Сімферопольська школа № 21 щойно відсвяткувала своє 35-річчя. Ця подія практично співпала зі зміною в ній керівництва. І це ще раз нагадало про те, що кожний новий рік не лише приносить з собою нові надії і досягнення, але й проводжає в минуле попередній, теж для когось щасливий і незабутній. В розмові про 21-шу сімферопольську школу наголошують на не зовсім виграшному місці її розташування - дійсно, неподалік від неї знаходився колись так званий "пьяный угол", і хоча вже чи не з десять років там ніякого специфічного пожвавлення не спостерігається, в учнях цієї школи дехто намагається побачити дітей так би мовити "неелітного кола". Можливо, в цьому є і деяка частина правди - здебільшого, дійсно, їх не возять до школи на "Мерседесах". Але наперекір обставинам тут живуть і жили надзвичайно талановиті діти. Про це свідчить, зокрема, вчителька математики Тетяна Овчаренко, яка пропрацювала в цій школі 29 років, маючи на увазі не просто освічених людей з числа її випускників, а тих, кого знає вся Україна, - депутатів, чемпіонів, інших видатних особистостей. І за прикладами далеко ходити не доводиться. Ось на сцені актового залу школи з'являються дві її минулорічні випускниці - Сусанна Аблаєва та Олександра Куракова, ці дівчата - чемпіонки України з кікбоксингу. А прийшли вони в рідні стіни, аби привітати своїх вчителів та шкільних друзів зі спільним святом. І привітали присутніх майстерно виконаною піснею. Що ж, можливо, дійсно не усім цим дітям пощастило з добробутом та умовами життя, зате їм традиційно щастило з учителями. А вже усім разом - з директорами, якими були відомі в місті люди - Микола Іошин, Валентина Чекаліна, Петро Важинський, Лариса Барзут та інші. Про ці складні і багатовекторні стосунки: директор - вчитель - учень - школа я дізналася з власних спостережень, відвідуючи 21-шу школу впродовж майже десятиріччя як базу, де продукувалися і запроваджувалися в життя не просто нагальні державно-освітянські ідеї, а навіть такі, що випереджали час, який дуже повільно рухався в нашому особливому регіоні. Це в 21-й школі, котра однією з перших в Криму почала здійснювати навчання українською мовою, було випущено у велике життя перших україномовних ліцеїстів. І дехто з них, як, скажімо, Світлана Товстоножка та Тетяна Деркач, закінчивши українське відділення філологічного факультету СДУ, вже самі викладають українську мову та літературу, доводячи цим, що свій вибір зробили колись не випадково. А їхній класний керівник Ірина Анатоліївна Кльосова, що викладає українською мовою хімію, теж не міняє своїх уподобань: цього року вона знову взяла класне керівництво в 5-му україномовному класі. До речі, Ірина Анатоліївна і сама колись навчалася, а потім кілька років працювала в цій школі. Аж доки не вступила до Мелітопольського педагогічного інституту. - Після його закінчення працювала на Мелітопольщині в україномовних школах, - розповідає вона про своє подальше життя. - Вийшла заміж. Народила двох дочок. Та раптом сталося непоправне: трагічно загинув чоловік. І тоді я з малими дітьми повернулася до Сімферополя. Не мала ні прописки, ні засобів для існування. Не знаю, що б і робила, якби директор школи Лариса Михайлівна Барзут не запросила мене працювати на мою теперішню посаду. Та хіба ж Ірина Кльосова - єдина, кому в тяжку хвилину Лариса Барзут простягнула руку? А на добро люди відповідали добром, створюючи особливу атмосферу доброзичливості та взаємоповаги, що так сприяють творчій самовідданій праці. І такий стиль роботи задавався керівництвом згори. "Ми приходили, а Лариса Михайлівна вже працювала, ми йшли додому, а вона ще лишалася", - згадує Ірина Кльосова. Тепер в 21-й школі інший директор. Ця енергійна жінка, емоційна і натхненна, - Надія Володимирівна Баландіна. За фахом вона викладач російської мови та літератури, але вже закінчує при інституті післядипломної педагогічної освіти курси, що офіційно визначать ще одну її кваліфікацію, - вчителя української мови та літератури. Хоча неофіційно їй вже доводилося виконувати ці обов'язки в 14-й школі, де незадовго до цього Надія Володимирівна працювала. Бо українська мова для неї не чужа - нею розмовляють і її матуся, й інші рідні. З першого дня на новій посаді Надія Баландіна взялася за подальше зміцнення матеріальної бази школи, чому сприяє її плідний контакт з депутатами сімферопольського міськвиконкому. В школі вже з'явилися новенькі комп'ютери, на її подвір'я проводиться освітлення. Його відсутність директорка відчула одразу ж, адже перейняла традицію керівників цього навчального закладу - працювати допізна. На моє запитання, яким вона бачить наступний шкільний ювілей і чи збирається дотримуватися курсу, обраного школою в минулі роки, чи то бачить його якимось іншим, Надія Баландіна відповіла, що для неї щастя працювати в такому згуртованому злагодженому колективі, в школі, де вже є і система, і традиції, тому вона не налаштована ні на які кардинальні зміни і має намір в першу чергу примножувати те, що вже започатковано. Вона висловила вдячність Ларисі Барзут, заслугою якої вважає все це і яка щонайменше залишила тут "половину свого серця". Директорка обіцяє, зокрема, зберегти традицію поліетнічної освіти і вже замислюється над тим, чи не замало тут одного кримськотатарського класу, адже кожен п'ятий учень за національністю - кримський татарин. Ось лише розв'язати б проблему з підручниками їхньою рідною мовою, адже це відлякує вчителів від нововведень. На наступний ювілей Надія Баландіна планів поки що не будує, бо працює на новому місці менше двох місяців. Тому і нинішнє свято повноправно належало їм обом - Ларисі Барзут і Надії Баландіній. Лариса Михайлівна ще вся була тут - надіями, думками, почуттями, це були її турботами щойно відремонтовані шкільні кімнати, це перед нею схиляли голови вчителі, розступалися учні, це їй аплодували стоячи присутні в залі і засипали її квітами, бо всі знали, що її слова, адресовані дітям: "Я люблю вас, бажаю вам добра і ніколи не зраджу", - чистісінька правда. Але за Надією Володимирівною було майбутнє, майбутні прояви тепла і любові, котрі не даються разом з посадою і які готова вона заслужити своєю невтомною працею і терпінням. В розмові Лариса Михайлівна просила згадати в публікації всіх, хто допомагав колись школі, і обов'язково - колишнього начальника "Крименерго" Ярослава Шпака. Вона хотіла б, аби давні меценати разом зі зміною директора не змінили свої орієнтири, а якщо з'являться нові - це лише на користь дітям. Українська патріотка, Лариса Барзут подбала про те, щоб юні кримчани стали ближчими до своєї держави. Людина планетарного мислення, вона знайшла для школярів вірних друзів в далекій Німеччині - місті-побратимові Гейдельберга. Тому і німецькі пісні та сценки з німецького життя на святі - не випадковість. Не випадково прийшов привітати учнів та вчителів і хор ветеранів - в школі гідне місце відводиться патріотичному вихованню молоді. І шанують тут не лише живих, але й полеглих, доглядаючи, зокрема, могилки на військовому кладовищі. Тож ювілейне свято увібрало в себе усі барви шкільного життя. А задник сцени прикрашали сонечко та парусник, що символізував велике плавання шкільного екіпажу в бурхливому житейському морі. Звичайно, можна просто помахати йому з берега рукою на прощання. Але б дуже хотілося, щоб серед шкільних традицій збереглася і наша багаторічна дружба.