Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 24.10.2014
«НЕГ╤ДНИКИ ПРАГНУТЬ СТАТИ БОГАМИ, ХОЧУТЬ, ЩОБ З НИХ МАЛЮВАЛИ ╤КОНИ...»

Кр╕зь призму Слова

Мар’ян ДУКСА
Б╤ЛОРУСАМ, ЯК╤ ЗА╥ХАЛИ ДАЛЕКО

Хто не вт╕кав, з╕знайся,
Туди, де нас й не ждали.
Жить можна хоч на Марс╕, —
Лиш в╕д села б подал╕!
Подал╕ в╕д облуди,
В╕д коней в╕д╕браних,
В╕д голоду ╕ скрути,
В╕д бригадир╕в п’яних.
Хоч в глушину сиб╕рську, —
Колгоспу, щоб не знати, —
В╕д найр╕дн╕ших, близьких,
Яким тут в╕кувати.
Кур╕лася соша.
Нам на прощання знову.
╤ плакала душа
У тиш╕ св╕танков╕й.
Кв╕тучо-ясне поле
Прощалося ╕з нами,
╤ гризла злая доля
Батьк╕в наших ночами.
Лишилась т╕нь ут╕хи –
Сльоза в очах розкв╕тла.
Д╕рявилися стр╕хи
Й раптово сл╕пли в╕кна.
М╕й край багато л╕т
Жив у нужд╕ глибок╕й.
О де ви, наших б╕д
Болюч╕╖ осколки?

Микола МЯТЛИЦЬКИЙ
* * *
Слухаю, прита╓но смакую
Музику, що в слов╕ ожила.
Мову соковитую, якую
Д╕д прив╕з з пол╕ського села.
На прилавку – дух боровиковий:
Покупець, спинися, пригуби
Мови р╕дно╖ таке пахуче слово,
Як останн╕ у гаю гриби.
Ось спинився туз якийсь, д╕╓тик,
Позира╓. Бронзовий загар.
Що ж, бери, клади сво╖ монети!
Морщиться: не до смаку товар.
Д╕д на нього сумно погляда╓:
Не береш – то йди соб╕ чимдуж…
Помира╓ мова, не торка╓
Слух тугий погордливих чинуш.


Та╖с╕я МЕЛЬЧАНКО
МОВА

Що я без тебе? –
Глухота… Глухота… Не чути
Пташки як щебечуть,
В джерельц╕ як б’╓ться
Вода-буркота,
Як сонячний пром╕нь см╕╓ться..
Ну що я без тебе?
…Н╕мота… Н╕мота…
╤з серця не вирветься й слово:
В╕тчизно! Матуся!
Любов! Доброта!
О, мово! Всьому ти — основа.
А що я з тобою?
Я – п╕сня. Я — дзв╕н.
Я – сила. Я – дуж╕сть земная.
Н╕хто р╕дн╕м слову
Не з╕гне кол╕н,
Поки моя мова св╕та╓!

Михась ПАЗНЯКОВ
* * *
Народе м╕й, р╕дний народе,
Безправний, не ма╓ш свободи,
Зневажений, б╕дний, забутий,
Отру╓ний, збитий, з╕гнутий…
Який же могутн╕й, дбайливий!
Який ти м╕цний, терпеливий!
З тобою б по-людськи коли –
Ти б диво творив на земл╕!

Уладз╕м╕р КАРАТКЕВИЧ
* * *
(Уривок з в╕рша «Павлюк Багрим»)
Б╕лорусь моя, сонце,
Пресв╕тлая, р╕дная мати!
На яких роздор╕жжях
Дн╕ щаслив╕ згубились тво╖?
Чи удасться хоч д╕тям
Щасливого дня дочекатись
П╕сля мужност╕ й зваги.
П╕сля ст╕лькох кривавих бо╖в?

Алесь ПИСЬМЯНКОВ
* * *
╤ в Хотимську, ╕ в Туров╕,
 ╕ в Глуську
Ми знай суму╓мо соб╕
 по-б╕лоруськи.
На жаль, нема н╕чого в╕чного
У св╕т╕ цьому, й незворотного.
А нами ж ст╕льки уже зн╕вечено
Свого, святого й дуже р╕дного.
╤ мр╕╖ наш╕ потрощено,
Й за в╕тром храми пущено.
Глянь, смерть пливе над пущами
Рукою д╕дька спущена.
До всього нам однаково –
Якуба звемо Яковом.
╤ в Хотимську, ╕ в Туров╕,
 ╕ в Глуську
Суму╓мо ми ще по-б╕лоруськи.

ПЕНС╤Я

Цей день завше був урочистим,
Баба Олена вбиралася в чисте.
А близько полудня до хати заходив
Поштар однорукий Птушка ╤ван.
У ньому й справд╕
було щось в╕д птаха,
Чорного птаха
 з крилом перебитим.
Худий ╕ цибатий,
 в╕н довго топтавсь на пороз╕,
╤, кашлянувши,
 якось казав винувато:
— Вам пенс╕я, т╕тко, за сина…
Бабця мовчки п╕дпис проставляла,
Й поштаря об╕дом пригощала.
Випивши повну склянку –
╖╖ бригадирською, —
чомусь ус╕ так називали –
Птушка шумно, з╕ смаком,
Нюхав пахучу скибку
 житнього хл╕ба,
а закуску завжди лишав непочату.
╤, по-змовницьки,
 мен╕ п╕дморгнувши,
Просив по-дружньому:
«Скрутив би ти, братику,
 цигарку солдату…»
Скоро в╕д синього диму
Я лик поштаря вже не бачив,
а чув т╕льки голос,
Глухий ╕ сльозливий:
— В╕йна – ненажерлива сука.
Ну чом я живу, однорукий,
Чому Хведько лежить на чужин╕,
А ти в╕к дожива╓ш без сина?
Ск╕нчивши свою г╕рку спов╕дь,
В╕н плакав завжди невт╕шно.
А баба з сумом дивилась
Кудись далеко-далеко,
╤ гладила лаг╕дно Птушку
по чорн╕й ╕ще голов╕:
— Не плач, Ванюшко.
Не плач, дитино…
Цей день був завжди урочистим,
Баба Олена вбиралася в чисте...

КВАРТИРАНТ

…А забрали його оп╕вноч╕.
Пот╕м листи були з П╕вноч╕.
До вс╕х в╕н звертався по батьков╕,
Кланявся вс╕м у пояс.
Обличчя не пригадаю.
Лиш голос його пам’ятаю.
Голос веселий такий, прив╕тний.
Був в╕н у хат╕ ус╕м, як р╕дний:
Вечорами книги читав уголос,
Сину цукерки привозив ╕з волост╕.
Пам’ятаю якось у лютому
(Ой, морози ж стояли лют╕!)
Погрюкали в двер╕ дво╓ оп╕вноч╕…
Пот╕м писав в╕н нам листи
 з П╕вноч╕.
Тепло писав, як р╕дним,
Н╕ слова про долю свою
 неприв╕тну…
Нам сказали, що книги його
 шк╕длив╕,
╤ цукерки його – трутлив╕.

Юрась СВ╤РКА
╤ БАТЬКИ ВИНУВАТ╤

Не читають, стогнали,
а нин╕ – кричим.
Як рятунок,
смаку╓м великих цитати.
Т╕льки в т╕м,
що зника╓ вже мова зовс╕м,
Б╕льш за все, мабуть, ми,
ми, батьки, винуват╕.
Спод╕ватись не варто,
не варто чекать, —
Що декрет якийсь вийде,
й оживе наша мова.
Поки буде народ
на сво╖й розмовлять,
╢ над╕я в безсмерт╕
нам р╕дного слова.
Про таке надокучило нав╕ть читать,
Як пророчать ╖й долю
старо╖ латини.
Треба слово сво╓
╕ любить, й шанувать,
╤ тод╕ в р╕зномов’╖ воно не загине.
╤ не варто н╕ кривди
 на когось та╖ть,
Ан╕ душу наповнювать
власну злобою:
Треба д╕ток сво╖х
так любить, так учить,
Щоб для них р╕дна мова
не стала чужою.
╤ проблема оця, мов отой сухост╕й,
В╕дпаде. Вона кане у лету,
Бо коли заговорить
народ на сво╖й,
В╕дм╕нить його мову
не п╕д силу й декрету.

Ригор БАРАДУЛ╤Н
ДВ╤

Дв╕ ж╕нки у св╕т╕
Ум╕ють саможертовно чекати,
Це – мати ╕ стар╕сть.
Хоч ╕ не завжди
╥хн╓ чекання збува╓ться.
З р╕зними думами,
З однаковим нетерп╕нням
Чекають неодм╕нно
З початку св╕ту…
* * *
Вулицею тихою ходою
Прошку╓ соб╕ старенька,
╤ радост╕ т╕й вистача╓,
Що глуха земля ╖╖
Ще не в╕дштовху╓,
Ще не прийма╓.

ОШУКАНКА

Моя мати була ошуканкою.
Коло столу у д╕льб╕
ошукувала себе,
Коли д╕лила останню скибку –
меншу – соб╕, б╕льшу – синов╕.
Доля мат╕р обдирала, як липку,
Та мати йшла
на перехитри з долею.
Ошукувала голод
Кропивою чи щавлем,
Ошукувала холод
Пов╕ткою дощаною,
Ошукувала сон –
Вставала з росою,
Ошукувала с╕ль –
Н╕зчимну ╖жу
солила сльозою.
Син ошуканки,
В душ╕ холод╕ю,
Чи не ошукав я
╥╖ над╕ю?

ЗЕМЛЯ ╤ МАТИ

Земля ╕ мати –
В╕чн╕сть ╕ мить –
Вони на одн╕м
Зам╕шан╕ т╕ст╕.
Земля ╕ мати
Годують ус╕х
╤ т╕льки сам╕
Не просять ╖сти.

Уладз╕м╕р ПАВЛОВ
ПОГЛЯД
(тр╕олет)

Ос╕нн╓ небо в очах
╤ погляд, задивлений прямо.
Я бачу на карточц╕ в мами
Ос╕нн╓╓ небо в очах.
Чи буду ╕ я такий самий,
Як смерть доторкнеться плеча –
Ос╕нн╓╓ небо в очах
╤ погляд, задивлений прямо.


ЗЕМЛЯ
(тр╕олет)

Тому, хто в сус╕да земл╕ прихопив,
Одлийся кр╕вцею, сльозино чужая.
Останньою стань,
 борозно межовая,
Тому, хто в сус╕да земл╕ прихопив.
Нехай в╕н з-п╕д себе
 сво╓ спожива╓,
Не ганить того, що я потом
 скропив.
Тому, хто в сус╕да земл╕ прихопив,
Одлийся кр╕вцею, сльозино чужая.

Уладз╕м╕р СКАРИНК╤Н
* * *
Люди, невже вам ╕ дос╕
 спок╕йно сидиться?
Не до вподоби вам часу обнова?
Пам’ять куса╓ться, н╕би вовчиця?
Чи чули хоч раз ви добре╓ слово?
Дуже стомилися вс╕ ви в╕д крик╕в,
Хочеться тиш╕ вам ╕ спокою?
Хто вас, слухняних,
 т╕льки не кликав
Мовчки юрбою йти за собою?
Нег╕дники прагнуть стати богами,
Хочуть, щоб з них малювали ╕кони.
Б’ються за владу д╕лки ╕ ногами
Топчуть сумл╕ння людське ╕ закони.
Ледарям хочеться буть при корит╕.
Хл╕ба легкого гевал шука╓.
Марно всю н╕ч переп╕лочка в жит╕
Жати й полоти нас вс╕х заклика╓.

Переклад з б╕лорусько╖
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14187

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков