Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3277)
З потоку життя (6514)
Душі криниця (3530)
Українці мої... (1470)
Резонанс (1508)
Урок української (992)
"Білі плями" історії (1679)
Крим - наш дім (532)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДРУГА СВ╤ТОВА: «УКРА╥НСЬКИЙ РАХУНОК» ЩЕ НЕ ЗАКРИТИЙ
Укра╖на, кр╕м Св╕тово╖, вступила у свою в╕йну – Визвольну, р╕вно 80 рок╕в тому, 17 вересня...


Д╤М, В ЯКОМУ ЖИВ ФРАНКО
Коли заходиш у л╕тературно-мемор╕альний музей ╤вана Франка у Львов╕, то склада╓ться враження, що...


В’ЯТРОВИЧ: 700 ТИСЯЧ УКРА╥НЦ╤В ВИГНАЛИ З╤ СВО╥Х ДОМ╤ВОК У 1944-1951 РОКАХ
Акц╕я “В╕сла” була лише одним з еп╕зод╕в п╕д час масово╖ депортац╕╖ укра╖нц╕в Польщ╕...


ДРУГА СВ╤ТОВА. ЧЕРЕЗ 80 РОК╤В ПИТАННЯ Т╤ САМ╤: ЯК ТАКЕ МОГЛО СТАТИСЯ ТА ХТО ВИНЕН?
Пакт Молотова-Р╕ббентропа остаточно розв’язав тотал╕тарним агресорам руки в 1939 роц╕.


З ╤СТОР╤╥ УКРА╥НСЬКОГО КОЗАЦТВА НА П╤ВДН╤ УКРА╥НИ
вийшов друком зб╕рник матер╕ал╕в науково-практично╖ конференц╕╖ «Запорозьк╕...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 03.10.2014
«ТЕРРА ╤НКОГН╤ТА» П╤Д КИ╢ВОМ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Наша читачка з Ялти пан╕ Св╕тлана К. передала редакц╕╖ ксерокоп╕ю давньо╖ статт╕ про Межиг╕р’я в╕домого укра╖нського письменника, журнал╕ста, ╕сторика Данила Кулиняка. «То святе м╕сце Укра╖ни, — написала Св╕тлана ╤ван╕вна, — тому й вилет╕в зв╕дти пробкою Янукович!».
Пропону╓мо уваз╕ читач╕в цю статтю, як╕й вже понад 20 л╕т...

╤стор╕я Межиг╕рського монастиря нев╕д’╓мна в╕д ╕стор╕╖ С╕ч╕, принаймн╕ останнього стол╕ття ╖╖ ╕снування, це яскрава ╕ самобутня стор╕нка ╕стор╕╖ Укра╖ни. Тривалий час ця тема була заборонена для радянських видань, про Межиг╕р’я, надто про його сьогодення, старалися н╕де не згадувати, ╕ лише 1989 року автору цих рядк╕в вдалося порушити мовчання довкола ц╕╓╖ обител╕. А вона варта того, щоб розпов╕сти про не╖ докладн╕ше.
╤ от п╕сля багатьох публ╕кац╕й у радянськ╕й та заруб╕жн╕й прес╕ (у журналах «Соц╕ал╕стична культура», «Сучасн╕сть», газетах «Молодь Укра╖ни», «Литературная газета», «Известия», «Правда Украины» — перел╕к можна продовжити) Рада М╕н╕стр╕в УРСР у лютому 1990 року створила урядову ком╕с╕ю для вивчення верс╕╖ про м╕сцезнаходження б╕бл╕отеки Ярослава Мудрого на територ╕╖ урочища Межиг╕р’я. Починаючи з 1933 року, коли цю м╕сцину перетворили на зам╕ську резиденц╕ю кер╕вництва УРСР ╕ набудували тут розк╕шних дач, частково пристосувавши для того вц╕л╕л╕ монастирськ╕ споруди або ж використавши ру╖ни, ця територ╕я охоронялася як важливий урядовий об’╓кт стратег╕чного значення. ╤ хоч та охорона й дос╕ трима╓ тут кругову оборону, урядову ком╕с╕ю таки ж створено, можливо, ╖╖ член╕в скоро пустять на ╕сторичну територ╕ю. Кати Укра╖ни — Постишев, Балицький, Кос╕ор та «╕же з ними» — мали непоганий смак, ╖хн╕й виб╕р схвалили наступники. Зокрема, дуже вподобав цю «резиденц╕ю» В. В. Щербицький — фактично в╕н ╕ жив там, аж поки сталася Чорнобильська катастрофа.
Правда, ще з час╕в СРСР заступник голови урядово╖ ком╕с╕╖, член-кореспондент АН УРСР, директор ╤нституту археолог╕╖ П. Толочко налаштований скептично. В ╕нтерв’ю кореспонденту «Известий» в╕н заявив: «Особисто в мене нема╓ велико╖ впевненост╕, що «межиг╕рська» верс╕я п╕дтвердиться. Перш за все, за час╕в Ки╖всько╖ Рус╕ тут ще не було монастиря, ╕ сам Ярослав передати сюди книги н╕як не м╕г».
Важко з такими наперед заданими «поразковими» настроями починати боротьбу за досл╕дження Межиг╕р’я... Мимох╕ть закрада╓ться думка: а чи не створена вся ця урядова ком╕с╕я радше для заспоко╓ння громадсько╖ думки, для того, щоб, пров╕вши для годиться так╕-сяк╕ досл╕дження, заявити: «Н╕чого там нема╓, не було й бути не могло»? Бо якось незручно мен╕ вказувати в╕домому ╕сторику П. Толочку на прикру неточн╕сть у датуванн╕ виникнення монастиря. Адже ж, як св╕дчить видатний кра╓знавець Похилевич у сво╓му «Сказании о населенных пунктах Киевской губернии», виданому ще 1864 року, «м╕сцезнаходження Межиг╕р’я вир╕зня╓ться мальовничим кра╓видом ╕ знамените розташованим тут монастирем, заснованим ще в X стол╕тт╕ монахами, котр╕ прибули з Грец╕╖ з╕ святим Михайлом, першим митрополитом Ки╖вським». Це ж саме твердить ╕ ╢. Волковит╕нов в «Опис╕ Ки╓во-Печерсько╖ Лаври».
Та й чи варто штучно звужувати проблему лише до пошук╕в б╕бл╕отеки великого князя Ярослава Мудрого? Адже ж Межиг╕р’я потребу╓ ╜рунтовного ╕сторико-археолог╕чного досл╕дження незалежно в╕д того, була тут ця загадково зникла б╕бл╕отека чи н╕. Та й будь-як╕ висновки в археолог╕╖ можна робити лише п╕сля проведення розкопок ╕ вивчення знайдених при тому пам’яток матер╕ально╖ культури, не ран╕ше. А квал╕ф╕кован╕ археолог╕чн╕ досл╕дження з розкопками культурного шару аж до материка тут не проводилися н╕коли.
Стосовно ж ╕мов╕рност╕ знаходження в Межиг╕р’╖ б╕бл╕отеки Ярослава Мудрого, то я особисто повн╕стю под╕ляю верс╕ю Миколи Петровича В╕зира, колишнього зав╕дувача в╕дд╕лу рукопис╕в Центрально╖ науково╖ б╕бл╕отеки АН УРСР ╕мен╕ В. Вернадського, опубл╕ковану в журнал╕ «Соц╕ал╕стична культура» за с╕чень-лютий 1990 року. Микола Петрович к╕лька десятил╕ть вивча╓ цю проблему, ╕ його верс╕я об╜рунтована науково. Так, в╕н ц╕лком слушно вважа╓, що «учений св╕т майже н╕чого не зна╓ про долю б╕бл╕отеки Межиг╕рського монастиря, одного з найдревн╕ших, котрий свого часу мав якнайт╕сн╕ш╕ зв’язки з Запорозькою С╕ччю, де, за наявними даними, остаточно ос╕ла одна з найб╕льших особистих б╕бл╕отек ХV╤-ХVII стол╕ть ╤нокент╕я Г╕зеля. Не виключено також, що в монастир╕ могла перебувати ╕ якась частина б╕бл╕отеки Ярослава Мудрого. Деяк╕ джерела пов╕домляють, що князь п╕д к╕нець свого життя важко хвор╕в ╕ тому тривалий час жив у л╕тн╕й резиденц╕╖ — Вишгород╕ й перев╕з туди частину сво╓╖ б╕бл╕отеки».
Ця книгозб╕рня, яку 1037 року заснував князь Ярослав Мудрий, була першою б╕бл╕отекою на Рус╕, одн╕╓ю з найбагатших у св╕т╕ — з часом у н╕й нал╕чувалося 950 том╕в. Князь Ярослав ще за життя в╕ддав ╖╖ собору Соф╕╖ Ки╖всько╖. Книги для не╖ не лише скуповували за кордоном, а й творили на Рус╕, перекладали з ╕нших мов — князь Ярослав утримував 300 переписувач╕в ╕ перекладач╕в. Сл╕ди ц╕╓╖ ун╕кально╖ книгозб╕рн╕ зникли п╕д час татаро-монгольсько╖ навали, коли Ки╖в 1240 року було захоплено в╕йськами хана Батия.
Оск╕льки М. П. В╕зир докладно висв╕тлив у прес╕ свою переконливу верс╕ю про б╕бл╕отеку Ярослава Мудрого, то варто докладн╕ше розпов╕сти про сам Межиг╕рський Спасо-Преображенський монастир. Заснований в╕н одночасно ╕з Хрещенням Рус╕ того ж 988 року. ╤ його ╕стор╕я нерозривно пов’язана з прийняттям та зм╕цненням християнства на Рус╕, з минулим Укра╖ни. Ця «терра ╕нкогн╕та» зовс╕м близько в╕д Ки╓ва. У л╕с╕ б╕ля Вишгорода ще збереглися залишки древн╕х монастирських буд╕вель, зокрема, як св╕дчить УРЕ, Братський корпус 1766 року та дзв╕ниця 1772-1774 рок╕в, збудована за проектом арх╕тектора ╤. Григоровича-Барського. Дерев’яний же собор, споруджений року 1611-го, за св╕дченням УРЕ, не збер╕гся. Доводиться посилатися лише на УРЕ, бо — нагаду╓мо — поки що пересв╕дчитися в правдивост╕ запевнень цього авторитетного видання сторонн╕й людин╕ неможливо: за високим парканом усе ще розташована державна дача. Чи не це було основною причиною глухого мовчання про цей монастир п╕д час святкування тисячол╕ття Хрещення Рус╕?
Межиг╕рський монастир заснували 988 року грецьк╕ ченц╕, як╕ прибули з князем Володимиром з Херсонеса-Корсуня, де в╕н хрестився. Очолював ╖х Михайло, п╕зн╕ше оголошений святим, канон╕зований — в╕н ╕ став першим митрополитом Ки╖вським.
Церква Преображення Господнього, або Спаса, яку збудували ченц╕, стояла поблизу Вишгорода, на гор╕ Спащина (ця назва збереглася до наших дн╕в). 1160 року князь Андр╕й Юр╕йович Боголюбський подарував монастирю кам╕нний храм, названий Б╕лим Спасом, — його зруйнувало в╕йсько хана Батия. П╕д час нашестя завойовник╕в 1240 року монастир був розорений, а ченц╕ розбрелися по навколишн╕х селах, де тривалий час переховувалися, аж поки в╕дбудували сво╓ пристанище.
У л╕сов╕й ущелин╕ мальовничо╖ долини, оточен╕й з ус╕х бок╕в невисокими горами, вони спорудили невелику дерев’яну церкву в ╕м’я святого Миколая. Лише з одного боку долина розкрива╓ться до Дн╕пра у вигляд╕ широких вор╕т, через як╕ в р╕ку впадають потужн╕ струмки. У ц╕й усам╕тнен╕й м╕сцин╕ й в╕дродився Межиг╕рський монастир.
Польський король Сиг╕змунд Перший прив╕ле╓м 12 березня 1529 року, так би мовити, узаконив його, закр╕пивши за монастирем навколишн╕ земл╕ та ряд прав. П╕д проводом Миса╖ла Щербини, першого ╕гумена оф╕ц╕йно в╕дновлено╖ обител╕, в 1520-х роках п╕сля корол╕вського прив╕лею монастир почав швидко розбудовуватися ╕ незабаром ста╓ значним осередком культурного й духовного життя. 1609 року Межиг╕рський Спасо-Преображенський монастир д╕став церковну автоном╕ю — право ставроп╕г╕╖ — й ста╓ одним з центр╕в боротьби проти церковно╖ ун╕╖, за православ’я. 1654 року гетьман Богдан Хмельницький прийняв Межиг╕рський монастир п╕д особисте покровительство — зв╕дтод╕ гетьмани й кошов╕ отамани Запорозько╖ С╕ч╕ стали ктиторами монастиря, який вважався в╕йськовим; зв╕дси брали на С╕ч ╕╓ромонах╕в для с╕чово╖ церкви, для зд╕йснення християнських треб; ус╕ запорожц╕ вважалися параф╕янами монастиря, вони нер╕дко запов╕дали йому сво╓ майно в спадщину, а з с╕чово╖ скарбниц╕ пост╕йно в╕драховувалася частка на утримання ц╕╓╖ обител╕.
Особливо зросла роль Межиг╕рського монастиря п╕сля знищення польсько-шляхетськими в╕йськами п╕д час придушення селянсько-козацьких повстань 1664-1665 рок╕в Трахтемир╕вського (Зарубського) монастиря, який був шпиталем укра╖нського ре╓стрового козацького в╕йська з 1570-х до 1650-х рок╕в. П╕сля цього функц╕╖ козацького монастиря ╕, якщо сказати сучасною мовою, будинку козак╕в-╕нвал╕д╕в та ветеран╕в, перебрав на себе Межиг╕рський монастир — чимало самотн╕х с╕човик╕в доживало тут в╕ку, багато з них завершило св╕й земний шлях п╕д чорною рясою.
Наприк╕нц╕ XVII стол╕ття Межиг╕рський монастир поступався багатствами т╕льки перед Ки╓во-Печерською Лаврою — йому належали земельн╕ ма╓тност╕ на Ки╖вщин╕, Черн╕г╕вщин╕, Харк╕вщин╕, на п╕вдн╕ Укра╖ни, в Б╕лорус╕╖, та й «десятина» (десята частина вс╕х прибутк╕в) Запорозько╖ С╕ч╕ на його користь теж дещо важила. А 1775 року до Межиг╕рського монастиря при╓днано з ус╕ма ма╓тностями Самарський Пустинно-Микола╖вський в╕йськовий монастир Запорозько╖ С╕ч╕, який стояв б╕ля слободи Самарчук (тепер м╕сто Новомосковськ Дн╕пропетровсько╖ област╕). Та... того ж року 1775-го царськ╕ в╕йська захопили ╕ зруйнували саму С╕ч, отже, й дн╕ козацького монастиря вже були пол╕чен╕. 1786 року указом Катерини II монастир закрили, майно конф╕скували, а 1787 року, вноч╕, напередодн╕ ви╖зду цариц╕ з Ки╓ва, тут сталася велика пожежа. Тарас Шевченко в поем╕ «Невольник» писав: «Як цариця по Ки╓ву з Нечосом ходила... ╤ Межигорського Спаса Вноч╕ запалила. ╤ по Дн╕пру у золот╕й Галер╕ гуляла. На пожар той поглядала. Нишком усм╕халась». Народн╕ перекази про те, що монастир спалено з наказу цариц╕, Тарас Шевченко, мабуть, чув п╕д час в╕дв╕дання в червн╕ 1843 року Межиг╕р’я. 1847 року, вже в засланн╕, в Орськ╕й фортец╕, Кобзар у поез╕╖ «Чернець» знову не раз згаду╓ Межиг╕рський монастир, де похований видатний д╕яч Укра╖ни полковник Семен Пал╕й (Гурко). Та, як записано в прим╕тках Шевченка, «Дзвонкова криниця прозива╓ться недалеко од монастиря» — дос╕ пульсу╓ там з надр земл╕. Ще в 30-х роках XX стол╕ття в монастир╕ було дв╕ кам’ян╕ церкви (одна з них — святих апостол╕в Петра ╕ Павла), збудован╕ коштом останнього кошового отамана Запорозько╖ С╕ч╕ Петра ╤вановича Калнишевського, котрий особливо п╕дтримував цю обитель. Та понад п╕встол╕ття тому ц╕ храми було знищено п╕д час страх╕тливо╖ вакханал╕╖ боротьби з «оп╕умом народу».
╤стор╕я Межиг╕рського монастиря справд╕ практично не досл╕джена. В╕домо, що 1072 року його ╕гуменом був Герман, 1117-го — Сава, 1499-го — Антон╕й. Вл╕тку 1651 року тут побував голландський художник Абрахам ван Вестерфельд, його малюнок монастиря — чи не ╓дине зображення обител╕, яке д╕йшло до наших дн╕в.
Значне м╕сце в укра╖нськ╕й ╕стор╕ограф╕╖ XVII стол╕ття пос╕да╓ «Межиг╕рський л╕топис», автором якого вважа╓ться ╤лля Косак╕вський — настоятель Межиг╕рсько╖ Спасо-Преображенсько╖ монастирсько╖ церкви. Надрукований 1888 року в «Сборнике летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси», в╕н б╕льше не перевидавався. Шкода, це глибоко патр╕отичний тв╕р. Л╕топис ма╓ два вар╕анти: перший список змальову╓ ╕сторичн╕ под╕╖ на Ки╖вщин╕ й Волин╕, що в╕дбулися з 1393-го до 1620 року. Другий стосу╓ться пер╕оду з 1608-го до 1700 року, в ньому йдеться про селянсько-козацьк╕ повстання, про боротьбу проти польсько-шляхетських ╕ турецько-татарських загарбник╕в. Час перевидати цю пам’ятку.
У Межиг╕р’╖ багато печер, ╕ в одн╕й з них 1700 року було випадково в╕дкрито древню церкву. А ск╕льки пам’яток старовини чекають на сво╖х в╕дкривач╕в? Хтозна, може, й дос╕ там на гор╕ височить тисячол╕тн╕й Володимирський дуб, названий так на честь ки╖вського князя Володимира. Ось що написано про це дерево у «4 В╕домостях про скарби ╕ старожитност╕» за списком Л╕щинського: «У Межиг╕р’╖, на гор╕, навпроти церкви поблизу Володимирського дуба, в древньому саду чернецькому, був глибокий колодязь, а на дно його опущено р╕зн╕ дорогоц╕нн╕ реч╕ церковн╕ й домашн╕, ╕ колодязь закиданий землею доверху». Хтозна, може, там, у древн╕х монастирських п╕дземеллях чи печерах, перебува╓ дос╕ не знайдена б╕бл╕отека Ярослава Мудрого? Принаймн╕ розпов╕д╕ про п╕двали, забит╕ старовинними книгами, мен╕ доводилося чути не раз в╕д найстар╕ших жител╕в навколишн╕х с╕л, як╕ начебто бачили ╖х на початку тридцятих рок╕в, коли вх╕д до сплюндрованого Межиг╕рського монастиря був в╕дкритий для вс╕х.
Досл╕дження М. П. В╕зира забезпечують наукове, документальне п╕д╜рунтя цих св╕дчень очевидц╕в. Зокрема, в сво╖й публ╕кац╕╖ в╕н наводить адресований йому лист киянки Над╕╖ Олекс╕╖вни Дамиловсько╖, де сказано: «М╕й пок╕йний чолов╕к, Микола Олександрович Дамиловський, працюючи в 1933 роц╕ зав╕дувачем кафедри арх╕тектурних конструкц╕й Ки╖вського художнього ╕нституту, водночас консультував величезну к╕льк╕сть будов м╕ста. У цей час його запросили очолити ком╕с╕ю з розгляду питання про можлив╕сть перебудови чи переобладнання прим╕щень на територ╕╖ колишнього Межиг╕рського монастиря, котр╕ призначалися для член╕в уряду УРСР, як╕ пере╖жджали з Харкова до Ки╓ва. Обстежуючи фундамент одного з будинк╕в (наск╕льки пригадую, в╕н призначався для П. П. Постишева), ком╕с╕я знайшла п╕двальне прим╕щення, заповнене книгами. Коли деяк╕ з них вийняли, м╕й чолов╕к звернув увагу на те, що вони переплетен╕, рукописн╕. В╕н в╕дразу ж запропонував пов╕домити про знах╕дку Академ╕╖ наук. Однак один з представник╕в буд╕вельно╖ орган╕зац╕╖ в категоричн╕й форм╕ сказав, що буд╕вництво терм╕нове, й наст╕йно просив Миколу Олександровича залишити це в та╓мниц╕. Книги поклали на м╕сце, прим╕щення замурували. Т╕льки мен╕ чолов╕к розпов╕в про знах╕дку, але ╕ я донин╕ про не╖ н╕кому не говорила». Цей лист написаний 5 вересня 1972 року. ╤ П. М. В╕зир почав пошук.
Згодом цю розпов╕дь Н. О. Дамиловсько╖ п╕дтвердили арх╕тектор Н. Д. Манучарова, котра 1933 року проектувала переобладнання прим╕щення для родини Постишева, та ╖╖ тод╕шн╕й начальник Я. А. Штейнберг.
Вже 1980 року М. П. В╕зиру пов╕домили, що в Межиг╕р’╖ в л╕тньому пав╕льйон╕ у в╕тринах з’явилися (нев╕домо зв╕дки) дв╕ рукописн╕ книги на пергамент╕. Де вони тепер? Зв╕дки з’явилися й куди зникли? Нев╕домо. А в грудн╕ 1987 року в Музе╖ л╕тератури УРСР в╕дбувся веч╕р, присвячений б╕бл╕отец╕ Ярослава Мудрого. Як пише М. П. В╕зир, «п╕сля зак╕нчення один з присутн╕х п╕д╕йшов до мене й розпов╕в таке. Приблизно 2-2,5 м╕сяц╕ тому в Межиг╕р’╖ прокладали газову трасу, ╕ п╕д фундаментом одн╕╓╖ з будов наштовхнулися на п╕двальне прим╕щення, в котрому побачили п╕дгнил╕ скособочен╕ стелаж╕, а на них — груб╕ книги в шк╕ряних пал╕турках. Частина ╖х лежала на п╕длоз╕. Тут же в╕н додав: «Не питайте мого пр╕звища. Нас одразу ж попередили, що ми н╕чого не знаходили».
Якщо згадати, що патр╕арх вс╕я Рус╕, колишн╕й послушник Межиг╕рського Спасо-Преображенського монастиря ╤оак╕м регулярно надсилав до Межиг╕рського монастиря щедр╕ дари, зокрема й книги, супроводжуючи ╖х фразою: «В приращение к наследию Ярослава», то можна зробити висновок, що тут все-таки був якийсь загадковий спадок великого князя.
Напередодн╕ того, як Катерина II в╕дв╕дала монастир, тут сталася велика пожежа. За одн╕╓ю з верс╕й, монастир спалили начебто сам╕ монахи, попередньо сховавши все ц╕нне, зокрема й б╕бл╕отеку, — у такий спос╕б вони протестували проти л╕кв╕дац╕╖ Запорозько╖ С╕ч╕ та ╖╖ обител╕. Принаймн╕ начебто так розц╕нила цю пожежу сама ╕мператриця, вже з Петербурга наказавши привезти до столиц╕ настоятеля монастиря ╕ дванадцятьох соборних старц╕в — ченц╕в (ус╕ вони загадково зникли в дороз╕).
П╕сля пожеж╕ 1787 року монастир як такий перестав ╕снувати. Частина брат╕╖ була переведена в Тавр╕йську губерн╕ю. Декотр╕ з них згодом стали першими ченцями новоствореного Володимирського монастиря в Херсонес╕ — тому самому Корсун╕, з якого в╕с╕мсот рок╕в перед тим разом з князем Володимиром до Ки╓ва прибули засновники ╖хнього Межиг╕рського. Так замкнулося коло, так завершився перший найц╕кав╕ший ╕ найбагатший под╕ями пер╕од ╕снування Межиг╕рського Спаса.
Зруйнувавши Запорозьку С╕ч, царизм не м╕г стерп╕ти ╕снування живо╖ пам’ят╕ про не╖ — Межиг╕рського монастиря. 1798 року на його територ╕╖ у в╕дбудованих монастирських прим╕щеннях була заснована Межиг╕рська фаянсова фабрика, яка д╕яла до 1874 року, ╖╖ вироби користувалися великим попитом не т╕льки в царськ╕й Рос╕╖, а й за кордоном. Фабрика виготовляла посуд, вази, скульптури, декоративн╕ писанки й тар╕лки з рель╓фним укра╖нським орнаментуванням, г╕дно представляючи традиц╕╖ народного мистецтва.
1826 року при фабриц╕ в╕дкрито художню школу. Межиг╕рська фаянсова фабрика виконувала замовлення для петербурзького й ревельського царських палац╕в, музею Севрського фарфорового заводу у Франц╕╖.
1886 року Межиг╕рський Спасо-Преображенський монастир в╕дродився знову — царська Рос╕я готувалася святкувати 900-л╕ття Хрещення Рус╕, а тому було вир╕шено в╕дновити д╕яльн╕сть першо╖ християнсько╖ обител╕ в держав╕. 1894 року монастир був перетворений на ж╕ночий ╕ залишався таким аж до того, як був остаточно закритий п╕сля революц╕╖. Вже в радянський час, 1923 року, тут в╕дкрито Межиг╕рський мистецько-керам╕чний техн╕кум, де готували художник╕в-керам╕ст╕в. 1929 року техн╕кум реорган╕зовано на художньо-керам╕чний ╕нститут, який 1931 року переведено до Ки╓ва й перейменовано на Укра╖нський ╕нститут сил╕кат╕в (1954 року його при╓днано до Ки╖вського пол╕техн╕чного ╕нституту). П╕сля перенесення столиц╕ УРСР з Харкова до Ки╓ва тод╕шн╕ кер╕вники республ╕ки в╕дкрили в Межиг╕р’╖ зам╕ську резиденц╕ю.
За тисячол╕тню ╕стор╕ю монастиря в культурному шар╕ ц╕╓╖ м╕сцини, без сумн╕ву, назбиралося чимало ц╕кавого. Тут може бути багата археолог╕чна експозиц╕я ╕стор╕╖ Православ’я тощо. Сама т╕льки колекц╕я вироб╕в Межиг╕рсько╖ фаянсово╖ фабрики та мистецько-керам╕чного техн╕куму чого варта! Адже в р╕зний час тут працювали так╕ митц╕, як Д. Степанов, ╤. Маркелов, М. Ф╕л╕ппов, О. Миз╕н, Л. Крамаренко, О. Павленко... Тут бував великий Тарас Шевченко та ╕нш╕ видатн╕ д╕яч╕ нашо╖ культури. Тут похован╕ славн╕ лицар╕ Укра╖ни, як вже сказано, Семен Пал╕й, предок Миколи Гоголя гетьман Остап Гоголь, який помер тут 5 с╕чня 1679 року, полковник Самусь. Бували тут П. Кул╕ш, О. Пушк╕н, А. М╕цкевич, переховувався О. Пугачов п╕сля придушення повстання гайдамак╕в 1768-1769 рок╕в.
А головне — необх╕дно в╕дкрити в цю чар╕вну м╕сцину в╕льний доступ ус╕м бажаючим. Адже ж за вс╕х час╕в це було улюблене м╕сце в╕дпочинку киян, як╕ при╖здили сюди подихати св╕жим пов╕трям, помилуватися неповторними кра╓видами, доторкнутися душею до старовини, до сво╓╖ ╕стор╕╖ ╕... попити ц╕лющо╖ води з джерел, як╕ й дос╕ м╕сцев╕ жител╕ називають «дзв╕нками».
Перш╕ дн╕провськ╕ пароплави ще в XIX стол╕тт╕ регулярно зд╕йснювали сюди рейси, й кожен киянин мав тод╕ за необх╕дне нав╕датися до Межиг╕р’я хоч раз на р╕к. Треба в╕дродити цю традиц╕ю. Як писав наш Кобзар: «╤де чернець дзвонковую у яр воду пити...». Т╕╓ю водою причащалося багато наших пращур╕в... Бо джерела пам’ят╕ народу не повинн╕ замулюватися, й пунктир тисячол╕тньо╖ ╕стор╕╖ Межиг╕р’я об╕рватися не повинен.
«Бачив у сн╕ Межиг╕рського Спаса, Дзвонкову криницю...» — записав Тарас Шевченко в «Журнал» 18 червня 1857 року. Через 14 л╕т на засланн╕, в далекому Новопетровському укр╕пленн╕ на п╕востров╕ Мангишлак, в╕н снив ц╕╓ю незабутньою м╕сциною над Дн╕пром, де побував ще в червн╕ 1843 року. Тод╕, 12-13 червня, в╕н ночував тут на плоту разом з плотогонами ╕ в╕д них записав п’ять народних п╕сень про гайдамак╕в ╕ Семена Пал╕я, зробив замальовки залишк╕в монастиря та м╕сцевих кра╓вид╕в. Тод╕ Межиг╕рською фаянсовою фабрикою керував ╤ван Нечипоренко. Через к╕льканадцять рок╕в його син Андр╕й ╤ванович Нечипоренко, революц╕онер, член «Земл╕ ╕ вол╕», за дорученням Герцена ╕ його соратник╕в, зустр╕неться з Тарасом Шевченком знов, але вже в Петербурз╕, п╕сля повернення поета ╕з заслання. В╕н ненадовго переживе Кобзаря — через к╕лька рок╕в Андр╕й Нечипоренко загине в каземат╕ Петропавл╕всько╖ фортец╕, куди був ув’язнений за зв’язок ╕з «лондонськими пропагандистами». Межиг╕р’я — одне з незаслужено призабутих Шевченк╕вських м╕сць. Та минуло ╕ 177-л╕ття з дня народження Тараса Шевченка, а про цей монастир, про його тепер╕шн╕й стан ╕ статус н╕хто й словом не прохопився. Либонь, з т╕╓╖ ж причини. Й лише тепер вдалося нарешт╕ порушити змову мовчання навколо святин╕ укра╖нського народу. Ця м╕сцина ╓ не т╕льки пам’яткою ╕стор╕╖ та культури св╕тового значення, важко переб╕льшити ╕ ╖╖ еколог╕чну ц╕нн╕сть. Якщо збер╕гся Володимир╕в дуб, то це буде чи не найстар╕ше дерево в республ╕ц╕, в╕к якого сяга╓ за тисячу рок╕в. Отже, ун╕кальна пам’ятка природи. У довколишн╕х л╕сах могли зберегтися рослини не лише з Червоно╖, а й з Чорно╖ книги, тобто т╕, як╕ ма╓мо за втрачен╕ назавжди. Десятки струмк╕в — «дзв╕нок» з ц╕лющою м╕нерал╕зованою водою, якою протягом стол╕ть л╕кувалися наш╕ пращури...
╤ от створено урядову ком╕с╕ю. Громадськ╕сть республ╕ки повинна зробити все, щоб ця «терра ╕нкогн╕та», за десяток к╕лометр╕в в╕д Ки╓ва, перестала бути «землею нев╕домою» для св╕ту, а перетворилася в землю святу, в м╕сце паломництва укра╖нського народу. Це потр╕бно не лише нам — нащадкам.
Тут витоки духовност╕ нашо╖.

Данило КУЛИНЯК
«Людина ╕ св╕т»,
1990 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 03.10.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14066

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков