Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 06.02.2015
МИТ╤ ЖИТТЯ ЯРОСЛАВА СТЕЛЬМАХА

Л╕тература

«П’ятдесятил╕ття Ярослава ми влаштували на Банков╕й в прекрасн╕й гор╕шн╕й сп╕лчанськ╕й зал╕, з╕ старовинним л╕пним оздобленням ╕ чудово╖ краси кахельними печами, в зал╕, що вм╕щу╓ багато стол╕в ╕ багато людей ╕ яка бачила ст╕льки дивовижних, неповторних постатей», — написала у зб╕рц╕ мемуар╕в «М╕й к╕т за тобою скучив» Людмила Стельмах. Тод╕ – ╕ родина, ╕ численн╕ шанувальники — ан╕ на мить не сумн╕валися, що ╕ наступн╕ юв╕ле╖ святкуватимуть у ст╕нах Сп╕лки письменник╕в.
На жаль, не судилося. Життя талановитого драматурга Ярослава Стельмаха (30.11.1949 — 4.08.2001) назавжди об╕рвав траг╕чний випадок.

Син классика

Здавалося, що перед сином класика укра╖нсько╖ л╕тератури Михайла Стельмаха (автора таких хрестомат╕йних твор╕в, як «Хл╕б ╕ с╕ль», «Кров людська не водиця», «Щедрий веч╕р», «Гуси-лебед╕ летять», «Чотири броди») питання «ким бути?» взагал╕ не виникало. Зв╕сно, що письменником, який ╕тиме вже прокладеною батьком дорогою. Та перед кожною творчою людиною стелеться своя дорога, ╕ тут вже родинн╕ зв’язки навряд чи допоможуть. Тож треба працювати ╕ писати так, щоб не почути на свою адресу: «На синов╕ класика природа в╕дпочива╓». Спогади… Спогади… Вони повертають нас у ту мить, коли ще живими були ╕ Михайло Стельмах, ╕ його син – Ярослав.
…З╕ спогад╕в Людмили Стельмах: «При╖жджа╓мо на дачу, в ╤рп╕нь, до Михайла Стельмаха, а в╕н ╕з прикр╕стю так: «Синку, я ж сам так мр╕яв викладати в ун╕верситет╕, так т╕шився, що ти там»… Михайло Опанасович дуже журився за тим, що Ярослав став письменником, ╕ не через сумн╕ви у його талантов╕, а згадуючи про т╕ страшн╕ дн╕, коли його самого приходили арештовувати (в той час в╕н вчителював у Л╕тках), як з «кров’ю» виривали шматки з роман╕в ╕ пост╕йно обвинувачували у нац╕онал╕зм╕. В╕д страшно╖ дол╕ його врятувало диво: в той час, коли у Ки╓в╕ над його головою збиралися хмари, з Москви прийшла зв╕стка про присудження йому Стал╕нсько╖ прем╕╖… Отож, хоча настали ╕нш╕ часи, не хот╕в Михайло Опанасович тяжко╖ дол╕ для сина».
«Не така це вже й комфортна ситуац╕я – мати за приклад класика, — з╕знавався в одному з ╕нтерв’ю Ярослав Стельмах. – Певний час у мене була скут╕сть, бо я завжди знав, що краще за батька не писатиму н╕коли… Багато рок╕в, коли мене питали, чи не родич я Михайла Стельмаха, я в╕дпов╕дав «н╕», а тепер з горд╕стю кажу «так», бо, зда╓ться, ╕ сам не абищо зробив». Попри те, що Ярослав Стельмах мав змогу викладати, в╕н лише чекав слушно╖ нагоди, щоб таки зм╕нити студентську аудитор╕ю на затишний письменницький каб╕нет. ╤ така нагода невдовз╕ трапилася: «Як т╕льки мене прийняли до Сп╕лки письменник╕в, кинув роботу ╕ п╕шов на творч╕ хл╕би. Батько був дуже вчинком незадоволений, бо вважав, що доля письменника дуже м╕нлива. Проте, як людина надзвичайно дел╕катна, в╕н намагався це сво╓ незадоволення притлумити. Ось за що, до реч╕, я ще вдячний батьков╕: в╕н прищепив мен╕ в╕дразу до будь-яко╖ зарозум╕лост╕». Академ╕к Микола Жулинський зазначав, що дивовижною рисою таланту Стельмаха-молодшого було ум╕ння слухати людей ╕ ц╕нувати дружбу. Драматург надзвичайно ц╕нував мить творчост╕, — ╕ г╕рку, ╕ водночас солодку, тож любив усам╕тнюватися. Водночас н╕коли не був в╕длюдькуватим сам╕тником-схимником, який цурався людей ╕ уникав сп╕лкування. Був над╕лений найщаслив╕шим даром – любити людей не за к╕льк╕стю «з╕рочок» на погонах. Натом╕сть вм╕в дружити, ц╕нувати солодку мить сп╕лкування.

Драматург ново╖ хвил╕

Одна з перших п’╓с Ярослава Стельмаха мала насм╕шкувату назву «Прив╕т, синичко!». ╤ цю п’╓су, ╕ «Драму в учительськ╕й» Стельмах написав наприк╕нц╕ 1970 року. Втомлений в╕д ╕деолог╕чних нашарувань глядач ╕з вдячн╕стю прийняв ╕ полюбив ц╕ так зван╕ «шк╕льн╕ п’╓си» за правдив╕сть ╕ людян╕сть. У друг╕й половин╕ 1980-х рок╕в з’явилися не менш популярн╕ п’╓си «Гра на клавесин╕» та «Пров╕нц╕алки», як╕ принесли Ярославов╕ Стельмаху всесоюзну славу, а критика називала його драматургом «ново╖ хвил╕». Без сумн╕ву, справжньою под╕╓ю стала постановка на сцен╕ Молодого театру монодрами «Син╕й автомоб╕ль», яку критики називали спов╕ддю автора про пережите ╕ передумане. Саме у н╕й Стельмах спов╕ду╓ться про сокровенне; про дитяч╕ мр╕╖ ╕ жорстоку реальн╕сть. Вже п╕сля смерт╕ драматурга багато хто згадав про «Син╕й автомоб╕ль» як про розгорнуту метафору, яка дивним чином передбачила долю письменника. Як ╕ про те, що творча людина здатна напророкувати сво╓ майбутн╓… Дв╕ реальност╕ – палаючий автомоб╕ль драматурга на шосе ╕ палаюч╕ рукописи у ф╕нал╕ його спов╕дально╖ п’╓си – об’╓дналися в ╓дине ц╕ле. Письменник, який напророкував свою долю, залишив про себе рукописи, як╕, попри все, — не горять.
…В одному з ╕нтерв’ю Ярослава Стельмаха запитали, з чим пов’язано те, що в╕н все б╕льше почав писати парафрази за мотивами ╕нших автор╕в, ан╕ж ориг╕нальних п’╓с. Влучною вида╓ться в╕дпов╕дь Стельмаха, який пор╕внював ╕нсцен╕вки ╕з роботою скульптора. Аби щось вил╕пити, в╕н мусить накопати глини, роз╕м’яти ╖╖, зм╕шати в певн╕й пропорц╕╖ з водою ╕ лише тод╕ творити… ╤ хоча на п╕дготовчу роботу витрача╓ться маса зайво╖ енерг╕╖, але результат виправдову╓ ус╕ затрачен╕ «творч╕ к╕ловати». У цьому мали змогу переконатися глядач╕ л╕рично╖ комед╕╖ «Кохання в стил╕ бароко», в як╕й Стельмах постав як неперевершений лексиколог, знавець р╕дно╖ мови. В╕н розкошу╓ у мов╕, смаку╓ кожне слово, наче дорогоц╕нн╕ трунки ╕ напо╖. Ут╕м, виноробним смаком в╕н справд╕ був над╕лений. Про його знамениту вишн╕вку («Стельмах╕вку»), рецептом яко╖ так щедро д╕лився, теж згадували друз╕. Як ╕ про те, що гостинний господар робив це в╕д ус╕╓╖ душ╕.

Особисте

Може, завдяки цьому даров╕ — ум╕нню дарувати людям щастя — в╕н ╕ сам почувався щасливою людиною?
«Принаймн╕ майже щасливою, — уточнював в одному з ╕нтерв’ю. – Адже я роблю те, що мен╕ подоба╓ться. ╤ заробляю соб╕ цим на прожиток. Я не клею шпалери ╕ не кладу плитку. Я нав╕ть можу в╕дмовитися в╕д замовлення, якщо воно мен╕ нец╕каве… Звичайно, я не знаю, що трапиться завтра. Припинять театри мене ставити, ╕ стану я безталанною людиною. Талант залишиться, а талан пропаде. До цього завжди треба бути готовим… У молодост╕ я думав, що людин╕ ма╓ саме собою даватися… А насправд╕, все добува╓ться трудом ╕ терп╕нням, ╕ розум╕нням людей ╕ навколишнього св╕ту, але, на жаль, осяга╓ш це лише з роками. ╤ тому, коли нас вчать кожен день приймати з подякою, — це правильно. Не треба милостей в╕д життя. Були б лише сили, щоб жити, ╕ душевний спок╕й, щоб не озлобитися… Тод╕ й сприйма╓ш з подякою момент, коли можеш нарешт╕ розкласти сво╖ папери та словнички, с╕сти за ст╕л ╕ написати к╕лька сл╕в ново╖ п’╓си. Це, на м╕й погляд, ╕ ╓ справжня винагорода за тво╓ терп╕ння». Ярослав Стельмах зауважував, що навчився сп╕вчувати людям, зазначаючи, що на вс╕х сердитися – не вистачить нерв╕в. Рад╕в, що може обирати, з ким зустр╕чатися, називаючи одним ╕з плюс╕в сво╓╖ профес╕╖… самотн╕сть. Називав себе письменником, який працю╓ за асоц╕ац╕ями. Тобто якийсь сюжет або певний типаж м╕г д╕стати, прочитавши хорошу книжку. Це не означа╓, що письменник коп╕ював, «п╕длаштовував» п╕д певн╕ ситуац╕╖ персонаж. Н╕, йдеться про те, що почута фраза, випадкове п╕дслухане слово могли стати якоюсь «зач╕пкою», поштовхом для розгортання характеру, образу, котрий хочеться розробляти. У книжц╕ спогад╕в «М╕й к╕т за тобою скучив» дружина письменника Людмила Стельмах згаду╓ дивовижн╕ риси, як╕ в╕дкрилися у чолов╕ков╕ п╕сля того, як в╕н замислив буд╕вництво ново╖ осел╕. Власне, у подружжя вже була затишна хатинка на Полтавщин╕, що служила ╖м в╕рою ╕ правдою п╕сля Чорнобиля. Ярослав любив сво╓ об╕йстя, працюючи у тиш╕ л╕тн╕ми м╕сяцями. Але з роками ╖здити було все важче, отож Стельмах не на жарт загор╕вся ╕де╓ю побудувати с╕льський будиночок неподал╕к в╕д Ки╓ва. ╤ вт╕лив свою мр╕ю у життя, подарувавши взимку 2001 року дружин╕ будинок у мальовничому сел╕ на дн╕провських кручах. Власне, то була не лише новобудова. Ус╕ тод╕ побачили письменника ╕ншим — д╕ловим, зосередженим ╕ водночас розчуленим. Саме тод╕ чекали в гост╕ сина Олекс╕я й онучку Зо╓чку, яку письменник просто обожнював. Сус╕ди пот╕м говорили онучц╕: «Зо╓чко, ти же зна╓ш, як д╕дусь на тебе чекав. Як посп╕шав з ремонтом, бо «при╖де моя красотулечка». ╤ в╕н встиг усе. ╤ влаштував незабутн╕й день народження дружини Людмили. Тод╕ в╕н був по-справжньому щасливий, адже задум його вдався. Це вже п╕зн╕ше, п╕сля траг╕чно╖ загибел╕ чолов╕ка, Людмила Стельмах згадуватиме, як той, жартуючи, промовляв: «Ось ╕ буде пам’ятничок мен╕». Ск╕льки раз╕в вона пригадуватиме ц╕ слова ╕ думатиме над зм╕стом ╕нших, хрестомат╕йних. Про те, що прощатися треба нав╕ки, якщо йдете лише на мить… Та хто замислю╓ться над в╕чними ╕стинами, коли тво╖ найр╕дн╕ш╕ люди поряд? Можливо, у вир╕ повсякденних клопот╕в ╕ турбот подружжя Стельмах╕в не завжди замислювалося над тим, чи були вони по-справжньому щасливими, чи все в них виходило… Адже обо╓ були натурами творчими, неспок╕йними, активними. Зрештою, тема ця – митець ╕ його муза, натхненниця, дружина — надто неосяжна, щоб говорити про не╖ к╕лькома словами… Особливо непросто складаються стосунки в родинах, де ╓ творч╕ особистост╕. У випадку Ярослав ╕ Людмила Стельмахи – стов╕дсоткове «потрапляння в яблучко». Вони, напевно, не могли не зустр╕тися. П╕сля траг╕чно╖ загибел╕ чолов╕ка Людмила Стельмах все част╕ше замислювалася: «А як же ми жили? Чи були щасливими?». А може, дружина Стельмаха знала якийсь дивовижний секрет, який вносив в ╖хн╓ життя гармон╕ю? Ось як пише у спогадах Людмила Стельмах: «Ми часто чули, що у нас затишна ╕ тепла квартира. Але, на м╕й погляд, наш д╕м тримався на стосунках, а все ╕нше було лише додатком… Власне кажучи, Слава ╕ був мо╖м домом… Гарант╕йного строку у любов╕ нема╓, тому треба робити багато того, щоб його зберегти; я гадаю – чолов╕ков╕. А ж╕нц╕? Та просто бути ж╕нкою… Захоплення ╕ с╕мейний побут не дуже уживаються поряд, друге вит╕сня╓ перше, часом назавжди. Але я точно знала, що не робила драми через його як╕сь звички, через його «буркотлив╕сть», через дивовижну здатн╕сть влаштовувати безлад… Але його неповторний гумор зводив нан╕вець усякий прикрий др╕б’язок». Коли чула нар╕кання письменницьких дружин з приводу того, що чолов╕к╕в часто не бува╓ вдома, намагалася переконати, що письменник ма╓ побувати всюди, все побачити ╕ почути. Розум╕ла, що творча людина ма╓ розвиватися, а не тупцювати на м╕сц╕. «Житт╓в╕ обставини ╕ так примушують нас до ц╕лого ряду «обмежень», примушуючи до «несвободи». Я не хот╕ла бути для Ярослава одним ╕з «запоб╕жник╕в» ╕ не жила б сама ╕з в╕дчуттям пут», — з╕знавалася дружина Ярослава Стельмаха.

Творч╕сть п╕дносить

Друз╕ Ярослава Стельмаха зазначали, що драматург завжди був «оберненим» у майбутн╓. ╤ то не були велемовн╕ слова-клятви у любов╕ до л╕тератури ╕ мистецтва. Натом╕сть тривала щоденна кроп╕тка робота. Були спод╕вання на нов╕ творч╕ здобутки. «В╕н щиро любив усе талановите в Укра╖н╕, як ╕ до болю сердечного любив саму Укра╖ну, — згаду╓ Людмила Стельмах. – Хоча уявити Ярослава, як ╕ Михайла Опанасовича, що в╕н проголошу╓ слова на зразок «як я люблю Укра╖ну», просто неможливо». Пан╕ Людмила згаду╓, з яким ентуз╕азмом в╕н готував до друку п’╓си молодих драматург╕в. У передмов╕ до зб╕рки-антолог╕╖ Ярослав Стельмах написав: «Драматург╕я – ╕ складний, ╕ невдячний, а нер╕дко й жорстокий та безжальний жанр. Бува╓, на кону йде твоя не краща п’╓са, а ота, найзапов╕тн╕ша, лежить роками десь у режисерських шухлядах ╕ чи й проб’╓ться колись на сцену». Драматург пише про те, що шлях в╕д написаного до сцени складний ╕ тернистий. Чи в кожного маститого письменника, не кажучи вже про початк╕вця, вистачить снаги ╕ терп╕ння витримати ус╕ удари дол╕? ╤ як д╕яти? Прислухаймося до порад Ярослава Стельмаха, який на «б╕с» з╕грав свою головну п’╓су – г╕дно прожив життя: «Як же д╕яти? Т╕льки працювати, ╕ншого виходу нема╓, коли вже обрано цей шлях. ╤ не заздрити… Заздр╕сть з’╖да╓, творч╕сть п╕дносить, усп╕х окрилю╓, хоч в╕н може бути й випадковим. Але лише раз. Р╕дко коли дв╕ч╕. А все ╕нше да╓ться т╕льки трудом». На жаль, ма╓мо констатувати: укра╖нська драматург╕я перебува╓ у вкрай занедбаному стан╕. Як кисню, браку╓ чесного ╕ талановитого слова. Але це не означа╓, що нема╓ автор╕в та г╕дних укра╖нсько╖ сцени п’╓с. Треба лише, аби було видно очевидн╕ реч╕. П’╓си укра╖нських драматург╕в мають бути поставлен╕ на сценах пров╕дних театр╕в. Запитання риторичне: коли це буде? ╤ чи зд╕йсниться мр╕я Ярослава Стельмаха? Адже драматург завжди в╕рив, що неодм╕нно з’являться нов╕ ╕мена, а укра╖нська драматург╕я вийде на св╕товий р╕вень. Напевно, це було б найкращим пошан╕вком пам’ят╕ незабутнього Ярослава Стельмаха.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14702

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков