Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 31.10.2014
ПРАВДА ПРО ОУН-УПА (не вся...)

(Продовження. Поч. у № 42-43)

Микола, як патр╕от-комсомолець, орган╕зував з таких, як ╕ в╕н, патр╕от╕в невеличку партизанську групу, яка захищала селян в╕д н╕мецьких збирач╕в податк╕в, в╕д свав╕лля н╕мецьких прислужник╕в-пол╕ца╖в. ╤нод╕ його група нападала на н╕мецьк╕ постерунки, зд╕йснювала п╕дрив мост╕в ╕ зал╕зничних кол╕й. Д╕яльн╕сть його групи була в╕дома кер╕вникам ОУН-УПА, але вони не перешкоджали ╕ не видавали н╕мцям ╖╖ учасник╕в. Микола часто через знайомих у служб╕ безпеки ОУН-УПА д╕ставав вибух╕вку й ╕нш╕ бо╓припаси, як╕ використовували проти н╕мц╕в. П╕сля диверс╕й вони залишали лист╕вки з коротким п╕дписом: «Смерть н╕мецьким окупантам! Штаб «Молодо╖ гвард╕╖».
П╕сля визволення област╕ в╕д н╕мецьких загарбник╕в, з таких, як Марчук, був створений заг╕н особливого призначення в к╕лькост╕ 100 чолов╕к. Цей заг╕н був створений на зразок УПА. На чол╕ сотн╕ був сотенний. Сотня под╕лялась на три чоти з чотовим на чол╕. У чоту входили три ро╖ з ройовими на чол╕. Кожному учаснику групи було присво╓но псевдо, яким вони повинн╕ були користуватись на весь час перебування в груп╕. Форма звертання була одна: друже «Стальний» (псевдо), друже ройовий, друже чотовий, друже сотенний, кур╕нний…
Наш заг╕н посилено просв╕щали пол╕тично, — розпов╕дав М. Марчук. — Нам доводили, що ОУН-УПА — в╕рн╕ слуги Г╕тлера, запроданц╕ укра╖нського народу, зрадники Батьк╕вщини, а тому вс╕ вони п╕длягають знищенню.
Озбро╖ли нашу групу р╕зними зразками збро╖ воюючих держав. Ус╕х одягли в форму ОУН-УПА з тризубами на головних уборах.
Наш заг╕н особливого призначення очолив прац╕вник обласного в╕дд╕лу МДБ. Перед початком операц╕╖ наш кер╕вник — кап╕тан вишикував нас на плацу ╕ ознайомив з бойовим наказом. Перед початком операц╕╖ нас було 84 чолов╕ки, а повинно було бути сто. З наших ряд╕в до початку бойових д╕й нев╕домо куди зникли 16 чолов╕к.
╤ ми почали д╕яти.
В сут╕нках ми п╕дходили до визначеного кап╕таном села. Починалась орган╕зована нами стр╕лянина з уявленим ворогом. Ми обмазували дек╕лькох чолов╕к спец╕ально п╕дготовленою червоною фарбою, а при ╖╖ в╕дсутност╕ курячою або свинячою кров’ю, перев’язували руки, ноги, голови в╕д одержаних «поранень» переодягненим нашим «воякам» ╕ похапцем заходили в село або в ╕нший населений пункт. М╕сцеве населення зводило нас ╕з потр╕бними для нас людьми, як╕ добре знали, де розташован╕ з’╓днання ОУН-УПА, ╕ швидко переправляли нас до цих з’╓днань.
Потрапивши в розташування УПА, ми представлялись одн╕╓ю ╕з багатьох бо╖вок, як╕ були добре в╕дом╕ обласному управл╕нню МДБ ╕ кер╕вников╕ нашо╖ групи. Ми швидко входили в дов╕ру нац╕онал╕ст╕в. Кап╕тан по рац╕╖, яка пост╕йно була при ньому, пов╕домляв в╕йськовим частинам МВС, прикордонникам, а при потреб╕ ╕ регулярним частинам Радянсько╖ Арм╕╖ про м╕сця розташування формувань УПА. При потреб╕ для знищення загон╕в УПА залучались артилер╕я, бронетехн╕ка ╕ л╕таки.
П╕сля рад╕опов╕домлень наш╕ в╕йськов╕ частини оточували пов╕домлен╕ нами координати розташованих в╕йськ ОУН-УПА ╕ за умовним сигналом починали ╖хн╓ знищення сп╕льними з нами зусиллями. Були випадки, коли щоденно ми знищували по 250 ╕ б╕льше вояк╕в УПА, що д╕яли в Карпатських горах ╕ л╕сах, а також населених пунктах.
Жодного разу п╕д час бою вояки ОУН-УПА в полон не здавались. У безвих╕дному становищ╕ вони з гаслом «Слава Укра╖н╕!» — к╕нчали життя самогубством. Тяжко поранених вояк╕в ми в полон не брали.
У документах, як╕ були захоплен╕ п╕д час розгрому загон╕в ОУН-УПА, ми встановили, що значна к╕льк╕сть вояк╕в була р╕зних нац╕ональностей, як╕ входили в СРСР. Ус╕ вони були з р╕зних причин свого часу скривджен╕ органами радянсько╖ влади.
У середин╕ 1946 року в╕йська ОУН-УПА були в основному знищен╕. ╥хн╕ орган╕зац╕╖ змушен╕ були перейти до б╕льш глибоко╖ консп╕рац╕╖. Але й втрати наших в╕йськ були чималими. З нашого загону особливого призначення залишилось лише 15 чолов╕к разом з кап╕таном.
Микола Марчук розпов╕да╓ дал╕.
П╕сля виконання особливо важливого завдання нас влаштували на роботу в р╕зн╕ радянськ╕ органи. Мене призначили агентом упом╕нзагу. Я був направлений в одне ╕з с╕л Заболот╕вського району ╕з завданням забезпечити виконання плану держпоставки зерна.
На нед╕лю селяни повинн╕ були орган╕зовано вивезти зерно в районний пункт. Заздалег╕дь, в суботу, я прийшов до селянина, який мав коня, ╕ зобов’язав його завезти сво╓ зерно ╕ сус╕да в районний пункт заготзерна. Селянин в╕дпов╕в, що в нього зерно ще не готове до здач╕ ╕ тому в╕н участ╕ в орган╕зован╕й «червон╕й валц╕» брати не зможе, ╕ зерно сус╕да також не повезе, а повезе його лише тод╕, коли п╕дготу╓ сво╓ зерно до здач╕. На мою думку, селянин пов╕в себе зухвало ╕ заявив, що в╕н у сво╓му господарств╕ хазя╖н ╕ сам добре зна╓, коли здавати хл╕б держав╕.
Цей селянин розлютив мене сво╓ю повед╕нкою, ╕ я в запал╕ вийняв п╕столет ╕ вдарив його по щоц╕, перебивши йому щелепу. Селянин звернувся з╕ скаргою до районного прокурора, який зав╕в на мене крим╕нальну справу за грубе порушення радянського законодавства. На вимогу першого секретаря райкому парт╕╖ закрити проти мене справу прокурор в╕дпов╕в категоричною в╕дмовою. Прокурор був знятий з роботи.
Секретар райкому парт╕╖ викликав мене ╕ сказав: «Ти, Марчук, ╖дь негайно в обком комсомолу. Там тоб╕ дадуть призначення в ╕нший район, а ми тут розповсюдимо чутку, що тебе посадили, ╕ таким чином заспоко╖мо громадське обурення».
Я по╖хав у Стан╕слав, ╕ мене призначили секретарем Богородчанського райкому комсомолу, де я зараз ╕ працюю», — зак╕нчив свою розпов╕дь Микола Марчук, активний борець проти ОУН-УПА.
У райком╕ комсомолу разом з Миколою працювала Оля ╤ванус, молода, приваблива д╕вчина, жителька райцентру. Старший брат — Петро — працював у райспоживсп╕лц╕, молодший — ╤ван — працював л╕сником, середн╕й брат — Василь — працював у м╕л╕ц╕╖.
Марчук часто розпов╕дав сво╖м комсомольським актив╕стам про активну участь у знищенн╕ формувань ОУН-УПА. Не виключено, що про його д╕яльн╕сть могли д╕знатись члени п╕дп╕льно╖ орган╕зац╕╖ ОУН-УПА, яка, можливо, була в райцентр╕. Так воно ╕ сталося…
До л╕та 1946 року м╕ж селами району був в╕дсутн╕й телефонний зв’язок. Для того, щоб прискорити телефон╕зац╕ю, необх╕дно було заготовити певну к╕льк╕сть телефонних стовп╕в в╕д села до вузла зв’язку в райцентр╕.
З метою швидшого налагодження такого зв’язку з одним ╕з великих с╕л заступник голови райвиконкому ╤ван Надрага (м╕сцевий житель) ви╖хав з╕ мною в село Горохолино, де я був пост╕йним уповноваженим райкому парт╕╖. В с╕льськ╕й рад╕ ми зустр╕ли голову с╕льради Гоголя. Як належало в таких випадках, Гоголь через чергового с╕льради замовив для «високого гостя» об╕д у одного ╕з заможних селян, а ми взялися до справи.
Надрага поц╕кавився загальним станом господарсько╖ д╕яльност╕ голови с╕льради: завезення палива ╕ ремонт школи та медпункту, робота кооперац╕╖, поточний ремонт с╕льських дор╕г ╕ мост╕в… ╤ван Павлович наголосив на терм╕нов╕й загот╕вл╕ необх╕дно╖ к╕лькост╕ телефонних стовп╕в ╕з розрахунку встановлення ╖х через кожних 25 метр╕в впродовж семи к╕лометр╕в. Гоголь пооб╕цяв цю роботу розпочати негайно ╕ виконати ╖╖ протягом 3-4 тижн╕в. П╕сля цього Гоголь запросив нас на об╕д. За об╕дом Надрага швидко сп’ян╕в, ╕ лише добра селянська закуска тримала його на ногах. П╕сля об╕ду в╕н вир╕шив повернутися додому. Гоголь попросив хазя╖на в╕двезти свого гостя в Богородчани.
Ми вийшли з хати. Голова с╕льради попрощався з нами ╕ п╕шов по дороз╕. Надрага наздог╕н нагадав йому про стовпи. Гоголь роздратовано в╕дпов╕в: «Я тоб╕ сказав, що все виконаю вчасно!» — ╕ продовжував рухатись по дороз╕. Вкрай роздратований ╤ван Павлович витягнув п╕столет ╕ попередив: «Ще один крок ╕ я тебе вб’ю! Вернись до мене, я хочу з тобою поговорити!».
Гоголь зупинився ╕, побачивши направлений на нього п╕столет, наблизився до Надраги ╕ з ненавистю промовив:
— Ти на кого кричиш, зраднику укра╖нського народу?! Ти продався сов╕там, але пам’ятай, що на таких, як ти, впаде кара Божа! Тоб╕, зраднику ╕ запроданцю, наш народ н╕коли цього не простить! Укра╖на все одно буде самост╕йною, соборною, незалежною в╕д Карпат до Чорного моря!» — зак╕нчив голова с╕льради, повернувся до Надраги ╕ швидко п╕шов в╕д нас по дороз╕.
Надрага п╕дняв п╕столет ╕ готовий був вистр╕лити в Гоголя. Я вчасно п╕д╕йшов до нього, заспоко╖в, як м╕г, ╕ переконав у тому, щоб в╕н заховав п╕столет. Цього разу вдалося вберегтися в╕д б╕ди. П╕д’╖хав селянин ╕ ╤ван Павлович по╖хав додому.
Я залишився в сел╕, щоб проконтролювати дану головою с╕льради об╕цянку про загот╕влю необх╕дно╖ к╕лькост╕ телефонних стовп╕в. Через дек╕лька дн╕в, коли ми залишилися наодинц╕, Гоголь сказав мен╕:
— Дивлюсь я на вас ╕ д╕йшов висновку, що ви не такий, як ус╕ ваш╕ сов╕ти. Ви добре розум╕╓те людей, не обража╓те ╖х, а тому з вами легко виконувати будь-яке завдання. Ви дуже людяний. Видно, що ви в житт╕ багато перенесли в╕д ваших кер╕вник╕в (голова с╕льради, як у воду дивився). Мушу вам сказати, що з╕ мною ви можете ходити по селу без автомата ╕ взагал╕ без збро╖. Ви будете св╕дком того, що рано чи п╕зно В╕льна Укра╖на в╕дбудеться! Вона буде самост╕йною, незалежною, суверенною, соборною в╕д Карпат до Чорного моря! — зак╕нчив голова с╕льради.
Наск╕льки слова Гоголя були в╕щими, я усв╕домив п╕зн╕ше, через багато рок╕в, через пост╕йн╕ випробування. Я здогадувався, напевно, нав╕ть знав, що Гоголь ╕ його заступник Гатич були т╕сно зв’язан╕ з п╕дп╕ллям ОУН-УПА, так само, як ╕ весь с╕льський актив. Тим б╕льше, про це знали наш╕ спец╕альн╕ органи. Дек╕лька раз╕в б╕ля хати Гоголя вноч╕ робили зас╕дку, але щоразу без усп╕ху.
Невдовз╕ п╕сля цього група солдат╕в МВС проч╕сувала картоплян╕ городи п╕сля дощу б╕ля села Горохолино. Вони звернули увагу на те, що дек╕лька кущ╕в були сухими. Вони п╕дняли ц╕ кущ╕ картопл╕. П╕д ними в╕дкрився лаз в бункер. Солдати д╕стали зв╕дти друкарську машинку, надрукован╕ лист╕вки ╕ документи, в яких значились пр╕звища активних учасник╕в ОУН-УПА з трьох с╕л: Горохолино, Горохолин Л╕с, Граб╕вц╕ (де артилеристи спалили п╕всела). Це були голови с╕льрад, ╖хн╕ заступники, секретар╕ с╕льрад, голови кооператив╕в, продавц╕ магазин╕в, листонош╕. Серед них була ╕ приваблива молода д╕вчина Варвара Микицей, яка проводила пол╕тичну роботу серед молод╕. Вс╕ вони були заарештован╕ ╕ засуджен╕ до 25 рок╕в заслання.
За 300 метр╕в в╕д с╕льради, б╕ля дороги, в стар╕й хат╕ виселених пос╕бник╕в ОУН-УПА розм╕щувався невеликий гарн╕зон в╕йськ МВС. По ╕нший б╕к дороги жив старенький чолов╕к — Бургарт. В╕н при н╕мцях був в╕йтом цього села ╕ завжди допомагав людям. Коли Радянська Арм╕я зв╕льнила село в╕д н╕мц╕в, скарг на в╕йта в╕д селян не було, ╕ у наших орган╕в не було п╕дстав, щоб його репресувати.
Одного весняного ранку старшина в╕йськово╖ частини почув дзв╕н на сполох, який доносився з двору сус╕да. Старшина п╕шов до нього. Б╕ля стодоли стояв старий ╕ бив зал╕зним предметом по рейц╕. Старшина спитав його, що сталося. Бургарт в╕дпов╕в: «Мен╕ стало в╕домо, що помер Стал╕н. Його вже давно чекають чорти на тому св╕т╕!».
За антирадянську аг╕тац╕ю Бургарт був засуджений на 25 рок╕в. Його дв╕р ╕ хату зайняв гарн╕зон МВС.
Коли наша група перебувала в сел╕, ми завжди ночували в розташуванн╕ гарн╕зона. Марчук вноч╕ кудись зникав ╕ приходив лише вранц╕. Я його спитав, куди в╕н зника╓, в╕н в╕дпов╕в, що вдень в╕н домовля╓ться з д╕вчатами ╕ хлопцями села про зустр╕ч, а вноч╕ з ними зустр╕ча╓ться з метою створення в сел╕ комсомольсько╖ орган╕зац╕╖.
П╕сля Гоголя головою с╕льради став Мандрик. В╕н розпов╕в мен╕ про подробиц╕ пожеж╕ в сус╕дньому сел╕ Граб╕вц╕.
Коли н╕мц╕ в╕дступили з села, його зайняли сов╕ти. Командир пушкар╕в вир╕шив заночувати в хат╕. Хазя╖н хати добре пригостив його, разом вони добре сп’ян╕ли. Прислужувала ╖м зовс╕м молода дочка хазя╖на. Хазя╖н швидко заснув, а пушкар пробрався вноч╕ до д╕вчинки ╕ з╜валтував ╖╖, п╕сля чого заснув. Д╕вчина знайшла п╕столет ╕ вбила свого кривдника. Вранц╕ артилеристи п╕д час похорону свого командира розвернули гармати ╕ вдарили по хат╕, в як╕й загинув ╖хн╕й командир. Загор╕лась не т╕льки хата, де трапилось нещастя, а й сус╕дн╕. В╕тер швидко розн╕с вогонь ╕ спалив половину села.
Мандрик також розпов╕в, що його дочка останн╕м часом часто зустр╕ча╓ться з Марчуком. П╕зн╕ше в╕н розпов╕в про те, що дочка почала часто зникати вноч╕ ╕ приходила додому лише зранку. Коли батько спитав, де вона бува╓, дочка в╕дпов╕ла, що часто зустр╕ча╓ться з Марчуком, коха╓ його ╕ одержала в╕д нього завдання створити в сел╕ комсомольську орган╕зац╕ю. В╕н також розпов╕в, що була довга розмова з дочкою, але вона стояла на тому, що дуже покохала Миколу ╕ в╕рить в те, що в╕н ╖╖ скоро забере в м╕сто. Батьков╕ так ╕ не вдалося переконати свою дочку, що насправд╕ об╕цянки Миколи н╕чого не варт╕, ╕ та робота, яку проводить Марчук серед молод╕, не приведе його до усп╕ху, а ╖й загрожу╓ велика небезпека. Через дек╕лька дн╕в, повернувшись з роботи, батько знайшов дочку вбитою.
Ранньою весною 1946 року лейтенант МВС Олекс╕й Ребров запропонував мен╕ п╕ти з ним ╕ групою солдат╕в у зас╕дку, щоб затримати вояка УПА, який уник призову в Радянську Арм╕ю ╕ систематично нав╕ду╓ться з л╕су до сво╓╖ молодо╖ дружини, яка прожива╓ в невеликому будиночку осторонь в╕д с╕льсько╖ вулиц╕. Ц╕ в╕домост╕ Ребров одержав з анон╕много листа, який вкинув нев╕домий у скриньку с╕льради.
Група з семи чолов╕к, у тому числ╕ ╕ я, зас╕ла б╕ля будинку молодиц╕. Вдосв╕та, коли лейтенант переконався, що до ж╕нки чолов╕к ╖╖ не прийде, вир╕шив зайти до хати. Д╕вчина довго не в╕дчиняла дверей. У хат╕ Ребров почав допит, щоб ж╕нка сказала правду, де перебува╓ ╖╖ чолов╕к. Вона в╕дпов╕ла, що чолов╕к — у Червон╕й Арм╕╖. Коли село зв╕льнили сов╕ти навесн╕ 1944 року, тод╕ ж ╖╖ чолов╕ка забрали в арм╕ю. П╕сля того, як ж╕нка почала в╕дпов╕дати на численн╕ запитання плутано, Ребров вир╕шив забрати ╖╖ в с╕льраду ╕ продовжити допит.
Допит почався з того, що Ребров знову ставив т╕ ж сам╕ запитання, а молодиця давала на них ту ж саму в╕дпов╕дь. На п╕дтвердження сво╖х сл╕в вона сказала, що одержала в╕д чолов╕ка лише один лист-трикутник, який останн╕м часом кудись зник.
Перед початком нового допиту лейтенант змусив д╕вчину скинути верхн╕й одяг. В╕н п╕д╕йшов до не╖ впритул ╕ почав бити кулаками нижче грудей. Д╕вчина не промовила жодного слова, лише важко дихала. П╕сля довгого биття Ребров наказав солдатам в╕двести ╖╖ майже голу в погр╕б, який знаходився п╕д с╕льрадою. Такий допит в╕н повторював дек╕лька раз╕в, але д╕вчина н╕чого нового не сказала. Через дек╕лька дн╕в Ребров мен╕ сказав, що в╕н розпитував про це в райв╕йськкомат╕, де йому сказали, що чолов╕к молодиц╕ справд╕ служить в Радянськ╕й Арм╕╖ ╕ перебува╓ у в╕йськах, як╕ брали участь у розгром╕ ╕мпер╕ал╕стично╖ Япон╕╖.
Як встановив Ребров, анон╕мку написав один ╕з групи яструбк╕в, як╕ охороняли село в╕д бандер╕вц╕в. П╕сля того, як д╕вчина в╕дмовила йому в домаганнях, хлопець вир╕шив написати на не╖ анон╕мку...
Ребров у розмов╕ з людьми завжди намагався п╕дкреслити свою зверхн╕сть, використовуючи лише рос╕йську мову. Його завжди супроводжували словами: «Бачите, люди, п╕шов гр╕зний москвич!».
Лише один раз в хвилину в╕двертост╕ Ребров розпов╕в (дуже коротко) мен╕ про себе: «Отец мой — генерал войск МВД. После окончания школы милиции и присвоения звания отец сказал мне: «Тебе, Алексей, предстоит ответственная командировка в западные области Украины. Там не менее сложная обстановка, чем та, с которой мы столкнулись в Прибалтике и Белоруссии. Националисты всех мастей хотят уйти из-под влияния Москвы и выйти из СССР. В Западной Украине происходят такие же процессы. Националисты не получили Украину из рук Гитлера. Теперь они хотят ее отвоевать при помощи ОУН-УПА после освобождения территории Украины от фашистов. Большинство населения западных областей поддерживает их. Мы не должны допустить, чтобы Украина ушла от нас. Предстоит жестокая и длительная борьба.
Будь беспощадным в борьбе с националистами всех мастей. Дарю тебе оружие, которое верно служило мне и не подвело меня со времен гражданской войны!».
Отец передал мне маузер и пожелал успехов, а также счастливого возвращения из длительной командировки».

(Продовження буде)

Степан ХМАРНИЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14234

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков