Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 26.12.2014
«╢ ЛЮДИ, ЯК СКЕЛЯ...»

Поет ╕ час

1 с╕чня святкуватиме день народження «св╕тличанин» ДАНИЛО АНДР╤ЙОВИЧ КОНОНЕНКО. Редакц╕я «Кримсько╖ св╕тлиц╕» в╕д усього серця в╕та╓ нашого колегу з╕ святом, бажа╓ козацького здоров’я, сил ╕ натхнення для пл╕дно╖ творчо╖ прац╕! Хоч Данило Андр╕йович уже к╕лька рок╕в не числиться у штат╕ редакц╕╖, але читач╕, напевне, цього й не пом╕тили, бо мало не в кожному номер╕ з’явля╓ться його пр╕звище, ╕ в тому, що високе художн╓ слово не зника╓ з╕ стор╕нок «Св╕тлиц╕», — найперша його заслуга.
Ми щиро дяку╓мо шановному Данилу Андр╕йовичу за творчу п╕дтримку, особливо у нин╕шн╕х «нетворчих» кримських умовах (до всього, ще й абсолютно безгонорарних). ╤ як невеличкий подарунок ╕мениннику ╕ вс╕м читачам пропону╓мо цю статтю ки╖всько╖ письменниц╕ Тамари Костецько╖, яка к╕лька рок╕в тому готувалася до юв╕лею Д. А. Кононенка, але в юв╕лейному святковому номер╕ просто не пом╕стилася. Ми не стали вносити н╕яких часових виправлень у текст, що, на наш погляд, дасть читачам змогу пригадати, в яких реал╕ях поет ╕ журнал╕ст Данило Кононенко й ус╕ ми разом жили ╕ працювали колись. Може, з отих кримських реал╕й ╕ державно╖ укра╖нсько╖ безд╕яльност╕, а то й прямого потурання м╕стечков╕й антиукра╖нськ╕й влад╕ ╕ прор╕с чортополох нин╕шньо╖ окупац╕╖?..

У наш час, коли багато людей зчерств╕ли душею, змал╕ли в сво╖й духовност╕, вида╓ться справжн╕м святом зустр╕ти людину ╕ щедру серцем, ╕ толерантну, ╕ обов’язкову та в╕дпов╕дальну у сво╖х д╕лах, вчинках, сповнену любов╕ ╕ пошани до ╕нших, здатну на добро щедро в╕дпов╕дати добром.
Про кого це я на такому п╕днесенн╕, з таким п╕╓тетом? — запита╓те ви. Про звичайну ╕ водночас незвичайну людину, про поета, журнал╕ста, перекладача, публ╕циста, незм╕нного зав╕дувача в╕дд╕лу л╕тератури та мистецтва ╓дино╖ на теренах Криму Всеукра╖нсько╖ громадсько-пол╕тично╖ та л╕тературно╖ укра╖нськомовно╖ газети «Кримська св╕тлиця» Данила Андр╕йовича Кононенка.
Про цю газету, певно ж, чули багато доброго, ╖╖ знають не лише в Криму (до реч╕, тут ╖╖ укра╖нофоби називають «бандер╕вською», «нац╕онал╕стичною» за ╖╖ високе патр╕отичне спрямування, за ╖╖ державницьку позиц╕ю), а й по вс╕й наш╕й Укра╖н╕, в далеких ╕ близьких куточках заруб╕жжя. Зна╓мо з преси, як╕ нелегк╕ часи становлення ╕ розвитку випали на долю цього укра╖нського видання, ск╕льки чорних смуг було на його стор╕нках, коли роками не надходило ф╕нансування. ╤ лише коли у числ╕ сп╕взасновник╕в з’явилася державна структура — М╕н╕стерство культури ╕ туризму Укра╖ни, — газета ожила, стала приваблив╕шою ╕ зовн╕шн╕м виглядом, ╕ сво╖м наповненням. Про не╖ кажуть, що це — форпост нашо╖ нац╕онально╖ духовност╕ на «червоному» п╕востров╕, де точиться запекла боротьба м╕ж людьми минулого ╕ нин╕шнього дня за р╕дну мову, за р╕дне друковане слово, за кожну укра╖нську школу (а ╖х тут аж... 6!), за кожен укра╖нський клас, за кожного укра╖нця — дорослого й малого, який мусить бути таки справжн╕м укра╖нцем у зрусиф╕кованому Криму.
Творчий колектив газети невеличкий, групка людей, з-пом╕ж яких чималу роль в╕д╕гра╓ в╕н, Данило Кононенко, людина сол╕дного в╕ку, з великим стажем журнал╕стсько-письменницько╖ прац╕.
Витоки життя Данила Андр╕йовича — з╕ славного козацького краю — села Ребедайл╕вки Кам’янського району, що на Черкащин╕. З т╕╓╖ притясминсько╖ земл╕, яка дала наш╕й л╕тератур╕ багатьох славних письменник╕в, митц╕в, педагог╕в. Там, на берегах р╕чки Тясмин, що ма╓ скеляст╕ кам’ян╕ береги, в м╕ст╕ Кам’янка (зв╕дси й назва поселення), серед розк╕шно╖ природи — л╕с╕в, лук╕в, га╖в, розлогих верб та яблуневих сад╕в, де колись бували не один раз ╕ славетний поет Пушк╕н, ╕ видатний композитор Чайковський, ╕ промайнуло дитинство та доарм╕йська юн╕сть майбутнього поета. П╕сля зак╕нчення с╕льсько╖ семир╕чки в╕н продовжив навчання у середн╕й школ╕ № 1 ╕мен╕ Пушк╕на в Кам’янц╕.
Писати Д. Кононенко почав ще з╕ школи. Десь у 8-му клас╕ його в╕рш надрукувала м╕сцева районка «Колективна праця», де й почав працювати п╕сля школи л╕тпрац╕вником. На редакц╕йному велосипед╕ добирався до найв╕ддален╕ших с╕л району. Кореспонденц╕╖ та поез╕╖ все част╕ше з’являлися на стор╕нках р╕дного видання... А якось над╕слав доб╕рку в╕рш╕в до обласно╖ молод╕жно╖ газети «Молодь Черкащини». ╤ як же зрад╕в, коли прац╕вник ц╕╓╖ газети Василь Симоненко попросив у лист╕ над╕слати йому ще к╕лька твор╕в, а невдовз╕ з’явилася друком доб╕рка в╕рш╕в Д. Кононенка з благословення самого Василя!..
«Не раз ми зустр╕чалися з Василем ╕ в наш╕й редакц╕╖, коли в╕н при╖здив у сво╖х журнал╕стських справах до нашого району, — згаду╓ Д. Кононенко, — зустр╕чалися ╕ в газет╕ «Молодь Черкащини», де в╕н працював ╕ керував нашою обласною л╕тстуд╕╓ю. Яка ж то була добра ╕ порядна людина... Я друкував колись тепл╕ спогади про нього в «Кримськ╕й св╕тлиц╕»...
В грудн╕ 1961 року Д. Кононенко ста╓ солдатом Радянсько╖ арм╕╖, ц╕лих три роки служить у С╕мферопол╕. В арм╕╖ в╕н почав б╕льше писати в╕рш╕в, в╕дв╕дував м╕сцеве м╕ське л╕тоб’╓днання при Кримськ╕й письменницьк╕й ф╕л╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Найб╕льше з того пер╕оду запам’ятався йому травень 1963 року, коли пощастило (ще солдатом!) взяти участь у робот╕ Всеукра╖нського сем╕нару молодих л╕тератор╕в в Одеському будинку творчост╕, де познайомився ╕ здружився з багатьма в╕домими л╕тераторами: Г. Донцем, Б. Буряком, В. Стусом, С. Реп’яхом, М. В╕нграновським, Б. Горинем, Б. Нечердою, ╤. Нижником, В. Явор╕вським та ╕н. Запам’ятався, пригаду╓ Д. Кононенко, «рв╕йний, ╕з блиском в очах ╕ жаром в душ╕ чорнявий, стрункий Василь Стус, його дружня п╕дтримка мо╖х солдатських (звичайно ж, ще дуже слабеньких) в╕рш╕в на одному ╕з зас╕дань сем╕нару... А Стусове «Данильцю, бий в барабан ╕ не б╕йся б╕ди», написане мен╕ зам╕сть автографа, я зрозум╕в значно п╕зн╕ше, — який барабан ╕ яку б╕ду мав на оц╕ поет, пишучи сво╓ напучення «зеленому» поету-солдату»...
Його солдатчина наближалася до к╕нця, коли командування вир╕шило направити зд╕бного молодого журнал╕ста й поета до Льв╕вського вищого в╕йськово-пол╕тичного училища. В╕н нав╕др╕з в╕дмовився. Душа рвалася до Ки╖вського ун╕верситету, проте його не в╕дпустили на вступн╕ ╕спити... ╤ тод╕ «мене виручили л╕тературознавець, завкафедрою укра╖нсько╖ л╕тератури Кримського пед╕нституту Петро Максимович Киричок та доцент цього ж вишу, письменник Олександр ╤ванович Губар. Вони посприяли, аби я склав «негласно» екзамени до ╖хнього ╕нституту ╕ зарахували мене студентом укра╖нського в╕дд╕лення ф╕лолог╕чного факультету...» — пише у сво╖х спогадах Д. Кононенко.
Та д╕знавшись, що його, солдата строково╖ служби, зарахували студентом пед╕нституту, начальство постало супроти. Проте телефонний дзв╕нок ╕з штабу ╖хнього 45-го арм╕йського корпусу в╕д одного з високих арм╕йських чин╕в (а це був чолов╕к укра╖нсько╖ поетеси, в╕дпов╕дального секретаря Кримсько╖ ф╕л╕╖ СПУ Валентини Нев╕нчано╖) трохи остудив запал командир╕в, ╕ вони дали згоду на дострокову демоб╕л╕зац╕ю студента!
Так залишився юний Данило у Криму. Залишився, щоб стати оплотом укра╖нського духу на ц╕й прекрасн╕й ╕ водночас згорьован╕й, населен╕й р╕знонац╕ональним людом земл╕.
Згодом одружився, народилася донечка, треба було думати про власне житло, про с╕м’ю. П╕шов працювати в обласну газету «Кримська правда», був коректором, заступником в╕дпов╕дального секретаря, л╕тпрац╕вником.
Писав статт╕, друкував в╕рш╕, реценз╕╖, огляди в╕рш╕в. К╕лька доб╕рок опубл╕кував у «Л╕тературн╕й Укра╖н╕», в квартальнику «Поез╕я», в колективному зб╕рнику «Молодые голоса» (вид-во «Крим», 1966). У Криму його пом╕тили як молодого обнад╕йливого укра╖нського поета. Якось зателефонували ╕з м╕сцевого видавництва «Тавр╕я» ╕ попросили принести рукопис в╕рш╕в. Так 1972 року вийшла в св╕т його перша поетична зб╕рочка «Джерело» з передмовою в╕домого поета Г. Донця. Критика дуже схвально зустр╕ла дебют поета, п╕сля чого його запросили на роботу до видавництва. Згодом побачила св╕т друга книжка в╕рш╕в «На весняному берез╕», ╕ в грудн╕ 1979 року Д. Кононенка прийняли до лав СПУ, запросили очолити письменницький клуб у С╕мферопол╕, керувати л╕тературним об’╓днанням при Кримськ╕й обласн╕й орган╕зац╕╖ СПУ. А дал╕ найв╕дпов╕дальн╕ш╕ посади посипались на нього, як з рогу достатку: уповноважений Укрл╕тфонду по Кримськ╕й област╕ ╕, нарешт╕, в березн╕ 1983-го його обирають в╕дпов╕дальним секретарем Кримсько╖ обласно╖ письменницько╖ орган╕зац╕╖, а через десять рок╕в, п╕сля того, як Кримську область було проголошено Автономною республ╕кою й обласна орган╕зац╕я письменник╕в «трансформувалася» в «автономний» «Союз писателей Крыма», Д. Кононенка було обрано головою т╕╓╖ частини Сп╕лки, котра працювала за Статутом Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, а не за м╕сцевим, автономним, який не хот╕в бути п╕д орудою СПУ. Рос╕йськомовн╕ письменники почали схилятися до п╕вн╕чно-сх╕дного сус╕да — Рос╕╖, укра╖нськ╕ та кримськотатарськ╕ тяж╕ли до Укра╖ни. Так ╕ жили — не жили, а виборювали сво╓ м╕сце п╕д сонцем нац╕онально╖ духовност╕, без свого власного прим╕щення, без засоб╕в до ╕снування ╕ друкування книг. Проте вистояли, не в╕д╕рвалися в╕д р╕дно╖ Укра╖ни, були й лишаються членами Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в, формально перебуваючи в новостворен╕й орган╕зац╕╖, багато новоприйнятих член╕в яко╖ — рос╕йськ╕ письменники. «Ми ж — укра╖нц╕ ╕ татари — живемо сво╖м творчим життям, — пише у сво╓му лист╕ до Ки╓ва Д. Кононенко. — Ми для т╕╓╖ Сп╕лки люди чуж╕, як ╕ вона для нас...».
Ще 1989 року, за комун╕стичних час╕в, у Криму було створено Товариство укра╖нсько╖ мови. Письменник згаду╓: «...Мене обрали першим головою того Товариства. Працювати було складно, бо ТУМ (Товариство укр. мови) асоц╕ювалося з орган╕зац╕╓ю РУХ. То був час м╕тинг╕в, пол╕тичних сварок ╕ дебат╕в. Пам’ятаю, у с╕чн╕ 1990 р. мене, як голову ТУМу, запросили на пленум обкому парт╕╖ з нагоди юв╕лею утворення СРСР. Зв╕сно, вс╕ виступаюч╕, котрих записали заздалег╕дь до «обговорення» допов╕д╕, мовили про дружбу ╕ р╕вноправн╕сть радянських народ╕в, про те, як добре жити в «стране советов». Надали слово й мен╕, гадали, певне, що я теж говоритиму те, що вони жадали почути. Але все вийшло навпаки. Я за сво╖ регламентн╕ с╕м чи десять хвилин намагався довести, що коли вс╕ р╕вноправн╕ ╕ так╕ дружн╕ та в╕ддан╕ сов╓цькому строю, то чому ж майже м╕льйон укра╖нц╕в Криму не мають сво╓╖ жодно╖ укра╖нсько╖ школи, свого укра╖нського дитячого садочка, укра╖нськомовно╖ газети, теле- ╕ рад╕опрограм? Чому зневажа╓ться укра╖нська мова, чому не створено умови для ╖╖ безперешкодного вивчення в школах, вищих та спец╕альних навчальних закладах Криму, чому п╕вкласу сидить на уроц╕ укра╖нсько╖ мови чи л╕тератури ╕ навча╓ться, а ╕нша частина тут же гра╓ться у «морський б╕й», заважаючи вчителев╕ виконувати св╕й профес╕йний обов’язок, чому вчителям рос╕йсько╖ словесност╕ за ╖хню працю додатково виплачують 15 в╕дсотк╕в до зарплати, а укра╖нських зневажають? Чому в укра╖нському театр╕ йдуть рос╕йськомовн╕ вистави? Багато цих «чому» я поставив тод╕ перед парт╕йними бонзами. Господи, що тут зчинилося п╕сля мого виступу! Одн╕ л╕зли на трибуну ╕ кричали, що я кажу неправду, а деяк╕ п╕дходили у кулуарах ╕ тихцем тиснули мен╕ руку, кажучи при цьому, що я — один з тих, хто висловив з високо╖ парт╕йно╖ трибуни набол╕ле... Деяк╕ презирливо в╕дверталися, а одна прац╕вниця райкому парт╕╖, до реч╕, з укра╖нським пр╕звищем, п╕д╕йшла до мене й сказала: «Дан╕ла Андр╓╓в╕ч, а я ╕ н╓ знала, что ви такой нац╕онал╕ст!..».
В╕н живе у Криму близько 50 рок╕в! Це багато для того, аби при бажанн╕ удати, що забув р╕дну мову, що не розум╕╓ш ╖╖. Не раз «класики» рос╕йсько╖ л╕тератури Криму серйозно радили Кононенков╕: та кинь ти писати сво╖м хохляцьким язиком, пиши по-нашому, ╕ тираж╕ тво╖х книг будуть не 1,5-2 тисяч╕, а 8-10 тис., на що в╕н в╕дпов╕дав рядками дагестанського поета Расула Гамзатова:

«Кого-то исцеляет от болезней
чужой язык.
Но мне на нем не петь.
И если завтра
мой язык исчезнет,
то я готов сегодня умереть».

Бувало, ╕ його нав╕дували ╕нколи сумн╕ви: ну чому саме йому судилося жити серед чужих людей, не в сво╓му краю, та ще ж ╕ якому — краю Тараса Шевченка, на Черкащин╕, де тебе вс╕ розум╕ють ╕ ти вс╕х розум╕╓ш, н╕хто тоб╕ не тисне на псих╕ку, не глузу╓ з тво╓╖ мови ╕ вимови, не чу╓ш ╕ не бачиш, як якийсь нев╕глас св╕домо топчеться по тво╓му найр╕дн╕шому, найсокровенн╕шому... Чому саме ти лишився тут на поталу чужинцям, на глум, глузування, зневагу, нав╕ть на шов╕н╕стичне протистояння?.. Але живеш, бо мусиш хоч ти будити цей притлумлений народ, цих приспаних земляк╕в — кримських укра╖нц╕в.
Мусиш звертатися до них, пробуджувати до свого, нац╕онального:

«Укра╖нц╕ мо╖, пробуд╕ться,
не будьте байдуж╕:
Ваша доля таки ж бо у ваших
у дужих руках!
Хай же сповняться горд╕стю
ваш╕ застоян╕ душ╕,
Доки жар укра╖нства
╕ще не погас, не зачах!»

...Усе сво╓ св╕доме життя письменник користувався на робот╕ чужою мовою, писав редвисновки (коли це не були укра╖нськ╕ рукописи, а ск╕льки ж того самопливу рос╕йською мовою надходило до видавництва, ╕ треба було виконувати й перевиконувати норму, писати на них «в╕длупи», повертати авторам з доказовою внутр╕шньою реценз╕╓ю!), ╕ т╕льки вдома, уноч╕ на кухн╕, в╕н рився в пам’ят╕, шукаючи красив╕ художн╕ образи, слова, звороти...
Тому з нетерп╕нням ждав, коли ж, нарешт╕, у них в Криму буде своя нац╕ональна, укра╖нська газета, аби мати можлив╕сть самореал╕зуватись р╕дною мовою. Через це ╕ був у числ╕ найперших, хто все робив, аби газета з’явилась. Надсилали листи до президента, до р╕зних державницьких структур. В╕дчували пост╕йну п╕дтримку депутат╕в-письменник╕в Б. Ол╕йника та Д. Павличка. ╤ ось, нарешт╕, над╕йшов дозв╕л: «Можна». Кинулись, хто б виступив у рол╕ засновник╕в, а виявля╓ться, в Криму жодн╕й з г╕лок влади укра╖нська газета не потр╕бна. ╤ довелося взяти у сп╕взасновники громадськ╕ орган╕зац╕╖ — Товариство «Просв╕ту» ╕ Кримську письменницьку орган╕зац╕ю, якою Д. Кононенко тод╕ керував. Так ╕ з’явився 31 грудня 1992 року перший номер «Кримсько╖ св╕тлиц╕», де в╕н очолив в╕дд╕л л╕тератури ╕ мистецтва. В╕дтод╕ жоден номер не вийшов без л╕тературних матер╕ал╕в, п╕дготовлених ним. Поставив соб╕ за мету не замикатися лише на м╕сцев╕й, кримськ╕й укра╖нськ╕й л╕тератур╕, а й ознайомлювати кримських укра╖нц╕в з творч╕стю кращих письменник╕в з р╕зних куточк╕в нашо╖ кра╖ни. За два десятил╕ття життя «Кримсько╖ св╕тлиц╕» видрукувано десятки й десятки, якщо не сотн╕ кращих твор╕в наших письменник╕в.
Пост╕йною ╓ в газет╕ рубрика «Творч╕сть наших читач╕в», де друкуються в╕рш╕ (в основному) та прозов╕ реч╕ непрофес╕онал╕в, а також рубрика — «Рядки, як╕ надихнув Крим». З таких рядк╕в в╕н п╕дготував ╕ випустив у св╕т об’╓мну зб╕рку в╕рш╕в «Люблю тебе, м╕й Криме» — антолог╕ю в╕рш╕в укра╖нських поет╕в про Крим, починаючи в╕д ╢вгена Греб╕нки, Лес╕ Укра╖нки ╕ зак╕нчуючи наймолодшими ╕ найсучасн╕шими. 132 поети, близько трьохсот стор╕нок, 13 друкованих аркуш╕в — такий обсяг ц╕╓╖ книги. А в╕рш╕ кримсько╖ тематики — невичерпн╕. Все нов╕ й нов╕ поети в╕дкривають для себе Крим, ╕ йому треба знову збирати ╕ сво╖ власн╕ кошти, ╕ твори нових автор╕в для наступного, третього перевидання ц╕╓╖ в╕чно╖ книги. Адже Крим нев╕дд╕льний в╕д поез╕╖, а поез╕я — в╕чна!..
На стор╕нках газети в╕н видрукував багато власних в╕рш╕в та переклад╕в ╕з рос╕йсько╖, б╕лорусько╖ та кримськотатарсько╖ мов. У ки╖вському видавництв╕ «Етнос» побачили св╕т антолог╕╖ кримськотатарсько╖ поез╕╖ та прози, де ╓ чимало переклад╕в, зд╕йснених Д. Кононенком. Також в «Етнос╕» побачила св╕т об’╓мна книга «Кримськотатарськ╕ народн╕ казки та легенди» в ориг╕нал╕ та в перекладах укра╖нського митця. У кримських видавництвах також виходили «Кримськотатарськ╕ казки» («П’ять грон винограду»), «М╕й друг — Руслан» — дитяч╕ опов╕дання кримськотатарського письменника Нуззета Умерова. Нин╕ Д. Кононенко працю╓ над книгою «Кримськ╕ легенди», у планах — «Кримськотатарський фольклор».
╤ ще про одне захоплення ц╕╓╖ незвичайно╖ людини. У 1998 роц╕ в газет╕ «Кримська св╕тлиця» було започатковано щом╕сячний дитячий додаток «Джерельце». Нин╕ в╕н виходить на 8 стор╕нках, в кольор╕. Це — ╓дина укра╖номовна дитяча газета Криму. Данило Кононенко — ╖╖ шеф-редактор. Готу╓ сам-один, на громадських засадах! Газета виходить в основному з матер╕алами самих д╕тей — читач╕в «Джерельця». Аби актив╕зувати дитячу творч╕сть, в╕н оголошу╓ ус╕ляк╕ конкурси, наприклад, «Ми — д╕ти тво╖, Укра╖но!», за кращими матер╕алами цього конкурсу видано 10 колективних зб╕рок дитячих твор╕в, як╕ в╕н упорядкував ╕ до яких написав передмови. Також мал╕ кримчани охоче беруть участь у конкурсах «Мен╕ тринадцятий минало», «Ми — кримськ╕ кв╕ти з укра╖нського в╕ночка» та ╕нших. Д╕ти пишуть. Пишуть не лише укра╖нц╕, пишуть рос╕яни, б╕льше — кримськ╕ татари. Ц╕ останн╕ з ╕нтересом вивчають укра╖нську мову — мову сво╓╖ держави. ╥хн╕ батьки не в╕дмовляють ╖х, а навпаки — заохочують до вивчення, чого не скажеш про рос╕ян, у с╕м’ях яких зневажливо ставляться до державно╖ мови. Серед колишн╕х юних дописувач╕в «Джерельця» вже ╓ й члени Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в.
З першого ж року проведення конкурсу з укра╖нсько╖ мови ╕м. П. Яцика Данило Кононенко ╓ головою жур╕ третього, республ╕канського етапу цього конкурсу в Криму. Рад╕╓ в╕н, що в ц╕й благородн╕й справ╕ ╓ частинка ╕ його душ╕, що множаться на п╕востров╕ ряди конкурсант╕в.
Не обминули цього трударя на нив╕ культури ╕ заслужен╕ нагороди. В╕н — лауреат прем╕й ╕м. Степана Руданського, ╕м. Олекси Г╕рника, ма╓ звання «Заслужений журнал╕ст Укра╖ни» та «Заслужений д╕яч мистецтв Криму». ╤ н╕кому не треба пояснювати, що робити добро для людей — це перша й остання запов╕дь цього щедро обдарованого Всевишн╕м чолов╕ка.
Зак╕нчити цю статтю хочеться таким побажанням: здоров’я Вам, пане Даниле, здоров’я ╕ миру на Ваш╕й благословенн╕й кримськ╕й земл╕! ╤ ще хочу, щоб скарбницю поез╕й, присвячених Вам численними служителями слова, поповнив ╕ м╕й скромний в╕рш...

Данилов╕ КОНОНЕНКУ

╢ люди, як скеля —
морське шумовиння об них,
розбившися гр╕зно,
внизу там облизу╓ п’ятки...
...У кримському серц╕
╓ збо╖ сво╖ й неполадки,
печаль кипарис╕в —
в╕дгом╕н задавнених лих...
А ми все м╕рку╓мо:
зв╕дки та сива печаль?
В Тавриду вернуться
вигнанц╕ тво╖, Укра╖но...
╤ туга татарська
в мо╖х укра╖нських очах
вогнем закипа,
наймирн╕шим вогнем
злотоп╕нним.
Рад╕й, Укра╖но!
Таких лише дек╕лька скель.
╤ знову за с╕ллю
напровесн╕ рушим до Криму —
за с╕ллю життя.
Чумацьку шукаючи риму
до цих добродушних,
обпалених сонцем осель.
╤ стр╕не нас Н╕на
╕з купою внук╕в малих —
Посланиця горда
ясного смоленського краю.
З татарським акцентом
рос╕йськ╕ слова залунають,
╕ сп╕в укра╖нський
озветься до них.

Тамара КОСТЕЦЬКА


Поез╕я
Данило КОНОНЕНКО

УКРА╥НА

Б’ють у серце прибо╖
Наших звершень ╕ справ.
Я ╕з Правди свято╖
На земл╕ виростав.
Я ╕з лиха та кривди
Пово╓нних рок╕в,
Я ╕з чорно╖ крихти
Золотих колоск╕в.
Я з похило╖ хати,
Що стар╕ша за св╕т:
В н╕й жила моя мати
╤ родився м╕й д╕д.
Я ╕з весен прозорих
Та з удовиних сл╕з.
Я ╕з дн╕в тих суворих
З Укра╖ною р╕с.
Я ╕з кв╕ту калини,
З широч╕н╕ Дн╕пра.
Я ╕з п╕сн╕ Вкра╖ни,
Я з Любов╕ й Добра.
II
Ск╕льки маю в душ╕
Ще несказаних сл╕в,
Укра╖но!
Ск╕льки в серц╕ п╕сень
Про син╕вну любов
Розцв╕ло!
Я тебе у б╕д╕
Чи у гор╕
Н╕коли не кину,
Доки ходить
Планетою
зло.
Ти у мене одна,
бо в╕д роду й до
роду
тут м╕й пращур
далекий
с╕яв жито в р╕ллю.
Я тебе, незр╕внянну,
св╕тлу рад╕сть
мойого народу,
наче мат╕р,
люблю!
III
Вкра╖но р╕дна!
Св╕те м╕й широкий!
Х╕ба ж без тебе
зм╕г би я прожить?!
Тво╖ простори
в серц╕ не вм╕стить,
Вкра╖но р╕дна,
св╕те м╕й широкий!
Поля безкра╖
╕ моря глибок╕,
╕ р╕дна п╕сня
душу веселить.
Вкра╖но р╕дна,
св╕те м╕й широкий,
х╕ба ж без тебе
зм╕г би я прожить?!
IV
╢ найсвят╕ше слово на земл╕.
Одне. Високе. Св╕тле: Укра╖на.
Синон╕м — мати. Р╕дна ╕ ╓дина...
╢ найсвят╕ше слово на земл╕.
Воно — син╕вних почутт╕в
вершина.
Воно — пром╕ння сонячне
в ╕мл╕.
╢ найсвят╕ше слово на земл╕.
Одне. Високе. Св╕тле: Укра╖на.
24.08.1984 р.

СЛОВО ДО КРИМСЬКИХ УКРА╥НЦ╤В

Укра╖нц╕ мо╖!
Запитаймо у себе,
 в╕дколи, з яко╖ пори,
почали укра╖нц╕
себе у соб╕ забувати...
В. Баранов
Укра╖нц╕ мо╖!
Кримськ╕ браття
У перш╕м кол╕нц╕!
Чом принишкли соб╕,
Н╕би вас ╕ нема в ц╕м краю?!
Ми ж таки ще жив╕,
Ми ж бо з вами таки укра╖нц╕,
╤ не втратили г╕дн╕сть,
╤ сов╕сть, ╕ мову свою!
Ми ж бо з вами отут,
У Криму,
Не у гостях, а вдома.
Тут наш р╕д,
Тут оселя
В кв╕туч╕м вишнев╕м садку...
╤ працю╓мо ми
До знемоги, до поту,
До втоми,
Як д╕ди ╕ батьки,
Як судилось ╕ нам
На в╕ку.
╤ н╕куди нам зв╕дси
Пов╕к не п╕ти, не под╕тись,
╤ н╕хто, ╕ н╕коли
Нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕.
Тут — могили батьк╕в.
Тут живуть наш╕
Внуки ╕ д╕ти,
Тут пустили кор╕ння
Праправнуки наш╕
Мал╕...
Крим — наш д╕м!
Укра╖нц╕ здавен
╤ жили тут, ╕ часто бували:
Богуславка Маруся
Тут сво╖х спородила
Син╕в.
Нашу Лесю Вкра╖нку
Простори оц╕ вчарували,
Чумаки просто неба
Отут надивлялися
Сн╕в.

Тут Богдана Хмельницького
Слава гучна не з╕в’яла,
╤ Степана Руданського
Ялта ╕ще пам’ята!
Укра╖нськ╕ полки
Севастополь
В╕д зайд захищали.
Запорозький козак
Перекоп на баскому кон╕
Прол╕тав...
Ск╕льки ж нашо╖
Кров╕ свято╖
За волю в краю ц╕м
Пролито!
Ск╕льки вкладено сил.
Щоб були тут ╕ мир,
╤ добро!
╤ в сухому степу
Для життя,
Щоб врожа╖лось жито,
З Укра╖ни сюди
Привели ми каналом
Дн╕про!
Дай же, Дн╕пре, нам,
Р╕дний,
╤ змоги сво╓╖,
╤ сили!
Дай прозор╕сть думок
╤ глибинн╕сть,
╤ мудр╕сть свою.
Ороси наш╕ душ╕,
Як поля
Спрагл╕ води тво╖
Оросили,
Об’╓днай наш народ
У ╓дину ╕ дружну
С╕м’ю.
Край оцей ми давно
В╕днайшли,
Обжили й полюбили,
В╕н з╕брав нас ус╕х,
Як збира╓ р╕ка руча╖...
Боже ж м╕й!
Та невже ж бо ми мову
Свою
У Криму до к╕нця розгубили,
Та невже ж ми забулися,
Хто ми ╕ зв╕дки
Й чи╖?!
Укра╖нц╕ мо╖!
Пробуд╕ться!
Не будьте байдуж╕:
Ваша доля таки ж бо
У ваших у дужих руках!
Хай же сповняться горд╕стю
Ваш╕ застоян╕ душ╕,
Доки жар укра╖нства
╤ще не потух,
Не зачах!
О, братове мо╖!
Не соромтеся мови сво╓╖!
Не соромтесь п╕сень,
Що полонять увесь
Б╕лий св╕т!
Не цурайтеся
Неньки-Вкра╖ни,
Горн╕теся серцем до не╖,
Бо без не╖ зав’янем,
Загинем,
Як гине у непог╕дь
Цв╕т!
Земляки мо╖ кримськ╕!
Та ж випрям╕ть плеч╕
╤ спини!
З-пом╕ж ╕нших в Криму
Хай ╕ ваш╕ бринять голоси!
Ми ж бо з вами таки
Живемо на земл╕ Укра╖ни!
Ми ж бо ще укра╖нц╕!
Укра╖нц╕
На в╕чн╕ часи!
 2.04.1992 р.

СЛОВО ДО УКРА╥НИ
(За кримськотатарським поетом Самадом Шукуром)

Укра╖но, сестро моя!
Ск╕льки дор╕г,
Що пролягли через л╕си
╤ поля,
Кликали ╕ вели мене
До тебе!
╤ ось я в Ки╓в╕.
Ходжу по Хрещатику,
╤ таке в╕дчуття,
Н╕би н╕куди ╕ н╕коли
Не в╕д’╖жджав я з Криму!
Н╕би й не було весни
Сорок четвертого.
Н╕би й не було
Вагон╕в ╕з грубезних
Дощок,
Добутих на л╕соповал╕.
Н╕би не було
Людей-колод,
Що стояли по команд╕
«Струнко!».
Н╕би не було гнид,
Що ц╕лували мене,
Як р╕дного!
Н╕би не було
Оббр╕хування мого
Народу.
Н╕би не було
Похорон╕в без похоронок.
Н╕би не було
Виносу т╕л без
Носилок.
Н╕би не було
Шакалячого виття
Над св╕жими могилами.
Н╕би не падали люди
На л╕соповал╕,
Щоб б╕льше не п╕двестись
╤ н╕коли не п╕дкоритися
Коменданту!
Померл╕ наближали
Загибель вандал╕зму.
Знали це нав╕ч!
Ми, жив╕,
Т╕льки зараз про це
Д╕знались!
Ходжу по Хрещатику
╤ в╕дчуваю:
Н╕коли не в╕д’╖жджав я
З Криму.
Н╕би не мене
Везли вагони
У травн╕ сорок четвертого.
Н╕би не мене
З Укра╖ною розлучали,
А когось ╕ншого.
Н╕би не мене
Облаювали несамовитим
Матом,
А когось ╕ншого.
Н╕би не мене
Шмагали кривавим
Батогом,
А когось ╕ншого!
Укра╖но, сестро моя!
Якщо раптом ворог
Захоче
Зд╕йняти меч
Над тво╓ю Свободою,
Я — ╓!
Поклич мене.
Я готовий
╤ти на плаху,
Але не дозволю
Принизити тебе!
 5.06.1993 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14515

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков