В бутті кожного українця телебачення посіло значне місце і забирає чималу частку вільного часу. Вмикання "голубого" екрана здебільшого асоціюється у користувачів його послуг з втечею від реальності, відволіканням від проблем (вони присутні в житті кожного з нас), з насолодою від відчуття нічогонеробіння, з відпочинком, з розслабленням. Декому навіть байдуже, чим його хочуть "нагодувати" ті, хто працюють по той бік екрана. Аби безтурботно, лежачи на дивані, пультом перемикати канали і, можливо, зайняти свої думки якимись спогадами, не звертаючи увагу на "ящик". Чи "зануритися" якнайдалі від щоденних турбот, увійти в світ інших людей, життя і погляди яких несумісні з нашими - "простих смертних". Додам, що так буде краще, бо коли дійсно починаєш дивитися вечірній ефір (помовчимо поки про денний) неможливо второпати, яку ідею несе телебачення в кожну українську оселю, що намагається виховати в нас. Невже здатність безкарно вбивати людину, красти, здійснювати різноманітні афери, обманювати, бо таке, як нам вбивають в голови, реальне життя. Стало звичним те, що той самий актор присутній на телеекрані в декількох серіалах одночасно (в одному він мафіозі, в іншому - герой-рятівник, ще в іншому - продажна особа). І людина не завжди здатна одразу второпати, який саме фільм вона дивиться, плутається, важко згадуючи попередні серії. Цікаво, чим викликана мода на серіали, де обов'язково присутні мафія, продажна міліція, загадкові вбивства з жаги до грошей, масові знищення людей. Чому безглузді американські жарти, мафіозні клани і їхні шляхи заробляння грошей, та й, власне, самі гроші зайняли перше і почесне місце на екрані? Можливо, це спецефект українських "телеменів". Нібито в нас немає свого погляду на реальний світ, і доводиться позичати у сусідів все те, що там вже заяложене. Якийсь серіал, що йшов в Росії три роки тому, у нас за короткий час приловчилися "прокрутити" декілька разів. На українському телебаченні, як правило, "розкручують" російських акторів. Та невже ж у нас немає своїх? Звичайно - є, та в Україні немає грошей не те що на кіномистецтво - на прожиття. І одразу на думку приходить давнє прислів'я: чому ми такі бідні, бо дурні. Та ще й невибагливі: наших українських телеглядачів постійно примушують повторно спостерігати "марші" "буржуїв", "кротів", "убивчих" "ментів". Хто з нас після перегляду вже першої серії не розповість весь сюжет наперед? Бо кожний наступний "новий серіал" - це брат-близнюк попереднього. Звертає увагу те, що сюжет обов'язково вибудовується навколо якогось мафіозного угруповання, а негативним героєм є "лицо нерусской национальности". Напрошується висновок, що у Росії є невирішені проблеми щодо національної політики, і один з шляхів їхнього розв'язання - створити у свідомості громадян негативний образ націй-ворогів, тобто "неугодных". А телебачення при цьому - прекрасний посередник. Можливо, українцям нагадують, що вони - невід'ємна частина "імперії"? Отже, ми отримуємо цей телепродукт як безкоштовне молоко для потерпілих. А потерпілі ми від байдужого ставлення своєї рідної держави до простого, середньостатистичного українця, в цьому випадку - телеглядача.