Версiя для друку Обговорити в форумi

Студентка 4-го курсу Кримського інституту бізнесу Вероніка Л. минулий навчальний рік провчилася в американському коледжі в Глен-Айлені, розташованому неподалік відомого наукового містечка Ітон.

Починаючи з 14 років, Вероніка мріяла навчатися за кордоном. Вивчала мову, спілкувалася з іноземними студентами та викладачами. Пробувала брати участь в різноманітних програмах обміну студентами, але, як правило, перевага надавалася юнакам, а дівчат завжди було забагато. На 3-му курсі вона познайомилася з американською ровесницею Ерікою Вандермолен, котру запросив у Крим стажуватися голова однієї з американських фірм Кен Палм. Через цього спільного знайомого дівчата і потоваришували. Оскільки Еріка взагалі не володіла мовою, Вероніці запропонували всюди її супроводжувати, знайомити з містом, Кримом. Це було восени 2001 року. Дівчата були разом і в процесі навчання, і в час дозвілля: разом їздили мандрували півостровом, оглядаючи пам'ятки культури та історії, відпочивали в наметовому містечку студентів.
Пролетів рік. Якось у бесіді Еріка поцікавилася, чи хотіла б Вероніка побувати в Америці? Яка була відповідь неважко здогадатися: про це дівчина могла лише мріяти. Коли прийшов час від'їзду, Еріка нагадала про їхню розмову і запропонувала Вероніці поступити на навчання в Глен-Айленський коледж, в якому навчається понад 40 тисяч студентів різних національностей з багатьох країн. Потрапити туди можна за результатами шкільного атестата та письмових робіт, де, зокрема, обов'язково вказуються мета поїздки та навчання. Іноземці повинні додатково скласти іспит з англійської мови, а також надати документ про фінансову стабільність.
Еріка поїхала додому. А Вероніка, повагавшись, таки надіслала в коледж свої документи. Вже через місяць прийшла відповідь, що її зараховано.
Досить сказати, що отримати візу студентові практично неможливо. Вероніці пощастило, оскільки консул, котрий вів з нею співбесіду, тільки-но відвідав уроки російської мови, тому забажав спілкуватися російською (а більшість зустрічей в цьому випадку відбувається англійською).
До речі, батьки з початку і до кінця не вірили, що з цього задуму щось вигорить. А дізнавшись про результат, самі зраділи як діти.
В аеропорту на літак "Київ - Амстердам - Чикаго" Вероніку проводжав тато. У дорозі дуже хвилювалася, як її зустріне в аеропорту сім'я Еріки. Але білосніжна посмішка і привітання американського митника додали оптимізму і впевненості.
У Чикаго її вітали, як рідну, Еріка та її батьки. Відразу ж з аеропорту поїхали реєструватися в коледж, де отримали підтвердження про прийом на навчання.
Глен-Айленський коледж вразив своєю масштабністю. На п'яти факультетах вивчали гуманітарні, технічні науки, бізнес, працювали інтернет-курси та велись комп'ютерні заняття. Дівчину призначили в групу за рівнем її володіння англійською мовою. В ній нараховувалося 20 осіб-студентів - здебільшого китайці та японці. І серед них лише троє слов'ян - і Вероніка в їхньому числі. Студенти були різного віку (до 60 років включно), серед них Вероніка - наймолодша.
Оскільки навчальний рік починався 20 вересня, залишався ще місяць на відпочинок. І на тиждень Вероніка разом з сім'єю Еріки (а в родині троє дівчат та батьки) поїхала у Флориду. Океан, дельфіни, морська живність залишили незабутні враження.
Як правило, для навчання кожен зі студентів підручники купує сам. Загалом, всі книги для курсу коштують не менше 100 доларів, тому студенти, здебільшого, купують їх один в одного. Купила. Через два місяці після початку навчального року отримала роботу. Її призначили секретарем, в обов'язки входило спілкування зі студентами та надання інформації, довідок по телефону на гуманітарному факультеті. Цей період був найважчим, оскільки лунала лише англійська мова. Для непідготовленого абітурієнта - це справа не проста. Навчання тривало з 8-ї години до 12-ї, а потім, упродовж чотирьох годин, вона відповідала на телефонні дзвінки.
У коледжі - всюди килими. Ідеальні туалети, а білосніжного паперу стільки, що хоч сарі накручуй на собі. Єдине, за чим Вероніка шкодувала, - що папір для роботи зовсім не економлять. У закладі випускають власну газету "Кур'єр", в якій працюють, як правило, студенти-журналісти. Всі навчальні кабінети обладнані за останнім словом техніки, і на дошках, що було досить незвично, пишуть різнокольоровими маркерами. Англійською мовою дівчина займалася всі чотири години навчання: це були уроки письма, читання, мовлення, вимови та граматики.
Дома виконувала домашні завдання, допомагала по господарству, щосуботи разом з дівчатами - Ерікою, Ерен та Елісою - прибирали будинок. За цей час дівчата дуже потоваришували. У вільні хвилини де тільки не побували разом - у природному заповіднику, каньйоні, який став улюбленим місцем відпочинку, на дивовижної краси озерах. Досхочу наковтавшись бюргерів та інших напівфабрикатів та знудьгувавши за звичною їжею, варила своїм господарям борщ, який був прийнятий на ура.
Що вразило найбільше? Після перегляду на батьківщині стількох зарубіжних фільмів, які заполонили наш ефір, було відкриттям дізнатися, що у цьому невеличкому американському містечку цінується святість сім'ї. Після роботи всі поспішають додому, щоб поділитися своїми радостями та турботами. У Глен-Айлені взагалі немає громадського транспорту, у кожного - своя машина. За весь час перебування в Америці не побачила жодної брудної машини, як і пилюки. Повсюди - охайні газони та висаджені квіти.
І сусіди, і члени родини доброзичливо ставляться один до одного, шанують старших. Між тим, відчувається різниця у ставленні корінних американців до афроамериканців та емігрантів. До останніх, зокрема, ставляться дещо зверхньо і беруть їх, як правило, на малооплачувані роботи та посади.
Як майбутній економіст, Вероніка для себе занотовувала, що американці сплачують великі податки на власність (будинок, землю) - від 10 тисяч доларів на рік. За законом працюючим платять не менше 7 доларів за годину.
Тато Еріки - адвокат. Він нерідко брав Вероніку на ділові зустрічі і вона могла вочевидь побачити, як оформлюються документи, ведеться справа. У коледжі дівчина постійно спілкувалася з педагогами-професорами, які дуже цікавилися Україною (бо, як не прикро, якщо хтось і чув про нашу державу, то лише через Чорнобиль та авіакатастрофи українських літаків у різних куточках світу). Професори щиро підтримували прагнення дівчини пропагувати культуру та природу України і Криму.
За навчанням та роботою незчулася, як прийшла зима, що виявилася трішки холоднішою за нашу, тільки снігу більше. Вдома займалася почесною роботою - керувала маленьким сімейним трактором, збираючи сніг. Оскільки родина Вандермолен - протестанти, щонеділі відвідувала з ними протестантську церкву. 25 грудня разом святкували католицьке Різдво. Звичайно, у таке свято отримують подарунки всі. Вероніка у панчосі на каміні знайшла презент і для себе - біжутерію, МР-3 (плеєр) для "скачування" файлів з комп'ютера, СD-диски, а також горіхи, апельсини. До речі, хворіти в Америці вдалося лише два дні. Можливо, через те, що майже весь час
їла апельсини, мандарини, ананаси, тобто вчасно "навітамінилася".
Не менш весело у колі родини відзначили і Великдень, і День матері.
Оскільки Вероніка - дівчина не лише розумна, а й гарненька, то до неї намагалися залицятися і молоді симпатичні люди (американці і неамериканці). Та було не до того. А загалом зробила для себе такий висновок: хоч юнаки там і дуже гарні, та зовсім не романтичні, безініціативні і хвалькуваті.
15 червня закінчувався термін навчання, упродовж двох місяців дівчина повинна була залишити країну.
Повернувшись на батьківщину, була дуже здивована, що за час її від'їзду нічого в Криму не змінилося, лише збільшилася кількість вивісок з оголеними дівицями. В поїзді вразив бруд. Якісь бабульки везли дині на продаж, тобто все, як раніше.
Зараз Вероніка продовжує навчання на факультеті "Міжнародна економіка" і висловлює подяку Кримському інституту бізнесу, який прищепив їй таку жадобу до знань. Але на цьому її географічні подорожі не закінчуються, вже є задум побувати в Канаді. А яким чином - ви, шановні читачі, дізнаєтесь і самі, поступивши в інститут.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2003 > Тема ""Будьмо!""