Версiя для друку Обговорити в форумi

За що ж нам «брат» такий?!

З українських письменниць вона на Заході — найвідоміша. Оксану Забужко часто запрошують на міжнародні форуми, зустрічі та конференції. Не тільки за участі письменників, але й міністрів, політологів та експертів. І в таких дискусіях авторка «Музею покинутих секретів» — пряма, безкомпромісна й емоційна. Такою ж Оксана Забужко була і під час нашого ексклюзивного інтерв’ю.
* * *
— Оксано Стефанівно, на дискусії «Російсько-українська війна і європейські інтелектуали», що проходила на останньому Форумі видавців, ви сказали таку фразу: «За час АТО Захід багато чого зрозумів». А чого, на вашу думку, європейські еліти так і не зрозуміли до сьогодні? Навіть через дев’ять місяців після початку російської агресії...
— Хороше питання. (Задумується). Захід (йдеться не тільки про еліти) так і не зрозумів, що Путін блефує. Дуже довго його намагалися сприймати та сприймали як «одного з нас». Тобто як політика, як лідера держави, що, так, має проблеми, але з котрою все ж можна домовлятися, можна вести діалог і т. д. Не розуміючи, що це була лише імітація діалогу й насправді сторони вживали ті самі слова, але в зовсім різному значенні.
Захід не зміг розшифрувати семантику путінських жестів, семантику поведінки банального «блатного», кагебешника на прізвисько «Моль». Як і взагалі семантику поведінки російських спецслужб, яка великою мірою зав’язана на культуру зони... І тільки тепер усі ті маски відносної респектабельності злетіли. Їх вдалося здерти Україні, точніше, українцям!
Останні півроку мало не щотижня я літала на якийсь міжнародний форум. І мене часто запитували (звертаючись особисто до мене, але маючи на увазі українців загалом): «А вам не страшно? Ви не боїтеся?».
Мене це вразило, бо чого, чого, а страху, погодьтесь, в українців немає. І взагалі — питання так не стоїть. Просто-напросто. Ми дійсно не боїмося Росії! У цьому велика різниця між нами та Заходом. Ми не боїмося того блефуючого ведмедя, бо уже розпороли йому черево (як ви розумієте, йдеться не тільки про «кіборгів» з Донецького аеропорту) і з нього посипалася потеруха... Тепер того звіра треба «завалювати» гуртом, усім світом, тому що він становить загрозу для людства. Не варто брати до уваги оті пальці віялом і пацанські заяви: «Та я можу за два дні дійти до Варшави й до Берліна!».
На Заході не розуміють, що насправді це все — блеф. Так, блеф умираючої імперії, з абсолютно розваленою економікою, з розваленою та цілковито деморалізованою армією (зокрема, і поразкою в Україні). Тож не варто звертати увагу на той хор міжнародного зацитькування, який, правда, тепер трохи ослаб, але все одно підігрівається Москвою (очевидно непоганими фінансовими вливаннями та підкупами). Мовляв, не чіпайте Росію, не дражніть її, не будіть ведмедя. Бо ой, ой, він дуже страшний.
Та не страшний! І Україна, кажу ж, це довела... Тому, відповідаючи на ваше запитання, підсумую так: на Заході досі не зрозуміли важливості отого «не бійся», тієї одинадцятої (усміхається) Христової заповіді за апокрифами. Просто не бійся — і все буде гаразд!
— Нині всі говорять про нову холодну війну. От і на саміті у Римі лауреати Нобелівської премії миру Лех Валенса, Михайло Горбачов, Ширін Ебаді — заявили про таку загрозу в спільному зверненні... На ваш погляд, холодна війна уже стартувала чи наразі «прогрівається мотор»?
— На мій погляд, холодна війна ніколи й не припинялася. Принаймні з боку Росії. Це був розвід «лохів» (усміхається), ілюзія, що 91-го року Захід виграв холодну війну. Насправді, ядро радянської системи в Росії вціліло, — насамперед, у вигляді спецслужб, котрі зберегли позиції та укріпили їх... Вони усі ці 23 роки не припиняли своєї активності!
Пригадайте ті вбивства, отруєння, загадкові самогубства, що відбувалися в Лондоні. Он учора загинув головний свідок у справі Литвиненка... Це все тривало роками, але Захід закривав очі. Просто не вірив, що таке можливо. І лише тепер вони починають прозрівати!
Цей рік був безумно тяжкий. Та головним його результатом я вважаю власне скидання масок і початок великого очищення. Коли Захід поступово розуміє, що Росія займається «гнилим обманом», феесбешним розводом чи як завгодно це назвіть. Знаєте, політична система, яку створила Росія, насправді являє собою синтез Луб’янки з Голлівудом. Це такий собі танок клоунів і суцільний тролінг, за яким проглядаються волохаті руки закривавленого бандита...
Та на це, повторюсь, закривали очі. Як і на Чечню, на Молдову (тільки тепер згадали, що шматочок тієї країни, Придністров’я, був відрізаний та «заморожений»), на Абхазію, на Осетію. Це все розглядалося як локальні конфлікти, і лише нині воно все починає складатися в системний ланцюжок одного й того самого сценарію.
І це — сценарій, за яким СРСР працювало ще зі сталінських часів. Тобто це — класичний варіант російської експансії під егідою спецслужб. Коли головне — не лишати доказів і вдавати, що це «не ми». Нині — абсолютно ті самі техніки, ті самі стратегії, ті самі навіть тактики. Що в Криму, що на сході.
— До слова, в Криму, як заявив міністр закордонних справ Росії, можуть розмістити ядерну зброю. Як ЄС, США, Україна повинні реагувати на такі погрози? Так само, як на блеф чи...
— А ви уявіть себе Лавровим (це — одна з поширених технік письменників — стати на місце персонажа): що в цій ситуації йому залишається говорити? Так, він повинен розмахувати руками, бризкати слиною і кричати: «Попишу, поріжу!». (Сміється). Насправді ж, усі ті ядерні боєголовки, думаю, уже давно поточила іржа...

«У НИХ КУЛЬТ ВЛАДИ ТА ГРОШЕЙ»

— Як ви думаєте, Путін щось читає? Скажімо, у літаку по дорозі з Австралії до Москви...
— Про таких людей я кажу: за ними у пеклі казани плачуть! Тож я би воліла не вживатися в образ, в якому вже не лишилося нічого людського...
Знаєте, усі ті пострадянські еліти з їхнім абсолютним культом влади та грошей (нічого іншого!) це великою мірою — хворі люди, з поганою кармою, з якимись дуже тяжкими комплексами з дитинства, за які вони мстять довколишньому світові ціле своє життя. Воно не дарма змикається з найбільш злочинною інституцією, яку людство знало за останнє століття, власне, з тоталітарними спецслужбами сталінського зразка. Це — суцільне нездоров’я...
Судячи з книг, що виходять на Заході, на побутовому рівні життя Путіна виглядає дуже страшно. Навіть маркесові «Сто років самотності» заслабо дивляться у цьому контексті. Тому що це — повна ізоляція, це — постійна охорона (звідусюди!), це — постійний страх, що на тебе вчинять замах і т. д. Звідси — параноя. І чим далі, тим його життя стає самотніше, страшніше й ненормальніше.
У цьому житті все звихнене, все складається зі злості та брехні. Тому, думаю, Путін читає (тут навіть і припущень особливих робити не треба) те, що йому подає челядь: якісь вирізки з газет, журналів і т. п. Те, що йому було би приємно читати і щоб не роздратувало. Тобто російський президент живе, як влучно сказала Меркель, у своєму світі. Звичайно ж, це вже поза межами психічної норми.
Ну, але я би не хотіла зациклюватися на Путіні. Тому що він — породження системи, яка існує не одне десятиліття, і ще намагатиметься вижити (до того ж за наш рахунок) та пристосуватися до нових реалій. Я особисто волію дивитися у майбутнє і для мене очевидно, що Путіна там немає. Так, він уже «відіграний» матеріал!
— Ви натякаєте на можливий палацовий переворот?
— Яким чином його приберуть — чи це буде якийсь консенсус, за яким Путін піде з поста, чи це буде палацовий переворот, де його, як імператора Павла, задушать шаликом, нині сказати важко, а до ворожіння вдаватися не хочеться. Та, безперечно, його позбудуться, і позбудуться вже в 2015 році! Якась британська букмекерська контора уже навіть ставки приймає. (Усміхається).
Але це не означає, що зникне та розчиниться той самий «русский мир», структура і система якого вибудувана і заточена під одну особу. Нині — це Путін, але він — вершечок фурункула, та де фурункула — грандіозного, колосального гнійника, розміром (усміхається) з шосту частину суші та з метастазами по цілому світу. І від того, що Путіна «знімуть», особливо нічого не зміниться. Це — як було зі Сталіним...
Пам’ятаєте вірш Павличка «Коли помер кривавий Торквемада»: «А люди, слухаючи їх, ридали, не усміхались навіть крадькома, напевно, дуже добре пам’ятали, що здох тиран, але стоїть тюрма!».
Тому питання не в Путіні і не у волі однієї людини, а в самій системі. Хоч він виявився у цьому сенсі ідеальним тираном, ідеальним виконавцем, з усіма його комплексами, темним минулим, абсолютною аморальністю і т. д.

«ЦЯ ВЕРХОВНА РАДА — ПЕРЕХІДНА»

— Якщо говорити не про Захід і не про Росію, а про Україну. У новому парламенті багато яскравих особистостей, громадських активістів, харизматичних людей. Попри очевидні плюси, чи не бачите ви тут і небезпеки? Зокрема, в тому, що такі люди не вміють працювати в команді й особисті погляди, амбіції, образи іноді ставлять вище за спільні...
— Ви знаєте, я переконана, що цей парламент — тимчасовий, перехідний. Взагалі, він же ще обраний за старою системою фейкової демократії. У мене досі відчуття огидного післясмаку від тієї істеричної, абсолютно неадекватної духові часу та не відповідної вимогам історичного моменту виборчої кампанії, того місяця реву, репету й театральних постановок...
Тому я би не покладала на новий парламент аж таких великих надій — що ось у ньому «багато яскравих особистостей» і вони виведуть кудись там нашу країну... Як не варто сподіватись, що цей парламент буде сам себе очищати, а тим більше — усю державу.
Є, звичайно, шанси, що інтереси, скажімо так, нинішнього українського політикуму на якийсь життєво важливий відсоток більше перетинатимуться з інтересами народу, аніж це було в попередньому парламенті. Ця надія, безперечно, є. Але я би не ставилася до нинішньої Верховної Ради аж занадто серйозно. Всіх нас чекають значно серйозніші випробування та переформатування.
І на превеликий жаль, я просто не бачу в сучасному українському політичному класові людей, які б... От ви кажете «харизматичні особистості», але тут недостатньо бути ха-ризматичною особистістю! Треба бути державним діячем. А я не бачу серед депутатів людей, котрі по-справжньому усвідомлювали б історичний масштаб тих подій, якими вони виявились винесені нагору.
— Оксано Стефанівно, які помилки, наївні очікування та даремні надії українцям слід було би залишити за дверима із написом «2015»?
— (Усміхається). Реєстр помилок? Ви знаєте, я би не говорила про помилки, я би говорила про уроки. Адже за цей рік ми прожили в такому стиснутому, конденсованому вигляді стільки усього, скільки в інших народів забирало десятиліття. І справді позбулися багатьох ілюзій, справді суспільство великою мірою подорослішало, справді відбулося якесь таке розширення горизонтів...
Та головне відкриття, яке українці почали робити (дай, Боже, щоби на тому все не зупинилося), це — усвідомлення того, наскільки ми — сильний народ і наскільки ми — багатий народ... Тому й страху у нас, на відміну від Європи, немає!

Богдан БОНДАРЕНКО
(газета «Експрес»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 30.01.2015 > Тема "Урок української"