Версiя для друку Обговорити в форумi

Пісні про кохання

Я не п’ю край твого села
М’ятну воду із джерела.
В мене в серці вогонь пала,
Ти чудесна, красуне гір!

Лейтмотив цієї народної пісні кримських татар «Край твого села» обрала для назви свого нового наукового видання про пісні щасливого кохання «Нане сувы ичерим — Вип’ю м’ятної води» дослідниця кримськотатарського пісенного фольклору, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології Кримського інженерно-педагогічного університету Ольга Гуменюк. Це вже її четверта книга, видана за матеріалами власного монографічного дослідження з цієї тематики.
У трьох перших вона аналізує поетичний світ такого фольклорного пісенного жанру, як макам, - «Меджбур олдым мен бир гуле — Взяла у бран мене троянда» (2008 р.), журливі мотиви в піснях кохання — «Учь къаранфиль — Три гвоздики» (2011 р.) та художнє осягнення драматизму любовних стосунків у кримськотатарській народній пісні — «Увада учан телли турна — В небі лине ключ журавлів» (2012 р.). На їх презентації у КІПУ в березні 2013 року науковці та виконавці кримськотатарських народних пісень назвали науково-дослідницьку діяльність Ольги Гуменюк у цьому напрямку справжнім подвижництвом. Фора виявилася в її руках, і вона першою з сучасних дослідників здійснила глибокий аналіз кримськотатарського пісенного фольклору, систематичне збирання та наукове осягнення якого розпочалося ще наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть.
Так, у 1910 році під егідою Лазаревського інституту східних мов у Москві видав збірник кримськотатарських народних пісень Олексій Олесницький, систематизувавши їх за розділами: ліричні, грайливі, солдатські, історичні, побутові, переселенські та про російсько-японську війну. У наступні роки значний внесок у їх вивчення та видання зробили такі кримськотатарські письменники, композитори та фольклористи, як Асан Рефатов, Юсуф Болат, Різа Фазил, Ібраїм Бахшиш, Яг’я Шерфедінов, Муртаза Веліджанов та інші. Укладені ними збірники виходили друком як у 20 — 30-х роках минулого століття, так і в умовах депортації. Після повернення кримських татар на півострів видаються, починаючи з середини 90-х років, нові збірники, в тому числі й нотні, Ільяса Бахшиша та Едема Налбандова, Февзі Алієва, Аблязіза Велієва та Сервера Какури.
Влітку 1891 року Леся Українка, перебуваючи в Криму, збирає колекцію кримськотатарських узорів, змальовує їх, про що сповіщає в листі до свого дядька Михайла Драгоманова, тоді професора Софійського університету. Вона відзначає багато спільного в узорах кримськотатарських та українських.
Про таку спільність, — стверджує Ольга Гуменюк, — можемо говорити стосовно не лише народного образотворчого мистецтва, а й пісенного фольклору. Скажімо, поетичні епічні оповіді кримських татар «Чора-батир», «Едіге» та інші, свого часу поширені переважно в степових районах і районах українсько-кримського пограниччя, і за своїм образним ладом, і за ритмомелодикою дуже нагадують українські народні думи. Особливо багато спільного можна помітити в ліричних піснях. За всієї виразності східної ритміко-мелодійної основи в кримськотатарських народних піснях (змішані та мінливі розміри, розлогі розспівування тощо) немало образів, мотивів, які свідчать про давню та плідну взаємодію з українською національною культурою. Існують навіть окремі пісні з дуже подібними мелодіями («Чорнії брови, карії очі», «Ой ходила дівчина бережком»). Поширення засобу поетичного паралелізму (метафоричного співставлення картин природи та суспільних явищ), переважання лагідної мелодійності, своєрідне поєднання ліризму та гумору — це риси, характерні для поетики як української, так і кримськотатарської народної пісні.
Пісні кримських татар розмаїті за своїми темами, мотивами, жанрами. Та найбільший масив фольклорної лірики, як і в українському фольклорі, — це пісні про кохання. Тут багато пісень, в яких оспівується дівоча та жіноча врода, виявляється світла втіха перших любовних відчуттів, поетизується сила кохання. Водночас немало пісень і печальних, де йдеться про гіркоту безнадійної закоханості, біль розлуки з дорогою серцю людиною, про тяжку долю, яка не завжди сприяє здійсненню молодечих мрій.
Саме на цю гаму настроїв і орієнтується О. Гуменюк, розділяючи кримськотатарську любовну пісню, найпоширенішу в пісенній народній творчості, на такі жанри, як макам — вокальний твір, в якому тужливий настрій поєднується з філософськими медитаціями, і легка лірична пісня, грайлива та дуже розмаїта за своїми відтінками. У легкій ліричній пісні вона визначає три жанрові різновиди: пісні печального кохання, пісні долання тривог і скрут, пісні щасливої любові.
Про макам і перших два різновиди легкої ліричної пісні йшлося в трьох попередніх книгах О. Гуменюк цього циклу. А її третій різновид — пісні щасливого кохання є об’єктом у новому виданні «Нане сувы ичерим — Вип’ю м’ятної води». Це доволі численний масив творів, і їх розгляд О. Гуменюк поділяє на розділи за назвами: «Замилування дівочою вродою», «Втіха, посилена доланням сумнів і тривог», «Сакральність імені коханої» та «Любовні й еротичні мотиви в жартівливій пісні». А в другій половині видання на додаток подається сорок поетичних зразків аналізованих пісень в оригіналі та українських перекладах Віктора Гуменюка — поета, доктора філологічних наук, завідувача кафедри української літератури Таврійського національного університету ім. В. Вернадського.
Незважаючи на те, що в більшості творів кримськотатарської фольклорної любовної лірики відчутні елегійно-печальні мотиви, однак вони, на думку О. Гуменюк, здебільшого лише відтіняють та увиразнюють провідні тут мотиви піднесеної зачарованості чи проникливого замилування вродою та душевною красою обраниці серця суб’єкта ліричної оповіді. В цих піснях виявляється щире захоплення постаттю милої, її несказанною вродою. Тут передаються радісні переживання зустрічей з коханою, але здебільшого розкриваються сподівання на нові зустрічі, виповідаються мрії про побачення, одруження.
Не раз ці мрії набувають легкого еротичного забарвлення, як-от у пісні «Бир омуздан бир омуза сачлары бар» («Від плеча до волосся»), герой якої волів би шовком обвитися довкола милої, або ж поєднуються з палкою жагою, як, наприклад, в піснях «Антериси ала бенъзеюр» («Яскраве плаття до лиця») чи «Эсмери яврум» («Моя смаглява крихітко»). В останній звучать мотиви любові та смерті, герой ладен вмерти в солодких обіймах милої, ладен заради любовної втіхи принести себе в жертву Богу. В пісні «Черкез къызы» («Черкешенка») зворушливо окреслюються юначі мрії про весілля, про те, як герой прагне привести кохану в батьківський дім. У деяких піснях, як-от у пісні «Тат къызы» («Дівчина з гір»), звучить мотив викрадення нареченої: Кель алайым, къачайым — Прийди, заберу тебе, втечу з тобою.
У деяких піснях - «Ачыл, ачыл дагълар» («Розступіться, розступіться, гори»), «Эки чешме ян-яна» («Два водограї поряд»), «Бугунъ айнынъ он дёрти» («Нині чотирнадцятий день місяця») та інших радісні почуття відтіняються мотивами сумнівів, тривог, розлуки, але ці мотиви тут неодмінно долаються, тим більшою після такого долання видається любовна втіха. А герой пісні «Иппийджан», навіть старіючи та лишаючись самотнім, не втрачає свого піднесеного захоплення постаттю коханої.
У піснях розглянутого циклу переважають піднесені інтонації, які найчастіше поєднуються з лагідною задушевністю, ліричною проникливістю, не раз також з пристрасною експресивністю. Інколи з’являються нотки бентежні, журливі, іронічно-сумовиті, як наприклад у пісні «Иппийджан» чи «Танъ йылдызы» («Вранішня зоря»). Однак такі нотки здебільшого поступаються місцем більш твердим, рішучим інтонаціям, які знаменують віру героя у здійснення його сподівань, у щасливе поєднання з милою. Багатство інтонаційних відтінків, їх перегуки зумовлюють жваву грайливість, властиву більшості життєствердних любовних пісень, як правило, невіддільну від їхньої світлої піднесеності та лагідної задушевності.
У центрі образної системи майже кожної любовної пісні, зокрема й пісень радісно-піднесених, — постать милої. Прикметно, що саме в піснях про щасливе кохання найчастіше зустрічається ім’я милої, яке зазвичай стає осердям поетичної організації твору, тож, природно, виноситься в заголовок. «Лейля», «Айшем», «Зейнебим», «Мердане», «Ельмаз» — ці та інші пісні, помережані номінативним зверненням до коханої, відзначаються особливою задушевністю, зворушливим поєднанням пристрасності та мрійливості. Всі ці поетичні реалії сприяють досягненню тієї незвичайної емоційної напруги, схвильованості, зачудованості, яка найвиразніше свідчить про незрівнянну вроду та задушевну чарівність коханої.
В аналізі образної системи кримськотатарської народної пісні О. Гуменюк виділяє пейзажні штрихи, які здебільшого набувають символічних вимірів. Не раз символами любовної надії та втіхи постають традиційні пісенні образи чистої прохолодної води — джерело, криниця, фонтан; духмяних квітів — троянди, іриси; соковитих плодів — яблуко, черешня, персик. Часто ці промовисті образні деталі входять до більш панорамної картини саду, також дуже промовистої і традиційної:

Дівчино мрій, диво із див,
Квіте ясний пишних садів!
У фаетон з милою б сів,
Хай би повіз нас до батьків.

Особлива емоційна піднесеність часто сполучена з проникливою грою настроєвих відтінків. Музикант за освітою, О. Гуменюк звертає пильну увагу на інтонаційне багатство, ефектну звукову та ритмічну організацію аналізованих творів, в яких пристрасне захоплення вродою милої помножує снагу ліричного героя і проймає його солодкою втіхою.
Своєрідною сторінкою кримськотатарської народної любовної лірики називає дослідниця жартівливі пісні, в яких взаємодія розмаїтих відтінків настроїв, насамперед проникливого ліризму і теплого гумору, зумовлює вишукану грайливість. У цих піснях здебільшого розкривається особлива гострота відчуттів, інтенсивність емоцій, не раз тут зустрічається сполучення контрастних емоційних станів:

Не гвоздика — перчик ти,
Більш такої не знайти.
Ах, чому краса твоя
Здатна полум’ям пекти?

Позначені неабиякою емоційною піднесеністю та жвавою енергійністю, образно яскраві та динамічні жартівливі любовні пісні зворушують своєю неповторною грайливістю, ефектним поєднанням лірики та гумору. Для них характерна сюжетно-композиційна вигадливість, увиразнена мереживом словесно-синтаксичних та інтонаційних повторів, чітка звукова та ритмічна організація.
Це нове видання Ольги Гуменюк з дослідження фольклору кримських татар, безсумнівно, викличе зацікавленість фольклористів, філологів, музикознавців, митців, а також широких кіл любителів поетичного та музичного мистецтва, всіх, хто не байдужий до живлющих джерел і сучасного розвитку кримськотатарської пісенної культури.

Валентина НАСТІНА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2014 > Тема "Душі криниця"