Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2849)
З потоку життя (6004)
Душі криниця (3339)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1451)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1641)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
НАЙСМАЧН╤Ш╤ ЯБЛУКА — НА СПАСА
Свято Преображення Господнього, а в народ╕ — Спас, Другий Спас, Яблучний Спас, яке...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ, або З МИРУ ПО НИТЦ╤ – НА ╤НТЕРНЕТ «СВ╤ТЛИЦ╤»!
Наближа╓ться черговий щор╕чний «момент ╕стини» - необх╕дно терм╕ново з╕брати 3-4 тис....


ЩЕДР╤ БОРИС ╤ ГЛ╤Б
Наш╕ традиц╕╖


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ, або З МИРУ ПО НИТЦ╤ – НА ╤НТЕРНЕТ «СВ╤ТЛИЦ╤»!
Наближа╓ться черговий щор╕чний «момент ╕стини» - необх╕дно терм╕ново з╕брати 3-4 тис....


Поетична Св╕тлиця. ПОЕЗ╤Я ОКСАНИ ШПИРКО
Сьогодн╕шня поетична стор╕нка «КС» пропону╓ сво╓му читачев╕ продут╕ степовими...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#6 за 06.02.2015
СТО╥МО!

Слово – зброя!

КРИМ УКРА╥Н╤ ПОВЕРНЕ
«НОВЕЛА ПО-УКРА╥НСЬКИ»!

Журнал «Кра╖на» оголошу╓ конкурс «Новела по-укра╖нськи». Цьогор╕ч в╕н пройде утрет╓.
Обсяг твор╕в учасник╕в — до 10 тисяч знак╕в неопубл╕кованого ран╕ше тексту. Мова — укра╖нська. Тема — в╕льна, м╕сце д╕╖ — Крим, Укра╖на.
Винагорода переможцю — публ╕кац╕я новели в журнал╕ «Кра╖на», публ╕кац╕я новели на сайт╕ Gazeta.ua, грошова винагорода 1000 грн.
Винагорода ╕ншим ф╕нал╕стам — публ╕кац╕я новел на сайт╕ Gazeta.ua. Додаткова спец╕альна в╕дзнака одному з ф╕нал╕ст╕в — публ╕кац╕я новели в газет╕ «Газета по-укра╖нськи».
Тексти новел, а також контакти та б╕ограф╕ю автора надсилайте до 1 березня 2015 року включно на адресу: konkurs.novel@ukr.net або на поштову скриньку: «Газета по-укра╖нськи», а/с 67, Ки╖в-53, 04053 з позначкою «Новела по-укра╖нськи».
Сво╓ю участю у конкурс╕ автор да╓ згоду на публ╕кац╕ю новели на сайт╕ Gazeta.ua, в «Газет╕ по-укра╖нськи» ╕ журнал╕ «Кра╖на» та згоду на обробку, збереження та використання його персональних даних. Автор гаранту╓, що не порушу╓ законодавства про авторське право та сум╕жн╕ права.
До жур╕ вв╕йдуть представники редакц╕╖ журналу «Кра╖на», а також в╕дом╕ письменники й видавц╕. Роботи оц╕нюватимуть анон╕мно. У конкурс╕ не можуть брати участь прац╕вники журналу «Кра╖на», «Газети по-укра╖нськи» та Gazeta.ua. Переможця оголосять у журнал╕ «Кра╖на» у кв╕тн╕ 2015 року.
П╕д грошовою винагородою розум╕╓ться отримання переможцем грошово╖ прем╕╖ у розм╕р╕ 1000 грн. з урахуванням ус╕х утриманих податк╕в ╕ збор╕в.
Детальн╕ш╕ умови конкурсу — згодом на сайт╕ Gazeta.ua.
Долучайтеся до участ╕ у конкурс╕! Крим Укра╖н╕ поверне «Новела по-укра╖нськи»!

Пропону╓мо уваз╕ читач╕в тв╕р, який перем╕г у попередньому конкурс╕ «Новела по-укра╖нськи», проведеному до р╕чниц╕ Революц╕╖ Г╕дност╕. ╤ заклика╓мо кримських автор╕в в╕дгукнутися на творчий заклик журналу «Кра╖на»!

СТО╥МО!

День почався, як завжди останн╕м часом.
В╕н прокинувся, зл╕з з╕ старенького дивану ╕ ув╕мкнув телев╕зор. Майдан стояв. Ст╕йте хлопц╕, ст╕йте! ╤накше та падла вс╕х задавить! В╕н прибрав пост╕ль з дивану, вийшов на балкон, закурив цигарку. Дешевеньку, без ф╕льтру. В╕д не╖ дерло горло, але орган╕зм трохи заспокоювався. В╕н подумав, що от добре по╖хати до Ки╓ва, узяти десь вибух╕вки, п╕ти до «Беркута», дочекатися, коли т╕ твар╕ кинуться бити полоненого, ╕ висадити ╖х у пов╕тря. Померти в╕н не боявся, для чого йому жити? Двадцять три роки у тюрм╕, ан╕ родини, ан╕ друз╕в, н╕хто ╕ сльози по ньому не пустить. То хай краще в╕н загине, ан╕ж якийсь молодий хлопець, якому ще жити та жити.
В╕н сплюнув у в╕кно. По╖хав би, якби не батя. П╕шов у к╕мнату до старого. По його винуватому погляду ╕ запаху зрозум╕в, що батя наклав у штани. Зараз мугикав, крутив головою, що це не в╕н. Старий частенько останн╕м часом робив у штани ╕ завжди намагався показати, що до цього не причетний.
— Н╕чо, батю, н╕чо, – заспоко╖в старого. Узяв його на руки ╕ всадив у в╕зок. Ран╕ше батя важив сто десять к╕лограм╕в, здоровезний мужик, п╕д яким стогнали мебл╕. Працював у автоколон╕, був в╕домий тим, що м╕г пофарбувати будку вантаж╕вки без драбини. Велетень. Того б батька ╕ дво╓ не п╕дняли. Але тепер батько важив к╕лограм╕в с╕мдесят. Важкенький, але в╕н навчився його тягати. В╕дв╕з до ванни, перен╕с з в╕зка, роздягнув, помив теплою водою. Батько не дуже любив митися, а може, в╕дчував провину, то невдоволено соп╕в, але тримався. Протер в╕зок, прин╕с чистий одяг. Пот╕м в╕дв╕з старого на кухню, п╕шов до спальн╕, пом╕няв простирадло, в╕дкрив в╕кно для пров╕трювання. Поклав брудне у таз в╕дмокати.
— Ну що, батю, посн╕да╓мо? Зараз приготую. – В╕н помив руки й узявся гр╕ти чайник. – А наш╕ хлопц╕ стоять, батю. Стоять! Думав, що вноч╕ ╖х зачистять, а вони стоять! Як╕ люди, батю! – в╕н витер сльозу. Батько кивнув. Навряд чи щось розум╕в, хоч в╕н часто дивився з╕ старим телев╕зор. Але батя швидко починав др╕мати чи дивився у п╕длогу. – Зараз, батю.
В╕н р╕зав хл╕б, робив бутерброд. Батя вранц╕ ╖в дуже нечасто, але в╕н завжди робив бутерброд, про всяк випадок. Прислухався до телев╕зора, що працював у зал╕.
— Стоять, батю, стоять! – насипав заварки у чайник. Батько дивився кудись у ст╕ну. Старий став таким п╕сля авар╕╖. В╕н ╖хав з дач╕ увечер╕. Батя був хорошим вод╕╓м, пропрацював сорок з гаком рок╕в на автобаз╕. ╥здив завжди впевнено ╕ за правилами. Але в нього влет╕в якийсь п’яний дурень на китайському металобрухт╕. Дурень загинув на м╕сц╕, а батя вижив, хоч отримав важк╕ травми голови ╕ зламану шийку стегна. Л╕кар╕ сказали, що треба робити операц╕ю, але в такому в╕ц╕ вже не роблять. Батя був у ком╕ двадцять дн╕в, пот╕м опритомн╕в. Але говорити б╕льше не м╕г. Л╕кар╕ казали, що через ушкодження мозку. Щось з пам’яттю. Батько не м╕г говорити, бо забував слова. ╤ людей забував. Родич╕в, знайомих. Невдовз╕ старий вже жив серед повн╕стю незнайомих людей. А тут вийшов в╕н, молодший син, паршива в╕вця, все життя сид╕в по тюрмах, ганьбив батьк╕в. В╕н сказав, що буде доглядати старого. В╕дчував провину перед батьком ╕ зовс╕м не знав, що робити на вол╕. Вже трет╕й р╕к був при старому.
Чайник закип╕в. В╕н залив кропом заварку.
— Зараз будемо сн╕дати. Ага, батю? Подивлюся, що там. – В╕н п╕шов до телев╕зора. Майдан стояв. Багато поранених, зморен╕, почорн╕л╕ люди. В╕н витер сльозу. Ск╕льки був у тюрмах, н╕коли не плакав. Там було важко. Не один раз били охоронц╕ в колон╕╖. Ненавид╕в мент╕в. Знову подумав, що було б добре знайти вибух╕вку ╕ прихопити з собою з десяток тих в╕дгодованих п╕дорас╕в у брон╕ках та шоломах. Але батя…
Повернувся на кухню, п╕дкотив в╕зок з╕ старим до столу. Налив у чашку заварки, долив води, пот╕м аж чотири чайн╕ ложки з горою цукру. Батя любив дуже солодкий чай. Все життя так пив. В╕н старанно поколотив, п╕дсунув бутерброд.
— Давай, батю, рубай. – Соб╕ у маленьку чашку налив лише заварки. Зробив маленький ковток. Добре.
Батя скривився. Щось замугикав. Мабуть, просив молока. Батя дуже любив молоко. В╕н же був з села, звик сн╕дати л╕тром молока та скибкою хл╕ба. ╤ у м╕ст╕ так само пив молоко щодня. Але останн╕м часом шлунок старого молоко не приймав. Хоч трошки вип’╓ ╕ вже починалася б╕гунка. То молока старому не давав. – Батю, пий чай, не можна тоб╕ молока. Давай, пий. ╤ бутерброд ╖ж.
В╕н ще поколотив чай, дзенькав ложкою по чашц╕, ще п╕дсунув бутерброд. Старий ображено засоп╕в. Старий часто ображався. В нього був непростий характер завжди, а зараз так особливо. Не буде тепер пити чаю. Якщо про молоко згадав, то не буде. Батя був впертий. ╤ ╖в дуже мало. Вже схуд майже удв╕ч╕. Шк╕ра та к╕стки. Сус╕ди, нав╕ть, поскаржилися в мусарню, що старого морять голодом. Одразу приб╕г д╕льничний. В╕н всадив мусора за ст╕л, насипав бат╕ миску супу з м’ясом, поклав к╕лька скибок хл╕ба. Батя з’╖в п╕вмиски ╕ все. Як не вмовляв, б╕льше ан╕ ложки.
— Тепер ти спробуй, щоб в╕н ще хоч трохи з’╖в! – сказав д╕льничному. Той зрозум╕в, що старий не голоду╓, кивнув та п╕шов. Той д╕льничний, в╕н би посадив його. Це ж так легко — пов╕сити на старого зека к╕лька нерозкритих справ, як╕ псують статистику. Але у його брат╕в, усп╕шних брат╕в, як╕ не сид╕ли, зробили кар’╓ри, тепер виховували онук╕в, були зв’язки. Брати терп╕ли його, бо в╕н дивився за батею. Прикривали в╕д д╕льничного.
— Не будеш пити? – спитав у старого. Той гн╕вно подивився. Пот╕м схопився за кружку. В╕н схопив старого за руку. Батя був гн╕вливий. Ран╕ше кричав, а зараз, коли говорити вже не м╕г, кидав посуд. Побив багато чашок та тар╕лок, то йому купили металеву кружку ╕ товсту пластикову тар╕лку, розбити як╕ було важко. Ото з них ╖в та пив.
— Ну тод╕ по╖хали на балкон, пов╕трям дихати. – Покотив старого на балкон. Поставив в╕зок б╕ля в╕кна, вкрив старого ковдрою, в╕дкрив в╕кно. Батя любив дихати св╕жим пов╕трям, дивитися на дерево ╕ небо, ╓дине, що йому було видно з балкона. В╕н хот╕в постояти поруч, скурити чергову цигарку, коли почув по телев╕зору про трупи. – Чорт!
Поб╕г у к╕мнату, нахилився до телев╕зора. Трупи вбитих, не один ╕ не два, к╕лька десятк╕в. У готел╕ «Укра╖на», внизу б╕ля поштамту, снайпер.
— Твар╕! Скоти! Вбивають! Наших хлопц╕в! – в╕н заплакав в╕д лют╕ ╕ безсилля. – Батю, вбивають! Наших вбивають!
В╕н схопився за серце. Воно у нього час в╕д часу бол╕ло. В╕н знав, що через чиф╕р. Не треба пити чиф╕р, але що йому ще залишалося у цьому житт╕? Померти не боявся. Прис╕в перед телев╕зором.
— Падли! Вб’ю! – в╕н уявив, як вбива╓ Януковича. Як же в╕н ненавид╕в ось таких пихатих ╕ вгодованих! Згадав, як при╖здив до них двоюр╕дний брат з Орла. Рос╕йський в╕дставник, який прямо за столом почав учити життю хохл╕в, що продалися американцям, стали бандер╕вцями ╕ зрадили в соб╕ руських. Г╕сть крив Майдан, вс╕ кривилися, але ж г╕сть. Т╕льки в╕н не витримав ╕ тихо сказав: «Завали хавальник, а то прир╕жу, мурло». В╕н говорив це у т╕й холодн╕й, сл╕п╕й лют╕, яка з ним ╕нод╕ траплялася ╕ яко╖ в╕н дуже боявся, бо в так╕ мит╕ м╕г устругнути все, що завгодно. Вс╕ сво╖ в╕дсидки заробив саме коли так лютував. ╤ г╕сть все правильно в╕дчув, затулив пельку ╕ мовчав, аж поки не п╕шов з-за столу. ╤ брати не лаяли за ту груб╕сть.
По телев╕зору показували трупи. Багато труп╕в на п╕длоз╕. Лежали на якихось ковдрах. Правив службу священик. Десятки вбитих, застрелених. Кров.
— Суки! Суки! Суки! – в╕н шепот╕в кр╕зь стиснут╕ зуби ╕ плакав. – Вбивають нас, батю! Вбивають, твар╕ так╕!
В╕н поб╕г на балкон, схопив в╕зок ╕ прив╕з батю до к╕мнати. Поставив в╕зок перед телев╕зором. Батя телев╕зора не любив ╕ коли здоровий був. А зараз зовс╕м не пом╕чав. Балака╓ ╕ балака╓, батя завжди думав щось сво╓.
— Дивися, батю! Дивися, ск╕льки народу той п╕дор поклав! Молод╕ ж ще пацани! А ╖х вбили!
В╕н впав на кол╕на поруч з в╕зком, нахилився, обхопив голову руками ╕ стогнав. Так було ╕ коли розгромили наших б╕ля Верховно╖ Ради ╕ коли ледь не знесли Майдан. Стогнав в╕д безсилля ╕ в╕дчаю. А тепер трупи. Як╕ хорош╕ люди загинули! Нав╕що в╕н живий, а вони загинули?
— Тварюка! Боров чорт╕в! Щоб ти здох, щоб ти здох! – шепот╕в в╕н у в╕дча╖. П╕дняв голову. Знову показували трупи. К╕лька десятк╕в убитих, може, п╕всотн╕, а може, ╕ б╕льше. Серед б╕лого дня, ось так вбивати. – Що ж це робиться, батю? Це ж фашисти як╕сь, карател╕!
Батя застав в╕йну ще дитиною. Розпов╕дав, що у них в хат╕ жив н╕мецький оф╕цер, пригощав його цукерками. А пот╕м пол╕ца╖ хот╕ли в них забрати корову, то д╕д кинувся у ноги тому н╕мцю, почав пояснювати, що без корови д╕тям ╖сти н╕чого бути, молив залишити. ╤ н╕мець сказав корову не ч╕пати. Завдяки т╕й коров╕ пережили в╕йну. Ото з дитинства батя молоко ╕ любив.
— Нелюди! — в╕н плакав, знову показували трупи. Перелякан╕, отетер╕л╕ люди навколо. Кров, поб╕л╕л╕ обличчя мертвих, п╕дв’язан╕ п╕дбор╕ддя, прапори на т╕лах. В╕н подумав, що треба помолитися за пок╕йних, але ж в╕н ╕ молитов не знав. Отче наш, а що там дал╕?
— Вбивають, батю, наших вбивають, – в╕н скривився ╕ гепнув кулаком по п╕длоз╕ у безсильн╕й лют╕. – Я б хоч одного мусора вбив. Сокирою! Твар╕!
В╕н знав, що може вбити ╕ вб’╓. Ота холодна, б╕ла лють ╕ все, — зупинять його т╕льки кул╕. Нехай вбивають, йому начхати. Але в╕н тут, ви╓ п╕д телев╕зором, а пацани там гинуть. В╕н п╕дхопився, не знав, що робити. ╥хати до Ки╓ва?
— Чорт! – скрикнув в╕н. Показували т╕ла на вулиц╕. Знову багато труп╕в. Лежали прямо на земл╕, поруч стояли люди. В╕н схопився за голову ╕ впав на кол╕на. Скрутився, вив в╕д жаху та ненавист╕.
— Сто╖мо! Сто╖мо! – зненацька пролунав уже забутий голос.
В╕н здивовано озирнувся на старого. Батя втупився у телев╕зор, зробився суворий, гн╕вно кривився.
— Сто╖мо! Сто╖мо! – в╕н це сказав! В╕н вже давно н╕чого не говорив, т╕льки мугикав.
— Батя! Батя! Ну ти да╓ш! – в╕н кинувся до старого, почав його об╕ймати ╕ плакати. – Сто╖мо, батю, сто╖мо! Сто╖мо!

Владислав ╤ВЧЕНКО
Gazeta.ua

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #6 за 06.02.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14701

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков