Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПУТ╤Н ЗАГНАВ СЕБЕ У ПАСТКУ:
Дан╕лов попередив про наближення катастрофи в Рос╕╖…


УКРА╥НА ПРОТИ РАШИЗМУ
Рашизм – це як╕сно нова форма тотал╕тарно╖ ╕деолог╕╖ ╕ практики…


СТАЛЕВ╤ ДУХОМ
Фотовиставка Костянтина Сови «Сталев╕ духом» - це вираження шани б╕йцям ╕ розпов╕дь...


«ФАРС НА БОЛОТАХ»: п╕сля 17 березня пут╕н ма╓ стати «так званим президентом»
Як╕ ще зм╕сти та смисли можна знайти в беззм╕стовних рос╕йських «виборах»...


ПОСЛАННЯ ПУТ╤НА ПАРЛАМЕНТУ ТА ПОХОРОН НАВАЛЬНОГО
Як вони характеризують стан кремл╕вського режиму…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
Л╕за БОГУЦЬКА: КОЛИ Я ПОЧАЛА ДОКОРЯТИ «ЗЕЛЕНИМ ЧОЛОВ╤ЧКАМ» — ОДИН З НИХ ЗАПЛАКАВ…

Кримський Майдан

Л╕за Богуцька – в╕дома громадська д╕ячка, блогер, патр╕отка Укра╖ни, яка нещодавно через свою активну громадянську позиц╕ю вимушена була покинути Крим. Що там казати – п╕сля першо╖ весняно╖ хвил╕ б╕женц╕в саме вона тривалий час була сво╓р╕дним символом опору всередин╕ Криму. ╤ якщо серед кримських татар к╕льк╕сть людей, позиц╕я яких не узгоджу╓ться з пол╕тикою Кремля, не така вже й мала, то серед рос╕ян п╕вострова Л╕за Богуцька була чи не ╓диною «дисиденткою», до того ж з явним укра╖нським сентиментом. Нещодавно ми зустр╕лися з нею в центр╕ Ки╓ва, ╕ я зм╕г поговорити з Л╕зою про те, що хвилю╓ багатьох укра╖нц╕в. Першим мо╖м запитанням було таке: зв╕дки у не╖ такий нетиповий для кримчан укра╖нський патр╕отизм?

— Я стала рос╕йськомовною патр╕откою Укра╖ни в 2014 роц╕. До того я не пом╕чала за собою яко╖сь особливо╖ проукра╖нськост╕. Але свого часу я багато подорожувала Укра╖ною. Зустр╕чалася з р╕зними людьми ╕ н╕де не бачила негативного ставлення до себе. Важко сказати, чому я стала патр╕откою… Очевидно, у мене з дитинства були закладен╕ риси борця ╕ загострене почуття справедливост╕. Поки Крим окуповано, я не можу поводитись ╕накше.
— Чи ╓ в Криму ознаки якогось ненасильницького спротиву окупац╕╖?
— Напередодн╕ 1 вересня я купила синов╕ футболку з тризубом ╕ написом: «Укра╖на понад усе!». Син у мене старшокласник, я думала, що кер╕вництво школи протестуватиме проти такого одягу. Але протест╕в не було, навпаки — його однокласники нав╕ть по-доброму позаздрили ╕ почали розпитувати: де ти купив таку форму, ми також хочемо! Треба сказати, що в Криму тепер прода╓ться багато укра╖нських вишиванок. Ран╕ше цього не було, але в серпн╕ чомусь з’явилося досить багато. Принаймн╕ в Алушт╕ я звернула на це увагу. Також була велика к╕льк╕сть укра╖нських сувен╕р╕в. Може, це пов’язано з тим, що таким чином хочуть привабити укра╖нських в╕дпочивальник╕в, а може, у кримчан тепер прор╕зався певний укра╖нський сентимент, але незаперечним залиша╓ться факт, що попит на укра╖нське ╓. До реч╕, продавц╕, як╕ торгують укра╖нським товаром, охоче дозволяють фотографувати його, а ось т╕, хто продають футболки ╕з зображенням Пут╕на, чомусь категорично проти фотографування. Треба сказати, що в с╕мферопольських школах поставилися до поголовно╖ русиф╕кац╕╖ досить негативно. На батьк╕вських зборах люди обурюються, що в школах зовс╕м нема╓ укра╖нсько╖ мови. Адже в травн╕ вс╕ писали заяви, щоб була й укра╖нська мова, тим паче, що вона разом ╕з кримськотатарською визнана державною мовою Криму. Але влада до побажань батьк╕в зовс╕м не дослуха╓ться… Т╕льки в Укра╖нськ╕й г╕мназ╕╖ залишили дек╕лька годин укра╖нсько╖ мови на тиждень. А в ╕нших ╕ цього нема╓. Тому деяк╕ батьки збираються писати Аксьонову, щоб таки залишили укра╖нську мову в школах.
— Отже, не вс╕ задоволен╕ тими зм╕нами, як╕ принесла окупац╕я Криму?
— Не вс╕, звичайно. Я дуже мало зустр╕чала людей у С╕мферопол╕, як╕ захищали б Рос╕ю. Просто, якщо так╕ ╓, то вони роблять це см╕ливо ╕ голосно. А це да╓ ефект. П╕сля весняно╖ хвил╕ б╕женц╕в я залишилася чи не ╓диною «демонстративно проукра╖нською» кримчанкою, але цього було вже достатньо, щоб про мене д╕зналися ╕ в Укра╖н╕, ╕ в Рос╕╖, ╕ в США, ╕ в Канад╕... Коли мене заарештували, то нав╕ть з Австрал╕╖ приходив запит з приводу мого арешту. Це я до того, що чим в╕дверт╕ша позиц╕я людини, чим голосн╕ше вона говорить, тим б╕льше ╖╖ чути. В╕дверто пророс╕йських людей, може, в╕дсотк╕в 10%, але чути ╖х скр╕зь. Тому таке враження, що вс╕ за Рос╕ю. А хто за Укра╖ну – т╕ б╕льше мовчать, тому що це небезпечно, та й хвалитися поки н╕чим. А коли я пишу про кримськ╕ проблеми у Фейсбуку, мен╕ вс╕ кажуть: як╕ там проблеми? Справжн╕ проблеми на сход╕, на Донбас╕. Я розум╕ю, там в╕йна, але прикро, що держава забува╓ про Крим.
— Ну, не вс╕ ж забули...
— Ви не забува╓те, я не забуваю, але ж держава забула. Я вимушено покинула Крим, при╖хала в Ки╖в, ╕ тут виявля╓ться, що я не ╓ повноц╕нною громадянкою Укра╖ни. Хоч я принципово в╕дмовилася в╕д рос╕йського громадянства. Але закони, прийнят╕ останн╕м часом, — вони повн╕стю обмежують мене в правах. Я не можу в╕дкрити рахунок в банку, не можу в╕дкрити депозит, не можу отримати грошовий переказ в банку, не можу взяти ╕потеку на куп╕влю квартири… Там все залишила, при╖хала в Ки╖в, ╕ тут я — н╕хто! Нерозумн╕ закони.
— Як ви вважа╓те, за Крим варто було боротися збройно?
— Мене драту╓, коли кажуть, що в Криму неможливо було чинити спротив окупац╕╖, оск╕льки на п╕востров╕ було 20 тисяч рос╕йських в╕йськ. ╤ коли наш╕ бабус╕ кричать, що «зате в Криму нема╓ в╕йни», то я кажу: «Зате в╕йна ╓ на Донбас╕…». Але ╖╖ не було б, якби укра╖нц╕ в╕дразу почали чинити оп╕р. Пут╕н п╕шов на Донбас, тому що йому легко все вдалося в Криму. Хоча в Криму нам воювати з рос╕йськими в╕йськами було б набагато легше, тому що нема такого великого сухопутного кордону, як на Донбас╕. Варто було «закрити» Керченську протоку, ╕ н╕яке п╕дкр╕плення до Криму вже не потрапило б. Недавно я читала ╕нтерв’ю Мамчура, в╕н там казав, що в╕йськов╕ чекали наказу в╕д кер╕вництва застосувати проти окупант╕в зброю. Але його не було. Навпаки — була ч╕тка установка «не провокувати»… Аналог╕чн╕ вказ╕вки були й цив╕льному населенню Криму.
Хоча ╕з «зеленими чолов╕чками» можна ╕ варто було вести роз’яснювальну роботу. На початку березня я п╕д╕йшла до групи в╕йськових без розп╕знавальних знак╕в, принесла ╖м пир╕жк╕в, м╕нерально╖ води… Це було п╕сля того, як Пут╕н сказав, що на п╕востров╕ нема рос╕йських в╕йськових. Я п╕д╕йшла ╕ сказала: «Хлопц╕, ви вс╕ молоденьк╕, вам по в╕с╕мнадцять-двадцять, а мо╓му синов╕ ш╕стнадцять. Я уявляю, як ваш╕ матер╕ переживали б за вас, якби знали, що ви кудись в╕дправлен╕ окуповувати чужу територ╕ю. Ось бачите — я з вами розмовляю рос╕йською мовою, мене н╕хто й н╕коли тут не утискав, н╕хто не примушував розмовляти укра╖нською чи шанувати Степана Бандеру. Ви сюди даремно при╖хали. Кр╕м того, знайте, що Пут╕н вас учора «кинув». На вашому телебаченн╕ в╕н заявив, що рос╕йських в╕йськ у Криму нема╓. Не мен╕ вам пояснювати, що ви тут сьогодн╕ – бандити й терористи. Ви можете бути накрит╕ ураганним артилер╕йським вогнем ╕ вс╕ загинете. Вас сюди направили як гарматне м’ясо… Я — мати, я при╖хала вас нагодувати, а завтра я привезу вам моб╕льн╕ телефони, щоб ви могли зателефонувати додому. Скажете, що з вами все в порядку. Але якщо вам накажуть стр╕ляти, ╕ ви будете стр╕ляти в ж╕нок, то знайте: ви стр╕ля╓те в сво╖х матер╕в. Коли я так почала докоряти «зеленим чолов╕чкам», то один ╕з них заплакав ╕, пересилюючи хвилювання, сказав: «Спасибо вам!». Скор╕ш за все, цей хлопчик уже н╕коли не вистр╕лить в укра╖нця.
— Чи можна тепер впливати на пол╕тичн╕ погляди кримчан, на ╖хн╕ настро╖?
— Переконувати «ватник╕в» у тому, що вони неправ╕, – безнад╕йна справа. Якщо людина не здатна слухати, то д╕алогу не вийде. Хоча, коли д╕алог налагоджено, то зовс╕м не обов’язково, щоб говорили дво╓. Достатньо, щоб один з них ум╕в слухати. Як на мене, то з кримськими рос╕янами зараз не варто розмовляти ╕ переконувати ╖х. Вони розум╕ють лише мову економ╕чного тиску. Хот╕ли Рос╕ю? Отримайте ╖╖ по повн╕й! Св╕тло, вода, газ, комунальн╕ послуги, продукти – все за рос╕йськими тарифами ╕ ц╕нами. Зарплати ╕ пенс╕╖ вир╕вняти за рос╕йськими нормами. Адже поки що в Криму зарплати ╕ пенс╕╖ в 1,5 рази вищ╕, н╕ж у центральн╕й Рос╕╖. Кримчани насправд╕ не хот╕ли в Рос╕ю… Вони вс╕ хот╕ли в Москву. В цьому була ╖хня фатальна помилка.

Серг╕й ЛАЩЕНКО


БЕЗ ЯЗЫКОВЫХ ПРОБЛЕМ. О ДОКАЗАТЕЛЬСТВЕ НАШЕЙ ПРАВОТЫ

Вот какую тему хочу затронуть. Кстати говоря, как оказалось, именно эта тема стала любимой у недавнего главного именинника Сибири. И всея российской глубинки. А тема эта – государственный язык Украины.
Эта тема, как кость в горле, поднимается каждый раз перед выборами и утихает сразу после таковых. Она является предметом спекуляций многих политиков, если не сказать больше — политиканов. Ее можно поднимать бесконечно, доводя до абсурда межнациональное общение в Украине, языки регионального и государственного значения. Эта тема стала сигнальной ракетой для ввода войск в Крым и на Донбасс. Главное, почему возникает этот вопрос из одних выборов в другие – опять тот пресловутый недостаток информации, о котором я писала в предыдущих своих статьях.
Когда-то давно, после окончания института, когда я работала врачом-психиатром, я была направлена на курсы повышения квалификации в Киев. Когда я приехала и обозначилась, оказалось, что из нашей группы я одна из Крыма. А в ней были представители разных регионов Украины. Я же очень подружилась с одной львовянкой. У нее прекрасное имя – Соломия. Я всю жизнь хотела найти ее, но забыла фамилию и адрес.
Соломия не говорила на украинском языке. Она на нем пела. Она журчала, как ручеек. Я слушала ее и восхищалась таким красивым и певучим языком, таким чистым произношением и прекрасной дикцией. Я влюбилась в мову. Я от восторга визжала, когда ее маленькая дочка, 4-х лет, говорила ей в телефонную трубку: «Мамуся, не хвилюйся за мене. Я — чемна д╕вчинка». Я взахлеб слушала и спрашивала о незнакомых мне словах.
Тогда я впервые стала пробовать говорить на украинском. Я ужасно стеснялась. У меня получалось комкано и некрасиво. Но я старалась перебороть страх. Спрашивала и повторяла. Строила фразы и мучительно старалась произнести слова. Кровосися Азиров был против меня — полиглот и лингвист. Но я очень хотела говорить так же красиво, как моя подруга. Я хотела петь на украинском языке, как она, красавица Соломия.
Однажды, после моей очередной потуги она сказала на русском языке: «Лизочка, ты так красиво говоришь на русском. Ты на нем поешь. Ты журчишь, как ручеек. Я слушаю тебя и восхищаюсь таким красивым и певучим русским языком, твоим чистым произношением и прекрасной дикцией. Я тебя прекрасно понимаю, также, как и ты понимаешь меня. Если мне что-то будет не понятно, я спрошу у тебя так же, как и ты спрашиваешь у меня. Мне приятно тебя слушать. Говори на русском. Не мучай себя, а я не буду издеваться над тобой. Со временем ты научишься. И у тебя будет получаться так же красиво говорить на мове, как и на языке. А пока я тебя понимаю, я хочу слушать твой русский».
Я запомнила слова моей дорогой львовянки на всю жизнь. Я очень хочу встретить ее, очень хочу обнять, потому что между нами ни разу не возникло непонимания. Мы ни разу не оскорбили друг друга. Мы говорили на комфортном для себя языке, но полностью понимали смысл сказанного. А говорили мы много. О любви, о красоте, о медицине, о Киеве, о Крыме, Львове... Говорили об Украине. О нашей прекрасной и единой стране.
И сейчас я пишу на русском. Я на нем думаю. Я говорю на нем в семье.
Вы читаете меня все. И украинцы, и чехи, и поляки, и крымские татары, и русские, и французы... Все читаете меня. Читаете мой русский язык.
И никогда. Ни разу мне никто из вас не сказал, что не будет читать мои статьи, потому что они написаны «не державною мовою». Никто по этой причине не вышел из моих друзей. А только все больше добавляется подписчиков и читателей. И никто никогда никого на моей странице не притеснял по языковым различиям.
Проблема языка – это искусственная и навязанная нам проблема. Ее на самом деле нет. Не существует. И я тому – доказательство!

Лиза БОГУТСКИ,
крымчанка, блогер, правозащитница

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14256

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков