Версiя для друку Обговорити в форумi

Зустрічі з кримськими українцями мене завжди хвилюють. Адже вільний розвиток цієї частини українства було раптово, брутально перервано російською окупацією. Кожен кримчанин української орієнтації, де б він не був – у Криму чи на материковій Україні, є частинкою цього світу і водночас неповторною особистістю, у кожного своє бачення нинішньої ситуації та шляхів розв’язання кримської проблеми. Одним з таких кримчан є Андрій Щекун, відомий кримський активіст, який свого часу побував у полоні в сепаратистів, пройшов через приниження і тортури, а тому надто добре уявляє внутрішній світ тих, хто приніс в наш дім «русскую весну»... Намагаюся з ним спілкуватися регулярно. Ось і цього разу я поставив кримчанину декілька запитань.

— Чи відчуваєте ви, Андрію, якісь позитивні зрушення в кримському питанні?
— На жаль, ні. Держава поки не займається активно Кримом. Добре вже те, що з’явився певний позитив у кримськотатарському питанні. Дехто з представників Меджлісу почав схилятися до співробітництва з окупаційною владою. Президент призначив на посаду уповноваженого з кримськотатарських питань Мустафу Джемілєва. Після цього відбулося засідання Меджлісу 23 серпня, була серйозна розмова, і людей, які почали співпрацювати з окупаційною владою, відсторонили від керівних посад. Я вважаю, що це правильне рішення президента, але стратегічно найвірніше – в комплексі вирішувати питання всіх кримчан. Бо українців і проукраїнських росіян у Криму більше, ніж кримських татар. І вони також чекають, що влада зверне на них увагу.
— Знаю, що є певна образа на владу з боку саме проукраїнських слов’ян Криму...
— Так, бо найбільш упосліджені зараз саме українці. Українські школи брутально закривають, а татарські працюють, як і раніше. Якщо українка йде з віночком на голові по вулиці, її неодмінно затримають, тоді як до кримських татар ставлення толерантніше, вони мають право ходити в національному одязі. Інформаційного простору у нас взагалі немає… На телебаченні залишили одну українську програму з чотирьох. В знаменитій колись українській гімназії залишили тільки одну паралель, в Керчі українську школу закрили, в Щолкіно закрили… Розмовляти на вулицях українською просто небезпечно. Тобто це така путінська політика стосовно українців півострова. Стосовно нас вона однозначно найагресивніша. Прикро, що ні від президента, ні від Кабміну, ні від Міністерства освіти не чути заяв на захист українців Криму.
— А що влада могла б зробити?
— Не забувати про своїх громадян, уважно ставитися до них. І щось робити в сфері освіти. Якщо влада бачить, що ситуація така, — могла б запровадити і дистанційне навчання. Що б це давало? Це давало б можливість проукраїнськи налаштованим молодим людям мати державний атестат. Інтернет використовувати, а ще можна було б за рахунок держави організовувати якісь короткочасні курси. Можна відкривати і приватні україномовні школи, недільні школи. Адже в Криму скоро буде армія безробітних україномовних учителів. Їх змушують перекваліфіковуватися на російську мову. Але ж ми могли б бодай частині українських філологів, які проживають у Криму, забезпечити роботу за фахом. Що робить держава з вищеперерахованого? Нічого. Жодної підтримки.
— А чи не здається вам, що у вікна цих приватних шкіл російські «казачки» і «самооборонівці» (а також їхні юні вихованці) будуть кидати каміння, бити наших учнів, погрожувати учителям?
— Треба пробувати — під лежачий камінь вода взагалі не тече! Якщо такі випадки невмотивованої агресії будуть, то і в ООН, і в ОБСЄ буде маса фактів про стан справ з кримським українством, це можна буде прирівнювати до геноциду, етноциду, лінгвоциду… Справді, у нинішній ситуації мало що можна зробити в Криму, але варто під-тримувати (і формувати при потребі) музичні, танцювальні колективи – хай вони будуть аполітичними, але ж… українськими. А ще можна підтримувати громадський сектор проукраїнський, який ще залишився. Треба щось робити, не можна спокійно дивитися на агресивне просування «російського світу» і на скорочення, зменшення українського.
— Але ж тепер створена «Державна служба з питань Автономної Республіки Крим і міста Севастополя та тимчасово вимушених переселенців з Криму». Вона цим і могла б займатися...
— Так, служба є. Керує нею Іслам Киримли, всі працівники – кримські татари. Ми вийшли на керівника, дали свої пропозиції з кадрової політики, виступили з пропозицією зібрати «круглий стіл» і пропонуємо створити Громадську раду при цій державній службі. А поки що чіткої структури там нема, і невідомо яким напрямком вона буде займатися. З часу переговорів з Ісламом Киримли пройшло більше місяця, але результатів – нуль. Про що ми можемо говорити? А за проукраїнську позицію переслідують, залякують, тягають у ФСБ…
— Можете навести конкретні факти?
— Звичайно, я щодня отримую тривожні листи з Криму. Львівська газета «Експрес» у мене брала інтерв’ю нещодавно, я про це згадував. Сьогодні йду на телебачення, буду говорити на цю тему. Можу навести уривки з листів. Наприклад: «Севастопольський журналіст російського походження Андрій Васильєв наляканий ситуацією, що склалася в анексованому Криму. У нього склалося враження, що 90% росіян Севастополя бажають масового винищення українців. А разом з ними і тих 10% «націонал-зрадників», які виступають проти цього. З твердженням «усіх хохлів треба винищувати» погоджується переважна більшість севастопольців, включаючи і освічених, інтелігентних людей. «Нас багато, а ти сам, тому мусиш долучатися до нас, якщо ти севастополець, якщо росіянин... На іншу думку ти не маєш права!».
Або ще. Людина працює екскурсоводом, а тому просить не називати імені. В одній із своїх останніх подорожей він зафіксував прояви українофобії, які тепер можна спостерігати в різних куточках Криму. Ставлення до українців украй негативне через постійну антиукраїнську пропаганду у ЗМІ. Як свого часу Гітлер в усіх гріхах звинувачував євреїв, так і тепер в усіх проблемах Криму винні «хохли». І сьогодні це слово є найлагіднішою назвою для українців. У великих чергах до російських банків, у відсутності медикаментів, у поганому туристичному сезоні, навіть у заторах на дорогах – в усьому винні «хохли». Ось іще кричущий випадок. В середині серпня його родичка звернулася до жіночої консультації міста Феодосії, вулиця Галерейна, 21. З проханням про допомогу у зв’язку з відсутністю ознак активності плоду. Її відмовилися обслуговувати у зв’язку з тим, що попередній запис у медичній картці було зроблено... у Львові. Молоду жінку лікарка схопила за руку, силоміць вивела до коридору і крикнула на всю лікарню: «Бандеровок не обслуживаю, вон отсюда!». Після цього випадку жінка звернулася до чергового лікаря, вже не показуючи йому картку попереднього обслуговування. На богослужіння в храми УПЦ КП вже приходять працівники ФСБ і цілком демонстративно все фіксують, запам’ятовують людей. А потім ще й говорять священику, що він повинен говорити, а чого не повинен. Такий ось психологічний тиск.
— Це справді жахливо…
— Кримських татар зачіпати бояться, можливо, тому, що не хочуть загострювати політичну ситуацію в Криму. А ось українці у нової влади якраз «на порядку денному», і ними влада активно займається. Тому я хотів би почути позицію кримських татар, зокрема й Меджлісу, щодо захисту українців. Бо треба щось робити! Якщо вони вважаються такою впливовою політичною силою, що повністю формують державну службу з питань Криму, то могли б зайнятися й українським питанням. Українці Криму дуже поважають Мустафу Джемілєва, тому вважають, що він міг би бути уповноваженим у справах всіх кримчан, а не лише кримських татар. Взагалі, призначення такої відомої і досвідченої людини уповноваженим з питань кримських татар є мудрим рішенням, але стратегічно неправильно було б зводити кримську проблему лише до проблеми корінного народу. Адже проукраїнських слов’ян у Криму не менше, ніж кримських татар, і вони не розуміють, чому Україна про них забула? Вони так і не дочекалися збройного захисту — хоч і мали на нього право, бо постійно приносили воду і харчі нашим бійцям, заблокованим у військових частинах, чергували там вдень і вночі, підтримували хлопців морально...
Як можна тепер лишати проукраїнські сили (акції яких навесні ставали щораз організованішими і масовішими) один на один з шовіністичною владою Криму? Дуже багато російськомовних одягали вишиванки і йшли на акції разом з нами. В деяких українських школах етнічних росіян навчалося навіть більше, ніж українців, — адже вони також тягнулися до України! Наприкінці минулого навчального року в ялтинській школі № 15 відбулися загальні батьківські збори, на яких оприлюднили підсумки щодо заяв стосовно мови навчання. Виявилося, що 70% батьків хотіли б, щоб мовою навчання їхніх дітей і надалі була українська. І це при тому, що відсоток українців у Ялті набагато менший, щось близько 20-25%. В нинішніх кримських умовах це справжній героїзм батьків! Ми що, будемо тепер спокійно дивитися, як ці люди, не отримавши підтримки, будуть зневірюватися в Україні? Якщо раніше, до Євромайдану, я представляв лише українську, україномовну частину населення Криму, то пізніше зрозумів, що варто підтримувати все проукраїнське населення півострова, не поділяючи його за національною ознакою. Адже таких людей ніяк не можна позбавляти підтримки, юридичного захисту! Тому позиція українців повинна бути активною, раціональною і вивіреною. Якщо кримські татари вважатимуть за доцільне зосередитись на вирішенні лише своїх проблем, то в цьому випадку поряд з Мустафою Джемілєвим міг би працювати і уповноважений президента з питань українців. У нинішній ситуації таке призначення було б вкрай доцільним.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2014 > Тема "Українці мої..."