Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4268)
З потоку життя (7286)
Душі криниця (3926)
Українці мої... (1572)
Резонанс (1844)
Урок української (1001)
"Білі плями" історії (1805)
Крим - наш дім (585)
"Будьмо!" (265)
Ми єсть народ? (239)
Бути чи не бути? (121)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (118)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КАМ╤НЬ ЗА ПАЗУХОЮ
Картинки з життя


СОБОРН╤СТЬ ПОЧИНА╢ТЬСЯ ╤З КОЖНОГО З НАС
З╕рвав прихильн╕ оплески, к╕лька поважних у журнал╕стиц╕ персон п╕д╕йшли пот╕м, дали в╕зит╕вки,...


В╤Д ПОРОШЕНКА ВИМАГАЮТЬ ПОЗБАВИТИ В╤ТАЛ╤Я КОЗЛОВСЬКОГО ЗВАННЯ «ЗАСЛУЖЕНИЙ АРТИСТ УКРА╥НИ»
Льв╕вська облрада прийняла звернення до Президента щодо позбавлення сп╕вака В╕тал╕я Козловського...


Н╤ХТО НЕ ЗАБУТИЙ?
“Н╕хто не забутий. Н╕що не забуто”. Це - улюблен╕ слова рос╕йських передач, та ще...


ГЕРО╥ УКРА╥НИ: ДОСТОЙНИКИ, НОМЕНКЛАТУРНИКИ ТА НЕГ╤ДНИКИ
А разом ╕з тим Героями Укра╖ни стало чимало номенклатурних д╕яч╕в, грошовитих б╕знесмен╕в,...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 10.10.2014
ЯК НАРОДЖУ╢ТЬСЯ УКРА╥НСЬКА ПОЛ╤ТИЧНА НАЦ╤Я

Ми ╓сть народ!

(ПАТР╤ОТИЧНЕ ПРОЗР╤ННЯ РОС╤ЙСЬКОМОВНО╥ КИЯНКИ)

Я вже неодноразово писав про поки що малов╕дому, але фактично вже всеукра╖нську орган╕зац╕ю з поетичною назвою РУН. Це розшифрову╓ться так: «Русскоговорящие украинские националисты».
Як на мене, у ц╕╓╖ орган╕зац╕╖ велике майбутн╓, адже людей, як╕ розмовляють рос╕йською, але люблять Укра╖ну не менш трепетно, н╕ж ╖хн╕ укра╖номовн╕ земляки, з кожним роком ста╓ все б╕льше ╕ б╕льше. Можна т╕льки пошкодувати, що до створення тако╖ орган╕зац╕╖ н╕хто не додумався рок╕в двадцять тому. Певен, що якби вона ╕снувала з 2004 року, то ми не втратили б Крим, ╕ в╕йни на Донбас╕ не було б. Звичайно, приск╕плив╕ мовн╕ анал╕тики виявляють певн╕ ознаки стурбованост╕ з приводу того, що завдяки РУНу рос╕йська мова, як зас╕б сп╕лкування укра╖нських патр╕от╕в, може набути ще б╕льшо╖ лег╕тим╕зац╕╖ в Укра╖н╕. Вже й так нею сп╕лку╓ться б╕льш╕сть б╕йц╕в добровольчих батальйон╕в, як╕ воюють у зон╕ АТО. ╤ все ж я переконаний, що позитиву в ╕снуванн╕ РУНу набагато б╕льше, ан╕ж негативу. Небаченими темпами форму╓ться укра╖нська пол╕тична нац╕я. Коли ворог на пороз╕ р╕дного дому, це вкрай важливо! ╤ цей процес яскраво в╕дображено у лист╕ молодо╖ киянки, з якою познайомився на Майдан╕. ╤м’я молодо╖ волонтерки – ╤оланта Бочкарьова, вона — рос╕янка за походженням. Але в буремн╕ дн╕ всенародного спротиву ол╕гарх╕чному режиму Януковича вона стала стов╕дсотковою укра╖нкою! Та й лист цей, написаний ще навесн╕ гарною укра╖нською мовою, ╓ неабияким п╕дтвердженням уже доконаного факту. Лист ╤оланти наст╕льки поетичний, що його можна вважати… повноц╕нним опов╕данням. Тож будемо вважати, що в «Кримськ╕й св╕тлиц╕» сьогодн╕ в╕дбувся письменницький дебют молодо╖ киянки, волонтерки Майдану ╤оланти Бочкарьово╖.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Якось мен╕ довелося п╕вноч╕ з одним бандер╕вцем розмовляти. Бандер╕вцем не за в╕ком — йому лише 40 рок╕в, ╕ в╕н, зв╕сно, не воював. Але за поглядами — стов╕дсотковий! В╕н — справжн╕й: народився там, де потр╕бно, ╕ в т╕й родин╕, що потр╕бно. Тому й ╕деолог╕чн╕ погляди у Тараса в╕дпов╕дн╕. Ми сид╕ли ╕ сп╕лкувались в каб╕нет╕ якогось держчиновника з КМДА на Хрещатику. Це був гарний, затишний каб╕нет з╕ шк╕ряними меблями, новою оргтехн╕кою, але тод╕ поряд з цими дорогими каб╕нетними речами були й реч╕... дещо неспод╕ван╕. В╕йськов╕ каски, бити, камуфляжний одяг, берц╕, щити, спальники... У той час св╕дом╕сть сприймала це як належне. Адже у т╕й ситуац╕╖, що в╕дбувалася на Майдан╕, така сум╕ш була орган╕чною. Дивувало, що сум╕ш цих неп╕дходящих одне до одного речей не викликала в мене емоц╕йного дисонансу. Було так, як було, ╕ св╕дом╕сть, не бажаючи перенапружуватися через зайв╕ емоц╕╖, п╕дкорялася реал╕ям сьогодення, що були вже незм╕нн╕.
Про Тараса ╕ його б╕ограф╕ю можна написати багато. Але про це ╕ншим разом… А поки зосереджуся на головному. П╕сля к╕лькох годин сп╕лкування розмова зайшла про наших друз╕в.
Я сказала йому, що маю друга, з яким дружимо ми вже 20 рок╕в. ╤ живе в╕н у Криму, при цьому каже, що не любив Укра╖ну н╕коли. Зараз його нелюбов н╕би вироста╓ з маленько╖ д╕вчинки (яка казала Укра╖н╕: ти мен╕ не р╕дна, ╕ мова твоя теж) у велику, що каже тепер: «Моя р╕дна мат╕р (Рос╕я) таке ж стерво, як ╕ ти (Укра╖на), але вона мен╕ р╕дна, тому я хочу до не╖». М╕й приятель не любив укра╖нсько╖ мови ╕ виховав свого сина укра╖нофобом. Зараз цей чолов╕к рад╕╓ в╕дд╕ленню Криму.
...Тарас деякий час дивився на мене мовчки. Пот╕м запитав: «Ти назива╓ш людину, яка не любить твою кра╖ну ╕ твою мову, другом? Може, в╕н не друг?». Я промовчала. У ц╕й пауз╕, як у н╕мому к╕но, безшумно падали товст╕ над╕йн╕ ст╕ни мо╖х в╕дносин з людьми. Мен╕ здавалось, що сам час був гарантом в╕чност╕ цих уз, дружби, спор╕дненост╕. П’ятнадцять рок╕в, двадцять, тридцять… ╤ ось в певний ╕сторичний момент пролунало лише одне сакраментальне запитання: «А може, в╕н не друг?». «Можливо», — в╕дпов╕ла я.
Розм╕рковую про це «можливо». Чи може м╕й друг ненавид╕ти те, що люблю я? Так, може. Але що саме? Це ж не гастроном╕чн╕ уподобання, не к╕но, не форми в╕дпочинку, ╕ нав╕ть не окрем╕ люди – це наша кра╖на. Кра╖на НАША, тому що ми разом ма╓мо сп╕льне громадянство, але це, напевно, все, що нас об’╓днувало тод╕. Тепер уже в╕н не з╕ мною, ╕ я не з ним. Чи можемо ми – я ╕ той кримчанин — називатися друзями тепер?
Бандер╕вець з Галичини зараз мен╕ ближчий за людину, яку знаю понад 20 рок╕в. Мене з мо╖м другом зв’язу╓ особисте минуле, а з галичанином, якого я знаю дек╕лька тижн╕в, – надособисте майбутн╓. Але це надособисте прагнення пов╕льно перероста╓ в особисту образу до того, хто сво╖ми словами ╕ д╕ями насм╕ха╓ться над тим, до чого я прагну. Так, я в╕дчуваю у цьому цин╕зм╕ заз╕хання на мо╓ майбутн╓!
Зараз я в╕дчуваю важк╕сть в╕д тих повалених ст╕н... Н╕би я ╓ тою площиною, на як╕й лежить купа кам╕ння, яке нещодавно було м╕цним символом мо╖х стосунк╕в. Тепер мо╓ внутр╕шн╓ м╕сто нагаду╓ т╕ м╕ста, що зазнали бомбардування з пов╕тря. Половина будинк╕в у ру╖нах. Зруйновано багато красивих ╕, як вважалося, м╕цних споруд. На диво, багато с╕реньких непоказних будиночк╕в лишилися неушкодженими. Так, в них зараз св╕титься невибагливий вогник, але такий дорогий ╕ теплий. Думаю про таке. Можна багато рок╕в будувати великий замок, витратити багато матер╕ал╕в ╕ сил на оздоблення ╕ в╕дчувати пот╕м самотн╕сть в його неск╕нченних холодних к╕мнатах. А можна поставити за дек╕лька тижн╕в хату п╕д стр╕хою, мати там просту п╕ч ╕ одну простору к╕мнату, але в╕дчувати тепло ╕ затишок. Так ╕ з людьми.
День, коли в╕йська Рос╕╖ зайшли на територ╕ю Криму, став мо╖м прощанням ╕з Батьк╕вщиною. Ось так моя Рос╕я перестала бути мо╓ю... Зате Укра╖на стала справжньою, реальною Батьк╕вщиною. Батьк╕вщиною, за яку мен╕ не соромно.
Часом думаю — невже це м╕г зробити один лише Пут╕н? Як могла одна людина знищити в мен╕ вс╕ тепл╕ почуття, пов’язан╕ з╕ словом «Рос╕я»? Переживання померли, лиша╓ться т╕льки кра╖на рожевого кольору на велик╕й карт╕ св╕ту. Лиша╓ться т╕льки слово, т╕льки економ╕чний партнер, т╕льки загарбник… Але це не п╕д силу зробити т╕льки одн╕й божев╕льн╕й людин╕. Це роблять рос╕йськ╕ депутати, в╕йськов╕, прост╕ люди, нав╕ть мо╖ колишн╕ друз╕, родич╕, знайом╕ — ус╕ укра╖нофоби. Ус╕ т╕, хто мовчить ╕ погоджу╓ться. ╥хн╓ мовчання н╕би укор╕ню╓, узаконю╓ безумство рос╕йського л╕дера. Рос╕я тяжко хвора… В╕д усв╕домлення цього ран╕ше було сумно, тепер уже страшно.
Я готова роз╕рвати стосунки з тими, хто зневажа╓ Укра╖ну, ╖╖ народ ╕ мову. Можливо, разом ╕з загальною люстрац╕╓ю необх╕дно провести внутр╕шню. Саме так — внутр╕шню перебудову. У кожного вона може в╕дбутися по-сво╓му. Тарас розпов╕в, як воно в╕дбулося у нього:
«Ми стояли на барикадах. Це було перемир’я. ╤ люди почали у цей час масово приходити. Я був у масц╕ ╕ весь у тому чорному диму ╕з шин. Коли обернувся, щоб спуститися вниз, побачив хлопчика рок╕в 6-7, який тримав свого тата за руку. Вони удвох стояли б╕ля барикад. Я подумав: нав╕що цей чолов╕к прив╕в сюди свою малу дитину? Стояв ╕ думав про це, аж доки хлопчик не простягнув до мене руки ╕ не сказав: «В╕зьм╕ть мене догори, я хочу подивитись». Я подивився на його батька. Той кивнув ╕ сказав сину: «Йди до героя...». Слово «герой» пролунало для мене так дивно, що я деякий час нав╕ть розм╕рковував: чи це про мене було сказано? Пот╕м я нахилився, узяв хлопця соб╕ на руки ╕ так тримав. В╕н посм╕хався, дивлячись у б╕к озбро╓них беркут╕вц╕в, ╕ довго махав ╖м малесеньким синьо-жовтим прапорцем. Мен╕ було страшно в цей момент, але дитина не бачила т╕╓╖ криваво╖ б╕йн╕, що сталася, тому в ╖╖ очах не було страху. Безстрашн╕сть хлопчика зб╕льшувала м╕й особистий страх за цю чужу дитину, ╕ я розум╕в, що боюся тепер за вс╕х д╕тей в Укра╖н╕. Не пов╕риш, я тримав цю дитинку, як свою р╕дну, ╕, напевно, в той час р╕дн╕шо╖ людини для мене не було в усьому св╕т╕! В╕дчуття було таке, що я тримаю на руках наше майбутн╓».
У той момент Тарас в╕дчув в╕дпов╕дальн╕сть за всю кра╖ну. Я в╕дчувала щось под╕бне, коли мен╕ довелося робити св╕й виб╕р. ╤ я зробила його без вагань; мен╕ по дороз╕ саме з такими людьми, як Тарас ╕ його побратими. ╤ у них, ╕ у мене одна Батьк╕вщина – Укра╖на…

╤оланта БОЧКАРЬОВА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14092

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков