Версiя для друку Обговорити в форумi

Рукописи не горять!

Є від цих вседержавних мало не двотижневих новорічних «канікул» хоч якась користь — з’являється трохи часу на те, до чого вічно не допнешся у будні. Перебираючи у ці «подаровані» дні свої журналістські архіви, натрапив на листа від колишнього однокурсника по Київському університету Сергія Дзюби. Подивився на дату — лист пролежав на дні якоїсь затертої папки майже двадцять два роки! Послухаємо голос із минулого століття?

«Добрий день, Вікторе! А чому б не спробувати видрукувати у твоїй газеті живого класика, дуже талановиту людину — поета Миколу Костьовича Холодного? Донедавна він взагалі не друкувався в Україні і в колишньому СРСР (з політичних, зрозуміло, мотивів), хоч друкувався у США, Канаді, Франції, Італії, Німеччині. Лауреат престижної премії Ватикану. Його найвідоміша закордонна збірка — «Крик з могили» — видрукувана у видавництві «Смолоскип». Зараз виходить, нарешті, збірка Миколи Холодного в Україні, його прийняли у Спілку письменників. А твори друкуються практично в усіх провідних українських виданнях, російській «Литературной газете» (Микола Костьович і сам перекладає українською твори російських письменників і друкує їх в Україні). То чому б не надрукувати в «Крымском комсомольце» невеличку добірку його віршів з короткою врізкою (все, що треба там повідомити, я описав).
Я з дружиною відпочиваю в Євпаторії, у Центральному військовому санаторії (з 11 травня до 3 червня), але це так повідомляю, між іншим, не хочу відривати тебе від справ. Працюю у чернігівській пресі та власкором «Молоді України» по Чернігівській області. Дружина, як і раніше, в обласній «молодіжці» заввідділом. Цей місяць я «Молоді України», мабуть, не бачитиму — в кіосках лише російськомовні газети...
Сергій Дзюба, 11.05.1993».

1993-й рік! Я тоді вже років шість чи сім працював у кримській «молодіжці», куди потрапив за розподілом після університету. Газета ця була, звичайно, прогресивніша, розкутіша порівняно з партійними рупорами, але щоб у російськомовному виданні в Криму — та українські вірші? Та ще й такі! Та ще й у той час, коли російсько-совєцькі шовіністи, втративши після Біловезької пущі Крим разом з Україною, прагнули реваншу, готуючи на півострові промосковський референдум і президентські «мєшковські» вибори?!
Тож холодно прийняв Крим українського поета Миколу Холодного. Я тоді, напевне, відклав листа до кращих часів... — і знайшов аж тепер, в окупації. Якби натрапив раніше — звичайно ж, відразу видрукував би у «Світлиці», до якої перейшов «штатно» у 1998-му. Але сталося саме так.
До свого листа Сергій доклав кілька машинописних аркушів (пожовклі тепер від часу) з віршами Миколи Холодного. Читаєш їх сьогодні — і ніби й не пролетіло цих 22 років, упродовж яких так і не побільшало в Криму українського слова, духу, державності. Та й в самій Україні, як писав Холодний, — «є українців більш, ніж треба, а України-то нема». Може, лише тепер зажевріла надія...
Миколи Холодного не стало у 2006 році, помер за якихось дивних обставин. «Весною 2006 року в Острі на Чернігівщині у власному помешканні було до смерті закатовано сина України, поета-«шістдесятника» Миколу Холодного, — пише одне з Інтернет-видань. — Миколині сусіди чули вночі крики і звуки боротьби з його квартири. З тієї ночі Микола Холодний не з’являвся на людях. Двері у його квартирі зламала міліція. Точна дата смерті поета невідома. Прокуратура мовчала, слідство не велося. Офіційний висновок традиційний, коли влада приховує свої злочини: «Помер від серцевої недостатності». Пройшло п’ять років, а відкриття карної справи досі немає. Поет-сатирик Холодний не влаштовував будь-яку владу...».
«Нелегко жилося Миколі Холодному і в незалежній Україні. Хоч і прийняли до Спілки письменників України, хоч і висували на здобуття Шевченківської премії… Знайшлося чимало заздрісників, які закидали йому співпрацю з КДБ, називали ледь не провокатором. Але, мабуть, мав рацію його ровесник Станіслав Вишенський, який писав кілька років тому: якщо «перешерстити «шістдесятників», можливо, Микола Холодний порівняно з ними, забронзовілими, виявиться майже янголом». Так свідчить один із шанувальників поета, який знав його за життя.
Можливо, у земляка Миколи Холодного — мого однокурсника Сергія Дзюби, який сам став відомим письменником, лауреатом численних літературних премій, автором понад 40 книжок, є достовірна інформація про долю поета — ми з вдячністю її опублікуємо. А поки що пропонуємо увазі читачів добірку поезій Миколи Холодного з віднайденого листа. І ось що подумалося: а якби 20 з лишком років тому, коли Україна здобула омріяну незалежність, а силою Крим ще ніхто не наважувався анексувати, якби хоча б півдесятка кримських українських газет наввипередки старалися друкувати такі вірші, які писав Микола Холодний, якби звання Героїв України не янучарні віршоблуди з Донецька, а справжні Поети отримували — може, іншою була б наша кримська й українська доля?
Спасибі, друже Сергію! 22 роки тому ти написав мені вічного листа: він актуальний і досі...

Віктор КАЧУЛА

Микола ХОЛОДНИЙ

УКРАЇНА

Люблена-перелюблена,
синочками гвалтована,
багнетом приголублена –
хто вона, що вона?
Пожежами закосичена,
в Сибірах замурована,
обдерта, як осичина, —
хто вона, що вона?
Вивчена до ниточки,
крізь догми профільтрована,
тихенька, наче літечко, —
хто вона, що вона?
Ворогом від ворога
звільнена-врятована
дорого, ой дорого –
хто вона, що вона?
Так що ж мовчите, герострати?
Можливо, ви скажете, хто вона,
ота, що в заклечаній хаті
руками своїх закатована?
Маскуйтеся в сяючий морок –
вона вас і звідти дістане,
і вами підрубаний сволок
упоперек горла вам стане!
1960

БАЛАДА ПРО ЧОРНУ ПТИЦЮ

Трупи клав на вози
тридцять третій рочок.
Хоч бери та й гризи
комсомольський значок.
Жінка кинула чоловіка —
і торби на горба.
Подаруй їй, владико,
колосочки з герба.
Чоловік збожеволів
і пожежу вчинив.
До собачої будки
він дітей зачинив.
А за числами числа.
Аж це полудня ’дного
чорна птиця повисла
над обійстям у нього.
Людським голосом запитала:
— Чи ви тута живі ще?
Куля в відповідь засвистала —
впала птиця на попелище.
А на тім попелищі рушницю
опустив чоловік.
Він застрелену птицю
до дітей приволік.
Наказав їм її зварити.
На вечерю запросив півсела.
А на ранок почули діти,
що то мати їхня була.
1963

* * *
Ми вам робили революцію,
в війну звільняли від ярма.
А ви розвели проституцію
біля державного керма.
Навкруг міста ростуть лісами —
до комунізму ідемо.
Тим часом податі ті самі,
в тюрмі тій самій сидимо.
Є мова піль, озер і неба —
та ходить мова та німа.
Є українців більш, ніж треба,
а України-то нема.
1966

УКРАЇНІ

Ти сьогодні знову повернулася
у мої надії і діла.
Серця мого, розуму торкнулася,
пісні моїй крила віддала.
Пошук праці був для нас роботою,
міщанин цвірінькав горобцем.
Але трон, покритий позолотою,
став уже звичайненьким стільцем.
Сурмачі, награвшися в Артеці,
до нових примірюються сурм.
Їхали туристи до фортеці,
та ніхто не мчав на її штурм.
Продають настої м’яти-рути
із підвалів київських бояр.
А до мене в снах приходять Крути,
Маківка, Батурин, Бабин Яр...
І лякає думка, ніби страта,
що не все зробив я, що почав.
Вірних однодумців Герострата
на шляху немало зустрічав.
Доля усміхнулася нам нова,
та іще далеко до звитяг.
Леніни у масці Іванова
знову в наш залазять паротяг.
1987

ПЕРЕКОТИПОЛЕ

Ще Києва не існувало
і нашої тута ноги,
а ти вже кричиш, заснувало
ці пагорби й ці береги…
Росла собі мирно в Молдові
колись виноградна лоза,
а ти в її грона медові
впилося, немов дереза.
Думки тобі Кримом крутило,
Донбас у печінку засів.
І там, де тебе прокотило,
зелений чорніє посів.
Опівночі вітер голосить –
і спить неспокійно латиш.
Ніхто тебе в гості не просить,
а ти по землі торохтиш.
Та зникнеш у безвість одначе.
Не скаже людина: «Жило».
Вітчизна по тих-бо не плаче,
у кого її не було.
14.01.91

Я – ЛИЦЕМІР
(Монолог обивателя)

Уже в шароварах обкомівські трутні
танцюють гопак і підтримують мир.
І стиха розхитують зуби нам кутні,
бо знають чудово, що я — лицемір.
Кордонами снять  демократи пихаті,
щоб знову мене затягнути у вир.
Не слухайте їх, розташовуйтесь в хаті.
А я – на веранді, бо я — лицемір.
Гадюку потрібно не навпіл рубати;
звивається знову партійний емір.
А я з плазунами розводжу дебати
про право на землю, бо я — лицемір.
Загину, а Бушу добуду горбушу,
улітку полізу по сніг на Памір.
Віддам із ракетами заячу душу.
Озброюсь косою, бо я — лицемір.
Веду хоровод з костромськими музиками,
тамбовський пришелець – мій бог і кумир.
Робитимуть дочок моїх двоязикими
ще довго-предовго, бо я — лицемір.
11.01.93

ПРОДАЖНОМУ

Іллічу присвятивши сонети,
вже озброївся чорним квачем
і за срібні потерті монети
демократа назвеш стукачем.
Породив тебе Йосип, Іудо.
Був ти в Берії перший діяч.
Недолизане сталінське блюдо
долижи і до ранку пияч.
Не чекай, поки вріже хтось дуба
і дістанеться ласий шматок –
приколи до кишені тризуба,
приховавши партійний квиток.
Буде, звісно, печінка щеміти
і тремтітиме чарка в руці.
Головне, що синієш щомиті
і в хвилини жовтієш оці.
Повертайся ночами до хати,
Опираючись на явори.
Що продовжуєш мову кохати,
говори, говори, говори…
Продавай комерсантам, ледащо,
магазини, квартири, ліси.
Якщо пити не матимеш за що,
завтра матір свою продаси.
29.01.93
* * *
А цього вірша Миколи Холодного про Крим ми відшукали вже самі — його у С. Дзюби тоді просто не могло бути, бо написаний він трохи пізніше. Виходить, що того ж 1993-го року М. Холодний був у Криму, бачив і чув, що тут відбувається, як «русские движения» галасують і збирають підписи за від’єднання Криму від України. Ще 22 роки тому поет провидів «Кримнаш»! Але коли у нас дослухалися до поетів?

СВИНІ У КРИМУ

Бродять свині у Криму
з рижою щетиною.
І дивуються, чому
не стаю скотиною.
Пронизав свинячий лад
виробничу царину:
перерили виноград
і життя татарину.
Захотілося свині
не в землі копатися –
в автономному багні
зволила купатися.
За трибуну вийшов хряк:
— На пісочку ляжем,
і посиплеться з гілляк
золото над пляжем.
Порося в мішку кричить:
— Я мале, а здужаю
Чорне море сполучить
з тульською калюжею.
Українці: – Цур йому! –
Караїми охкають.
Бродять свині у Криму,
по-московськи рохкають.

Ялта, 2.06.93

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема "Душі криниця"