Версiя для друку Обговорити в форумi

Сатиричний коментар

"Старший родич" знову продемонстрував нам "ху є ху". Вирішив зґвалтувати нашу національну гідність і перевірити "на прочность", мовляв, як хохли проґавлять ще один, хоч і невеличкий, плацдарм - косу Тузла.
Дурної сили і хамства у "родича" не бракувало ніколи. Словоблудство на кшталт "Хотят ли русские войны?" часто супроводжувалося ножем за спиною. І, як відповів один рибалка на Тузлі тележурналісту: "А чого доброго від них колись можна було чекати?".
Отже, Тузла ще раз показала, хто є хто і там, у них, і тут, у нас. Колись В. Маяковський писав: "Если бы выставить в музее плачущего большевика, в музее весь день торчали бы ротозеи".
"Большевикі", тобто комуністи, в парламенті України залились ревними сльозами - "Матушка Рассєя", якій вони служать вірою і правдою, дала їм ногою під вибачте...
- Провокация! - заволали вони. - Хотят перессорить наши братские народы...
Самозваному "наслєдніку" Богдана Хмельницького Л. Грачу можна не дивуватися. Він тільки упровадив дитячі ігри "Украина + Россия = Любовь". Тільки почав мити коліна, готуючись до ювілею Переяславської зради. А тут така лажа.
Дивує розумний і врівноважений політик Г. Крючков: "Политическую обстановку в Украине во многом определяют сравнительно немногочисленные, но воинствующие крикливые русофобы, целенаправленно культивирующие негативный образ России, чуть ли не как противника. Разжигают антироссийские, антирусские настроения и страсти...".
Трикляті "русофоби" спровокували Росію виявити свій "негативний" образ і вона вимушена була показати свої загарбницькі "настроения и страсти...".
"Трудовик" "нєвідімого фронта" А. Деркач з одного ока вичавив "сльозу печалі" з приводу того, що закрутилося навколо Тузли. А з другого - за недостатню "государственную заботу о русском языке". І признався: "Мы не сумели пережить комплекс неполноценности...". Очевидно, мав на увазі не лише себе, а й інших українців, яким не вистачає кебети вивчити рідну мову.
Та найоригінальнішим був плач "большевіка" В. Міронєнка:
- Тузла - это провокация на срыв создания единого экономического пространства.
І затіяли цю провокацію, виявляється, не хто інший, як агенти міжнародного імпе-ріалізму. Бо "их хозяева - США - стремятся установить мировое господство, провоцируют конфликты".
Петя Зябка на хуторі "Мозамбік" почувши це відкриття, аж присвиснув:
- Йо-мойо! Хто б міг подумати, що всі оті затуліни, волошини, рогозіни, іванови, ткачови, безродние, а, може, й Путін - агенти США.
А коли прослухав, що депутат українського парламенту В. Міронєнко вимагає негайно створити єдиний регулюючий орган єдиного економічного простору, підписати угоду про вільний прохід кораблів через Керченську протоку, Азовське море визнати внутрішнім, а кордон провести по дну - ще сильніше присвиснув.
- Та цього ж вимагає від України Росія! То чий же агент в українському парламенті В. Міронєнко?
Бо якщо "агенти США" з "Комсомольской правды" тішаться, що "Россия прирастает косой Тузла", "Что к нашему берегу присоединено - значит наше"... Нахваляються, що "прифігачать" все, що їм сподобається... То агенти Росії в українському парламенті роблять усе, аби російським "фігачам" полегшити прифігачення української території, а то й усієї України... Заклик колег, що "у хвилину, коли нашу державу принижують і зневажають, всі повинні стати і показати свою гідність", їм чужий. Як видно, й чужа сама держава. Безродних і в нас вистачає...
Л. М. Кравчук зауважив, що Росія виконує свої стратегічні завдання, які давно визначила у своїй зовнішній концепції. Україна, мовляв, входить в інтереси Росії. Тільки робить це Росія лукаво. Під виглядом незмінної дружби. З криками "Навіки разом!"... "Ці слова лунають з вуст російських і часто українських політиків, які тут лобіюють інтереси Росії. Якщо не свідомо, то, принаймні, із-за "дрємучей глупості".
Напрошується проста, як дишло, логіка. Якщо наш депутат у нашому парламенті лобіює інтереси чужої держави, значить, він не наш і його треба гнати у три шиї. А якщо у депутата в голові "дрємучая глупость", то його місце не у парламенті, а у Глевасі.
"Если бы выставить в музее плачущего большевика"...
Один "большевик" не заплакав і не принизив ні своєї гідності ні гідності свого народу. Це Борис Олійник. Категорично без словесних реверансів і рабських маніпуляцій осудив протиправні дії "старшого родича".
Не міг же, видно, великий поет підвести іншого великого поета. Та й у поетів відчуття реальності набагато гостріші, ніж, припустимо, в солдафона і в головах їхніх немає "дрємучей глупости". Є розуміння, що від сусіда нікуди не дінешся і з ним, навіть наглуватим і дивакуватим, треба жити в мирі і злагоді. Та поети ще й знають ту істину, що чим надійніша між сусідами загорожа, тим міцніша між ними дружба.

м. Київ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2003 > Тема "Смішного!"