Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорога до Храму

100 днів біля керма — критичний термін для кожного керівника. Хоч би чим він керував: державою або Церквою.
Інтронізація глави УПЦ МП митрополита Онуфрія пройшла майже три місяці тому. Але місцеблюстителем Київської кафедри митрополит Онуфрій став ще в лютому. Майже дев’ять місяців тому. Дев’ять місяців Церквою фактично править дуумвірат: предстоятель УПЦ МП Онуфрій (Березовський) і керуючий справами, який вважається прокремлівською фігурою, митрополит Антоній (Паканич), друг мільярдера Вадима Новинського, який тільки в 2012 році отримав українське громадянство. Втім, не варто спокушатися. Все більше підстав думати, що найбільшою українською Церквою керують не два українські митрополити, а зовсім інша пара: предстоятель РПЦ Кирил і президент Росії Володимир Путін. А українські ієрархи не більше, ніж провайдери політики РПЦ.
Аналізуючи ефективність слуг народу — політиків, на першому етапі ми як критерій зазвичай використовуємо цифри, заяви, кадрові призначення. Оцінюючи слуг Божих — керівників УПЦ МП, ми додали ще один критерій — настрій пастви. Адже духовний світ дітей Церкви — відповідальність ієрархів.

КОЛИ ЦИФРИ ГОВОРЯТЬ

Протягом півроку двадцять парафій перейшло з УПЦ МП в УПЦ КП. (Принаймні такі дані навів архієпископ УПЦ КП Євстратій (Зоря), а за підрахунками автора цих рядків їх ще більше). Більшість переходів пройшло мирно, рішення про зміну юрисдикції ухвалювалося абсолютною більшістю парафіян. Головна причина виходу, озвучена ЗМІ: приходські громади не прощають священикам проросійські проповіді і відмову молитися за перемогу української армії. Але чи не в іншому першопричина? А саме: в аморфності церковноначальності в питаннях військової агресії Росії.
За ситуації, коли вище церковне керівництво не називає ворога ворогом, не молиться за перемогу армії, прості батюшки, уражені духовною хворобою (наслідки впливу і розповсюдження на психіку доктрини «русского мира» ще належить вивчити психіатрам і соціальним психологам), просто успадковують позицію керівництва і відмовляються бути поруч зі своїм народом, що бореться.
Принаймні соціолог Євген Головаха передбачив у розмові з автором цих рядків, що з часом переходи в УПЦ КП стануть масовішими, оскільки митрополія УПЦ МП не дала віруючим чіткого сигналу, що у війні Росії проти України вона залишається зі своїм народом.
ЗМІ нарахували більш ніж десять священиків, що воюють, допомагають сепаратистам або проповідують сепаратизм, — велика частина з них на території «особливої зони». Тільки один з них заборонений у служінні митрополією УПЦ МП. (У УПЦ МП служать священики, які, звинувачуючи владу в тому, що вона посилає армію вбивати православних Донбасу, не нехтують навіть антисемітизмом).
Україну залишили три священики — найбільш затяті адепти «русского мира». Зараз, отримавши в Москві і Підмосков’ї місця в парафіях, Михайло Волинець, Андрій Новиков і Андрій Ткачов в інтерв’ю, соцмережах продовжують висловлювати ненависть до України, боротися з «хунтою», прославляти Путіна і стверджують, що «Російське православ’я — умова збереження людської цивілізації». Митрополія УПЦ МП публічно ніяк не висловила свого ставлення до згаданих кліриків, які, перебуваючи в Україні, посідали високі церковні пости (Андрій Новиков був секретарем Одеської єпархії, Андрій Ткачов служив в одному з центральних парафій столиці, протоієрей Максим Волинець служив у Луганську і очолював православну місію). Можливо, це продиктовано небажанням митрополії визнавати помилки і бажанням заспокоєння. Але чи не дуже багато заспокоєння, як для такої богопротивної поведінки отців?
Три інших священики УПЦ МП видалили свої антиукраїнські акаунти, що містили заклики до сепаратизму, після звернення активістів у митрополію УПЦ МП. Співробітник двох синодних відділів УПЦ МП підозрюється у фінансуванні тероризму і розшукується СБУ.
Ми не знаємо точного числа храмів УПЦ МП, де на літургії перестали поминати патріарха Кирила, але тільки один єпископ УПЦ (МП) владика Софроній виступив з обговоренням такої ініціативи і фактично дозволив перестати поминати священикам патріарха країни-агресора.

ЧИ БЛАГАВ КИРИЛ ПУТІНА?

Одна з найбільш популярних цитат фейсбукерів на тему церкви, війни і РФ: «Мовчанням зраджується Бог». Церква — не майдан, але церква — амвон, місце з неймовірно високою чутливістю. Проповідь — також, як офіційна позиція церкви, головна із справ, за якими можна судити про церкву, а сила її висловів під час війни нічим не поступається «Градам». Будучи частиною пастви УПЦ МП і займаючись питаннями церковної єдності, автор цих рядків помітив таку динаміку власних внутрішніх очікувань: якщо спочатку ми посилали в митрополію УПЦ МП запити, вимагаючи, щоб церква висловила своє ставлення до так званої російської православної армії (найманцям і вбивцям з РФ), до священиків-сепаратистів, до відвертої путінської агентури, то з часом ми перестали чекати патріотичних оцінок. Ми почали боятися. Запрошуючи на чергове інтерв’ю керівника УПЦ МП, ми відчуваємо страх від того, що він може сказати. Почали боятися проросійських оцінок, закамуфльованих антиукраїнських меседжів. Ми не знаємо, чи належить Григорію Богослову цитата про те, що Бог зраджується мовчанням. Але під час війни, не знаходячи в церкві підтримки, паства точно відчуває себе зрадженою. Тому що церква, окрім останнього, ще і те, що вона говорить.
А УПЦ МП жодним листом або зверненням не засудила РПЦ за освячення зброї, якою вбивають українців, за освячення ікон для терористів. Патріарх Кирил — керівник УПЦ МП, будучи не по-церковному вірним соратником Путіна, звертався в ООН, Раду Європи і ОБСЄ зі скаргами «на утиски УПЦ МП». А остання виступає в ролі жертви, що дозволяє захищати себе ворогам України. Такий ось «захист предстоятеля РПЦ» не просто не потрібен пастві, він для неї образливий.
Предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій не схожий на патріарха Кирила, він — чернець, йому не потрібні літаки і бізнес. Але сьогодні цей похвальний у мирний час факт не важливий, оскільки він зв’язаний найглибшою спорідненістю з Російською православною церквою, як з державним інститутом імперії. Він вірить в Богоспасительність і нерозривність святих УПЦ МП з РПЦ. Навколо нього можуть бути різні люди, з різною мотивацією. Але сам Блаженнійший Онуфрій за своїм єством — частина РПЦ. Онуфрій — виходець і в якомусь сенсі творець Почаївськой Лаври. Одна з парафіянок цієї Лаври розповіла, що священик на проповіді запевняв: «Кирил благав Путіна не вводити війська, але той не послухав». Ось в цю наївну історію завжди буде радий повірити і сам Блаженнійший Онуфрій.
Причини війни він бачить в тому, що «Схід має свої цінності, Захід — свої, ми — буферна зона між Заходом і Сходом. Але я все ж вірю, що здоровий глузд візьме гору над пристрастями взаємних образ і люди зрозуміють, що не варто приносити таку високу жертву заради геополітики. Вона не коштує людського життя. Наша криза почалася з питань про євроінтеграцію України, але потім переросла в боротьбу за владу, політичне перевлаштування. Сьогодні вже всі забули про євроінтеграцію, боротьба йде навколо політичних концепцій і, отже, за владу, яку формуватиме вже новий парламент».
В іншому інтерв’ю глава УПЦ «закликав жителів країни до примирення і всепрощення, щоб поставити основним завданням християнські етичні цінності».
Свої гладкі інтерв’ю Блаженнійший Онуфрій дає переважно російським і проросійським виданням. Нескінченно говорити про мир в період агресії, — все одно, що мовчати.

ЗА ЩО ЗМІСТИЛИ ОТЦЯ ГЕОРГІЯ КОВАЛЕНКА

Ми б не хотіли сварити всю Церкву. В УПЦ МП багато абсолютно чудових, сміливих священиків, які активно допомагають армії і фронту. Але діяльність митрополії — це база і вектор. Від цих кроків залежить майбутнє церковної єдності, сама єдність країни багато в чому залежить від церковної єдності. І скільки б КамАЗів з гуманітаркою не відправила УПЦ МП до зони АТО, від неї перш за все чекають кроків у бік об’єднання з церквою УПЦ КП і відходу від московського впливу. А за нашими даними, нове керівництво УПЦ МП безпосередньо заборонило спілкування своїм священикам з кліриками УПЦ КП. Навіть не бажаючи бачити поганого, важко не помітити, що УПЦ МП нагороджує вищою церковною нагородою духовного лідера закарпатських сепаратистів.
Тепер про нові кадри. Нові кадрові зміни були прийняті на останньому синоді УПЦ МП. На цьому синоді отець Георгій (Коваленко), виразний і патріотичний спікер Церкви, був зміщений зі своєї посади. Його помістили в просвітницький відділ і доручили займатися розробкою положення при Митрополичій Раді з питань культури. На користь версії усунення говорить різка незадоволеність з боку Москви (на наш погляд зважених і обережних) меседжей отця Георгія. Люди, які не переймаються читанням російських православних ресурсів, не знають, як уважно відстежувалося кожне слово отця Георгія в Москві і як майже в чорносотенській тональності потім обговорювалося все сказане ним. Знаючи, що відверте усунення о. Георгія викличе незадоволеність громадськості, йому очевидно дали ось таку «просвіту». Ми думаємо, що місце отця Георгія звільнили для інших діячів, які контролюватимуть інформаційну сферу МП. Інформвідділ Синоду очолив владика Климент — людина Антонія (Паканича). Є чутки, що телеканал «Голос», акціонером якого до недавнього часу був пан Нусенкіс, перейшов у відання пана Новинського, друга митрополита Антонія.
У будь-якій церкві, як і в будь-якій ієрархічній структурі, будуть групи впливу, буде внутрішня влада і внутрішня опозиція. Але річ у тому, що сьогодні церковна влада і внутрішньоцерковна опозиція діляться за ознакою опозиції до власної країни. Внутрішньоцерковна опозиція до правлячих ієрархів в УПЦ МП натомість перебуває в опозиції до Путіна і є прихильницею церковної єдності, а правляча верхівка УПЦ МП, яка не гидуватиме грошима путінського Опозиційного блоку, водночас закликає «за мир у всьому світі» і виступає проти війни, яку вважає братовбивчою.

Замість епілогу...

«На Дмитрівську суботу, під час поминання померлих, я написав поминальну записку, в якій після всіх покійних родичів попросив згадати всіх українських воїнів, загиблих у війні з Росією». Я чітко чув, як батюшка назвав усіх моїх померлих, а дійшовши до останнього речення, зробив паузу і замість того, щоб згадати всіх українських воїнів, додав — усіх православних християн».
Ця історія, розказана моїм другом, — ще один болючий підсумок правління нових ієрархів. УПЦ МП перев’язує рани, але вона не називає ворога ворогом і боїться поминати воїнів, загиблих у війні з цим ворогом.

Лана САМОХВАЛОВА
(«Укрінформ»)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 05.12.2014 > Тема "Резонанс"