Версiя для друку Обговорити в форумi

НАШЕ МІСЦЕ В ІСТОРІЇ МІСТА НАД САЛГИРОМ

(Продовження.
Поч. у № 51)

Для оборони півострова від більшовиків Директорія та Рада народних представників, що об’єднала всі національні громади Криму, надали два кінні та один піхотний кримськотатарські полки, а також українські та російські загони загальною кількістю близько тисячі осіб. Упродовж січня вони билися проти загонів більшовиків та анархістів, проте більшовицьким інтервентам вдалося повалити республіканську владу, захопити весь півострів та влаштувати на півострові масовий терор, який супроводжувався погромами. Так звана Радянська Соціалістична Республіка Тавриди, що увійшла до складу РРФСР, була проголошена 19 березня 1918 року. Тоді починає змінюватися політика УНР стосовно Криму, що, ймовірно, було пов’язано як з оголошенням самостійності УНР і відповідно новими підходами до державотворення, так і з нездатністю кримськотатарського національного руху встановити контроль за регіоном, перетворенням ЧФ на інструмент боротьби з УЦР і встановлення ліворадикальної диктатури. Ще в січні 1918 р. УЦР ухвалила закон, яким військовий ЧФ було оголошено українським. У лютому-квітні 1918 р. УНР бере курс на встановлення контролю над ЧФ, Севастополем і Кримом. Україна планувала використати Крим так, як Польща після Першої світової війни Гданськ, тобто відкрити собі ворота до морської торгівлі.
Влада УНР не дає дозволу на перехід із Румунського фронту та деяких інших українських регіонів через південь України до Криму мусульманським частинам, а у квітні 1918 р. спрямовує туди частини Окремої Запорізької дивізії Армії УНР із завданням зайняти Севастополь. Проти цього протестує Всеросійське мусульманське військове шуро. Так шляхи українських державних структур і кримськотатарського національного руху знову починають розходитися, набирають суперечливого, а часом і конфліктного характеру.
У квітні 1918 р. кримський півострів був відвойований силами армії УНР та німецької армії. Запорізькому корпусу УНР під командуванням Петра Болбочана за підтримки кримськотатарських ополченців майже без опору ранком 24 квітня 1918 р. вдалося захопити Сімферополь. Очевидець писав про вступ українських частин до Криму: «Ніде на всій Україні не зустрічали українського війська з таким ентузіазмом, з такими оваціями і з таким захопленням, як робило це населення Сімферополя та інших зайнятих кримських місцевостей». Чи можете ви уявити собі це у сучасному українському Сімферополі?
Приблизно у той самий час гордієнківський полк захопив Бахчисарай. Настрої гордієнківців добре ілюструє цей фрагмент зі спогадів командира кінного полку імені Костя Гордієнка В. Петріва. Полк перед вирушенням на Крим мітингував перед ешелонами. Побачивши свого командира, запитують строго: «Батьку! А чого ж то ми у татарську землю ліземо? Чи то нас звали? А чи то наша, своя під доброю охороною. Чи, мабуть, у нас війська забагато, а землі замало?».
Петрів відповів повагом:
— Хіба ж ви, хлопці, не знаєте, що в Криму – Севастополь, а в Севастополі – Чорноморський флот – кому він належить?
— Український! – загули навкруги гайдамацькі голоси.
— Авжеж! Ну, зрозуміли?!
— Добре, батьку. Підемо! Здобудемо!
Тоді полк В. Петріва насправді отримав історичну місію. Бо на зустріч українському війську приїхали делегації від багатьох міст Криму, які заявили, що нетерпляче чекають на українців, бо їм обридла більшовицька вакханалія. Делегація Севастополя у складі 64 чоловік підтвердила: «Севастополь здається без бою, коли його братимуть українські війська». А представники Керчі розповіли, що у них «приховані від більшовиків великі запаси хліба, тютюну і риби та інших товарів. І все це з охотою відправляють в Україну, якщо українці займуть це місто».
Проте подальший наступ українських частин у Криму було зупинено під тиском німецького командування, що відрядило до Криму свої власні частини з метою встановлення контролю над територією півострова.
Цікаво, що серед вояків УНР були і вихідці з Сімферополя, зокрема, В. Кущ (10.11.1887 р., Сімферополь — 21.11.1942 р.) – український військовий, начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР, генерал-хорунжий, який спочиває на варшавському цвинтарі на Волі.
30 квітня 1918 р. РСР Тавриди була остаточно ліквідована. На думку тодішнього очільника України – гетьмана П. Скоропадського, Крим мав приєднатися до України на правах автономного краю: «…Таким чином, Україна без Криму стати сильною державою не могла б, і особливо з економічного боку була б несильною. Так ненатурально відрізана від моря, мусила б Україна обов’язково збільшувати намагання до захоплення цього морського побережжя, а разом з тим, повстали б загострені відносини з тією державою, котрій було б передано посідання Криму».
Незабаром у Сімферополі постав лояльний німцям уряд С. Сулькевича, який почав проводити політику, спрямовану на відрив півострова від України. Всі заходи Української Держави ігнорувалися. Відкидаючи вимоги уряду Української Держави, Кримський крайовий уряд вирішив 21 липня 1918 р. відіслати делегацію до Берліна. Її метою було добитися від німецького уряду визнання незалежності Криму від України. Тоді Українська Держава з середини серпня оголосила економічну блокаду Криму (виявляється, це вже було у нашій історії). Було припинено залізничний та морський рух і торгівлю. Це змусило Крим у середині вересня спрямувати до Києва делегацію. Наслідком наступних перемовин було вироблення прелімінарних умов входження півострова до складу України. У пункті I цього документа зазначалося: «Крим з’єднується з Українською Державою на правах автономного краю під єдиною верховною владою його світлості пана гетьмана». До компетенції українського уряду передавалися зовнішня та митна політика, керівництво армією та флотом. Спільною була фінансова система, експлуатація залізниць, пошти і телеграфу. Кримський півострів одержував свій крайовий уряд, народні збори, які розробляли місцеве законодавство, а також територіальне військо, адміністрацію і статс-секретаря у справах Криму при Раді міністрів Української Держави. Передбачалося, що півострів буде мати свій власний бюджет. Згідно з домовленістю, ці умови мали бути розглянуті і затверджені Курултаєм та з’їздами національних і громадських організацій Криму. Однак у листопаді 1918 р. почалося повстання проти гетьмана П. Скоропадського.
Після виводу німецьких військ з Криму у листопаді 1918 р. Сулькевич змушений був подати у відставку, а 15 листопада на з’їзді представників міст, повітів та волосних земств був сформований новий (другий) склад Кримського крайового уряду на чолі з Соломоном Кримом. Цікаво, що за уряду Крима на півострові одночасно в обігу перебували різноманітні грошові одиниці, у тому числі українські карбованці. Варто звернути увагу також на те, що саме за цього уряду був створений один з двох перших українських природних заповідників – Кримський.
На хвилі революційних подій у Криму з’являються нові визначні постаті української історії. Наприкінці 1919 р. Київ захопили війська Денікіна й українську Академію наук було закрито. Зважаючи на це, її колишній президент – академік В. Вернадський, з приходом Червоної армії до Києва, переїздить до Криму, де стає ректором Таврійського університету, який у наш час став університетом імені В. Вернадського. Вчений працював тут у 1920-1921 рр.
До війни чисельність українців у Криму потроху зростала: 1920 р. – загалом 718 900 осіб, 7,4% українців; 1926 р. – загалом 713 800 осіб, 10,9% українців; 1934 р. – 832 000 осіб, 10,9% українців; 1937 р. – 996 800 осіб, 12,9% українців, 1939 р. – 1 123 800 осіб, 13,7% українців. У 1939 р. населення Сімферополя складало 142,6 тис. осіб.
У міжвоєнні роки Крим входив до РСФСР, що вберегло тутешніх українців від сталінського Голодомору 1932-1933 рр., але не від репресій 30-х рр. ХХ ст.
Місцева українська громада вшанувала пам’ять загиблих меморіальним хрестом у ніші собору святих Рівноапостольних князів Володимира і Ольги, вул. Севастопольська, 17. Проте вже восени 2013 р. табличка з роками Голодомору була зірвана.
З міжвоєнним Кримом пов’язана і значна частина творчого життя відомого українського художника-баталіста Миколи Самокиша. Майстер народився 25 жовтня 1860 р. у Ніжині на Чернігівщині. Під час навчання у Петербурзькій академії мистецтв (1879-1885 рр.) він входив до українського гуртка митців (С. Васильківський, П. Мартинович, О. Сластіон), що ставив своєю метою відтворити історичні події і національні особливості з життя і побуту українського народу. В 1886-1889 рр. вчився у Парижі. Від 1919 р. жив у Криму. З 1938 р. керівник батально-історичних майстерень Харківського і Київського художніх інститутів. Самокиш ніколи не розривав контактів з Україною. У кінці 1890-х р. — на початку ХХ ст. часто приїздив до України, зокрема до Харкова, брав участь у виставках в Україні. З 1898 р. разом з С. Васильківським працював над альбомом, що мав бути продовженням Шевченкової «Живописной Украины», — «Из украинской старины», з текстом Д. Яворницького (1900). Другий альбом «Мотиви українського орнаменту» (1902) майстер опрацював сам. На початку 1900-х р. М. Самокиш брав участь у розписах Полтавського губернського земства. З 1911 р. кожного літа працював в Україні, а з 1928 р. – у Харкові. Художник виконав давно задуманий цикл творів з української історії і козацьких воєн: «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Бій під Жовтими Водами», славетний «Бій Максима Кривоноса з Яремою Вишневецьким» та багато інших.
Помер художник 18 січня 1944 р. у Сімферополі, похований на І Цивільному кладовищі Сімферополя (Староруське). Могила розташована біля храму Всіх Святих. Ім’ям М. Самокиша названо одну з вулиць міста. Проте мало хто знає, що сталося це ще за життя художника перед війною. У Державному архіві АРК вдалося відшукати документ: «Выписка из протокола № 10 Заседания исполкома симферопольского Горсовета депутатов трудящихся от 16.VIII.1940 года. О присвоении Кооперативной улице имя Академика тов. Самокиша. В связи с исключительными заслугами Академика тов. Самокиша перед русским искусством, а также учитывая крупнейшую роль его в деле развития изобразительного искусства в Крыму, в день юбилея 80-летия присвоить имя Академика Самокиша улице Кооперативной. П/П Председатель Исполкома Горсовета депутатов трудящихся – Н. Русинов». На честь художника названо також Кримське художнє училище (на перетині вул. Тамбовської та Лихого), де відкрито меморіальну кімнату художника. Тут також встановлено і чудовий пам’ятник йому.
Для того, щоб ознайомитися з творчістю майстра, завітаємо до експозиції Сімферопольського художнього музею, вул. Карла Лібкнехта, 35 (так-так, з цим без змін), та оглянемо численні козацькі сюжети, надзвичайно реалістичний «Бій на озері Хасан», монументальні полотна з кримської історії «Подвиг 5 моряків під Севастополем», «Перехід через Сиваш» та ін. Окрім того, у колекціях Сімферопольського художнього музею перебуває дуже цікава колекція україністики – твори українських та російських художників кінця ХІХ — початку ХХ ст. на українську тему: твори С. Зорянко, портрет відомого українського мецената П. Терещенка роботи Н. Кузнєцова, «Ай-Петрі» та «Вечір» С. Васильківського, «Жниця» В. Васнєцова, «М. Крамской» — офорт Т. Шевченка, українські краєвиди Є. Міхальцова, «Осінні мотиви» М. Волошина, «Присяга Хмельницького» К. Ломикіна, «Солоха і дяк» І. Рєпіна, «Місячна ніч на Дніпрі» А. Куїнджі, «Хатка» Г. Світлицького, твори К. Трутовського, О. Мурашка та ін. Колекція української тематики в образотворчому мистецтві присутня також у Музеї історії м. Сімферополя, вул. Пушкіна, 17.
Друга світова війна, як відомо, прийшла до Криму вже 22 червня 1941 р., коли німці бомбардували Севастополь. У частинах 51-ї та окремої Приморської армій, а також Чорноморського флоту Крим, а потім і Севастополь обороняли тисячі українців.

За матеріалами статті
Івана ПАРНІКОЗИ
«Український Сімферополь»
crimeanua.wix.com/main

2013 рік, Сімферополь, День пам’яті жертв Голодоморів. Українці і кримські татари зібралися біля меморіального хреста у ніші собору св. Володимира і Ольги, щоб пом’янути загиблих...

(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Крим - наш дім"