Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#52 за 26.12.2014
ГЕН╤АЛЬНЕ, ЗАГАЛЬНОНАЦ╤ОНАЛЬНЕ – РЕГ╤ОНАЛЬНИМ НЕ БУВА╢

Ми ╓сть народ!

Незважаючи на в╕йну, не випадково 27 листопада 2014 року у Львов╕ в╕дбувалися дв╕ дводенн╕ м╕жнародн╕ науково-практичн╕ конференц╕╖ з мирно╖ проблематики. На одн╕й обговорювалася проблема економ╕чно╖ рег╕онально╖ пол╕тики, на друг╕й – розвиток туризму в Укра╖н╕, в т.ч. – м╕ст╕ Лева. Для переконання в ╖хн╕й актуальност╕, у невипадковост╕ ╖хнього часового зб╕гу, паралел╕ ╕ мерид╕ан╕ проведення, участ╕ та сп╕ворган╕зац╕╖ Льв╕всько╖ м╕ськради наведу слова одного з учасник╕в – академ╕ка НАН Укра╖ни Е. М. Л╕баново╖: «Аби рег╕ональна пол╕тика була ефективною, вона мусить зосередитися не на багатьох, а на двох-трьох пр╕оритетах. На них м╕сцеве кер╕вництво для зб╕льшення потенц╕алу повинно, власне, з максимальною ощадлив╕стю використовувати наявн╕ ресурси, специф╕ку рег╕ону у масштаб╕ розвитку вс╕╓╖ нац╕онально╖ економ╕ки. У цьому сенс╕ ген╕альне за умов глобал╕зац╕╖ – рег╕ональним, децентровим, що б╕льше загом╕лковим не бува╓. Навпаки, воно набува╓ широко╖ соц╕ал╕зац╕╖, сприя╓ ╕нтеграц╕╖ м╕ст ╕ рег╕он╕в, творенню соборно╖ Укра╖ни як ╓диного ц╕лого, залучаючи нац╕ю до здобутк╕в св╕тового сп╕втовариства. Очевидно, що окремими рег╕онами наша В╕тчизна в ╢С не вступатиме. З ╕ншого боку, – под╕╖ в Криму, на сход╕ кра╖ни св╕дчать, що нема╓ в Укра╖н╕ речей далеких, вс╕ ми пов’язан╕ ун╕версальними ц╕нностями розвитку. ╤ на цьому шляху ген╕альне, створене нами, само ста╓ глобальною ц╕нн╕стю людства, ╕нкорпоруючи нас, укра╖нц╕в, у цив╕л╕зац╕йне розма╖ття планетарних багатств; р╕вно ж, – атестуючи та в╕ддзеркалюючи р╕вень наших власних соц╕ально-економ╕чних, науково-техн╕чних, культурних, еколог╕чних та ╕нших досягнень. Мудр╕сть, мабуть, у гармон╕зац╕╖ б╕нарного захисту людини ╕ нац╕╖».

Чи збер╕га╓мо для людства загальнонац╕ональн╕ ц╕нност╕ в пр╕оритетах рег╕онально╖ пол╕тики?

Наведена думка в╕домого вченого за умов рос╕йсько╖ агрес╕╖ проти Укра╖ни набува╓ дедал╕ б╕льшо╖ ваги. Адже нин╕ актуал╕зуються проблеми д╕й соборних (доцентрових) ╕ рег╕ональних (в╕дцентрових) сил, спекуляц╕╖ останн╕х федерал╕зац╕╓ю кра╖ни зам╕сть розв’язання потреби удосконалення децентрал╕зац╕╖ м╕сцевого самоврядування та, найголовн╕ше, проведення рег╕онально╖ пол╕тики в систем╕ стратег╕чних завдань загальнонац╕онального вим╕ру. Без належно╖ уваги до ╕деолог╕чних засад державотворення в загрозливих умовах, без ч╕тко сформульовано╖ нац╕онально╖ ╕де╖ як стратегеми (програми) д╕й в рамках «Стратег╕╖-2020», без удосконалення рег╕онально╖ пол╕тики в систем╕ фактор╕в розвитку в╕тчизняно╖ економ╕ки, реал╕зац╕╖ ╖╖ ╓вро╕нтеграц╕йних вектор╕в та при╓днання до колективних систем м╕жнародно╖ оборони Укра╖на не зможе побудувати нац╕ональне, духовно-╕нтелектуальне, демократичне, культурно багате, креативно-╕нформац╕йне модерне сусп╕льство з активними горизонтальними ╕ вертикальними зв’язками, ╕нновац╕йно-динам╕чною системою в╕тчизняно╖ осв╕ти, науки, економ╕ки тощо. Саме довгострокова стратег╕я ма╓ забезпечити укра╖нському народов╕ соборн╕сть як нац╕╖, а окрем╕й особистост╕ як громадянину – зберегти нац╕ональну ╕дентичн╕сть, надати умови ╕ можливост╕ всеб╕чно╖ самореал╕зац╕╖, соц╕ал╕зац╕╖ та досягнення г╕дного р╕вня життя, безпеки, охорони здоров’я, в╕дпочинку тощо. Зм╕ни, сусп╕льн╕ трансформац╕╖ ╕ реформи мають спиратися на духовно-╕нтелектуальний, гуман╕стично-╕деолог╕чний стрижень.
За пер╕од Незалежност╕ чинн╕ укра╖нськ╕ уряди певною м╕рою, точн╕ше за залишковим принципом, займалися розвитком науки, осв╕ти, культури, медицини, охорони ф╕зичного здоров’я населення та ╕ншими сферами, як╕ традиц╕йно входять, власне, в сферу т.зв. сьогодн╕шньо╖ гуман╕тарно╖ пол╕тики. Проте ця пол╕тика н╕коли н╕ у Львов╕, н╕ в Укра╖н╕ не охоплювала ╕деолог╕чний спектр державотворення: як╕сть ╕нформац╕йного простору, його контент, розвиток ╕ захист укра╖нськост╕ «на наш╕й – не сво╖й земл╕», нац╕ональну горд╕сть ╕ соц╕альну психолог╕ю титульного народу, його небажання прогинатися перед асим╕лятором, природне право мати свою «р╕дну хату», в як╕й «правда, й сила, ╕ воля». Не враховувалися важлив╕сть акс╕олог╕╖ (системи ц╕нностей) вибору вектора ╓вро╕нтеграц╕╖, семантику (зм╕ст, смисл, сенс) нац╕онально╖ ╕де╖ та сем╕отику (знакова система) пам’ятник╕в ╖╖ подвижникам, народним героям минулого ╕ сьогодення. Н╕хто серйозно не задумувався ╕ достатньо не робив, аби, нарешт╕, во╕стину усунути ╕з довк╕лля кричущу пост╕мперську антиукра╖нськ╕сть щодо назв областей, м╕ст (К╕ровоград, Свердловськ), вулиць, площ, кафетер╕╖в тощо (в Ки╓в╕ площа Новорос╕йська, варенична – «Катюша»). Яке майбутн╓ довк╕лля творимо для нащадк╕в: укра╖нське, ╓вропейське чи нео╕мперське з пут╕нськими сленгами «русского мира»? ╤деолог╕чний спектр державотворчих процес╕в акумулю╓ не лише ц╕ну, а й ц╕нност╕ – духовн╕, культурн╕, осв╕тн╕. Мовчанням про це – зраджу╓ться Бог.

Чи не збайдуж╕ли льв╕в’яни?
Власне, почну з проблем укра╖нсько╖ сем╕отики та под╕й далеких, домайданних ╕ льв╕вських. Понад десять рок╕в я у льв╕вськ╕й та центральн╕й прес╕ звертаюся до громадськост╕ з приводу стану ╕ншого в╕домого куточка Львова, який н╕бито мали б знати вс╕, бо назива╓ться – центральний Парк культури ╕ в╕дпочинку ╕м. Б. Хмельницького. Справа не в т╕м, ск╕льки в ньому культури ╕ в╕дпочинку, ск╕льки розпарцельовано╖ та вже приватизовано╖, не казатимемо ута╓мничено продано╖ земл╕. Корупц╕я в Укра╖н╕ ╕ в парках не в╕дпочива╓. Р╕ч у двох виразно видимих м╕сцях м╕ського парку, як╕ одразу впадають в око його в╕дв╕дувач╕в. Перше, — це м╕сце перед входом у парк з боку вулиц╕ В╕товського, де ще на початку Незалежност╕ урочисто ╕ пафосно було встановлено знаковий кам╕нь з викарбуваним написом: «Борцям за волю Укра╖ни» у тому сенс╕, що тут, на цьому м╕сц╕, скоро буде встановлено справжн╕й пам’ятник. Друге, – це там, де неподал╕к головно╖ – найширшо╖ але╖ парку – самочинно роз╕брано дитячий Планетар╕й. А на його м╕сц╕ ол╕гархом – депутатом Льв╕всько╖ обласно╖ ради в╕д Парт╕╖ рег╕он╕в Балашем – викопано великий котлован ╕ розпочато буд╕вництво. На щастя, завдяки протестам громадськост╕, в т.ч. на шпальтах «КС», буд╕вництво напередодн╕ «╢вро-2012» вдалося зупинити. Нав╕ть забрали буд╕вельний кран. Однак всесильний галичанський рег╕онал не сп╕шив розбирати зведену огорожу ╕ рекультивувати зруйновану зелену паркову зону, в╕дновлювати еколог╕чний дизайн. Ба б╕льше, розпочав епопею в наших, зв╕сно, найсправедлив╕ших судах ╕ нин╕ на парков╕й земл╕, що придбана буц╕мто дружиною депутата, за високою огорожею, куди не ма╓ доступу нав╕ть кер╕вництво парку, користуючись передвиборною зайнят╕стю голови м╕ста п. Садового, цин╕чно ╕ нахабно в╕дновив роботи нульового циклу. Сп╕шить закласти фундамент. Шлагбауми знято, знову кран ╕ шум машин. Сп╕ть спок╕йно, – Геро╖ за волю Укра╖ни, Небесно╖ Сотн╕ та АТО!

Клич самодопомоги – не до полеглих геро╖в, або Детектор брехн╕ не лише для Садового

Дивно, нав╕ть не в╕риться, що це в╕дбува╓ться у Львов╕, де н╕бито нац╕╓центрична, демократично обрана влада, дом╕нують ╓вро╕нтеграц╕йн╕ умонастро╖, де, здавалося, народн╕ слуги справд╕ ведуть пошуки м╕сця (а не дал╕ демонструють п╕арну ╕м╕тац╕ю патр╕отизму) для ув╕чнення пам’ят╕ геро╖в Небесно╖ Сотн╕. «Самопом╕ч» стала парламентською парт╕╓ю, ╖╖ представники очолюють у ВР ком╕с╕ю з м╕жнародних в╕дносин, а в себе п╕д носом, у центральному парку Львова, не бачать неподобства ╕з захопленням земл╕. Х╕ба не зрозум╕ло, що полегл╕ геро╖ сам╕ соб╕ вже допомогти не можуть? Коли ж ол╕гархи будуватимуть героям стели, а не соб╕ – в╕лли? Х╕ба в кер╕вництва Львовом нема╓ пол╕тично╖ вол╕, механ╕зм╕в, аби це ╖м пояснити! Де ж давно об╕цяний закон про люстрац╕ю, аби застосувати його щодо судд╕в, як╕ не припиняють безлад? А може, вс╕ кругом – надто практикуюч╕ грошовит╕ «християни», ╕ активн╕ – заодно, власне, за що?!
Саме п╕д цим кутом хочу ширше ╕ глибше подивитися на проблему вшанування геро╖в Укра╖ни, що в╕ддавали життя за ╖╖ свободу ╕ незалежн╕сть впродовж великого в╕дтинку ╕стор╕╖, власне, загинули за буття нац╕╖, як╕й нин╕ знову загрожу╓ рос╕йський окупант. Але чи справа лише в зовн╕шньому ворогов╕, чи т╕льки в╕н – рос╕йський та, власне, х╕ба лише зовн╕шн╕й? Чи це не в╕дбува╓ться не без допомоги нещодавн╕х нос╕╖в георг╕╖вських стр╕чок, триколор╕в – р╕зних внутр╕шн╕х п’ятиколонник╕в, що нин╕ знов у ВР? Х╕ба ще к╕лька м╕сяц╕в тому вони не пачкувалися навколо сотень пам’ятник╕в Лен╕ну в Криму, Луганську, Донецьку, Харков╕ тощо? Зрештою, чи ми як нац╕я належно шану╓мо сво╖х геро╖в, що в╕дстояли нашу свободу, культурн╕ ц╕нност╕, укра╖нськ╕сть на Революц╕╖ Г╕дност╕, ╕ нин╕ гинуть у боротьб╕ з нер╕вним ворогом? Чи не страшн╕ший – внутр╕шн╕й?

Чому не шану╓мо борц╕в за волю Укра╖ни?

Парадоксально, але Укра╖на дос╕ не ма╓ концептуального монумента борцям за ╖╖ волю, який велично в камен╕ чи в метал╕ осп╕вав би звитяги нац╕онально-визвольних змагань кор╕нного народу проти р╕зних зайд – поневолювач╕в. Особливо криваво-жорстоким для дол╕ Укра╖ни було щойно минуле ХХ стор╕ччя, яке охоплю╓ бо╖ УНР проти рос╕йського б╕льшовизму, укра╖нсько-польську в╕йну 1918-1919 рок╕в, п╕сляво╓нну «пациф╕кац╕ю», н╕мецько-нацистську та радянську окупац╕ю час╕в Друго╖ св╕тово╖ в╕йни. Наскр╕зним ╕ дом╕нантним св╕дченням чужоземного свав╕лля ╕ насилля над укра╖нською нац╕╓ю була смертельна печать потр╕йно╖ окупац╕╖, яку один агресор поперед другого сп╕шив поставити на зранене т╕ло Укра╖ни. Чи не найб╕льшою м╕рою потр╕йна окупац╕я Укра╖ни ╕ масовий нац╕онально-патр╕отичний рух опору притаманн╕ доб╕ боротьби УПА.
Отже, в╕дкриття монумента, що в╕добража╓ боротьбу укра╖нського народу проти потр╕йно╖ окупац╕╖, – це не просто пошана загиблих за Укра╖ну, це не лише обов’язок сущих. Це — символ╕чний знак живим ╕ ще ненародженим, як╕ будують ╕ будуватимуть соборну ╓вропейську Укра╖ну. У цьому контекст╕ борець за волю Укра╖ни – поняття ун╕кально-питоме, котре, по-перше, не вс╕ народи мають, а спадко╓мц╕ ╕мпер╕й – й погот╕в. По-друге, його глибинна символ╕чн╕сть та концептуально-соборний сенс можуть бути вт╕лен╕ та всенародно возвеличен╕ в пам’ятнику як знаку високих смисл╕в боротьби укра╖нських патр╕от╕в проти окупац╕╖. Це стосу╓ться не лише нин╕шн╕х под╕й на сход╕ Укра╖ни. Це раз ╕ назавжди може утихомирити закордонний, а в╕дтак – ╕ внутр╕шн╕й п’ятиколонний галас, що за помахом чи╓╖сь руки час в╕д часу виника╓ на р╕вному м╕сц╕, як це було, прим╕ром, п╕сля присво╓ння Бандер╕, Шухевичу звання «Герой Укра╖ни», напередодн╕ 70-о╖ р╕чниц╕ траг╕чних под╕й на Волин╕. Чи загострення протест╕в проти «обиженых» рос╕йськомовних укра╖нц╕в, оплачено╖ ззовн╕ б╕ганини з георг╕╖вськими стр╕чками у пер╕од п╕дготовки до в╕дновлення «исторической» справедливост╕ та анекс╕╖ Криму, д╕й рос╕йських терорист╕в у континентальн╕й Укра╖н╕ тощо.
Феномен всенародно╖ боротьби за волю Укра╖ни, соборно вт╕лений у Пам’ятнику, розширив би до всеукра╖нського вим╕ру визвольну геро╖ку нац╕╖ проти потр╕йно╖ окупац╕╖, намагань агресор╕в ╕золювати Укра╖ну, под╕лити ╖╖, а в╕дтак по частинках анексувати. Р╕вно ж – в╕н св╕дчитиме: ми, укра╖нц╕, – ╓диний народ, що н╕коли не д╕лився ╕ м╕ж собою не воював. Проте нас завжди намагалися роз’╓днати, аби, ослабивши, поневолити, а оп╕сля – й загарбати наш╕ земл╕. Сьогодн╕шн╕ под╕╖ на сход╕ нашо╖ кра╖ни – те лише п╕дтверджують. Маску брата скинуто, бойове товариство зраджено. Пут╕н сьогодн╕ п╕дтверджу╓ сво╖ слова, на як╕ Укра╖на вчасно не зреагувала: Укра╖на – штучне утворення, без клаптика власно╖ земл╕; Рос╕я запросто ╕ без Укра╖ни могла виграти Другу св╕тову. Пропону╓ Польщ╕ знову «по-братському» под╕литися Укра╖ною.
Агресор люту╓, через куплен╕ мас-мед╕а ╕ журнал╕ст╕в дез╕нформу╓ св╕т, убива╓ захисник╕в Укра╖ни, зневажливо, по-╕мперському назива╓ ╖╖ Малорос╕╓ю та на ╖╖ землях буду╓ Новорос╕ю. А ощасливлен╕ хохли, орденоносн╕ манкурти, як т╕льки не прозивав ╖х самозваний старший брат, вдячно ╕ запопадливо ще недавно волали: «Рос╕я!». Однак нин╕ ж споглядають з╕ страхом ╕ сумом на ╕мперського орла-мутанта з роздво╓ною головою, який злет╕в з╕ стягу великорос╕в-асим╕лятор╕в (знайоме – Ubermenschen) на ╖хн╓ – рег╕ональних малорос╕в (Untermenschen) – бутафорне знамено. Чи не роздво╓на ╕мперська псих╕ка, сакрал╕зац╕я Криму для «русского мира» консол╕дували патр╕от╕в Укра╖ни на боротьбу проти поневолювача? Захисники Укра╖ни знову, як це робили повстанц╕ Холодного Яру, УПА, на смерть борються з ворогом за волю Укра╖ни, а не м╕ж собою.

Табачники стали предтечами зелених чолов╕чк╕в

В Укра╖н╕ н╕коли не було громадянських в╕йн ╕ зараз нема╓. Але р╕зн╕ табачники, прихильники та автори написання «общей» ╕стор╕╖, як╕ були заслан╕ задовго до творення Лугансько╖ чи Донецько╖ «народних республ╕к», ╕нтел╕гентно по-антиукра╖нському зомбували ностальг╕йних п’ятиколонник╕в, готуючи ╜рунт для «декомпозицирования» Укра╖ни та вторгнення банд терорист╕в. Н╕хто не спод╕вався, що Рос╕я вдарить у спину Укра╖н╕. ╤ Богдан думав, що москаль з козаком добром д╕литиметься. Не так сталося, як гадалося, Богдане, — пророче звертався Шевченко до Хмельницького. ╤ не з нашо╖ вини. Укра╖нський народ, спливаючи нин╕ кров’ю, ще б╕льше переконався, що колишн╕ «дружн╕» об╕йми насправд╕ були м╕цними удавками його свободи. Спротив Майдану ╕мперському зрос╕йщенню, бажання стати в╕льними у такому ж в╕льному ╓вропейському сп╕втовариств╕ прискорило вигнання пристосуванц╕в, злод╕╖в ╕ граб╕жник╕в Укра╖ни. Це викликало ╕ виклика╓ в укра╖нофоб╕в найб╕льшу лють ╕ страх. Боротьба за волю ╕ права Укра╖ни як суверенно╖ держави – це головна в╕дм╕нн╕сть справжн╕х нац╕онал╕ст╕в-патр╕от╕в в╕д найманц╕в Кремля, ростовських вигнанц╕в, подружок ╕ кум╕в Пут╕на – п╕арник╕в, сепаратист╕в та ошуканц╕в Укра╖нсько╖ Нац╕онально╖ ╤де╖ (УН╤), а не ╖╖ подвижник╕в, як вони себе величають. Вони – це самосакрал╕зована людська ниць, яку ол╕гархи, корупц╕онери, злод╕╖ та ╕нш╕ суб’╓кти дев╕ально╖ повед╕нки намагалися за допомогою ╕деолог╕╖ «русского мира» ╕ награбованих грошей вмонтувати нав╕чно в ╕коностаси донецьк╕, а в╕дтак ус╕╓╖ Укра╖ни. Не рег╕ональною пол╕тикою вони займалися, не «онаучуванням» виробництва, а «одонечченням» Укра╖ни.
Попри те, патр╕отизм рос╕йськомовних в АТО св╕дчить, що табачникам разом з комун╕стами не вдалося «донецьким» нав╕яти, що вони буц╕мто кормлять усю Укра╖ну, а галичани – не укра╖нц╕ та взагал╕, окр╕м них, – ╕ндустр╕ально-розвинених, залишилася лише «узкая прослойка украиноязычной интеллигенции». Однак, на жаль, ╕деолог╕╓ю державотворення н╕хто не займався. Чи не тому нин╕ запиту╓мо: де ж осп╕ван╕ в славетному пам’ятнику безпосередн╕ геро╖ – ц╕ юнаки та юнки, що добров╕льно йшли заради вол╕ Укра╖ни, ╖╖ нац╕онально╖ ╕де╖ на явну смерть? Чи нин╕шньому молодому покол╕нню можна показати прекрасний народний пам’ятник, який би комплексно в╕ддзеркалював ╕сторичн╕ реал╕╖: проти якого розма╖ття ворожих сил боролися ╕ борються зараз – ще жив╕ ╕ вже мертв╕ геро╖ – с╕чов╕ стр╕льц╕, крутяни, холодноярц╕, д╕ти батька Волошина, вояки УПА? Де той величний монумент, що його основним концептом ╕ компонентом ╓ дух, патр╕отизм ╕ завзяття молодих у боротьб╕ за Незалежн╕сть Укра╖ни проти трьох хижих орл╕в? А чи можна його побудувати у Львов╕, якщо рег╕ональним пр╕оритетом ста╓ буд╕вництво в╕лли м╕сцевим князьком у парков╕й зон╕?!

Факт ╕ фактор потр╕йно╖ окупац╕╖

Незаперечним ╓ факт: патр╕оти Укра╖ни на сво╖й р╕дн╕й земл╕ захищали ╖╖ в╕д трьох ╕мперських хижих орл╕в: н╕мецького з╕ свастикою, рос╕йського з роздво╓ною головою (хоча в╕н тимчасово прикривався кривавою з╕ркою) ╕ буц╕мто б╕лого, але не менш кривавого – загарбницького польського з корол╕вською короною. Вс╕ загарбники програли, ╕ Ангели на вершин╕ побудовано╖ незалежною Укра╖ною скульптурно╖ композиц╕╖ мають переможно трубити, розносячи по св╕ту славу нескореним борцям.
 Я не знаю, ск╕льки Ангел╕в ма╓ бути, як траг╕чну потр╕йну колон╕зац╕ю Укра╖ни символ╕чно виразити – за допомогою кровопивц╕в-орл╕в чи трьох абстрактних куб╕в, модерних стел чи ╕нших художн╕х засоб╕в – це завдання митц╕в, ╕ не мен╕ про це судити.
Але твердо переконаний: семантичне навантаження встановленого величного монумента ма╓ бути таким, щоб кожному мешканцю ╕ гостев╕ Львова було зрозум╕ло: а) не ми, а нас на наш╕й земл╕ намагалися жорстоко поневолити (полон╕зувати, он╕мечити, зрос╕йщити), себто позбавити нац╕онально╖ автентичност╕ ╕ гордост╕; б) потр╕йна колон╕зац╕я була тотальною ╕ дуже нищ╕вною з боку вс╕х згаданих ворожих суб’╓кт╕в ╕ в ус╕х сферах житт╓д╕яльност╕ кор╕нно╖ титульно╖ нац╕╖; в) ╕ останн╓, якщо такий пам’ятник був би зведений всупереч економ╕чн╕й, а ще б╕льше – морально-духовн╕й криз╕ в головах за добров╕льн╕ пожертви укра╖нц╕в, спроектований на громадських засадах творчими духовно-╕нтелектуальними скульпторами, арх╕текторами, ╕нженерами, як це зробили лучани, спорудивши толокою пам’ятник Олен╕ Пч╕лц╕, то нин╕шн╕х ╓вро╕нтеграц╕йних обструкц╕й Укра╖н╕ в Бухарест╕ чи перед В╕льнюським сам╕том – просто не було б з боку н╕ внутр╕шн╕х п’ятиколонник╕в, н╕ ззовн╕. Але це все вже ╕стор╕я, з яко╖ ма╓мо винести певн╕ корисн╕ для сьогодення Укра╖ни уроки. Прикро, що вони знову дуже кривав╕, але очевидно лише так нац╕я консол╕ду╓ться, викристал╕зову╓ться, знаходить друз╕в, виявля╓ ворог╕в.
При╓мно чути, що, прим╕ром, в обласному Микола╓в╕ споруджують пам’ятник героям Небесно╖ Сотн╕, врахували побажання та зауваження громади м╕ста. Чому так л╕ниво дума╓мо у Львов╕? Де ж «Свобода», «Самопом╕ч», ╕нш╕ патр╕оти, як╕ готов╕ були перед виборами навипередки мити ноги виборцям? Де журнал╕сти ╕ Сп╕лка письменник╕в? Допомож╕мо полеглим, не в╕дводьмо погляду в╕д очей Небесно╖ Сотн╕! Вони з Майдану дивляться на нас з фотограф╕й, як ╕ Шевченко — з портрета. Соб╕ вони вже н╕чим не можуть помогти! Формально ╕ непатр╕отично до цього ставимося. Соромно, – бо не те, що сам╕ духовно убог╕, а й в громади не пита╓мо думки: нав╕ть слухати ╖╖ не вм╕╓мо, ще г╕рше – не хочемо. Нас, бачте, вибрали, думи наш╕ вже в коал╕ц╕╖, словом, ми – державн╕ д╕яч╕ гейби всеукра╖нського масштабу. А чому б не пом╕ркувати вс╕м разом ╕ об’╓днати наш╕ зусилля? Тод╕ м╕сце ╕ кошти знайдемо, ╕ паркову зону вряту╓мо, ╕ г╕дно в╕ддамо честь ╕ славу героям!?
Звичайно, слушна ╕ вдала думка льв╕в’ян перейменувати вулицю Гвард╕йську на вулицю Геро╖в Майдану. Сказавши «а», каж╕мо ╕ «б». Ця вулиця п╕дн╕ма╓ться до Монумента Слави. Р╕шення Льв╕всько╖ м╕ськради щодо його знесення було прийнято давно. Однак огульно виконувати його не треба сп╕шити не лише з причин обмеження у м╕ськ╕й казн╕ потр╕бних кошт╕в. До реч╕, т╕ нувориш╕, як╕ приватизували в парку земл╕, р╕зн╕ об’╓кти, давно могли б забезпечити виконання вс╕х р╕шень м╕ськради з облаштування парку. Але р╕ч в ╕ншому: як потр╕бно демонтувати дорожню в╕ху окупанта? Уважно подив╕ться на цей Монумент ╕ побачите, що в╕н склада╓ться з трьох самодостатн╕х елемент╕в, як╕ мають далеко не однакову художню ц╕нн╕сть. Ф╕гури Солдата ╕ вдячно╖ Матер╕-В╕тчизни треба ╕ сл╕д бережно перенести ╕з шумного центру м╕ста на Пагорб Слави, де в тиш╕ в╕чним сном сплять полегл╕ ╕ похован╕ тут солдати. Так толерантно вчинили мудр╕ прибалти. Що стосу╓ться центрально╖ тумби з типовими картинками радянського соцреал╕зму, то до нього скульптури ╕ художники льв╕всько╖ школи н╕чого ориг╕нального не додали. Що б╕льше, вилит╕ чавунн╕ сцени знущань г╕тлер╕вц╕в над укра╖нцями дедал╕ б╕льше меркнуть перед реальними сьогодн╕шн╕ми смертями та катуваннями, що мед╕а показували з ╢вромайдану, Криму чи доносять нин╕ з╕ сходу Укра╖ни. Гестап╕вцям, десантникам Вермахту далеко до зелених чолов╕чк╕в, рос╕йських найманц╕в, а н╕мецьких терорист╕в серед мирного населення взагал╕ не було. ╤ вуха жертвам вони не в╕др╕зали, й оч╕ не виколювали, ╕ цив╕льн╕ л╕таки з д╕тьми не збивали, ╕ швидк╕ карети з Червоним хрестом не розстр╕лювали. Щодо третього елемента – стели, яка буц╕мто в╕добража╓ р╕зн╕ роди в╕йськ, то хоча семантика ╕ сем╕отика творчого задуму не дуже багата, але щодо ╖╖ дол╕, то сл╕д подумати.

Народ вистраждав Алею Геро╖в

З ц╕╓ю стелою можна креативно попрацювати — як з елементом створення Пам’ятника тяглост╕ ╕стор╕╖ формування укра╖нського в╕йська, виховання в╕йськово╖ ел╕ти, геро╖в Майдан╕в ╕ АТО. Адже в╕н, з одного боку, сто╖ть б╕ля Академ╕╖ сухопутних в╕йськ – активного учасника АТО. З ╕ншого, – виходитиме на центральну алею парку, яку можна перетворити на Алею Геро╖в Укра╖ни, де було б не лише сьогодн╕шн╓ погруддя Богданов╕ Хмельницькому. А об╕ч вир╕вняно╖ площадки знесеного та розритого ол╕гархом Планетар╕ю аж до розчищеного льв╕в’янами в╕д хмизу пустиря колишнього Зеленого театру – арх╕тектори, художники (не лише Львова, бо доц╕льно оголосити всеукра╖нський конкурс) знайшли б достатньо м╕сця та простору для возведення скульптурно╖ композиц╕╖ геро╖в не т╕льки Небесно╖ Сотн╕! На так╕й майбутн╕й укра╖нськ╕й Але╖ (до реч╕, у Париж╕ Алея Геро╖в Франц╕╖ ╓ давно) наша молодь могла б побачити ╕ Мазепу, ╕ Виговського, ╕ Сагайдачного, ╕ Петлюру, ╕ Махна, ╕ Степан╕вну, ╕ Шухевича, ╕ Коновальця, ╕ Кожедуба, ╕ Кривоноса, ╕ наших космонавт╕в, врешт╕, учасник╕в Небесно╖ Сотн╕, АТО та ╕нших справд╕ подвижник╕в ╕ захисник╕в укра╖нсько╖ ╤де╖.
А чому такий проект «т╕лько в╕ Львов╕?» – спита╓те ви. Тому, що «на то нема ради», бо ╕ншого такого м╕сця в Укра╖н╕ нема! Як ╕ нема ситуац╕й, за котрих мами ╕ бабц╕ вип╕кають учням льв╕вських шк╕л сирн╕ торти, як╕ т╕ продають, а з╕бран╕ таким способом коп╕йки в╕ддають на потреби АТО. Водночас льв╕вськ╕ скоробагатьки, користуючись перех╕дним моментом, виборами, довгими перервами у робот╕ ВР, будують за нев╕домо як нажит╕ м╕льйони в╕лли в паркових зонах, де мали б в╕дпочивати т╕ ж учн╕, ╖хн╕ мами ╕ бабус╕, як╕ не можуть соб╕ дозволити по╖хати на Мальд╕ви. Алея Геро╖в може стати м╕сцем виховання ╕сторично╖ пам’ят╕, патр╕отизму молодого покол╕ння, яке справд╕ захищатиме Укра╖ну, на в╕дм╕ну в╕д тих, що на яхтах, теплих пляжах мор╕в ╕ океан╕в влаштовують гулянки на грош╕ батьк╕в-ол╕гарх╕в, котр╕ в податкових декларац╕ях виглядають мало чи не бомжами.
Адже за запропонованим концептом Алея Геро╖в долучатиметься до згаданого вже на початку статт╕ пам’ятника «Борцям за волю Укра╖ни» на В╕товського. Зв╕дси фун╕кулер доставлятиме льв╕в’ян ╕ гостей м╕ста на ун╕кальну ╕сторичну пам’ятку – Цитадель. На ╖╖ територ╕╖, якщо прибрати ресторани, готел╕, склади та ╕нший злочинний несмак ол╕гарх╕в, яким нин╕ вкрит╕ к╕стки тут невинно уб╕╓нних, можна в╕дкрити ун╕кальний Музей катувань, вклонитися Хрестов╕ на цвинтар╕ закатованих н╕мецькими нацистами ╕ рос╕йськими енкаведистами не т╕льки укра╖нських, а й ╕тал╕йських, ╓врейських та ╕нших патр╕от╕в багатьох кра╖н св╕ту. Цей маршрут нелюдських знущань над Людиною буде зак╕нчуватися (а може, для когось починатися) музе╓м «Тюрма на Лонцького». Х╕ба не варто подумати над таким ц╕л╕сним проектом з концептуально завершеним всеукра╖нським циклом, присвяченим показу геро╖ки нац╕╖?! Чому б не орган╕зувати громадськ╕ обговорення ц╕╓╖ теми, ╕ не лише льв╕в’янами? Чому не залучити ╕нтелект ╕ талант художник╕в, арх╕тектор╕в, буд╕вельник╕в, а лише силу судд╕в ╕ силових структур для в╕дчуження земель парково╖ зони? Ганьба бути в скруту байдужими сучасниками, нечесними перед прийдешн╕ми, ута╓мничуючи: де, що, хто ╕ як, за як╕ грош╕ буду╓ у Львов╕ та в Укра╖н╕ взагал╕, купу╓ в╕лли в Лондон╕ ╕ т. д., а кра╖на сплива╓ кров’ю.
Вт╕лення прийнятого такого проекту могло б сприяти, аби наступн╕ покол╕ння твердо знали: Укра╖на у нас – одна, один ма╓мо Державний прапор – синьо-золотий; один Тризуб як Малий Герб Укра╖ни, бо Великий, шкода, не в стан╕ прийняти. Може, ця ВР прийме! Один Г╕мн ╕ нових г╕мнотворц╕в нам не треба. Це — державн╕ символи нашо╖ Незалежност╕, Свободи, Соборност╕. Вони для нас, укра╖нц╕в, – священн╕! Поняття земл╕, нац╕онально╖ ╕де╖, як ╕ звання «Борець за волю Укра╖ни», впродовж в╕к╕в на р╕зних фронтах рясно скроплене кров’ю, – для нас теж священн╕, всенародн╕ ╕ соборн╕. За них вмирали наш╕ предки ╕ жертвують життям сучасники. На приклад╕ ╖хнього геро╖зму консол╕дуймо нац╕ю, виховуймо майбутн╕х звитяжц╕в, а в╕дтак викор╕нимо «декомпозиционеров» Укра╖ни, що розривають ╖╖ на шматки за недоброзичливою, якщо не ворожою схемою рос╕йських пол╕ттехнолог╕в. Про те, що вони ╓ в Укра╖н╕, св╕дчать останн╕ парламентськ╕ вибори: ╖хня аг╕тац╕я та результати. Але чому вони ╕ св╕т не розум╕ють: як принизливо на кров╕ творити в соборн╕й Укра╖н╕ як╕сь рег╕онально-марг╕нальн╕ республ╕ки? За що ви так ненавидите нас, чому так довго це приховували? Невже в╕дкрилися, щоб знову обдурити, под╕литися нашою землею з сус╕дами. Чому на сход╕ не задуму╓мося: чи за таких обставин Рос╕я здатна поважати права ╕ свободи «народних» новоутворень, якщо вона так ненавидить Укра╖ну у ц╕лому? ╤ ск╕льки ще треба жертв, щоб усв╕домити: москаль н╕коли ╕ не думав з козаком добром д╕литися. Недарма в Укра╖н╕ побуту╓ присл╕в’я: пес небезпечний спереду, к╕нь – ззаду, а москаль – з╕ вс╕х бок╕в. ╤ не можна в╕д нього всеб╕чно убезпечитися, бо в╕н у Рад╕ Безпеки ООН, прикриваючись цив╕л╕зац╕йним правом вето у статус╕ сильн╕шого, чинить несправедлив╕сть щодо Укра╖ни, як╕й об╕цяв безпеку п╕сля ╖╖ в╕дмовлення в╕д третього у св╕т╕ ядерного потенц╕алу. Нарешт╕, коли ми, укра╖нц╕, керуватимемося мудр╕стю харк╕в’янина Юр╕я Шевельова, що найб╕льшими ворогами нашо╖ незалежност╕ ╓: Москва, укра╖нський пров╕нц╕ал╕зм ╕ комплекс кочубейства! Чи триптихом нац╕онально╖ ╕де╖ в╕д його земляка – Миколи Хвильового – щодо вектора поступу: «Да╓ш ╕нтел╕генц╕ю», «Геть в╕д Москви!» ╕ «Да╓ш ╢вропу!». Не торкатимуся застережень Митрополита Андрея Шептицького щодо одержавлено╖ (казенно╖) рос╕йсько╖ церкви п╕сля його повернення ╕з полону.
Умисл╕мося у ц╕ гасла, глибок╕ думки мислител╕в ╕ морально-духовних авторитет╕в нац╕╖. Тод╕ збережемо не т╕льки наш╕ парки в╕д забудов нувориш╕в, а й г╕дно вшану╓мо вс╕х геро╖в ус╕╓╖ Укра╖ни, що в╕ддали життя за нас, нин╕ живих, ╕ тих – ще ненароджених. Зрозум╕╓мо, що не ми — Геро╖ й не нам, а ╖м – Слава ╕ всеукра╖нська Пам’ять! В╕чний обов’язок наш ╕ наступних покол╕нь саме в п╕днесенн╕ укра╖нського патр╕отизму, самосв╕домост╕ народу як соборно╖ нац╕╖, у вияв╕ нею самопомоч╕ не як п╕ару та рег╕онально╖ пол╕тики п╕дняття в соц╕альному кар’╓рному л╕фт╕ на президентську посаду, а як робочого ╕нструментар╕ю патр╕отичних д╕янь щодо захисту народу в╕д зрос╕йщення, во╓нно╖ агрес╕╖, Голодомору, р╕зних тюрем, концтабор╕в та ╕нших способ╕в нищення нашого генофонду! Зв╕сно, ц╕ численн╕ протести, жертви ╕ повстання укра╖нського люду впродовж тривалого ╕сторичного пер╕оду проти його поневолення, як ╕ кривава боротьба проти потр╕йно╖ окупац╕╖, не завершилися Революц╕╓ю Г╕дност╕ й не започаткували розбудову Ново╖ Укра╖ни. Але вони ╖х наближали ╕ наблизили. Якщо не в╕ддамо паркову зону п╕д забудову багатим, то зможемо це довести ╕ соб╕, ╕ показати сучасному ╕ прийдешньому покол╕нню. Не будьмо байдужими, а зроб╕мо те, що можемо доброго створити для громади та нац╕╖! Хай це буде не передвиборним гаслом чи пафосним закликом посадовц╕в високого р╕вня, а тестом ╕ пол╕графом для ╖хнього людського ╕ людяного сумл╕ння на щодень!

Степан ВОВКАНИЧ,
доктор економ╕чних наук,
професор, пров╕дний науковий сп╕вроб╕тник ╤нституту рег╕ональних досл╕джень НАН Укра╖ни

м. Льв╕в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #52 за 26.12.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14513

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков