"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2014 > Тема "Резонанс"
#32 за 08.08.2014
ПОЗБУТИСЯ В СОБ╤ РАБА!
Прошу слова!
╢ в укра╖нц╕в довол╕ непри╓мна парем╕я щодо ледачкуватих: «Бодай тоб╕, чолов╕ченько, робити ся не хт╕ло!..». Старш╕ люди кажуть, що вона звучить, як сво╓р╕дне закляття. Хоча, насправд╕, укра╖нський народ добрий, працьовитий та й не зловжива╓ закляттями. Цю парем╕ю можна адресувати й байдужим, для кого – «Моя хата скраю, я н╕чого не знаю». Часто причиною нашого лиха ста╓, здавалося б, банальна, побутова байдуж╕сть, байдуж╕сть до всього, що тебе оточу╓. Т╕льки не до себе. Мовляв, лиш мен╕ було б добре. Прим╕ром, для когось байдуже, якою мовою розмовляти, байдуже, хто буде президентом чи депутатом, бо вс╕ – злод╕╖, т╕льки я праведний (праведна), тож на вибори не п╕ду. Мен╕ байдуже, що там ко╖ться в Криму чи на сход╕ Укра╖ни, адже в мене дочка, а не син, тож на в╕йну не призвуть… Тим паче, я живу в Галичин╕, а позаяк то все до мене докотиться… Укра╖на велика… Якось воно буде… Ця байдуж╕сть у сенс╕ «Моя хата скраю, я н╕чого не знаю…» трива╓ доти, допоки лихо не постука╓ у тво╖ двер╕. ╤ нав╕ть ще тод╕ доводиться чути слова сп╕врозмовника, який годину тому був байдужим, а тепер чуха╓ потилицю: «Чому все так погано?». Та це ще п╕вб╕ди. Лихо, коли ця людина ╕ дал╕ звинувачу╓ вс╕х ╕ вся: «Моя хата скраю, я н╕чого не винен, я взагал╕ н╕чого не робив, н╕чого не чинив, то ви все робили. Тепер зроб╕ть щось для мене так, аби все було добре, але ж знову зроб╕ть без мо╓╖ участ╕». Ота байдуж╕сть, пасивн╕сть, хитромудр╕сть (яка так ╕ межу╓ з глупотою), боязнь втратити сво╓, матер╕альне, ╕ привела на пор╕г ворога. Ма╓мо зн╕вельовану ╕стор╕ю, ма╓мо втрачену (забрану чужинцями) ╕сторичну пам’ять, ма╓мо нехтування укра╖нською мовою, культурою, традиц╕ями. Б╕льше того, зерна лиха часто с╕╓мо в умах ╕ серцях наших д╕тей – нашого майбутнього, ростимо з них манкурт╕в. Н╕, не все пропаще! Ма╓мо тих (ма╓мо, а не мали!), хто поклав голови на Майдан╕ за Волю Укра╖ни, Укра╖ни без кремл╕вського правл╕ння та його пос╕пак ╕ блазн╕в (як от – Януковича), Славну Небесну Сотню, ма╓мо тих, хто взяв зброю до рук ╕ бере активну участь в АТО, ма╓мо (впевнен╕, нарешт╕ збережемо в пам’ят╕!) той цв╕т молод╕, який вже в могилах, бо хот╕в повернути тим, у кого «хата скраю», ╕сторичну пам’ять, напоумити ╖х, що вони – укра╖нц╕, ╕ мова наша – укра╖нська. Раду╓ небайдуж╕сть молод╕, п╕дростаючого покол╕ння, яке вже не хоче «сачканути» в╕д арм╕╖. Зв╕сно, ╓ й байдуж╕ та боязуги. Але мова не про них. Багато хто з юного цв╕ту готовий ╕ти на фронт (╕накше ситуац╕ю не назвеш), бо в╕н не байдужий. Так ╕ напрошу╓ться аналог╕я про б╕й п╕д Крутами, про зв’язок покол╕нь. Нав╕ть, попри волю батьк╕в, в╕н в╕зьме зброю до рук, бо вороги – ╕ в р╕дн╕й хат╕-Укра╖н╕, ╕ на пороз╕. В╕н п╕де захищати нашу державу, нашу мову, нашу п╕сню, Укра╖нську Родину! Будемо в╕дверт╕. В юних умах часто виникають романтичн╕ натхнення, ╕де╖, але не без патр╕отично╖ п╕дстави. Тож – не все так банально! З пов╕домлень ЗМ╤ добре зна╓мо, що т╕, хто вже побував на передов╕й п╕д кулями та вибухами снаряд╕в, кого накривав «град», хто отримав поранення, вил╕кувався у в╕йськових госп╕талях, л╕карнях (честь ╕ слава в╕йськовим медикам, ╕ не т╕льки ╖м!), знову прагне на передову, аби захистити мир ╕ спок╕й укра╖нського народу ╕ того його представника, чия «хата скраю». П╕сля побаченого ╕ пережитого в╕н уже аж н╕як не може бути байдужим! Байдужим може залишатися т╕льки прим╕тивний обиватель. Саме сьогодн╕, в контекст╕ траг╕чних под╕й в Укра╖н╕, коли ╖╖ буквально лихоманить, нам потр╕бно позбутися байдужост╕, шукати в╕дпов╕д╕ на складн╕ питання, шукати, починаючи ╕з себе, шукати без права на помилку. Ц╕на помилки – надто вже велика, вона вим╕рю╓ться людськими жертвами. Переосмислення державотворчих, а точн╕ше — державних та нац╕ональних ц╕нностей, стали ключовими моментами нашого Майдану, Революц╕╖ Г╕дност╕, под╕й на сход╕ Укра╖ни. Це ╓ певною м╕рою катал╕затором людсько╖ св╕домост╕ ╕ моментом усв╕домлення страшних реал╕й, св╕дками яких ми ╓. Под╕╖ на Донеччин╕ та Луганщин╕ вже давно вийшли за меж╕ антитерористично╖ операц╕╖. Залишилась х╕ба що початкова назва – АТО. Насправд╕ там трива╓ повномасштабна в╕йна, в╕йна не оголошена нашим «добрим» сус╕дом, ╕з застосуванням найнов╕шо╖ збро╖, яку безперервно постача╓ терористам ╕ сепаратистам президент Рос╕╖ Пут╕н. Б╕льше того, рос╕йськ╕ найманц╕ беруть найактивн╕шу участь у ц╕й неоголошен╕й в╕йн╕. ╤ це, щоби вбивати тих, кого недавно називали братами. Вбивати п╕дло, цин╕чно, п╕дступно, холоднокровно, задовольняючи сво╖ шов╕н╕стично-╕мперськ╕ ╕нтереси та амб╕ц╕╖, втративши честь ╕ г╕дн╕сть в очах св╕тово╖ сп╕льноти. Сол╕ додав ще й «промах» - збитий мирний пасажарський л╕так м╕жнародних ав╕ал╕н╕й. Св╕т оплаку╓ жертви, св╕т у скорбот╕! Пут╕н в╕дбр╕ху╓ться. Оправдань – жодних! Щоправда, Укра╖на тривалий час була для ╢вропи, мов та «хата скраю». Але вже не тепер… Хоча ╕ в ╢вроп╕ ╓ багато байдужих. Для них власн╕ ╕нтереси – вище в╕д сусп╕льних. Та таке бува╓ до пори до часу. …╤ знову про молоде покол╕ння небайдужих. Вони гинуть, гинуть почасти в╕д того, що не мають необх╕дного в╕йськового спорядження, належного во╓нно-техн╕чного забезпечення (попри гасла та запевнення вищого командування, що все добре), бува, що на шляху трапляються командири-зрадники з погонами вищого оф╕церського звання (нещодавня справа, в╕дкрита СБУ), однак ст╕йко стоять на сво╖х рубежах ╕ з честю виконують св╕й в╕йськовий обов’язок, захищаючи р╕дну землю ╕ народ. Кладуть сво╖ буйн╕ молодеч╕ голови за отих байдужих. Доводилось нам проводити в останню путь ╕ наших краян – сокальчан та червоноградця. А ╖хн╕ «хати були скраю» — зовс╕м на ╕нших, протилежних кордонах Укра╖ни, на кордонах з добросус╕дньою ╕ братньою Польщею… Кажуть, що лихо об’╓дну╓. Також (якщо не найважлив╕шим) об’╓днавчим чинником ╓ мова. Ми повинн╕ говорити про укра╖нську мову т╕льки як про державну. Це нам гаранту╓ 10-та стаття Конституц╕╖ Укра╖ни. На тому наголошував новообраний Президент Укра╖ни Петро Порошенко п╕д час сво╓╖ ╕навгурац╕╖. Укра╖нська мова – мова миру! Береж╕мо р╕дну мову ╕ материнське слово, вивчаймо ╖╖, поширюймо серед св╕тово╖ сп╕льноти (принаймн╕, це робить укра╖нська д╕аспора), будьмо укра╖нцями, а не безбатченками. Перефразу╓мо Тараса Шевченка (за таке Великий Кобзар не образиться): «Свого научаймось та чужого не цураймось». Вивчаймо ╕ поважаймо ╕нш╕ мови. Бо т╕льки так глибше сп╕зна╓мо красу ╕ багатство р╕дно╖. Зневага до ╕ншо╖ мови – це зневага до людини, яку, можливо, ти й не зна╓ш, на бачив нав╕ть по телев╕зору. Зневага до людини – зневага до самого себе. За церковним тлумаченням, таке ╓ гр╕ховним. Бог дав людству р╕зн╕ мови; нам, укра╖нцям, — укра╖нську. Береж╕мо ╕ плекаймо ╖╖, бо це Дар Божий. Мова – св╕дом╕сть народу, код пам’ят╕ людсько╖ (особисто╖), сусп╕льно╖, ╕сторично╖. Укра╖н╕зац╕я не повинна бути насильницькою. Сл╕д врахувати р╕зн╕ пол╕етн╕чн╕ фактори. Зрештою, в Укра╖н╕ жодна мова не була ображена, окр╕м укра╖нсько╖. Ми вже добре зна╓мо, до чого призвела насильницька русиф╕кац╕я. Сл╕д позбутися в соб╕ раба, вичавити поняття меншовартост╕, яке стол╕ттями нам настриливо нав’язували ╕мпер╕╖, чужинц╕-зайди, доморощен╕ перевертн╕, рос╕йськ╕ та пророс╕йськ╕ ЗМ╤. Прикладом пошанування р╕дно╖ мови мають бути державн╕ керманич╕, депутати. Слава Богу, що вже хоч з уст комун╕ст╕в не звучатиме зневага до укра╖нсько╖ мови та всього укра╖нського у Верховн╕й Рад╕. А чого вартувало «есперанто» колишнього прем’╓ра Миколи Азарова?! Кожна його фраза, кожна його репл╕ка ставали анекдотами ╕ в╕дразу ширилися у народ╕. Стверджують: «Якщо нац╕я см╕╓ться, то живе!». Вижили! Пережили! Вибороли! Вистояли ╕ висто╖мо! ╢ ф╕лософська концептуальна категор╕я – мова ╕ дух нац╕╖. Про це свого часу писав один з теоретик╕в укра╖нського нац╕онал╕зму (ц╕лком здорово╖ ╕де╖) Дмитро Донцов. Серед багатьох понять збагн╕мо так╕: «сутн╕сть держави», у як╕й ти живеш ╕ яка ма╓ бути гарантом тво╓╖ безпеки, однак ту безпеку ти також повинен творити, «р╕дно╖ земл╕», де тво╓ кор╕ння-пракор╕ння, «родина, с╕м’я» - тв╕й р╕д-родов╕д, зрештою, твоя дом╕вка, твоя «хата», яка не повинна бути скраю. ╤ ось тут вже про тих, хто волею дол╕ опинився (будьте певн╕, тичасово) на теренах самопроголошених бандитських держав – ЛНР та ДНР, коли терорист, мародер, чужинець-бандюган нахабно залазить у твою «хату скраю», наводить жах на д╕тей, дружину… Х╕ба вже можна мовчати?.. Ц╕каво було почути (знову ж – через ЗМ╤) мову мешканц╕в щойно зв╕льнених в╕д терорист╕в м╕ст Сх╕дно╖ Укра╖ни. Нехай зневажливо вони говорили про зайд рос╕йською (так ╖м звичн╕ше, це – ╖хня мова, ╕ це вже була мова емоц╕й), однак все ставало зрозум╕лим. Укра╖нськомовне населення второпало ц╕ слова без перекладу. Навпаки, достеменно зна╓мо, що галичани плакали ╕ сп╕вчували, водночас – рад╕ли за повернуте щастя ╕ спок╕й ╕ншим, але нашим, укра╖нцям, громадянам Укра╖ни. Особливо сп╕вчутливо ста╓ до тих людей, як╕ в об’╓ктиви камер телеоператор╕в чи в рад╕ом╕крофон п╕сля щасливих завершальних под╕й намагаються говорити укра╖нською, дякувати укра╖нському в╕йську. Вт╕м, у таких щирих, в╕двертих розмовах вони дещо й укра╖нську «псують», ╕ свою (рос╕йську). Виходить сво╓р╕дний «коктейль», бо це год╕ назвати суржиком. Не суд╕мо! Б╕льше того, погодьтесь, що в них таки живе дух укра╖нства! ╤ ╖хня «хата вже не скраю». Не звинувачуймо ╖х за мовн╕ покруч╕, не зовс╕м вони винн╕. Це – пол╕тика минулих стол╕ть, минуло╖ влади. А ╖╖ результати ох як, на жаль, ще довго будуть пересл╕дувати нас. Бур’ян не треба с╕яти, в╕н сам росте. А очистити поле в╕д нього – надто важко. Щоб достеменно вивчити мову (попри бажання ╕ старання), також важливо перебувати саме в цьому мовному середовищ╕. Чимало б╕женц╕в з╕ Сх╕дно╖ Укра╖ни, Криму волею дол╕, про що вкотре говоримо, опинилося на теренах нашого краю – Галичини, Прибужжя. Ось тут важливий щирий, сп╕вчутливий, по-справжньому братерський людський фактор – прояви гостинност╕, доброзичлив╕сть, безкорислива допомога… Почувайтеся, як удома! Говор╕ть сво╓ю мовою, а ми – сво╓ю. Порозум╕╓мося! Знову ж, лихо людей об’╓дну╓. Хоча не хочеться такого лиха! Через гостинн╕сть, добре, чуйне ставлення ╕ п╕зна╓ться краса мови, а передус╕м, ╖╖ нос╕я – людини, етносу, нац╕╖, народу. Не здиву╓мось, коли невдовз╕ багато «чисторос╕йськомовних» перейдуть спочатку на укра╖нський суржик. (Укра╖нськ╕ ф╕лологи звикли здеб╕льшого ╕ небезп╕дставно говорити про рос╕йськомовний суржик, русизми). Нехай, нав╕ть, попервах ╕ так! Але ╕ це вже буде першим кроком, неабияким стимулом, поштовхом вивчити укра╖нську л╕тературну мову, ╖╖ перлини, багатства та скарби, мову кор╕нного населення Укра╖ни, держави, у як╕й живеш. Та, борони Боже, забувати й р╕дну! Втратиш р╕дну мову – втратиш життя! Перестанеш бути людиною, а залишишся б╕олог╕чною ╕стотою.
Тарас ЛЕХМАН, журнал╕ст м. Червоноград, Льв╕вська область
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 08.08.2014 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13731
|