Версiя для друку Обговорити в форумi

ВІЙНА ВІЙНОЮ, А ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ФЕСТИВАЛЬ НА ЛУГАНЩИНІ — ЗА РОЗПОРЯДКОМ

Передісторія цього незапланованого мого відрядження на схід така: колишній луганський просвітянин, журналіст за фахом, який нині проживає у Львові, запитав мене – чи хочу я побувати в зоні АТО. «А хто ж із українських журналістів від цього відмовився б?» — здивовано знизав плечима я. — Ось тільки вартість поїздки надто відчутна для журналістської кишені…». Тоді колега запевнив мене, що зробить усе можливе, щоб зменшити цю вартість. Через кілька днів дзвінок: «На схід їде автобус з Луцька. До Луцька треба їхати за свій кошт. А там – разом з Волинським народним хором – до самої Луганщини».
Виявилося, що супутником моїм буде Іван Захарченко, просвітянин з Луганщини, який свого часу дивом вирвався з полону сепаратистів і тепер проживає на Волині. Ми зустрілися з Іваном Миколайовичем у його приміському селі, а пізно ввечері були в самому Луцьку. Наступного ранку ми вже їхали разом з артистами Волинського народного хору на схід. У Харків приїхали пізно ввечері, а наступного ранку вирушили в село Свистунівку Сватівського району на Луганщині.

ЄДИНИЙ ПАМ’ЯТНИК КОБЗАРЕВІ У СІЛЬСЬКІЙ МІСЦЕВОСТІ

Досі для пересічного українця вислів «Свистунівський фестиваль поезії Тараса Шевченка» мало що говорив. Однак буремні події цього року об’єктивно роблять це культурницьке свято вагомішим. Надто вже символічною є патріотична активність українців на півночі Луганщини, поряд з територією, де українську армію так довго обстрілювали з усіх видів стрілецької зброї, ще й підкріплювали свої військові аргументи «Градами». Ситуація унікальна, тому й можна говорити про певну символічність події. Свистунівка — єдине село на Луганщині, де є пам’ятник Тарасові Шевченку. Тому цей острівець українства не може не притягувати.
Погода була чудовою – пік золотої осені, тож поля, ліси і переліски убралися в золоті барви. Настрій був відповідний. А ще ж у дорозі ми, затамувавши подих, слухали цікаву розповідь про Сватівщину місцевого просвітянина Євгена Дзюби, який був і координатором, і головним нашим гідом. Тому і їхалося веселіше. Коли приїхали у Свистунівку і підійшли до пам’ятника Тарасові Шевченку, то побачили там чималенький гурт вчителів і дітей. Мене, львів’янина, це не могло не схвилювати: ось він, шматочок українського світу в ще нескореній Путіним Луганщині! І схоже, що цю частинку українського світу Росії непросто буде проковтнути... Хоча отруювати життя місцевому люду вона зможе ще довго.

КОЛИ СПЕЦНАЗІВЕЦЬ ЧИТАЄ ТВОРИ КОБЗАРЯ, ЦЕ ЗВОРУШУЄ

Вже й так строки проведення фестивалю неодноразово переносилися саме через війну — сватівчани чекали визволення Луганська. На жаль, не сталося… Зате тепер були гості з різних куточків України, навіть з Польщі. 6-й Свистунівський фестиваль провели лише 11 жовтня, приурочивши до дня Покрови Пресвятої Богородиці — покровительки українського козацтва та Збройних Сил України. Спочатку відбулося покладання квітів біля пам’ятника Кобзареві у Свистунівці. Підступив клубок до горла, коли підполковник спецназу Анатолій Сахаудінов, кладучи квіти Кобзареві, став на одне коліно. А потім ще й читав гарною українською твори Шевченка. В цей час луганчанин Захарченко стояв і, заплющивши очі, слухав, ніби молився. Про що думав колишній в’язень Лугандону? Про майбутнє України? Про рідну домівку, яку, ризикуючи життям і свободою, нині стереже тільки його дружина – також український філолог? Важко сказати. Але постать Івана Миколайовича тієї миті була красномовною... Потім були інші виступи: і дорослі, і діти гарно промовляли.
За годину головне дійство перемістилося в Народний дім «Сватівська Лучка» — це вже в самому райцентрі. Відкриття Шевченківського фестивалю і святковий концерт під назвою «Дух, що тіло рве до бою» благословили священики трьох українських церков. Гімн України виконав кобзар Василь Лютий.
Фестиваль проходив у форматі — концерт-конкурс. На сцену вийшли живі герої України — учасники Євромайдану, люди, які рішуче протистояли сепаратистам, а також бійці добровольчих батальйонів, воїни Збройних Сил. Для них молодь читала вірші, а журі на чолі з військовим капеланом о. Романом визначало переможців. Участь у дійстві взяли 64 конкурсанти з усіх п’яти шкіл міста Сватове, дванадцяти сільських шкіл та дитячого садка «Веселка». Вперше на фестиваль прибули гості з Рубіжного, Старобільська, Куп’янська.

ТАЛАНОВИТИХ ДІТЕЙ НА СВАТІВЩИНІ БАГАТО

У 1-й номінації (соціально-політичні мотиви) переможцями стали:
Носаль Дар’я (ЗОШ № 6) — «Сова»;
Мохонько Ірина (ЗОШ № 6) — «І мертвим, і живим…»;
Брайловський Олександр (ЗОШ № 1) — «Сон».
У 2-й номінації (ліричні мотиви):
Пономарьов Роман (ЗОШ № 6) — «Доля. Муза. Слава»;
Славіна Надія (Нижньодуванська ЗОШ № 6) — «Тополя»;
Попова Аделіна (Старобільська ЗОШ № 4) — «Лілея».
У номінації про Т. Шевченка, Україну, рідний край та рідну мову була найбільша кількість учасників — 23, а дванадцятеро з них виступили з власними віршами.
Кожен конкурсант отримав у подарунок книжку лікаря і відомого луганського краєзнавця Ігоря Саєнка «Минуле українського козацтва на Луганщині» та диски видавництва «Просвіта». Переможці отримали дипломи, «Кобзарі» та символічні премії по 500, 600, 700 гривень у кожній номінації.
У фойє Народного дому була розгорнута виставка «Тарасу Григоровичу Шевченку — 200 років». Там я познайомився з народною майстринею Зоєю Євсюковою. Вона розмовляла російською, водночас, як і більшість сватівчан, спілкується якщо не українською, то суржиком (та й прізвище вишивальниці свідчить про російське коріння), були там і роботи її внучки — Насті Толстової. І я подумав про те, що навіть у такому регіоні, як Луганщина, не так вже й мало випадків інтеграції росіян в українську культуру. Зоя Федорівна підкреслила, що вона родом з російськомовного села, але я бачив, що мотиви вишивки у неї цілком українські. Красномовно виглядала і вишивка, на якій зображені два січовики-запорожці, — це не якісь там донські козачки у легковажних кашкетах, а справжні характерники! Не знаю, чия це робота, але була вона дуже доречною.
Членам журі було непросто вибрати переможців з 64 учасників Параду вишиванок. Але й ці учні отримали дипломи, по примірнику «Кобзаря» та винагороду розміром 300 гривень.
Аліна Топчій прочитала зі сцени вірш «Никогда мы не будем братьями», і він був тепло зустрінутий присутніми.
Варто зазначити, що в березні у Сватівській школі мистецтв ім. Василя Зінкевича відбулася художня виставка: «Живе й донині у серцях дитячих Шевченкова соборна Україна». У ній брала участь шкільна молодь із Сєвєродонецька та Сватівського району. Журі на чолі з педагогом Альбіною Шведовою тоді не визначило переможців. Тому нагородження відбулося на фестивалі. Переможці отримали дипломи, «Кобзарі» та грошові премії. Так що й цей штришок підсилив враження від свята. Як бачимо, гроші для святкування знайшлися, а це говорить про те, що Луганщину Україна не забула, проукраїнських меценатів вистачає — дай Боже, їм здоров’ячка!

ЧОРНІ ЗАПОРОЖЦІ І ВОЛИНСЬКИЙ ХОР

Весь час біля Народного дому представники козацької організації «Чорні запорожці» з польського Перемишля і нашої Черкащини били в тулумбаси, а в залі у перервах між номінаціями виконував патріотичні пісні кобзар Василь Лютий. Цікаво, що нагороди переможці конкурсів отримували з рук героїв. Багато молоді зібралося на площі перед Народним домом. Адже було з ким фотографуватися, принаймні вусаті «чорні запорожці» виглядали дуже екзотично. І вони, і черкащанин Василь Лютий, і луганчанин Євген Дзюба — всі сприймалися як сіль землі української, її безсмертна суть, серцевина. Тому й сприймало їх місцеве населення добре. Навіть було б дивно, якби сприймали інакше, адже сватівчани — прямі нащадки запорожців.
Перед закінченням фестивалю декілька просвітян, активних організаторів конкурсів, отримали грамоти від голови Сватівської ОДА. Місцеві підприємці організували торгівлю солодкими напоями. Конкурсанти отримали обід безкоштовно. На сцені були портрети Т. Г. Шевченка, прапори району, міста, Українського козацтва, УПА та Державний прапор. Після закінчення конкурсу сватівчани могли насолоджуватися співом Волинського хору. Були квіти, вигуки «Браво!». Колективу такої майстерності сватівчани не пригадують, а вони ж «балувані» Василем Зінкевичем, Анатолієм Матвійчуком, Павлом Зібровим та іншими знаменитостями. Волиняни, окрім творчого мистецтва, привезли сватівчанам альбоми для бібліотек району та художніх колективів.
Після виступу волинян, уже вночі, на сходинках Народного дому співав для молоді рок-гурт «Папа Карло» з Харкова. А вдень він ще дав концерт для бійців Збройних Сил України, які дислоковані в Харкові.
Молодий фотограф з Новоайдару Наталія Довгань виставила в Інтернеті до 1000 світлин з фестивалю. Фірма «АРТ Студіо» (Едуард Зінченко) збирається випустити диск про фестиваль. Консультував і підтримував оргкомітет фестивалю режисер, заслужений діяч культури України Сергій Архипчук.

ПІВНІЧ ЛУГАНЩИНИ ПОВИННА ВИЗНАЧИТИСЬ З ПРІОРИТЕТАМИ

Треба сказати, що в організації фестивалю постійно відчувалася і координуюча рука місцевого просвітянина Євгена Дзюби. Концентрація заходів була настільки високою, що складалося враження: фестиваль відбувається в Галичині або ж на Волині, і аж ніяк не на проблемній Луганщині. Проте коли нинішній мер міста Євген Рибалко привселюдно пригрозив зі сцени, що «зніме стружку» з літнього просвітянина за те, що не всі діти, присутні в залі, досиділи до кінця, то не всі пораділи з приводу такої «турботи» за честь Сватівщини. Принаймні гостям така безпардонність різонула вуха. І стало зрозуміло, що тут і надалі до української культури ставитимуться, м’яко кажучи, не надто трепетно. Регіону потрібен проукраїнський лідер, який би жив не тільки проблемами економічними, але й духовними, щиро вболівав би за стан українства. Бо ті, на півдні області, вже давно визначилися, і «українську проблему» вирішують не менш рішуче, ніж Гітлер колись вирішував єврейську. Логічно було б і на півночі області визначитися з культурницькими пріоритетами. Українські сили тут треба всіляко підтримувати. Як на мене, то цю функцію цілком міг би виконувати інший кандидат у депутати — Дмитро Снєгірьов. Він є одним з організаторів українського спротиву на Луганщині, на його життя вже відбулося кілька замахів. Щодо інших кандидатур, то є питання. І головний недолік інших кандидатів, на мою думку, полягає в ідеологічній невизначеності та схильності до конформізму. Звичайно, бути хорошим господарником також важливо. Але ж не слід забувати, що можна втратити навіть добре облаштовану територію, якщо у місцевого населення недостатньо високий рівень патріотизму. Так що з пріоритетами на півночі Луганщини треба визначатися серйозно, не допускаючи стратегічних помилок. І такі фестивалі, як на Сватівщині, — один із кроків на цьому шляху.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2014 > Тема "Урок української"