Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4075)
З потоку життя (7212)
Душі криниця (3864)
Українці мої... (1531)
Резонанс (1697)
Урок української (999)
"Білі плями" історії (1792)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАЛЕНТИН БУТ: ШПИГУНОМАН╤Я
Спод╕ваймося, МЗС Укра╖ни вчасно ╕ належно в╕дреагу╓ на затримання укра╖нських громадян.


«ГОЛОДНА ТУСА» У ДЕНЬ НАЦ╤ОНАЛЬНО╥ СКОРБОТИ: ГИДКО, АЛЕ У НАС НАРОДЖУ╢ТЬСЯ ╤НСТИТУТ РЕПУТАЦ╤╥
Цин╕чне гуляння з нагоди дня народження Instagram-блогера Олександра Зал╕ска нин╕ обговорю╓ вся...


ВАЛЕНТИН БУТ: РЕМ╤Н╤СЦЕНЦ╤╥ КРИМСЬКО╥ ОСЕН╤ НА ТЛ╤ "ВАГНЕРГЕЙТУ"
Очевидно ж, що нав╕ть на те лише, щоб, бодай м╕н╕мально, прикритися з моря, потр╕бен час. Але...


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПОГУТЯК: КНИЖКОЦИД
Пригаду╓те анекдот, як м╕л╕ц╕онери довго не можуть вир╕шити, що подарувати колез╕ на уродини?...


ВАЛЕНТИН БУТ: ВИКЛИКИ ЧАС╤В КЕРОВАНОГО ХАОСУ
А, мо', зам╕сть облудних дурниць - та й розставити все на сво╖ м╕сця? Раз ╕ назавжди. ╤ спос╕б ╓




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#33 за 15.08.2014
В╤ЙНА — ЯК ВИЯВ БРАТЕРСЬКО╥ ЛЮБОВ╤, АБО ШАНС НА ВИЖИВАННЯ УКРА╥НСЬК╤Й НАЦ╤╥

ПРОШУ СЛОВА!

Пам’ять про родове кор╕ння давня ╕ невмируща. Кельти, германц╕, слов’яни, тюрки – розс╕ян╕ по св╕тах, вони все ж не забувають свою ╕дентичн╕сть, свою родову приналежн╕сть, сво╖ витоки. А попри те, як правило, жодним чином не намагаються експлуатувати ту ╕сторичну пам’ять, добре усв╕домлюючи, що хоч колись ╕ дуже близьк╕ народи, як╕ утворилися з тих давн╕х кол╕н, так далеко роз╕йшлися ╕ в час╕ ╕ в простор╕, що повернення до виток╕в навряд чи можливе ╕ вже точно не належить до ╖хн╕х пр╕оритет╕в. Це, як правило. ╢ ╕ винятки. Погляньмо на той, який стосу╓ться нас безпосередньо. Так, з радянських час╕в активно культиву╓ться ╕дея про нерозривну ╓дн╕сть трьох слов’янських народ╕в – б╕лоруського, рос╕йського та укра╖нського. Корен╕ наш╕, поза всяким сумн╕вом, дуже близьк╕. Але х╕ба поляки, серби, словаки, чехи вже не слов’яни? Чому ж радянська пропаганда акцентувала близьк╕сть саме цих трьох народ╕в? Чи не тому, що в пер╕од формування нац╕й в силу р╕зних причин ан╕ укра╖нц╕, ан╕ б╕лоруси так ╕ не сформували ст╕йких державних утворень, натом╕сть тривалий час п╕длягали пол╕тиц╕ жорстко╖ асим╕ляц╕╖, проваджуван╕й щодо них спершу Польщею, а пот╕м Рос╕йською ╕мпер╕╓ю, а отже, продовжуючи тим чи ╕ншим способом ту ж пол╕тику, можна було без особливих зусиль приростити величезн╕ територ╕╖? Х╕ба не з цих же «родинних» м╕ркувань формувалось свого часу промосковське утворення з╕ «столицею» в Харков╕? Х╕ба не з думкою про «братню» допомогу йшов до нас генерал Муравйов, орган╕зовувались голодомори, «ненав’язливо» проводилась пол╕тика русиф╕кац╕╖? Чи не т╕ ж методи застосовуються ╕ сьогодн╕, коли через витворен╕ в надрах КДБ-ФСБ проекти ДНР-ЛНР-Новорос╕я та ж «доброзичлива» рука знову намацу╓ нашу горлянку, аби не випустити з тенет агон╕зуючо╖ ╕мпер╕╖ «русского мира»?
Дуже характерно те, що «братн╕» стосунки наших народ╕в Кремль незм╕нно розглядав з позиц╕й «старшого брата», який ╓дино вир╕шу╓, як жити ╕ з ким дружити, визнача╓, що ╓ ╕стина ╕ кара╓ в╕дступник╕в. О, ми мали добрячу школу – в╕д голодомор╕в ╕ ГУЛАГ╕в до характерних плакат╕в на Красн╕й площ╕, уже в дев’яност╕ роки, на зразок: «Ельцин, заставь хохлов кормить Россию!» та ритуального нос╕ння домовини з написом «Укра╖на» в центр╕ С╕мферополя! Здавалось би, що п╕сля такого досв╕ду будь-хто тримався б в╕д такого ман╕акального родича якомога дал╕. Але ж н╕ – ми й дал╕ продовжу╓мо борсатись в його ч╕пких об╕ймах! Що ж сталося з нашою г╕дн╕стю, нашим здоровим глуздом, ╕нстинктом самозбереження урешт╕-решт, адже йдеться нав╕ть не про упосл╕дження нац╕╖, а про очевидну загрозу самому ╖╖ ╕снуванню?
Дозволивши «старшому братов╕» порядкувати в наш╕й осел╕, ми припустилися серйозно╖ помилки, адже той, не гаючи часу, заполонив ╖╖ сво╖м карлуватим пор╕ддям, яке, розплодившись упродовж десятил╕ть, мов сарана, помножившись за рахунок наших власних манкурт╕в, сприйма╓ тепер наш д╕м за св╕й, не ма╓ жодних сумн╕в╕в щодо того, хто в ньому насправд╕ хазя╖н. Спроби титульно╖ нац╕╖ останн╕м часом в╕дновити сво╖ законн╕ права незм╕нно наштовхувались на агресивне несприйняття, яке вилилось зрештою у збройне протистояння. Ман╕акальне бажання Москви будь-що втягнути Укра╖ну до витворюваного нею «русского мира» (власне, – не дати випорснути з-п╕д сво╓╖ керуючо╖ та направляючо╖ десниц╕) перейшло, як бачимо, вс╕ меж╕ здорового глузду, порядност╕, не кажучи вже про м╕жнародне право.
Зверн╕мо увагу на те, що «старший брат» д╕╓ аж н╕як не спонтанно, не п╕д впливом скороминучих емоц╕й, а навпаки – напрочуд виважено й планом╕рно. Досить згадати, що од╕озний закон «О защите соотечественников» було прийнято ще к╕лька рок╕в тому. ╤ весь цей час важкою дубиною вис╕в в╕н над головами «молодших брат╕в», сус╕дн╕х кра╖н, як╕ мали нещастя свого часу бути частиною радянсько╖ ╕мпер╕╖, а отже, слугували розсадником братового пор╕ддя. Тут варто зауважити, що п╕д «пор╕ддям» автор ма╓ на уваз╕ далеко не всякого етн╕чного рос╕янина чи рос╕йськомовного представника великого племен╕ «молодших брат╕в». Ма╓ться на уваз╕ лише те вузьколобе ╕, як правило, зарозум╕ле та агресивне кодло, яке роками, а то й протягом ц╕лого життя мешкаючи серед ╕ншого народу, в середовищ╕ титульно╖ нац╕╖, не вважа╓ за потр╕бне ан╕ вивчити бодай к╕лька сл╕в т╕╓╖ мови, ан╕ поц╕кавитись його ╕стор╕╓ю, культурою, традиц╕ями ╕ яке ╓ податливим матер╕алом, з якого наш Фанатичний «Старший Брат» (скорочення ФСБ тут, схоже, дуже доречне) ╕ форму╓ сво╖ п’ят╕ колони.
Брудна чеченська в╕йна, кривава та безжал╕сна, результатом яко╖ стало не лише насилля над волелюбним народом ╤чкер╕╖, який вир╕шив скористатися сво╖м правом на самовизначення, а й поховання кволо╖ над╕╖ на демократизац╕ю вчорашньо╖ ╤мпер╕╖ Зла. Св╕т сп╕вчував чеченському народов╕, але одного лише сп╕вчуття виявилося чомусь замало. Рос╕я, яка з п╕ною на вустах ╕ кров’ю на руках застою╓ нин╕ права ефемерних «народ╕в» Криму, ДНР-ЛНР, тод╕ вустами свого нин╕шнього оч╕льника оголосила, що мочитиме сепаратист╕в у сортирах, але те н╕кого не стосу╓ться, бо непорозум╕ння з суб’╓ктом федерац╕╖ ╓ внутр╕шньою справою само╖ федерац╕╖.
Вибираючи м╕ж справедлив╕стю та страхом перед можлив╕стю ланцюгово╖ реакц╕╖, яка могла призвести до неконтрольованого розпаду ядерного монстра, зах╕дний св╕т визнав за краще змовчати. Як результат, пан╕ Справедлив╕сть разом з в╕ковими прагненнями чеченц╕в до вол╕ були втоплен╕ в кров╕. Дума╓ться, ╕ у випадку з абхазько-п╕вденноосетинським обр╕занням, коли Рос╕я, п╕д благородним приводом захисту «соотечественников», а насправд╕, аби переформатувати надто самост╕йну Груз╕ю Михайла Саакашв╕л╕, надал╕ тримати ╖╖ в сфер╕ свого впливу, в╕дхопила значн╕ територ╕╖ Груз╕╖, саме небажання конфл╕ктувати з потужною ядерною державою, яка до того ж демонструвала дуже неадекватну, в╕дверто агресивну повед╕нку, постримав Зах╕д в╕д р╕шучих крок╕в. Дарма, що цього разу агрес╕я Рос╕╖ була спрямована на суверенну державу. Що таке ╕нтереси маленько╖ кавказько╖ кра╖ни пор╕вняно з безпекою св╕ту! Щоправда, до чест╕ сво╖х кра╖н, чотири президенти та один перший м╕н╕стр таки намагались в найкритичн╕ший момент реан╕мувати колапсуючу пан╕ Справедлив╕сть. ╥хн╕ ╕мена: Валдас Адамкус, ╤вар Годман╕с, Тоомас ╤львес, Л╓х Качинський та В╕ктор Ющенко.
Схоже було на те, що Рос╕╖ дали те, чого вона бажала, в обм╕н на мир та спок╕й. Але ж стародавня мудр╕сть св╕дчить, що намагання умиротворити агресора незм╕нно веде до в╕йни, оск╕льки недвозначно засв╕дчу╓ йому, що його бояться. В правдивост╕ цього ма╓мо нагоду пересв╕дчитись на власн╕й шкур╕. Не минуло й шести рок╕в, як наш Фанатичний Старший Брат знову виявив св╕й норов.
╤ сталося це дуже прогнозовано. Багатол╕тня розробка В╕ктора Хведоровича давала чи не стов╕дсоткову впевнен╕сть, що рано чи п╕зно, а Укра╖на, як та дозр╕ла грушка, таки втрапить до давно роззявленого братнього рота. До того йшлося, ╕ так би воно й сталося, попри нем╕чн╕ зусилля ре╓строво╖ опозиц╕╖, якби не одна деталь, на яку мастит╕ московськ╕ пол╕ттехнологи поглядали не ╕накше, як з кривенькою поблажливою посм╕шечкою у випещену бор╕дку. ╤ справд╕, ну х╕ба можна було серйозно ставитися до того, що як╕сь ваньки та с╓ньки вважали, що саме ╖м, а не законно обран╕й влад╕ належить виключне право вир╕шувати долю кра╖ни! Тож коли взятий за зябра ВХв так ╕ не використав свою вузькоспец╕ал╕зовану ручку ясним в╕льнюським ранком 29 листопада, ФСБ задоволено потирав руки. Купка крикун╕в на ки╖вському майдан╕? Дуже доречно. Бунт╕вники супроти влади мають засмакувати врешт╕-решт справжню силу ╖╖ караючо╖ руки, та так, щоб пам’ять про те частування на десятил╕ття в╕дбила щонайменше бажання перечити ╖й.
Але пол╕ттехнологи помилилися, власне, як ╕ ╖хн╕й господар, ФСБ. П╕двела, здавалось би, м╕зерна др╕бниця – неврахування укра╖нсько╖ ментальност╕. А ще особливост╕ власно╖ ментальност╕ – глибоко вкор╕нена звичка керувати рабами.
Розбурхане людське море, що затопило центр Ки╓ва 1 грудня, ще раз неспростовно довело, що прозорливий Данилович жодним чином не помилявся: Укра╖на — таки не Рос╕я, ╕ ментальн╕сть укра╖нця – то ментальн╕сть в╕льно╖ людини. ╤ тод╕ прийшов Страх. Холодний ╕ липкий, в╕н ставав усе сильн╕шим, в м╕ру того, як ставало очевидним, що безв╕дмовне на неозорих теренах в╕д Балтики до Тихого океану «стояти ╕ боятись!» тут не спрацьову╓. А Страх — то справжня пошесть. Його еманац╕╖ широкими хвилями розходилися в╕д Межиг╕р’я та АП, розт╕калися промерзлими рядами жукоголових ВВшник╕в та вгодованих мордатих «беркут╕в», безперешкодно долали засн╕жен╕ простори, крижаними гадюками вповзали в гаряче серце, холодили й без того холодний розум ФСБ. Здавалось, в╕н вже в╕дчував нестерпний смор╕д гор╕ло╖ гуми, що дол╕тав он з-за то╖ червоно╖ зубчасто╖ ст╕ни. Справа виявилась куди серйозн╕шою, н╕ж видавалося спершу. Власне, розвиток под╕й не залишав йому жодного вибору. Бунт╕влива наволоч, яка дозволила соб╕ п╕дняти руку на Владу, мала бути покараною, вже хоч би задля того, аби тепер вже власна отара завтра не затоптала ╕ його.
Тим часом, пан╕чний страх ВХв змусив його, забувши про президентськ╕ амб╕ц╕╖, золот╕ батони, не кажучи вже про так╕ др╕бниц╕, як обов’язки глави держави, вт╕кати п╕д над╕йне крило ФСБ. Це був козир, який звався «п╕дтримка законно обрано╖ влади». Сл╕дом кинулись т╕, хто в╕дчував на сво╖х долонях бруд ╕ кров Майдану. За опричниками, як╕ справд╕ забруднили себе людськими смертями, в Крим кинулися т╕, хто просто виконував сво╖ службов╕ обов’язки, але, п╕ддавшись загальн╕й пан╕ц╕, посилен╕й геббельс╕вською пропагандою ФСБ, не наважилися доводити свою невинн╕сть.
Талант справжнього пол╕тика поляга╓ в тому, що в╕н може скористатися нав╕ть з найнесприятлив╕ших для себе обставин. Спл╕таючи фоб╕╖ перестрашених високопоставлених рег╕онал╕в та комун╕ст╕в в уряд╕ та ВР АРК з фоб╕ями вже згаданих «поскромнювач╕в» Майдану, перепл╕таючи ╖х з╕ страхами сп╕кера АРК перед борговою ямою та амб╕ц╕ями парт╕й «русского мира», лякаючи ╖х вс╕х, а разом з ними вже добряче перед тим зазомбоване населення автоном╕╖ нашестям страшних б╓нд╓ровцев та правос╓ков, як╕ вже п╕дповзають з-за Перекопу, аби розпинати уздовж кримських дор╕г н╓в╕нних млад╓нцев, як╕ в порив╕ любов╕ до законно обрано╖ влади в╕дстоювали ╖╖, ловлячи дрижак╕в за загорожею Мар╕╖нського парку ╕ в той же час щедро посипаючи слиняво розкапущен╕ губи цукровою пудрою об╕цянок неймов╕рних можливостей, як╕ Крим, поза всяким сумн╕вом, отрима╓ в прихистку могутн╕х крил двоголового орла, ФСБ перейшов до д╕й.
Можлив╕ заперечення з боку Заходу не надто турбували ФСБ. Стара ╢вропа давно ╕ м╕цно сид╕ла на рос╕йськ╕й газов╕й голц╕. Тож в╕н не мав жодного сумн╕ву, що старенька «проковтне» ╕ рашизац╕ю Криму, ╕ в╕дторгнення п╕вдня та сходу Укра╖ни. Певну проблему могла становити незручна пол╕тика клятих америкос╕в, але ж на те й ╕сну╓ в╕домство Серг╕я Лаврова, на те й протира╓ сво╖ недешев╕ штанц╕ в Радбез╕ ООН красномовний В╕тал╕й Чурк╕н.
Запроваджена Заходом пол╕тика багатор╕вневих санкц╕й насправд╕ ляка╓ ФСБ не б╕льше, н╕ж позбавлення циркового ведмедя, в якого з╕рвало дах, щоденно╖ ложки меду. Б╕льше того, ведм╕дь з╕ свого багатого досв╕ду добре зна╓, що в╕дступати в╕д задуманого не варто, адже, добившись свого та перечекавши, доки емоц╕╖ вляжуться, в╕н матиме ╕ те, що хот╕в, ╕ ту ж таки ложку меду.
Historia est magistra vitae, казали стародавн╕ латиняни. Але ╕стор╕я може навчити лише тих, хто здатен робити висновки з ╖╖ урок╕в. Чи робить т╕ висновки ╢вропа? Чи робимо ╖х ми? З того, що бачимо, раду╓ те, що висновки (╕ висновки правильн╕!) робить св╕дома частина укра╖нсько╖ нац╕╖. А от влада, тепер вже й «нова», «народна», не встига╓ за сусп╕льством. ╥╖ на╖вн╕ спод╕вання на те, що хтось прийде ╕ захистить наш╕ ╕нтереси, призвели до втрати Криму, дали можлив╕сть розпалити заколот на сход╕. Ц╕ ж недолуг╕ спод╕вання на те, що рано чи п╕зно, а нев╕дпорна д╕я санкц╕й таки змусить ФСБ впасти на кол╕на ╕ сл╕зно просити вибачень, веде до малозрозум╕лих д╕й, а то й в╕дверто╖ безд╕яльност╕.
Взяти хоч би той факт, що, наполягаючи на посиленн╕ санкц╕й з боку Заходу, Укра╖на продовжу╓ (!) поставки агресору не лише продукц╕╖ промисловост╕ та с╕льського господарства, а й комплектуючих до озбро╓ння (!!!). Наш уряд ще й скаржиться, що неадекватна Рос╕я, мовляв, обмежу╓ укра╖нський експорт, закрива╓ доступ укра╖нським товарам на св╕й ринок, в той час, як вона, Укра╖на, навпаки, нарощу╓ ╕мпорт рос╕йських товар╕в.
Це ж ким треба бути, аби скаржитися на те, що бандит, який в╕д╕брав в тебе частину твого дому, не бажа╓ купувати в тебе тво╖ хл╕б та сало, ╕ стиха рад╕ти, що р╕зки, як╕ напрочуд часто ламаються об твою спину, в╕н ще зволить брати. Приклад, зв╕сно, не дуже вдалий, бо не врахову╓ того дел╕катного нюансу, що той, хто веде ту аморальну торг╕влю з бандитом, ╕ той, об чию спину ламаються т╕ р╕зки, – то р╕зн╕ люди.
Можна намагатися зрозум╕ти причини, з яких укра╖нська влада вперто ╕мену╓ в╕йну на сво╖х сх╕дних теренах антитерористичною операц╕╓ю, але коли м╕н╕стр оборони, який нещодавно хвацько об╕цяв провести парад перемоги вже наступного року в Севастопол╕ (а як щодо «гоп!» п╕сля того, як перескочити?), нав╕др╕з в╕дмовля╓ться в╕д переваг, як╕ могло б дати введення во╓нного стану на Донеччин╕ та Луганщин╕, коли мляв╕сть думки вищого командування, його некомпетентн╕сть веде до того, що ц╕л╕ колони в╕йськово╖ техн╕ки продовжують перетинати наш державний кордон, заглиблюючись на десятки к╕лометр╕в углиб нашо╖ територ╕╖, зам╕сть того, аби бути знищеними на перших же к╕лометрах, коли через неузгоджен╕сть д╕й, а чи й пряму зраду на р╕вн╕ командування ц╕л╕ п╕дрозд╕ли потрапляють п╕д перехресний вогонь бойовик╕в ╕ рос╕йських в╕йськ, як╕ б’ють з-за кордону (ц╕каво, чи належно й достатньо реагу╓ при тому в╕тчизняне МЗС?), коли зам╕сть прямих державних поставок арм╕╖ трива╓ гра в аукц╕они, коли й дос╕ не розгорнуто випуск в╕тчизняного захисного спорядження для арм╕╖ в потр╕бн╕й к╕лькост╕, коли зам╕сть того, щоб створити врешт╕-решт д╕╓вий ╕ ефективний генеральний штаб, ставку верховного командування, як╕ б забезпечили оборону Краю в╕д агрес╕╖, яка нараз╕ трива╓, ми розважа╓мося тим, що м╕ня╓мо секретар╕в РНБО чи гладимо по гол╕вц╕ волонтер╕в, як╕ вирятовують кра╖ну у часи безпорадност╕ влади ╕ роблять те зовс╕м не задля похвал, то чи не час нам, в╕дкинувши езопову мову, прямо ╕ недвозначно вимагати в╕д влади адекватно╖ в╕дпов╕д╕ на виклики, котр╕ життя ставить перед кра╖ною, якою вона, влада, взялася керувати, адже йдеться, по сут╕, не про що ╕нше, як ╕снування укра╖нсько╖ нац╕╖?
Ма╓мо в╕йну. Не на день, не на м╕сяць, боюся сказати, не на р╕к втрачено Крим, пала╓ сх╕д Укра╖ни. Чи не щодня матер╕ ховають сво╖х д╕тей, д╕ти втрачають батьк╕в. Чи не пора, товариство, перестати легковажити реальною загрозою, яка нависла над Кра╓м? Чи не пора скасувати вс╕ розваги, як╕ виглядають нин╕ справжн╕м блюзн╕рством, ╕ докласти вс╕х зусиль, аби повернути соб╕ свою кра╖ну?

Валентин БУТ
с. М╕жводне,
Чорноморський район, АР Крим

Ви не пов╕рите – але автор ц╕╓╖ статт╕ Валентин Бут з Чорноморського району Криму дос╕ плава╓ в «окупованому» мор╕ п╕д державним прапором Укра╖ни. А шхуна його назива╓ться – «Воля»!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #33 за 15.08.2014 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13754

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков