Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 30.01.2015
ЩОБ ДАЛЕКЕ СТАЛО БЛИЗЬКИМ

Л╕тература

ЩОБ ДАЛЕКЕ СТАЛО БЛИЗЬКИМ
В╕ктор Стус. Та╓мниця Берегин╕. — «Тавр╕я», 2014.

Сьогодн╕, коли В╕ктор Стус чимало вже написав, — а це с╕м книг прози, здеб╕льше ╕сторично╖, — можемо говорити про ц╕л╕сн╕сть ╕ сво╓р╕дн╕сть художнього св╕ту цього письменника, про ╕дейно-естетичне зерно, «зас╕яне» однаковою м╕рою ╕ в «мандр╕вках по в╕ках», ╕ в творах, звернених до сьогодення. ╢ у нього св╕й «материк», який в╕н як досл╕дник пракультури час╕в язичництва ╕ раннього християнства наполегливо обжива╓ (романи «Ар╕йський спас» та «Помста атлант╕в. Стр╕ла для муд-реця»). Чому саме прадавн╕ часи привертають його увагу, проза╖к сам недвозначно висловився в передмов╕ до рецензовано╖ книги: «Заглиблення в минул╕ тисячол╕ття – це якомога б╕льше д╕знатися про наших пращур╕в, в╕дшукати кор╕ння, з якого виросло дерево слов’янського ╕, зокрема, укра╖нського родоводу. Для сучасник╕в це так важливо». ╤ в ╕ншому м╕сц╕: «Адже патр╕отизм зачина╓ться на знаннях м╕фолог╕╖, ╕стор╕╖, мови та культури власного народу».
В нов╕й, сьом╕й за числом, книз╕ «Та╓мниця Берегин╕» В. Стус «занурю╓ться» в дедал╕ глибш╕, н╕ж у попередн╕х книгах, пласти нашо╖ ╕стор╕╖. Дев’яте тисячол╕ття до ново╖ ери на теренах сучасного Криму та Причорномор’я… П╕сляльодовиковий та наступн╕ за ним пер╕оди… Як тод╕ жили наш╕ предки, чим займалися, про що мр╕яли? Про це нова книга художн╕х твор╕в. У н╕й, – власне, однойменна пов╕сть з розлогою передмовою автора ╕ десять опов╕дань, представлених як «Давн╕ ор╕йськ╕ опов╕д╕ про наших пращур╕в».
Як було насправд╕ у ту далеку епоху, н╕хто, зв╕сно, достеменно сказати не може. Тож, напруживши уяву ╕ взявши на п╕дмогу досл╕дження вчених, м╕фи, легенди, В. Стус створив досить колоритн╕ мистецьк╕ образи, надавши ╖м рис, що притаманн╕ й нин╕шньому покол╕нню укра╖нц╕в. ╤ншими словами, мають багато сп╕льного з нами, гр╕шними. Для чого такий прийом? А для того, щоб нагадати: саме ми, укра╖нц╕ та ╕нш╕ слов’янськ╕ народи, – нащадки прадавн╕х ор╕╖в-ар╕╖в, як╕ створили цей св╕т, залишивши нам у спадок чарод╕йн╕ свята: Р╕здво, Водосвяття, Масляну, Великдень, Купала, Покрову, а також обрядов╕ п╕сн╕ – колядки, щедр╕вки, га╖вки, веснянки тощо. Вони пережили тисячол╕ття ╕ примандрували до нас, переживуть ╕ще не одну епоху.
Попри жанрову р╕зноман╕тн╕сть, книжка склада╓ орган╕чну тематичну ╓дн╕сть, приваблю╓ глибиною ╕ мудр╕стю народних традиц╕й, фольклору, в яких образно переда╓ться, як жили, трудились, мр╕яли, кохали, над╕ялися, в╕рили в бог╕в Вир╕ю наш╕ пращури. Одначе пов╕сть ╕ опов╕дання не брали б за живе, не мали б тако╖ художньо╖ виразност╕, якби автор т╕льки оперував притчами, легендами, переказами, пов╕р’ями, звичаями, як небаченими прикрасами. В╕н послугову╓ться ними для розкриття характер╕в, окреслення думки. Вони, зрештою, помагають почути ╕ в╕дчути час, у потоц╕ якого живуть геро╖. Скаж╕мо, опов╕дання «Трунок кохання» сприйма╓ться як притча про юних Св╕тозара та Радославу, яких ще змалку батьки називали женихом ╕ нареченою. Здавалося, н╕що не могло перешкодити ╖хньому злюбу. Та випадок розсварив закоханих. Замирила ╖х багатод╕тна Орися, щаслива в шлюб╕, влаштувавши свято народин Колод╕я, бога одруження ╕ людсько╖ злагоди.
Решта опов╕дань теж мають ч╕тко виражен╕ притчов╕ ознаки, у них вчинки людей нагадують алегор╕╖. Ц╕ опов╕д╕ подаються не як звичайн╕ перекази, а як художн╕ твори з головними героями, характерами, д╕алогами, щоб ╖х можна було використати для ╕нсценування, екран╕зац╕╖, якщо когось вони зац╕кавлять. Адже в основ╕ давн╕х опов╕док — загальнолюдськ╕ ц╕нност╕: доброта, милосердя, любов, св╕тло, правда ╕ справедлив╕сть. На противагу сучасним «бойовикам», де лл╓ться кров, культиву╓ться жорсток╕сть, цин╕зм ╕ брехня. Можна т╕льки уявити, як засв╕тилися б ус╕ма барвами на сцен╕ чи на екран╕ опов╕д╕ «Донька Б╕лобога ╕ донька Чорнобога», «У храм╕ Макош╕», «Поля – Тополя». Ориг╕нальна за сво╖м вир╕шенням ╕ новела «Б╕ла л╕лея». Тут в╕домий сп╕ваний-пересп╕ваний сюжет про русалок глибоко ╕ справд╕ поетично переосмислений. Образна пал╕тра В. Стуса, може, дещо скупувата на тропи, зате кожне слово, кожен рядок в його текстах вив╕рен╕, продуман╕, «оздоблен╕» народнопоетичними образами, як, прим╕ром, в цьому уривку: «╤ диво! Т╕льки Ростислав зак╕нчив свою молитву — б╕ла л╕лея стала д╕вчиною Всеславою. Т╕ ж велик╕ син╕ оч╕, т╕ ж тонк╕ бровенята, та ж товста руса коса!».
Пов╕сть «Та╓мниця Берегин╕», самобутня ╕ св╕жа, особливо яскраво засв╕дчила: В. Стус р╕шуче в╕дступа╓ в╕д узвича╓них л╕тературних канон╕в, прагне самотужки «орати ц╕лину», дошукуючись ╕стини ╕ для нас, читач╕в, ╕ для себе. До того ж майстерност╕ йому не позичати. Щоб нам було легше перенестися у т╕ далек╕-предалек╕ часи кам’яного в╕ку (то був пер╕од матр╕архату), автор змальову╓ под╕╖ в╕д першо╖ особи, безпосередньо╖ ╖хньо╖ учасниц╕ — Берегин╕ як ╕постас╕ ор╕йсько-слов’янсько╖ богин╕ життя, родючост╕, добра та достатку. Саме така форма опов╕д╕ видалася йому зручною, оск╕льки, за легендами, тод╕ «всевидящим оком» були ж╕нки ╕ нав╕ть д╕вчата обирали соб╕ муж╕в, ╕, певна р╕ч, ж╕ночий погляд на тогочасн╕ под╕╖ б╕льш доц╕льний. Та й х╕ба лиш у тому р╕ч? Головне, що проза╖к спростову╓, художньо розв╕нчу╓ м╕ф, н╕бито слов’яни тих час╕в були прим╕тивн╕, недорозвинен╕. Х╕ба ор╕╖-ар╕╖, як╕ навчилися вип╕кати хл╕б, винайшли абетку, в╕з, колесо, плуг, будували хати, одомашнювали тварин, — не ген╕альн╕? Цим самим вони, без переб╕льшення, заклали основи св╕тогляду й розвитку вс╕╓╖ земно╖ цив╕л╕зац╕╖. Пригаду╓ться в╕рш на цю тему «Перший» В. Симоненка, що почина╓ться строфою:
Першим був не Господь
╕ не ген╕й,
першим був —
простий чолов╕к.
В╕н ходив
по земл╕ зелен╕й
╕ м╕ж ╕ншим
хл╕бину сп╕к.
Як на мене, пов╕сть «Та╓мниця Берегин╕» — найгармон╕йн╕ший тв╕р В. Стуса з його «сер╕алу», зверненого до минувшини Укра╖ни. Що особливо приваблю╓ у пов╕ст╕, так це вм╕ння проза╖ка створити, придумати незвичайн╕, деколи нав╕ть казков╕ ситуац╕╖. Справд╕, авторська вигадлив╕сть, багата на р╕зноман╕тн╕ стил╕стичн╕ плани, просто невичерпна. Ось, наприклад, початок пов╕ст╕: «╤ я, Берегиня, як╕й в╕че дов╕рило очолити раду стар╕йшин ст╕йбища Свято╖ гори, мала показати сус╕дам усе найкраще, чого дом╕гся м╕й р╕д. Хот╕лося здивувати однов╕рц╕в-ор╕йц╕в... А правила в тому ст╕йбищ╕ не хто-небудь, а Бережа. Саме вона давним-давно в╕д╕брала в мене коханого Родислава, взявши його за чолов╕ка. ╤ в╕н не мав права суперечити вол╕ ж╕нки».
Як уже сказано, В. Стус продемонстрував у пов╕ст╕ вигадливу опов╕дь, не позбавлену гостро╖ фабульност╕, ба, нав╕ть дефективност╕. ╤нтригу «п╕д╕гр╕ва╓» вже сама назва твору. Зоряна, вона ж Берегиня, закоху╓ться в набагато молодшого за себе Яруна, сина загиблого Родислава, народжу╓ в╕н нього сина. Н╕хто не в╕да╓ про цю та╓мницю. ╢ тут психолог╕чно витончений любовний трикутник: Мирослава — Владко — Ярун; ╓ колоритн╕ описи, як люди з печер переселялись у перш╕ зведен╕ хатини, як «народились» колесо та в╕з тощо. Природа повсякчас «акомпану╓» настроям людей, ╕ в╕дкрива╓ться вона красою тим, у чи╖х душах добро, любов ╕ злагода. А взагал╕-то, у творах талановитого проза╖ка людина й земля, св╕т людини й природи нев╕дд╕льн╕, живуть у повн╕й гармон╕╖.
Окр╕м того, з неабиякою психолог╕чною достов╕рн╕стю в╕н ум╕╓ змалювати море пристрастей людських. Вс╕ вони, старш╕ й молодш╕, наш╕ пращури, п╕сля буденних житейських драм мирились, ╕дучи назустр╕ч одне одному, ╕ завжди гору брало добро. Нав╕ть якщо геро╖ переступали межу моральност╕, ко╖ли гр╕х, то робили це здеб╕льше в ╕м’я добра. До к╕нця дн╕в сво╖х Берегиня приречена була спокутувати св╕й гр╕х — злюб з Яруном, але ж заради того, щоб за вел╕нням Дажбога (верховного бога ар╕╖в) народити Спаса, Божого нам╕сника на Земл╕. Тож добро ╕ зло — не так╕ вже однозначн╕ моральн╕ категор╕╖, надто переплелися вони у житт╕. Кр╕зь важк╕ духовн╕ випробування, що обпалюють душу, пройшла Берегиня. Пережит╕ «ход╕ння по муках» не зламали ╖╖, а наповнили найвищим зм╕стом — служити людям, проявити себе як особист╕сть.
Бути першоосвоювачем, не маючи зразк╕в перед собою, погодьтесь, непросто. В╕ктор Стус уперто тору╓ свою дорогу, прагнучи по-новому осмислити, а в╕дтак заповнити «б╕л╕ плями» на стор╕нках нашо╖ прадавньо╖ ╕стор╕╖, щоб далеке стало близьким. П╕дтвердженням цього ╓ рецензована книжка.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14657

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков