Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

Різдвяна літургія в сімферопольському храмі святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги Української православної церкви Київського патріархату зібрала близько півтори сотні людей. На святкове богослужіння прийшли люди різного віку – від малого до великого. Багато чоловіків були одягнені у вишиванки. Жінки, слухаючи молитви, плакали. У храмі помолилися серед іншого і за єдність України й українську армію.

«Ми нічого в молитвах після анексії Криму Росією не скорочували і не будемо скорочувати, – говорить архієпископ Сімферопольський і Кримський УПЦ КП Климент. – Ми, наприклад, читаємо молитву, написану Патріархом Філаретом про примирення, яка також вимовляється у Володимирському соборі в Києві. Буде прочитана молитва за єдність країни, за наше українське військо. Тобто ми живемо єдиним життям з нашою помісною церквою Київського патріархату».
«Я молилася за мир, за те, щоб перестали гинути наші хлопчики, – крізь сльози розповідає літня жінка. – Я до церкви не часто ходжу, тільки на Великдень і Різдво. У цьому храмі тільки вдруге. Раніше ходила в собор Петра і Павла (храм Московського патріархату в Сімферополі – ред.), але там зовсім інша атмосфера – люди агресивні, штовхаються, і все спрямовано на те, щоб парафіяни побільше грошей там залишили. Тут якось затишно, по-домашньому».
Більшість парафіян головного кримського храму Київського патріархату вже знають один одного в обличчя. При зустрічі обіймаються, як старі друзі. Тут і відомі в Криму українські громадські діячі. Але є й такі, хто сьогодні прийшов сюди вперше.
«Ми під Сімферополем живемо, – каже жінка середніх років. – Ходили там у місцеву церкву, не замислювалися навіть, якому патріархату вона належить. А тепер, після всього, що Росія з Україною накоїла, принципово туди не ходимо. Хоч і далеко, але тепер тільки сюди будемо їздити».
«Тут хоч українську мову ще можна почути, – додає її супутниця. – Так на душі легко – тут усі свої».
За словами архієпископа Климента, після анексії півострова кількість прихожан спочатку скоротилася, оскільки багато з них змушені були залишити Крим, а тепер знову зростає – багато кримчан переходять з храмів Московського патріархату в храми Київського.
«Сьогодні навіть із Севастополя приїжджали люди на літургію», – говорить архієпископ.
Разом з тим, кількість парафій Української православної церкви Київського патріархату в Криму продовжує скорочуватися. Тепер їх вже не 15, як було до анексії, а 9. Загроза закриття висить і над головним храмом у Сімферополі.
«Будівля Кримської єпархії Київського патріархату в Сімферополі перебуває в оренді, – говорить архієпископ Климент. – При Україні орендна плата була чисто символічною – 1 гривня на рік. Тепер кримська влада хоче брати з нас комерційну ціну. Уявіть собі, скільки може коштувати оренда такої будівлі в центрі Сімферополя. Це дуже велика сума. У гривнях це було 600 тисяч на рік».
Тим часом, сьогодні храми Київського патріархату в Криму стали виконувати не лише релігійні функції. Відтоді, як на півострові почали один за одним знищувати центри української культури – школи, театри, громадські організації, друковані видання, для кримських українців ці церкви стали останнім оплотом українства.
«Сьогодні культурним центром для всіх українців Криму є саме церква Київського патріархату, – вважає владика Климент. – Тут і недільна школа, де діти вчаться української мови та літератури, тут і культурний центр, де люди просто можуть спілкуватися. Це той зв’язок з Україною, який в їхніх серцях і душах. Ми нікому не загрожуємо своїм існуванням, але ми просимо забезпечити право віруючих Київського патріархату, згідно з Конституцією і Криму, і Росії, молитися, збиратися, спілкуватися».
Довго шукати підтвердження цим словам не довелося. Одна з парафіянок зізналася, що прийшла в храм Київського патріархату не тільки на літургію.
«Я хочу дізнатися, чи є в Криму українське товариство? – запитує вона. – Є вірменське, болгарське, я чула. А українське? Ну треба ж збиратися, розмовляти, пісні українські співати».
«Ось ця церква тепер і є наше українське товариство, – відповідає їй громадський активіст. – Це — єдине місце, де ми можемо розмовляти рідною мовою без побоювання».
Однак українська церква не дає спокою не тільки кримській владі. Богослужіння тут часто супроводжуються провокаціями. Сьогоднішня Різдвяна літургія, на щастя, пройшла спокійно.

Оксана НАУМКО
«Крим.Реалії»

Архієпископ Климент з першим цьогорічним номером «Кримської світлиці», надрукованим на принтері. Коли газета прорве інформаційну блокаду і зможе надходити до кримських читачів у звичному форматі, знає, напевне, лише Бог...
(Фото В. Качули)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #3 за 16.01.2015 > Тема "Душі криниця"