Версiя для друку Обговорити в форумi

Шевченкіана

Високу оцінку Шевченку дав Герцен: «Він тим великий, що він цілком народний письменник, як наш Кольцов; але він має далеко більше значення, ніж Кольцов, оскільки Шевченко також політичний діяч і був борцем за свободу».1
Шевченко мав великий революціонізуючий вплив на соціальну й національну самосвідомість не тільки українського народу, а й народів, що населяли Росію і поза її межами. М. Огарьов писав: «Україна проснулась у Шевченкові, і кращий доказ того, як сила обставин веде до самобутності областей і нероздільності союзу, — Шевченко, народжений в Малоросії, з захопленням прийнятий, як свій, у російській літературі, і став для нас рідним: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».2
Після прибуття до Нижнього поет дізнався, що в’їзд в обидві столиці йому заборонений і що він перебуває під наглядом поліції, але це не довело його до відчаю. Відчуття суспільного піднесення, яке охопило країну, надає Кобзареві нових сил; він запоєм читає новинки російської літератури, надолужуючи пропущене за роки заслання, і відновлює власну поетичну діяльність: «проціджує» вірші, написані в 1847 -1850 роках, і створює кілька нових творів («Неофіти», «Юродивий» та ін.).
Величезне враження справили на поета нелегальні твори «одинокого вигнанця – О. І. Герцена, так само, як і видання вільної російської преси в цілому. Номери «Колокола», які Шевченкові довелось побачити вперше, він «с благоговением облобызал», а ознайомившись з брошурою Герцена «Крещеная собственность», що містила заклик до розправи з «помещичьей властью» за допомогою «топора», записав у своєму щоденнику: «Сердечное, задушевное человеческое слово!» (V, 150).
Чутки про підготовлювану селянську реформу не викликали у поета жодних ілюзій.
Будучи в еміграції, О. Герцен уважно слідкував за розвитком революційних подій в Росії і в Україні, в «Колоколі» з’являлись публікації про масові виступи проти самодержавства, насильництва і кріпосництва.
У другій половині 50-х років мало чи не перше місце за розмахом студентського руху належало Харківському університету. Створений в 1855 році і розгромлений царським урядом двічі, в 1858-му, а потім і в 1860 році, харківський таємничий студентський гурток був, як це вже доведено, не лише культурницьким об’єднанням, а справжньою революційною організацією, яка була зв’язана з Лондонським центром і перетворювала в життя програму насильницької боротьби з кріпосництвом і самодержавством. Харківський студентський революційний гурток виховав відомих діячів, таких, як Я. М. Бекман, П. В. Завадський, П. С. Єфіменко, М. Д. Муравський, С. С. Римаренко. Пізніше гурток було викрито, а активних учасників заарештовано і відправлено на заслання до Петрозаводська. Один з листів невідомого адресата для передачі М. Д. Муравському свідчить, що молоді люди на засланні читали заборонену літературу: «Маю першу книжку «По-лярной звезды», «Неспокойный человек перед дворянскими выборами», «Сон» Шевченка та ін…».
Пропаганда революційних ідей, яку вів з допомогою «Колокола» і вільної російської преси Герцен, викликала захоплення у поета-революціонера.
Значну роль відіграли видання Герцена в ознайомленні Шевченка з російською позацензурною поезією. О. І. Білецький писав: «Невідомо, чи знав Шевченко «Послание в Сибирь» Пушкіна, але рядки його віршів і прози, присвячені декабристам, співзвучні з пушкінським посланням».3
Як видно із запису поета в щоденнику від 6 листопада 1857 року, він із захопленням прочитав другу книжку «Полярной звезды» Герцена, де було надруковано кілька заборонених тоді в Росії віршів Пушкіна, Рилєєва, Лермонтова, в тому числі «По-слание в Сибирь».
Як відомо, саме в той час в Нижньому Новгороді Шевченко написав уривок поеми «Юродивий». Звертаючись до декабристів, поет писав:

А я полину на Сибір
Аж за Байкал;
загляну в гори,
В вертепи темнії і в нори,
Без дна глибокії, і вас –
Споборники святої волі –
Із тьми, із смрада, із неволі
Царям і людям напоказ
На світ вас виведу надалі
Рядами довгими
в кайданах…
(ІІ, 289)

У поемі «Юродивий» Шевченко висловив непохитне бажання не тільки оспівати, а й продовжити справу перших російських революціонерів.
У другій книжці «Полярной звезды» був опублікований портрет страчених декабристів, який вразив Шевченка.
16 жовтня 1857 року в щоденнику автор «Кобзаря» не тільки згадує, а й оцінює лист Герцена до Олександра ІІ, що був надрукований у першій книжці «Полярной звезды».
Про вплив на Шевченка творів Герцена свідчать «герценізми», що зустрічаються у його віршах 1857-1861 рр. Ще у 1876 р. М. Драгоманов звернув увагу на те, що у вірші «Умре муж великий в власяниці» Шевченко митрополита Григорія «зве по «Колоколу» Герцена – «юбкоборцем».4
У творах Шевченка є й інші «герценізми» – візантійство, фельдфебель – цар, Тормоз та ін.
У творах Шевченка і Герцена нерідко можна помітити спільність поглядів. Так, коли влітку 1859 року царизм в боротьбі проти студентського руху почав вдаватись до різних «термінових заходів», Герцен порівнював царських сатрапів з головним персонажем відомої біблейської легенди про царя Ірода. «Хто екзаменує, жандарм чи професура? І хто цей Ірод, що вигадав лицемірний метод – знищення підлітків?» – зазначив він.5 А 24 жовтня 1859 року, майже за півтора місяця до того, як з’явилась у «Колоколі» наведена замітка Герцена, у творі «Во Іудей во дні они…» Шевченко, як уже говорилось, політику самодержавства стосовно студентів також порівнював із винищенням дітей царем Іродом.
Спільність естетичних поглядів у Герцена і Шевченка визначалась, насамперед, близькою, майже однаковою їхньою суспільно-політичною позицією.
Герцен був кровно зв’язаний з поколінням дворянських революціонерів, розбуджених повстанням декабристів. Разом із тим, його політична діяльність відбивала республіканські демократичні тенденції в російській буржуазній революції. Іноді він відступав від демократизму до лібералізму. Однак при всіх ваганнях Герцена між демократизмом і лібералізмом демократизм все ж брав у нього гору. А також Герцен виступав як представник революційного селянства, що боролось за повне знищення поміщицького землеволодіння і кріпацтва.
На відміну від Герцена, Шевченко належав до нового покоління революціонерів, він був мужицьким демократом у повному і точному значенні цього слова.
Одержавши в Нижньому Новгороді наприкінці 1857 року інформацію нібито М. І. Костомаров надіслав з Лондона лист Олександру ІІ (інформація ця не відповідала дійсності), Шевченко зазначив у щоденнику (16 жовтня), що приписаний Костомарову лист «пространнее и разумнее письма Герцена, адресованного к тому же лицу» (V, 152).
Під останнім поет мав на увазі справжній лист Герцена до царя від 10 березня 1855 року. Це свідчить, що автор «Кобзаря» бачив не тільки сильні, а й слабкі сторони в політичному світогляді видавця «Колокола».
Шевченко був у курсі тієї полеміки, яку вів Герцен з Чернишевським та Добролюбовим. Логічно, що симпатії Шевченка були на боці «Современника», оскільки у вирішенні основного питання епохи, селянського, Шевченко, так само, як Чернишевський та Добролюбов, рішуче засуджуючи настанови лібералів на реформи «зверху», без найменших сумнівів відстоював шлях селянської революції. Однак Шевченко був виключно високої думки про діяльність Герцена в цілому. Про це свідчить, зокрема, той факт, що в квітні 1860 року примірник щойно виданого «Кобзаря» поет надіслав Герцену з «благословейным поклоном» (V, 253).
Шевченко, безсумнівно, належав до того кола осіб, які раділи з успіхів «Колокола» як зі своїх власних. Відомий шевченкознавець І. Я. Айзеншток ще в 1938 році дійшов висновку, аналізуючи зміст і стиль замітки «Академія художеств в осадном и иконописном положении», надрукованої в «Колоколе» 1 січня 1860 року (№ 60), що автором її був Шевченко.6
Дослідники творчості Т. Шевченка роблять припущення, що Шевченко, можливо, є автором надрукованої в «Колоколі» 1 вересня 1860 року (№ 80, стор. 672) анонімної замітки «В дополнение к биографии Т. Шевченко». Нижче подається повний текст цієї замітки:
«В прошлом году известный поэт Шевченко, после многолетней ссылки на берегах Каспийского моря, получил, наконец, позволение съездить на родину, о чем тогда дано было знать губернаторам малороссийских губерний для сведения.
Минуя города и села, Шевченко спешил в свою родную, давно не виденную Кирилловку. В м. Межиричи Черкасского уезда он наткнулся на тамошнего ис-правника Кабашникова, который, как и другие его со-братья, имел от Гессе предписание неукоснительно наблюдать за таким-то и таким-то Шевченко. Встретившись с последним, Кабашникову прежде всего пришло на ум содрать с него, в силу чего он и потребовал от Шевченко снять с него портрет во весь рост и безошибочно. Тот отказался. Кабашников сейчас же арестовал его, донеся Гессе, что им задержан отставной рядовой Тарас Григорьев сын Шев-ченко, уличенный в кощунстве и богоотступничестве. Гессе приказал немедля препроводить Шевченко за конвоем в Киев. И если бы не добрые люди, меж которыми нельзя не назвать жандармского генерала Куцинского, то Шевченко долго бы прогостил в киевской полиции».
У другій половині 1860 року до Герцена в Лондон приїжджало з Росії багато відомих нині діячів. Чимало хто з них близько знав Шевченка. В березні 1859 року з Герценом в Лондоні зустрілися М. Л. Михайлов та М. В. Шелгунов, у серпні того ж року у Герцена гостювала М. О. Маркович, а в серпні 1860 року його відвідав С. Сераковський. Один перелік цих імен (а його можна значно поширити) показує, наскільки виросла у видавців «Колокола» можливість одержувати найрізноманітнішу інформацію про українського поета.
В програмних документах і планах пропагандистських дій Лондонського центру Україні приділялась пильна увага.
Появу 15 січня 1860 року в «Колоколі» (№ 61) статті М. І. Костомарова «Україна» (в ній про Шевченка говорилось як про «народного поета… чудові вірші якого знають напам’ять не тільки майже всі малороси, що читають, а й багато великоросів та слов’ян») і доповнення до автобіографії (№ 80) можна розглядати як вияв дружньої уваги до поета з боку Герцена і Огарьова.
На смерть геніального поета «Колокол» відгукнувся заміткою «Т. Г. Шевченко» такого змісту: «26 лютого (10 березня) згас у Петербурзі малоросійський співець Т. Г. Шевченко. Жаль, що страдник закрив очі напередодні довгожданого звільнення. Хто мав більше право оспівати цей день, як не він? Але добре й те, що вранішня зоря цього дня зайнялась за його життя і освітила останні дні його».7
У вступі до збірника «Русская потаенная литература ХІХ столетия» 1861 року Огарьов писав: «Україна прокинулась в Шевченкові, і кращий доказ того, як сила обставин тягне до самобутності областей і неподільності союзу, — Шевченко, народжений в Малоросії, з захопленням прийнятий, як свій, в російській літературі, і став для нас рідним: так багато було спільного в наших стражданнях і так самобутність кожного стає необхідною умовою загальної свободи».8
Революційній поезії Шевченка, як і його громадсько-політичній діяльності в цілому, видавці «Колокола» надавали великого значення.
В одній зі своїх заміток 1862 року Герцен назвав Шевченка «мало не єдиним народним поетом».9 Він мав на увазі саме цю, що була притаманна тоді лише окремим письменникам, революційну народність поета. Цікавими є спогади М. Ге, — він попросив одного разу: «Дайте що-небудь російське прочитати». – «Що ж вам дати? – запитав я. – Ось Шевченко, переклад Гербеля». – «Дайте», — відповів він і взяв. Повертаючи, він сказав: «Боже, що за краса, так і повіяло чистим незайманим степом, це – широчінь, — це свобода!»..10
Прогресивна громадськість бачила в Шевченкові жертву царського насильства і сваволі, тому похорон поета вилився в могутній протест проти політики терору самодержавства.
«28 лютого, — писав «Колокол», — похоронили Т. Г. Шевченка, прах якого днями буде перевезено в Малоросію. Після похорону один зі студентів об’явив усім присутнім, що завтра, тобто 1 березня, в католицькій церкві буде реквієм в пам’ять убитих у Варшаві 13 і 15 лютого. Реквієм дійсно відбувся; і на ньому були присутні Костомаров, Спасович і багато інших професорів. Після закінчення служби студенти-поляки проспівали свій національний гімн; росіяни їм підтягували. Полковник Ростишевський почав переписувати кадетів, що були в костьолі; це помітили, випровадили полковника і на вулиці освистали…»..11
Похорони Т. Г. Шевченка – це була перша могутня демонстрація єднання демократичних сил у всеукраїнському масштабі.

Віктор ТАРАХАН,
завідувач сектора науково-дослідного відділу культурно-освітньої роботи Шевченківського національного заповідника у м. Каневі
(Продовження буде)

1 Е. І. Юнге, Воспоминания (1843-1860 гг.), Книгоиздательство «Сфинкс», стор. 354-355.
2 Н. П. Огарев, Избранные социально-политические и философские произведения, т. І, Госполитиздат, М., 1952, стор. 466.
3 О. Білецький, Від давнини до сучасності, т. ІІ, Держлітвидав України, 1960, стор. 161.
4 М. Драгоманов, Шевченко, українофіли й соціалізм, «Громада», 1879, № 4, стор. 142.
5 «Колокол», 1859, № 57-58, 1 грудня, стор. 480.
6 «Пролетарская правда» від 22 грудня 1938 р. (№ 292).
7 «Колокол», 1861, № 95, 1 квітня, стор. 798.
8 Русская потаенная литература ХІХ столетия, часть І, Лондон, 1861, стор. 95.
9 «Колокол», 1862, № 142, 22 серпня, стор. 1179.
10 В. Стасов, Николай Николаевич Ге, Его жизнь, произведения и переписка, М., 1904, стор. 160-161.
11 «Колокол», 1861, 1 липня, стор. 856.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема ""Білі плями" історії"