Версiя для друку Обговорити в форумi

Казка

Жив на світі сурмач. Одного разу він прийшов додому, поклав свою сурму на вікно. Вікно було відчинено, а на вулиці гуляв легенький вітерець. Помітив вітерець на вікні сурму. Зацікавився: "Що воно таке? В комини хат і труби великих заводів я дув, а ось в таку трубу - ні". Розбігся вітерець, зібрався з силами та й дмухнув. З сурми вистрибнула Нота та й полетіла в світ.
Летіла, летіла та й прилетіла до будинку, де жив чоловік, який пише музику, - композитор. Залетіла Нота в кватирку. Бачить: стоїть на роялі розлінований зошит, а в ньому - повнісінько нот.
І наша Нота сіла поміж них.
Почав композитор грати.
- До-фа-мі-ре-соль-сі-до! "Ля"! Що таке? - здивувався композитор. - Звідки взялася ця нота? Спробуємо ще раз: соль-сі-до! "Ля"! Ні, вона не повинна бути! Ось же стоїть нота "ре". До-фа-мі-ре! Соль-сі-до-ре! Зараз ми це "ля" викреслимо.
Злякалася Нота й хутенько вистрибнула у вікно.
- Фу ти! - зітхнула з полегшенням. - Так і справді можуть викреслити.
Летить Нота далі. Раптом чує - музика лунає. Оглянулася, а це - театр. Залетіла Нота до театру. А там на сцені оркестр. А нот над ним - немов мошви. Раптом наперед вийшов співак з довгою бородою і почав співати басом.
"От кому я, мабуть, потрібна", - подумала Нота.
А співак брав голосом все вище й вище: - А-а-а! А-а-а! - І раптом низьке - у-у-у!
Від несподіванки він замовк. Збентежився й оркестр. Співак здивовано озирнувся, не розуміючи, як це в нього трапилося.
Злякалася Нота: і тут вона не на своєму місці. І, щоб ніхто не помітив, - мерщій у вікно!
Летіла й думала, що треба, певно, повертатися додому, до свого композитора. Та
раптом зупинилася біля шкільного вікна. Зазирнула туди. А там біля чорної розлінованої дошки стоїть дівчинка й плаче, а дошка списана нотами.
- В тебе все добре, Оленко, - каже вчителька, - тільки в другому такті не вистачає однієї нотки. Подумай, не хвилюйся...
Почула це Нота, придивилася до дошки. І справді, в одному місці згори є нота і знизу є, а посередині - пусто. Недовго думаючи, стрибнула вона на це місце й принишкла.
- Не плач, Оленко, - каже вчителька. - Подивись на дошку уважно... Та що це? - здивувалася вона і одягла окуляри. - Її ж, здається, не було. Тепер тут справді все правильно. Ставлю тобі "відмінно".
Вона розгорнула Оленчин щоденник і поставила п'ятірку.
А дівчина взяла крейду і підмалювала Ноту.
"От де я потрібна!" - подумала Нота й залишилася в школі.

Переклав з білоруської Данило КОНОНЕНКО.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2003 > Тема ""Джерельце""