиху ╕ злую, дала любов, що в╕чно не вмира╓».
Любов Забашта народилася у 1918 роц╕ на Черн╕г╕вщин╕, у м╕ст╕ Прилуки. Попри поетичну обдарован╕сть, спочатку Любов зак╕нчила Одеський ╕нститут ╕нженер╕в водного транспорту. Там ╕ познайомилася з╕ сво╖м майбутн╕м чолов╕ком Валентином Забаштою, який загинув на фронт╕. П╕сля в╕йни Любов Васил╕вна працювала на ки╖вському завод╕ «Лен╕нська кузня», паралельно вчилася на мовно-л╕тературному факультет╕ пед╕нституту ╕м. М. Горького (нин╕ Нац╕ональний педагог╕чний ун╕верситет ╕мен╕ М. Драгоманова). Дал╕ Любов Забашту поглина╓ л╕тературна творч╕сть. Зав╕ду╓ в╕дд╕лом поез╕╖ журналу «Дн╕про», випуска╓ першу зб╕рку поез╕й «Нов╕ береги», ста╓ членом Сп╕лки письменник╕в Союзу. У творчому доробку Любов╕ Забашти – близько трьох десятк╕в поетичних та прозових книг. З-пом╕ж них – зб╕рки поез╕й «Кв╕т папорот╕», «Гн╕здо голубки», «П╕сня ╕ хл╕б», п’╓си «Вес╕лля в Тернах», «Кам’ян╕ потоки», драматичн╕ поеми «Тернова доля», «Д╕вчина з легенди», «Роксолана», роман «Крилат╕ мо╖ корабл╕», пов╕сть «Будинок мого дитинства», зб╕рка вокальних твор╕в на слова поетеси «Вербиченька», книги для д╕тей «Паляниця б╕лолиця», «Коли я виросту», «Дощик ╕ веселка». «Кринице мого дитинства, де цямрини дзвонять рано, кринице мо╖х св╕танк╕в ╕ перших д╕вочих мр╕й, ти кличеш мене додому, ти пахнеш мен╕ катраном, моя дзвонкове кринице, дивися ж не обм╕л╕й», — рядки ц╕╓╖ поез╕╖, що стала п╕снею, добре в╕дом╕ людям покол╕ння 60-70-х рок╕в. Письменник Василь Трубай, упорядник видання «Антолог╕я л╕тератор╕в Обух╕вщини», переконаний, що видатного земляка треба показати живим, «без н╕мба над головою». Попри те, що Малишко н╕коли не був самотн╕м, кр╕зь все життя прон╕с кохання до Катрус╕ Пелих. Вони були зовс╕м юними, закоханими, ╕ в╕рили, що сво╖ почуття пронесуть кр╕зь життя. Але життя розпорядилося по-сво╓му. Коли Андр╕й по╖хав на навчання, Катруся за порадою батька (мовляв, т╕ поети так╕ м╕нлив╕ та ненад╕йн╕) вийшла зам╕ж за агронома (подейкували, що Малишко при слов╕ «агроном» м╕г себе не стримати). Розпов╕дають, що того траг╕чного дня вона зап╕знювалася на уроки (вчителювала), тож с╕ла на коня, але той сп╕ткнувся… ╤ знову траг╕чний зб╕г обставин: дитина народилася передчасно, а от врятувати Катрусю не вдалося. «Га╖ шумлять б╕ля потоку, де хвиль весняна теч╕я, прощай, кохана, кароока, прощай, пораднице моя!.. Нехай насняться кар╕ оч╕ ╕ голуба небесна вись, дн╕провськ╕ ноч╕, люб╕ ноч╕, де ми стр╕чалися колись», — слова Малишково╖ п╕сн╕, як завжди, про кохання. Бо ╕накше не можна жити на цьому св╕т╕. Все почина╓ться ╕з цього святого почуття. Кожен рядок поез╕╖ Андр╕я Малишка диха╓ любов’ю, н╕жн╕стю, тривожним смутком. 50-т╕ роки – пер╕од духовно╖ зр╕лост╕, розкв╕т поетичного таланту. Поез╕я цього пер╕оду ув╕брала в себе почуття складн╕, бол╕сн╕, тривожн╕. Л╕ричний герой шука╓ в коханн╕ насамперед морально╖ п╕дтримки на тернистому житт╓вому шляху: «Стань зорею мен╕ на тривожн╕м пут╕, на тривожн╕м крил╕ космодрому, я кр╕зь не╖ побачу нитки золот╕, що снуються до отчого дому».
…Чому ж сьогодн╕, в наш жорстокий ╕ тривожний час, коли «др╕бн╕шають люди й почуття», ми все част╕ше зверта╓мося до минуло╖ спадщини, припада╓мо до чистих джерел поез╕╖? Чому так щемко ста╓ на серц╕, коли линуть знайом╕ мелод╕╖ ╕ ми повторю╓мо давно завчен╕ слова п╕сень? Напевно, ми давно стомилися за щирими почуттями, чесними словами ╕ незрадливими вчинками. За ус╕м тим, що становить суть людського ╓ства. ╤ цим багатством душ╕ з нами щедро д╕ляться попередники. Тому зоря Андр╕я Малишка ста╓ з кожним роком все ближче, а його п╕снею причащаються прийдешн╕ покол╕ння.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 13.02.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14737

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков