"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема "Бути чи не бути?"
#44 за 31.10.2014
В╤ЙНА 2014. ВИПРОБУВАННЯ МИРОМ
Ми ╓сть народ!
Ми вже зна╓мо, що бува╓, «якщо завтра в╕йна». А якщо завтра мир? Не переможний — з салютом ╕ орденами. А той, який називають «тяжким миром»? Це не те, що приходить п╕сля кап╕туляц╕╖ ворога ╕ «параду Перемоги». Це те, що пережили ф╕ни в 1940-му п╕сля принизливо╖ угоди з╕ Стал╕ним, який в╕д╕тнув частину кра╖ни, корейц╕ — в 1953-му, розкремсан╕ по живому, угорц╕ — 1957-го, що поклали свободу п╕д радянськ╕ танки. Нас гризтимуть сумн╕ви. В╕д того, що багато що в╕ддали ворогов╕. ╤ що подарований мир — це мир укра╖нц╕в, як╕ страждають п╕д окупантами. ╤ нам з цим жити. ╤ цей мир буде дуже холодним. Холодн╕шим за холодну в╕йну. Тому що нам доведеться боротися ╕з захололими батареями, ╕не╓м на газових плитах ╕, в кращому раз╕, з боргами з комунальних платеж╕в. ╤ треба буде не лише витримати, але й вижити. А якщо ╕ в╕дступати в газов╕й в╕йн╕ з Рос╕╓ю, то т╕льки з боями. ╤ з втратами для ворога. ╤ ще це мир не буде щедрий на розк╕ш ╕ прибутки. Бо ми багато що з╕ сво╖х заощаджень в╕ддали на Майдан ╕ в стократ б╕льше — на АТО. Це правильн╕ ╕нвестиц╕╖. Але — довготривал╕. Швидких грошей вони не об╕цяють. Чи готов╕ ми терп╕ти утиск наших прав на в╕дпочинок ╕ розваги, коли мирне (начебто) життя вимага╓ затягнути паски ще туг╕ше? ╤ чи не зненавидить нас п╕дростаюче покол╕ння за те, що, як написав один блогер, з прифронтового Мар╕уполя зник Макдональдс, ╕ молод╕ н╕де посид╕ти з чашкою кави? А ще буде нестерпно боляче спостер╕гати, як вчорашн╕ сепаратисти, обран╕ у Раду такими ж манкуртами (але абсолютно демократично), в╕зьмуться етично руйнувати найдорожчу для нас сьогодн╕ ц╕нн╕сть — жертовн╕сть в ╕м’я Батьк╕вщини. А Ф╕рташ ╕ Ахметов знову почнуть указувати нам, як будувати усп╕шну кра╖ну, ╕ Шуфрич — як любити Рос╕ю. Як тр╕умфально повернеться до Ки╓ва Ан╕ Лорак, ╕ «95-й квартал» почне висм╕ювати ветеран╕в АТО, ╕ обиватель буде все це рад╕сно в╕тати. Тому що батьк╕вщина обивателя не тягнеться дал╕, н╕ж його пор╕г, ╕ в раз╕ особливо╖ св╕домост╕ – п╕д’╖зд. ╤ бойов╕ соратниц╕, що билися нар╕вн╕ з чолов╕ками ╕ втрачали сво╖х наречених, п╕днесен╕ нами на постамент ж╕ночого ╕деалу, — в╕д╕йдуть у т╕нь, поступившись м╕сцем вертким красуням з телеящика, з очима, незамутненими спогляданням трагед╕й. ╤ стане моветоном нос╕ння камуфляжу. ╤ комбати, обран╕ у ВР, здадуться прямол╕н╕йними ╕ недалекими динозаврами в середовищ╕ др╕бних, але гострозубих хижак╕в мирного часу. Мир зруйну╓ бойову сп╕вдружн╕сть, ╓дн╕сть, що об’╓дналася перед лицем ворога, де можна на р╕вних говорити з м╕н╕стром оборони — в окоп╕ ╕ на блокпосту, а не в неск╕нченних в╕домчих коридорах. ╤ тяжко буде споглядати, як генерали, як╕ збагатилися в тилу, в╕зьмуться муштрувати вчорашн╕х фронтовик╕в, як╕ не дослужилися до оф╕цер╕в. Як геро╖ п╕дпадуть «п╕д статтю» за зайву жорсток╕сть до ворога, а угодовц╕в нагородять орденами «Дружби народ╕в». Коли нас попросять не називати Пут╕на фашистом, а особливу зону «лугандоном». Коли ╢вропа про нас забуде, як про вал╕зу без ручки, бо — настав мир, ╕ н╕чого б╕льше боятися за Укра╖ну. ╤ ми зрозум╕╓мо, що вже нема на кого звалити провину за сво╖ негаразди. Бо це «в╕йна все спише», а мир вимага╓ повернення борг╕в. Мир змусить озирнутися у пошуках кривдник╕в, помста яким була в╕дкладена до зак╕нчення в╕йни. ╤ роздво╖ть нашу мораль м╕ж бажанням «розчистити» св╕й прост╕р в╕д «чужих», ╕ розум╕нням того, що ╢вропа, до яко╖ так прагнемо, — це ще ╕ толерантн╕сть, ╕ захист права ╕нших бути не схожими на нас. ╤ все це буде непросто. ╤ багато хто з нас захоче повернутися на в╕йну, де гранично ясно, що правильно, а що н╕, хто — ворог, а хто — св╕й. Цього ╕ домага╓ться Пут╕н. Бо сьогодн╕шн╕й мир вписаний у стратег╕ю Велико╖ Кремл╕всько╖ в╕йни. Не перем╕гши нас бл╕цкригом, тиран готу╓ться до того, що залишен╕ в мир╕, ми знищимо себе сам╕. Розсваримося, пригада╓мо, що ми р╕зного достатку, р╕зного роду-племен╕, мови ╕ в╕ри. В╕н спод╕ва╓ться, що слово «дембель» п╕д╕мне п╕д себе поняття «Укра╖на». Що дезертирство стане ознакою геро╖зму. Пут╕н в╕рить, що, замерзнувши ╕ зголодн╕вши, ми забудемо про ╓вропейськ╕ ╕деали ╕ за шматок московсько╖ ковбаси слухняними в╕вцями п╕демо в його загороди. Пут╕н мр╕╓, що незадоволен╕ ╕нфляц╕╓ю ╕ безроб╕ттям, ми повалимо св╕й уряд ╕ повернемо Януковича ╕ Медведчука. ╤ ми не ма╓мо про все це забувати. ╤ повинн╕ проковтнути образи, ╕ залишити над╕╖ несправдженими. Щоб зберегти кра╖ну. Ми ма╓мо пригадати, що хоч ╕ не перемогли, але трималися з г╕дн╕стю: не дали ворогов╕ дотягнутися до серця Батьк╕вщини, в╕дкинули його так далеко, наск╕льки могли. Що створили арм╕ю ╕ знайшли сво╖х геро╖в ╕ св╕й епос. Що, на в╕дм╕ну в╕д 1654 року ╕ в╕д 1918-го, зберегли державу, прапор ╕ герб. Що готов╕ битися ╕ дал╕, якщо знадобиться. Ми повинн╕ не лаяти цей мир за короткочасн╕сть ╕ передчуття ново╖ в╕йни. А берегти його, як щедрий дарунок Бога ╕ дол╕ в нелегкий для нашого народу час. ╤ використовувати його якнайб╕льше. Не для сварок ╕ з’ясувань, не для заздрощ╕в ╕ ненавист╕. А для того, щоб написати нов╕ книги ╕ поставити талановит╕ ф╕льми про Укра╖ну, скласти нов╕ п╕сн╕, щоб ╖х сп╕вали ╕ любили наш╕ д╕ти. Щоб виростити ╕ виховати цих д╕тей. ╤ не лише солдатами, але й буд╕вниками мирного життя. ╤ так само, як допомагали фронту, допомагатимемо самотн╕м бабусям, б╕днякам ╕ ╕нвал╕дам, що коротають дн╕ на сво╖х маленьких ╕ знец╕нених пенс╕ях. Б╕женцям — нав╕ть тим, хто ла╓ наш устр╕й ╕ нашу арм╕ю. Не забудемо загиблих ╕ присягнемося не залишати без турботи ╖хн╕х д╕тей. Ми довго вчилися жити у в╕йн╕. ╤ вчимося дотепер. Але настане час перенавчатися жити в мир╕. Ось у такому нелегкому ╕ нем╕цному. ╤ хай ми не виграли в╕йни, мир ми вигра╓мо. Я в╕рю.
╢вген ЯКУНОВ м. Ки╖в
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема "Бути чи не бути?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14223
|