Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4475)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4153)
Українці мої... (1674)
Резонанс (2155)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1848)
Крим - наш дім (1105)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (243)
Бути чи не бути? (355)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (219)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 22.08.2014
МОВА — ЯК ФУНДАМЕНТ ╤СНУВАННЯ НАЦ╤╥

Спекотний к╕нець липня 2014-го, Крим. В компан╕╖ с╕м’╖ москвич╕в, що п╕днялися на борт мо╓╖ яхти, тоненька смаглява д╕вчина невимушено сп╕лку╓ться з╕ мною гарною укра╖нською мовою.
– Це що, в Москв╕ вже так гарно розмовляють укра╖нською? – питаю.
– В Москв╕ поки що н╕. – усм╕ха╓ться вона хлопцев╕-москвичу, що не зводить з не╖ очей. – Я — з Херсонщини.
– Отако╖, – кажу я, – та х╕ба на Херсонщин╕ ще розмовляють укра╖нською?
– У нас, в Каланчаку, розмовляють, – просто каже вона. – ╤ завжди розмовляли.
Поряд бабуся з онуком. Каже, що вона теж з Москви, але тепер перебралася до п╕вн╕чного Криму. Вимова, проте, св╕дчить, що рос╕йська, попри в╕льне волод╕ння нею, все ж не ╖╖ р╕дна мова. В подальш╕й розмов╕ з’ясову╓ться, що родом бабуся з Тернополя.
– О, ╕ м╕й товариш з тих кра╖в. – кажу. — Мешка╓ тут, поряд, у Чорноморському, вже рок╕в ╕з сорок. ╤ мову не забув, – додаю, не знати для чого.
Бабуся глипнула на мене ╕ примовкла. Москвич╕ усм╕хнулися. М’яко так, без осуду. А мен╕ чомусь стало сумно. Спало на думку, що так, певно, посм╕хаються переможеному, коли той, аби уникнути проблем, невм╕ло нацуплю╓ на себе одностр╕й переможця. Дурне пор╕вняння. ╤ чого воно так причепилося?
Мова… Важко знайти щось фундаментальн╕ше, важлив╕ше, власне, незам╕нне для ╕снування народу, нац╕╖, н╕ж мова. Ан╕ давн╕ звича╖ ╕ традиц╕╖, ан╕ в╕рування, як╕ зм╕нювались упродовж в╕к╕в, не мають т╕╓╖ потуги, яка визначала б сам╕сть, окрем╕сть ╕ неповторн╕сть цього народу, його ╕дентичн╕сть. Мова, насправд╕, теж зм╕ню╓ться протягом стол╕ть, ╕ мо╓му сучасников╕ укра╖нська мова час╕в Тараса Григоровича, не кажучи вже про давн╕ш╕ часи, скаж╕мо, Григор╕я Савича чи мого пращура Павла Михновича, безперечно, видалася б незвичною. Але ж ми чита╓мо ╕ поез╕ю Шевченка, ╕ ф╕лософськ╕ трактати Сковороди, ╕ ун╕версали та листи Бута ╕ не ма╓мо жодного сумн╕ву, якою мовою ╖х писано. Оск╕льки автор не ма╓ нам╕ру писати науковий трактат про ╕стор╕ю розвитку укра╖нсько╖ мови, ми не будемо заглиблюватись в туманн╕ нетр╕ сиво╖ давнини, шукати той кор╕нець великого дерева слов’янських мов, який започаткував саме нашу, укра╖нську мову. Для будь-якого неупередженого науковця ╕снування цього пагона ╓ р╕ччю безперечною.
Згадую про це лише тому, що останн╕ми роками з боку сус╕дньо╖ держави на найвищому р╕вн╕ все настирлив╕ше нав’язу╓ться думка про те, що укра╖нська мова – то взагал╕ н╕яка не мова, а всього лише «малороссийское наречие великорусского языка». Думка не нова. Спродукована ще в надрах Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, аби слугувати пол╕тиц╕ асим╕ляц╕╖, обезличення пригноблених народ╕в, вона вже довела свою безп╕дставн╕сть, адже попри вс╕ гон╕ння на мову, попри ╖╖ пряму заборону, мова жила ╕ розвивалася.
Але ж, скаже читач, якщо мова наша така незнищенна, то не варто ╕ хвилюватися. Виживе ╕ в наш╕ дн╕. На жаль, не все так просто. ╤стор╕я зна╓ чимало приклад╕в, коли заборонена мова виходила з ужитку ╕ вмирала. За нею зникав ╕ народ. Хто покаже мен╕ сьогодн╕ ╓гиптянина, етруска чи половця? Де вони? Невже вс╕х ╖х було винищено? Зовс╕м н╕. «Правильна» мовна пол╕тика завойовника — ╕ за к╕лька стол╕ть п╕дкорен╕ народи починають ╕дентиф╕кувати себе як араби, латиняни чи татари.
Чи ма╓мо таку загрозу ми? На жаль, в╕дпов╕дь ствердна. Ма╓мо розум╕ти, що багатов╕кова пол╕тика асим╕ляц╕╖, яку посл╕довно застосовували в тому числ╕ ╕ до укра╖нського народу в Рос╕йськ╕й, а пот╕м в Сов╓тськ╕й ╕мпер╕╖, мала руйн╕вн╕ насл╕дки. В╕зьм╕мо хоч би сумнозв╕сну пол╕тику виселення-переселення. Так, в╕дразу п╕сля зруйнування Запорозько╖ С╕ч╕ В╕йсько Запорозьке було переселене з╕ сво╖х споконв╕чних земель на Кубань ╕ перейменоване на в╕йсько Чорноморське. «Вив╕льнен╕» таким чином земл╕, готов╕ села серед пишних лан╕в та розк╕шних сад╕в, були заселен╕ вих╕дцями з питомо московських земель. Це вит╕снення укра╖нц╕в ╕з Запорожжя (та х╕ба лише з нього одного?) тривало ╕ в подальшому, причому заселялися наш╕ земл╕ не лише рос╕янами, а й б╕льш екзотичними колон╕стами – з╕ Швец╕╖, Н╕меччини, Серб╕╖… Чи мала моя мова велик╕ шанси за таких обставин, як на Запорожж╕, так ╕ на Кубан╕? Майже жодних, скажете Ви, ╕ будете недалек╕ в╕д ╕стини. А все ж на колишн╕х запорозьких паланках ╕ дос╕ чути укра╖нську. Тихенько, непевно, практично лише по селах, але ж чути… На Кубан╕ теж як в╕дгом╕н родово╖ пам’ят╕ ще сп╕вають укра╖нських п╕сень. Але укра╖нською вже не розмовляють. А отже, не ╕дентиф╕кують себе укра╖нцями. Б╕льше того, саме кубанськ╕ козач╕ формування були серед тих, хто забезпечив кремл╕вському фюреру анекс╕ю Криму. Скажете, яничари? По сут╕, так. Але не все так просто. Сьогодн╕ вони, справд╕, ╓ громадянами Рос╕╖. А корен╕... ну хто про них тепер пам’ята╓?
Я згадав тут про виселення в ╕нш╕ кра╖, а ск╕льки ж було переселено в край, з якого нема вороття! Дивним чином голодомори радянських час╕в виникали саме там, де селянство н╕як не хот╕ло розлучатися ╕з землею та вступати до комуни. Не хот╕ло, власне, втрачати самост╕йн╕сть, волю. Але ж Сов╓тська ╕мпер╕я не потребувала в╕льних людей. Комуну, за великим рахунком, ц╕кавили раби. Сьогодн╕ ма╓мо документи арх╕в╕в, як╕ безпристрасно св╕дчать, що голодомори були не ст╕льки насл╕дком неврожайних рок╕в, ск╕льки результатом сплановано╖ людиноненависницько╖ пол╕тики парт╕╖ б╕льшовик╕в ╕ ╖╖ тод╕шнього вождя. ╤ знову у «вив╕льнен╕» таким чином укра╖нськ╕ села переселяють рос╕ян.
А що вже казати про етн╕чн╕ чистки, коли цв╕т нац╕╖ — ╖╖ ел╕та пригн╕чувалась, а часто й безжально винищувалась, натом╕сть вс╕ переваги надавались тим, хто в╕ддано служив влад╕ – будь то царату чи комун╕стичному режиму. Пол╕тика русиф╕кац╕╖ Укра╖ни, розпочата вже за к╕лька десятил╕ть по Переяславськ╕й рад╕, з поперем╕нним усп╕хом проводилася аж до останн╕х рок╕в радянсько╖ влади ╕, як не дивно, мала сво╓ продовження нав╕ть останн╕ми роками – в роки незалежност╕. Вижити мов╕ за таких обставин було надзвичайно непросто.
Чи ж ма╓мо дивуватися, що планом╕рно приживлене до нашого т╕ла пор╕ддя тих, хто п╕д╕м’яв п╕д себе Укра╖ну, незм╕нно почувалося на ╖╖ теренах пан╕вною верствою, поводило себе саме так, обростаючи м╕сцевими манкуртами, творячи свою субкультуру, яка в багатьох рег╕онах, особливо п╕вдня, сходу, мов той незнищимий мокрець, заглушила зрештою культуру титульно╖ нац╕╖, не кажучи вже про мову.
– Але ж ми жили весь цей час у такому стан╕ ╕ не мали проблем, – скаже мен╕ певний читач.
– Чи й справд╕ не мали?
А х╕ба тупцювання на м╕сц╕ протягом двадцяти трьох рок╕в хтось сприйма╓ за усп╕х? Брак консол╕дац╕╖ всередин╕ нац╕╖, неусв╕домлення сво╓╖ самодостатност╕, свого власного шляху розвитку, натом╕сть пост╕йно прищеплюване почуття меншовартост╕ не могли не призвести до горезв╕сно╖ пол╕тики багатовекторност╕, в результат╕ яко╖ ми втратили ц╕лком пристойн╕ позиц╕╖ в науц╕, економ╕ц╕, культур╕.
– До чого ж тут мова? – скаже читач.
Але ж мова ╕ була тим елементом роз’╓днання нац╕╖! Х╕ба ми забули, як мовне питання, мов та рейдерська субмарина, незм╕нно спливало на кожних парламентських, президентських виборах, женучи поперед себе брудну п╕няву хвилю, на як╕й у владу заносило переважно од╕озних особистостей, шулер╕в та в╕двертих злодюг. Чи йшли вони у владу, аби працювати на Укра╖ну, на ╖╖ народ? Оце вже – н╕! Таким чином, вже на цьому приклад╕ видно, що у св╕т╕, який бурхливо розвива╓ться, прогресу╓, неконсол╕дована нац╕я приречена на в╕дставання й занепад. Найперша ж ╕ найважлив╕ша консол╕дац╕я – мовна. Нас, щоправда, заспокоюють, що в св╕т╕ чимало кра╖н, як╕ послуговуються двома, а то й б╕льше мовами. Як приклади зазвичай наводять Швейцар╕ю, Канаду. Але в швейцарських кантонах, де розмовляють не н╕мецькою, а французькою, н╕коли й не розмовляли н╕мецькою. То ╕сторично франкомовн╕ земл╕. Щодо Канади, то н╕ англ╕йська, н╕ французька не ╓ мовою кор╕нного населення. Французька мова поширена в основному в пров╕нц╕╖ Quеbec – частин╕ Канади, яка була свого часу колон╕зована Франц╕╓ю. Гадаю, якби до Укра╖ни ув╕йшли, скаж╕мо, Б╓лгородська та Курська област╕ з ╖хн╕м питомо рос╕йським населенням, то н╕ в кого в Укра╖н╕ не повернувся б язик вимагати, аби там заговорили укра╖нською. Так, ми ма╓мо перед собою приклад ╢вропи ╕ в╕н св╕дчить, що саме мова об’╓днала свого часу ╤тал╕ю, ╤спан╕ю, Н╕меччину, Рос╕ю, врешт╕-решт! Сл╕д також добре усв╕домлювати, що попри весь л╕берал╕зм жодна з названих ╕ неназваних кра╖н не дозволить жодно╖ мовно╖ дез╕нтеграц╕╖.
Саме тому, на мо╓ глибоке переконання, найголовн╕шим, найважлив╕шим атрибутом держави ╓ зовс╕м не блискучий герб чи гордий прапор, а МОВА. Лише вона ╓ незам╕нною ╕ визначальною для формування внутр╕шнього св╕ту людини, ╖╖ самоусв╕домлення, ╖╖ культури, ╖╖ св╕тогляду, зрештою. З материнсько╖ колисково╖, з чар╕вних казок нашого дитинства беруть початок витоки нашого внутр╕шнього св╕ту, нашого Я. Важко почуватися укра╖нцем в╕д плот╕ ╕ кров╕, коли ваша мама сп╕вала вам колискових п╕сень, а д╕д розпов╕дав казки, скаж╕мо, н╕мецькою чи рос╕йською мовою, коли ця мова дом╕ну╓ в ваш╕й родин╕, на вулиц╕…
Тут ми торка╓мось ще одного важливого аспекту, нерозривно пов’язаного з мовою, а саме – ╕нформац╕йного простору. Якщо наше телебачення, рад╕оеф╕р, св╕т друковано╖ продукц╕╖ вс╕ двадцять три роки постколон╕ального пер╕оду продовжу╓ заполоняти ╕ншомовний, скажемо прямо, рос╕йськомовний продукт, – нав╕ть не обов’язково вироблений у вчорашн╕й метропол╕╖, – то ма╓мо розум╕ти, що весь цей час ми перебували на короткому смику, а отже, незалежн╕сть наша весь цей час була значною м╕рою ╕люзорною. Тут справа нав╕ть не в безк╕нечних сер╕алах типу Гардемарини, Солдати, Менти, дивлячись як╕, молодь на п╕дсв╕домому р╕вн╕ (така вже особлив╕сть к╕но, л╕тератури) асоц╕ю╓ себе з головними персонажами, не в беззм╕стовних Больших Стирках чи таких популярних колись Застекломах ╕ под╕бного роду низькопробному мотлоху, основне призначення якого – ментальна прив’язка споживача до кра╖ни-нос╕я мови, не в безальтернативному (майже!) рос╕йсько-попсовому FM-eф╕р╕ (це в той час, як Укра╖нське рад╕о не покрива╓ ╕ третини нашого рад╕опростору!). Проблема куди глибша ╕ складн╕ша, адже укра╖нська мова насправд╕ не присутня в багатьох ╕ багатьох сферах життя. Кораблебудування, л╕такобудування, косм╕чн╕ технолог╕╖, медицина – можна перел╕чувати й перел╕чувати галуз╕ господарства, напрямки науки, де ми ментально все та ж колон╕я. ╤ як апогей цього безумства – наше в╕йсько, яке протисто╖ть сьогодн╕ агрес╕╖, ╕нсп╕рован╕й, забезпечуван╕й, проваджуван╕й Рос╕╓ю, великою м╕рою послугову╓ться мовою агресора.
Чи варто дивуватися п╕сля цього, що п╕д час повзучо╖ анекс╕╖ Криму наш╕ солдати тривалий час не сприймали рос╕йське в╕йсько за ворога, а багато оф╕цер╕в прямо казали, що ╖м важко уявити, що т╕, з ким вони навчалися в одних в╕йськових училищах, з ким жили тут же, часто на одн╕й вулиц╕, в сус╕дн╕х будинках, будуть в них стр╕ляти? Чи варто дивуватися, що ╕ сьогодн╕ ма╓мо в сво╓му середовищ╕ вельми чималу верству «сп╕вв╕тчизник╕в», як╕ з презирством ставляться до всього «хохляцького», яким легше уявити себе громадянами в╕ртуально╖ пут╕нсько╖ «Новорос╕╖», ан╕ж – не за одним лише штампом в паспорт╕, а в душ╕ сво╖й – визнати Укра╖ну сво╓ю В╕тчизною. А ╓ ж ╕ так╕, як╕, живучи серед нас, щиро ненавидять все укра╖нське. Пут╕нська агрес╕я з╕рвала чимало масок, але шлях до справжнього очищення непростий ╕ нескорий.
Ситуац╕я, справд╕, складна, тим б╕льше, що проти нас розв’язано агрес╕ю, йде в╕йна, окуповано велику частину нашо╖ територ╕╖. Тим не менш, в╕дкладати вир╕шення мовного питання ╕ дал╕ – смерт╕ под╕бне. Що ж робити?
На мою думку, одним з перших закон╕в, як╕ повинен ухвалити новий склад ВР (а для цього в╕н мусить бути д╕йсно оновленим!), ма╓ бути Закон про мову, закон, за допомогою якого можна було б реально забезпечити поетапний перех╕д на укра╖нську мову в найкоротший розумний терм╕н, скаж╕мо, за одинадцять рок╕в. Згадаймо програму, яка була започаткована ще за президентства Леон╕да Кучми, коли укра╖нська мова вводилася, починаючи з дитсадочка ╕ до вишу. Була вона досконалою? Навряд чи. З в╕дстан╕ рок╕в можна в╕дзначити певн╕ ╖╖ недол╕ки. Але вона працювала! Думаю, вона ма╓ бути в╕дновлена, оптим╕зована ╕ поглиблена. Попередньо ж повинна бути проведена найширша роз’яснювальна робота серед населення областей, де сьогодн╕ переважа╓ рос╕йська, румунська, мадярська чи яка ╕нша мова. Народ ма╓ усв╕домити, що мовна дез╕нтеграц╕я призводить врешт╕ до того, що ма╓мо сьогодн╕ на наших сх╕дних кресах, до «братньо╖» окупац╕╖, як в Криму, до руйнування наших м╕ст ╕ с╕л, до загибел╕ р╕дних. Натом╕сть мовна ╓дн╕сть ╓ найважлив╕шою запорукою консол╕дац╕╖ творчих сил нац╕╖, ╖╖ прогресу ╕ процв╕тання. Ще раз наголошу, що лише людина, яка вихована в поваз╕ до ц╕нностей, культури титульно╖ нац╕╖, буде сприймати ╕ т╕ ц╕нност╕ ╕ культуру, ╕ саму кра╖ну, в як╕й живе, нев╕дд╕льними в╕д себе.
Жодних компром╕с╕в, окр╕м часових рамок, на цьому шляху не ма╓ бути. Економ╕чна незалежн╕сть рег╕он╕в, насправд╕, ц╕лком прогресивна р╕ч, якщо при тому на основних, державотворчих напрямках не пустити все самоплином. Питання в╕дродження ╓дино╖ державно╖ мови ╓ одним з таких на-прямк╕в.
Сказане жодним чином не ма╓ налякати етн╕чних рос╕ян, мадяр╕в, румун╕в, кримських татар, ╕нш╕ етноси нашого Краю. Я веду мову про систему державно╖ осв╕ти. Щодо нац╕ональних шк╕л, то громади, з ╖хньою розширеною економ╕чною самост╕йн╕стю, можуть сам╕ визначати ╖хню к╕льк╕сть ╕ утримувати власним коштом. В окремих випадках, скаж╕мо, як у випадку з кримськими татарами, держава може сприяти забезпеченню поширення мереж╕ шк╕л, клас╕в з кримськотатарською мовою навчання.
Навчання ж у вищ╕й школ╕ ма╓ в╕дбуватися виключно державною мовою.
Держава (скажемо прямо – влада, яку ми обира╓мо) ма╓ виробити план – ч╕тку дорожню карту, як тепер люблять казати, ╕ докладати вс╕х зусиль для розвитку укра╖нсько╖ мови в Укра╖н╕. Ма╓ться на уваз╕ не лише п╕дтримка л╕тературно╖ мови, як-от: в╕дродження укра╖нського книжкового ринку, укра╖нсько╖ к╕нематограф╕╖, укра╖нського телерад╕оеф╕ру – всього, що утворю╓ культурний та ╕нформац╕йний прост╕р, а й д╕╓ве стимулювання появи спец╕альних, в тому числ╕ техн╕чних, словник╕в укра╖нсько╖ мови по галузях народного господарства, науки, технолог╕й, як╕ б забезпечили ╖╖ безумовну ╕нтеграц╕ю в ус╕ сфери житт╓д╕яльност╕ людини.
Тема мови, насправд╕, неосяжна для невелико╖ статт╕. Безперечно, авторов╕ не вдалося вм╕стити тут вс╕, варт╕ уваги моменти. В╕н лише зверта╓ увагу читача на те, що ╕гнорування вир╕шення мовного питання в Укра╖н╕ вже призвело до тяжких насл╕дк╕в для кожного з нас. Ма╓мо розум╕ти також всю дел╕катн╕сть становища, в якому опинились, а отже, д╕яти вкрай виважено. На жаль, емоц╕йн╕сть, спонтанн╕сть та попул╕зм, як╕ так люблять демонструвати наш╕ народн╕ обранц╕, а ще тотальне нерозум╕ння ситуац╕╖, що склалася на певний момент, можуть призвести до зворотного ефекту. Так було з╕ спробою скасування антиукра╖нського закону К╕валова-Колесн╕ченка. Спроба не лише не вдалася (довелося повернутися на попередн╕ позиц╕╖), а й послужила одним з основних привод╕в для розпалювання сепаратистських настро╖в у Криму, в п╕вденних та сх╕дних областях. Результат – фактичне п╕д╕грування Кремлю.
Мова, без переб╕льшення, ╓ фундаментом нац╕╖. Будуймо ж наш Укра╖нський д╕м не на п╕ску, а на м╕цному монол╕т╕!

Валентин БУТ
с. М╕жводне,
Чорноморський район, Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13801

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков