Версiя для друку Обговорити в форумi

Працюючи як громадський активіст та церковна людина над заходами з об’єднання розділених українських церков, я часто уявляю собі майбутній акт злуки УПЦ МП та УПЦ КП. Мені бачиться ця подія як руйнування невидимої величезної стіни, так ніби всі ми, православні українці, опинилися у величезному, повному сяйва просторі, де співають херувими. У моїй уяві цей простір несе атмосферу пасхальної служби храмів Києво-Печерської Лаври, красу та достоїнство Володимирського собору та велич Софії Київської.
Архієрейський Собор УПЦ МП, який повинен був обрати митрополита, міг або впритул наблизити цю мрію багатьох тисяч українців, або віддалити її на десятиліття. Судячи з усього, єпископат пішов звичним та комфортним шляхом та обрав промосковського кандидата. Митрополитом став Онуфрій (Березовський), як і прогнозував місяць тому «Укрінформ». Єпископи обрали віруючу людину, тим не менше далеку від цих ідей та ідеалів церковної єдності. Обрали всупереч проханням та зверненням влади. Всупереч війні та прокремлівській позиції Патріарха Кирила. Єднання поки що не буде. Очікуємо відновлення промосковської обвинувачувальної риторики на адресу УПЦ КП.

Чому так сталося і які наслідки такого вибору

Через війну, закритість церковної корпорації підготовка до виборів Предстоятеля УПЦ МП проходила не дуже помітно. Офіційно такої виборчої кампанії у церкві існувати не може в принципі. Втім, виборча кампанія була.
У Київській митрополії, в резиденціях єпископів, у монастирях, на зустрічах в кабінетах велися розмови, шукалися аргументи, платилися гроші, роздавалися обіцянки, призивалося ім’я Господа, згадувалося ім’я патріарха Кирила, ім’я покійного Володимира, імена політиків та бізнесменів. У цих суперечках теологічні аргументи перепліталися із дружніми порадами, політичними прогнозами та цинічними пропозиціями фінансового характеру. Журналісти ТСН прямо розповідали про переказ мільйонів рублів з Москви на рахунки митрополії та адресну допомогу єпархіям в сумі 230 тисяч дол. кожному «єпископу-виборцю».
Про кандидатів на митрополичий престол написано десятки текстів. Ми спробуємо написати максимально стисло. Всього було чотири кандидати. Розіб’ємо їх на пари, для зручності, бо, насправді, у кож-ній парі один продовжує погляди іншого.

Прокремлівська партія: Онуфрій (Березовський) та Антоній (Паканич)

У випадку перемоги одного (Онуфрія) Антоній повинен був стати керуючим справами. (Фактично робочий керівник церкви).
Митрополит Онуфрій — віруючий монах, який несе свій священичий хрест. Але він є послідовним та ідейним противником автокефалії УПЦ. За нашими джерелами, за період перебування на посаді Місцеблюстителя Київського мит-рополичого престолу він заблокував ініціативу Священного Синоду УПЦ почати переговори з УПЦ КП та УАПЦ (фактично заборонив офіційні зустрічі між переговорними комісіями УПЦ та УПЦ КП). Владика Онуфрій відмовився прямо засудити російську військову агресію (відхилив проекти документів УПЦ МП та Всеукраїнської ради церков з подібними формулюваннями). Він відмовився покарати кліриків (єпископів та священиків) УПЦ, які беруть участь у діяльності ДНР та ЛНР.
За даними наших експертів, виконуючи вказівку Патріарха Кирила, домігся прийняття Звернення Священного Синоду УПЦ, де міститься формальний заклик до військовослужбовців ЗС України скласти зброю.
Як стало відомо з джерел у Київській митрополії, у першому проекті Звернення Синоду, що був підготовлений апаратом митрополії, містився такий заклик до сепаратистів (усі ті, хто незаконно тримає зброю), але на вимогу митрополита Онуфрія формулювання було змінено. Показовим стало звернення до Президента захистити священиків Донбасу від українських військових. Лист, як годиться, взяла на озброєння Московська патріархія з подальшою розкруткою у ЗМІ РФ. Хоча, навіть якби існувала така проблема, вона вирішується не шляхом відкритих листів, а шляхом телефонних дзвінків місцеблюстителя до органів влади.
Слід додати, що митрополит Онуфрій за своїм психологічним типом не є керівником, а є, насамперед, монахом, представником консервативної російської традиції. В цій традиції головною чернечою чеснотою є «монашеський послух». Тож не виключаємо, що він виконуватиме усі вказівки Патріарха Кирила.
Другий кандидат Антоній залишається в ієрархії УПЦ МП. Піарники владики Антонія, які багато років сповідують та нав’язують пастві ідею повільної еволюції УПЦ МП в самостійну церкву, намагаються представити нам молодого єпископа як проукраїнського кандидата. Різні наші джерела підтверджують, що і зараз Антоній — кандидат Кирила. Що цікаво, автор цих рядків відстежив усі інтерв’ю Антонія Паканича після смерті Блаженнійшого. В жодному з них не було ні слова сказано про церковне єднання. В жодному. Крім того, паства не забуде спроб відсторонення Блаженнійшого Володимира.
В той час, коли Блаженнійшого Володимира 14 місяців не лікували від раку, коли його особистий секретар Олександр Драбинко по сфальшованій справі фактично був ізольований від предстоятеля, Москва за допомогою Януковича просувала Антонія на митрополичий престол. Чи міг про ситуацію із Блаженнійшим не знати керуючий справами УПЦ? Не знаємо. Митрополит Антоній вважається людиною, керованою російсько-українським бізнесменом Вадимом Новінським, який на сьогодні є головним спонсором УПЦ МП та здійснює фінансуваня загальноцерковних проектів УПЦ під особистим наглядом.

Проукраїнська партія: Симеон (Шостацький) та Олександр (Драбинко)

Митрополита Вінницького Симеона та колишнього секретаря Володимира Олександра (Драбинка) вважали проукраїнською партією. Через служіння владики Симеона у Вінницькій єпархії, яка була округом Порошенка ще за часів його депутатства, вони знайомі. У випадку обрання предстоятелем митрополита Симеона церкву чекало б продовження лінії митрополита Володимира. А саме: заявка патріотичної позиції, чітка її артикуляція, усвідомлення того, що доля УПЦ пов’язана не із закордонними центрами, а із народом, паствою. Політика митрополита Симеона була б політикою лагідної чи повільної українізації з численними спробами знайти порозуміння та пригашувати конфлікти.
Для національно свідомої пастви реальною надією на церковне єднання міг би бути владика Олександр (Драбинко). Блаженнійший Володимир довіряв йому своє життя та здоров’я. Він довгі роки через свою патріотичну позицію був подразнювачем для Московської патріархії та проросійських політиків, і вже це схиляло до нього патріотично налаштовану паству. А проросійські єпископи і патріархія з часів Януковича дискредитувала його так послідовно, що вірні УПЦ МП отримували додаткові підстави вважати його порядною людиною, самостійним та сучасним у своїх поглядах діячем. Втім, відсунутий від справ, наймолодший ієрарх УПЦ МП не мав сьогодні шансів бути обраним.

Сценарії та прогнози

Якби митрополитом став владика Антоній, з перемогою якого пов’язували поняття «реакція», «реставрація» або навіть фактична анексія церкви до Московської патріархії, ситуацію було б прогнозувати легше. У суспільства є потужний імпульс до об’єднання, тому воно не сприйняло б жодних нав’язувань «русского мира». Втім, владика Онуфрій, хоч і монах патріархії в послуху, але віруюча людина. Тому я залишаю хоч і малий, але відсоток ймовірності, що у нього можливий перегляд та корекція власного курсу та світогляду. Якщо в Лаврі досі можливі чудеса та зцілення, чому неможливе таке саме чудо зцілення від «русского мира» українського предстоятеля?
Крім того, настав час, коли за церковними справами серйозно спостерігатиме влада. Палаючий Донбас, участь кліриків у сеператистських угрупованнях постійно нагадуватиме про ступінь впливу церкви. Влада не залишатиме без своєї уваги ані питання духовних шкіл, ані сепаратистську діяльність. І ми сподіваємося, що влада працюватиме із новим предстоятелем. У випадку відсутності такого прогресу у світогляді нового предстоятеля, ми можемо передбачити, що церкви стануть порожніми, бо буде реальний перетік вірних. Вже є перші переходи-ластівки з УПЦ МП в УПЦ КП, далі вони стануть активнішими та масовішими. А якщо держава буде наполегливо шукати визнання УПЦ КП Вселенським патріархом і отримає його, то переходити в УПЦ КП будуть цілі єпархії.
До того ж у церковній політиці з’явився новий фактор. Автор цих рядків у жоден зі своїх церковних текстів та прогнозів долі церкви не включав таку мотивацію, як голос пастви. Тому що раніше важко було уявити, що паства УПЦ МП буде чимось більшим за слухняне стадо призначених їй пастирів. Утім, ситуація дуже серйозно змінюється. Зі смертю Блаженнійшого Володимира до парафіян приходить розуміння, що церковне дитинство скінчилося. Війна, глибокі переживання та навіть страждання від сепаратистської та антиукраїнської поведінки кліриків УПЦ МП сприяють зростанню громадянської активності парафіян, яких десятиліттями вчили жити в абсолютній довірі та послуху священикам та переконували у можливості особистого спасіння лише через приналежність до юрисдикції Московської патріархії. На кожній парафії УПЦ МП є молоді патріотично налаштовані люди, активні парафіяни, пономарі, які перечитали багато книг, які вже мають катехитичну та богословську освіту. Однієї роботи на церковну єдність в соцмережах протягом тижня було достатньо, щоб з нуля автору цих рядків зібрати людей на пікет або іншу акцію з вимогою обрати митрополита, який зробить церкву УПЦ МП українською. З усією відпові-дальністю стверджую, що визріває громадський рух, готовий вимагати церковного єднання, готовий стежити та вимагати, щоб клірики, які пропагують сепаратизм, назавжди виїжджали з України. За ці роки, за війну паства УПЦ МП не лише гостро усвідомила свою єдність із паствою УПЦ КП, але й зважилася розрізняти питання особистого Спасіння та церковного будівництва.
Звичайно, єднання не народжується швидко. Церковне будівництво — це те, що ми самі можемо робити щодня. Але якщо угодно буде Духу Святому і нам, та стіна неодмінно зруйнується.

Лана САМОХВАЛОВА,
вірна УПЦ МП, активіст руху «За єдину Помісну православну церкву в Україні»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "Резонанс"