Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
В╤ДНОВЛЕННЯ ВОДОЙМ КРИМУ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥ Ф╤НАНСУВАТИМУТЬ ЗА ПРОГРАМОЮ UKRAINE FACILITY
До 2014 року Укра╖на забезпечувала 85% потреб Криму у пр╕сн╕й вод╕ завдяки П╕вн╕чно-Кримському...


У СЕВАСТОПОЛ╤ ЗАТРИМАЛИ ХЛОПЦЯ ЗА АНТИВО╢ННИЙ НАПИС У БЮЛЕТЕН╤ НА «ВИБОРАХ ПУТ╤НА»
Хлопець написав у бюлетен╕ «Н╕ в╕йн╕, мир Укра╖н╕»…


ПСЕВДОРЕФЕРЕНДУМ У КРИМУ:
Прокуратура АРК зд╕йснила 133 крим╕нальн╕ провадження…


ГЛАВА МЗС Н╤ДЕРЛАНД╤В: ТИМЧАСОВО ОКУПОВАНИЙ РОС╤╢Ю КРИМ ЗАЛИША╢ТЬСЯ УКРА╥НСЬКИМ
М╕н╕стерка оборони Н╕дерланд╕в Кайса Оллон╜рен наголосила, що Укра╖на перебува╓ у стан╕ в╕йни вже...


ДЕСЯТЬ РОК╤В ОКУПАЦ╤╥ КРИМУ:
Трюдо нагадав, що Рос╕я вою╓ проти Укра╖ни з 2014 року…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2014 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#31 за 01.08.2014
ЧЕРВОНА РУТА КВ╤ТНЕ У КРИМУ!

╤ назву, й ╕дею цього кримського «кв╕ткового» репортажу п╕дказала саме червона рута — легендарна п╕сенна карпатська кв╕тка, яку не викорчувати н╕ в Криму, н╕ в Донецьку, бо пророста╓-пробива╓ться вона кр╕зь анекс╕╖ ╕ сепаратизми у в╕чн╕сть. Бо нав╕ть у залишках душ╕ «найзелен╕шого чолов╕чка» в╕днайдеться бодай два рядки з невмирущого присп╕ву найпопулярн╕шо╖ укра╖нсько╖ п╕сн╕.
Що ж то за «кв╕тка над╕╖» ╕ де взялася вона в Криму? Чесно кажучи, якби не наша читачка ╕з С╕мферополя пан╕ Тетяна Л╕ховська, то ми в редакц╕╖ й не знали б, яка ж та рута на вигляд. Та ось одного разу Тетяна Григор╕вна заб╕гла до нас за «Св╕тлицею» ╕ показала пломен╕ючий букетик. «А зна╓те, що то за кв╕тка? Це — червона рута, ота, що з п╕сн╕, вона у мене на дач╕ росте»...
Ось так геро╖ня нашо╖ сьогодн╕шньо╖ розпов╕д╕ в╕дразу й причарувала тим букетиком, ╕ запросила до себе в гост╕, щоб пересв╕дчилися сам╕, як карпатське чар-з╕лля почува╓ться на окупованому кримському грунт╕. А ми, зачарован╕, х╕ба мали змогу в╕дмовитися?
Геро╖ня — це без переб╕льшення. Наша кримська землячка, укра╖нка за «духом» (це за ╖╖ власним визначенням) Тетяна Григор╕вна Л╕ховська, тенд╕тна, рухлива, завжди усм╕хнена, ма╓ мужн╕сть ╕ сили залишатися собою й не приховувати сво╖х переконань нав╕ть у цих абсурдно-окупац╕йних умовах. Не так багато залишилося в Криму людей, яких ми з вдячн╕стю назива╓мо «св╕тличанами», котр╕ в цьому наелектризованому шов╕н╕змом оточенн╕ не остер╕гаються читати «Св╕тлицю» (скажи мен╕, що ти чита╓ш, ╕ я скажу — хто ти!), та ще й поширюють ╖╖ серед сус╕д╕в та знайомих. У тепер╕шньому Криму ╖х справд╕ можна вважати героями.
«Кримську св╕тлицю» Тетяна Григор╕вна передплачувала багато рок╕в п╕дряд. Коли окупанти (ну як ╖х ще назвати?) передплату в Криму заблокували, якийсь час знаходила газету в к╕осках. А коли «анексатори» перекрили й це, пан╕ Тетяна таки в╕днайшла нас у нашому бездомному вигнанн╕, ╕ хоч ╕з 3-5-денним зап╕зненням, але щотижня — знову з╕ «Св╕тлицею»! ╤ тепер, коли Крим в╕д╕рвали в╕д Укра╖ни ╕ забороняють та блокують усе укра╖нське, вигляда╓ кожен номер, аби не переривалась ця остання духовно-╕нформац╕йна ниточка, яка зв’язу╓ ╖╖ з Батьк╕вщиною.
Але як стала Укра╖на Батьк╕вщиною людин╕, у котро╖ в роду взагал╕ не було укра╖нц╕в: мама у Тетяни Григор╕вни — б╕лоруска, а батько — н╕мець...
Коли п╕сля 15-хвилинно╖ по╖здки автобусом до дачного масиву п╕д С╕мферополем з красномовною назвою Живописне ми переступили пор╕г зовн╕ скромного господарства Тетяни Григор╕вни, були просто приголомшен╕ (як, напевне, ╕ читач╕, як╕ бачать ц╕ фото) тим буйством зелен╕ й кольор╕в, серед якого раптом опинилися. «Ск╕льки ж у вас тут всього! ╤ як ви цьому всьому да╓те раду?!» А пан╕ Тетяна показувала й розпов╕дала. Цей клаптик земл╕ ╖й д╕стався в╕д батька, якого нема╓ ось уже три роки. Мами не стало ще ран╕ше, у 1995-му... Це вони вдихнули життя у крем’янистий кримський грунт, навели лад ╕ порядок (чи не н╕мецький?), п╕дпорядковуючись якому, на невеличк╕й територ╕╖ так буйно, але мирно ╕ дружно уживаються — господиня нав╕ть якось пробувала п╕драхувати, десь б╕льше ста всяких рослин (чи не ст╕льки народ╕в мешка╓ у нашому Криму?). А щодо н╕мецького порядку та орган╕зованост╕ — то ще в дачному будиночку впали у в╕ч╕ зроблен╕ й пристосован╕ чи╖мись ум╕лими руками полички, шафочки, а ще ╕нтригуючий вишитий напис на ст╕н╕: «Maаk je geen zorgen voor morgen».
— З н╕мецько╖ — значить «Хто рано вста╓, тому Бог да╓», — пояснила Тетяна Григор╕вна. Так ось, виявля╓ться, де кор╕нь всякого порядку й добробуту, ╕ головне, що кожен народ зна╓, т╕льки по-сво╓му вимовля╓ цю в╕чну ╕ мудру формулу!
Щоб не гаяти час, ми з господинею в╕дразу попрямували на город «шукати червону руту». Аж н╕би чулося:

Може, десь у л╕сах
Ти чар-з╕лля шукала,
Сонце-руту знайшла
╤ мене зчарувала?

Невже тепер все так просто — не треба блукати горами-л╕сами, бо чар-з╕лля росте просто на город╕? Хоч ╕ тут, на к╕лькох дачних сотках, знайти запов╕тну кв╕тку було не так легко. Бо жоден клаптик дорогоц╕нно╖ кримсько╖ земл╕ у Тетяни Григор╕вни, як у добро╖ газдин╕, не пусту╓, скр╕зь росте якась красива чи корисна рослинка, а стежечки м╕ж ними вузеньк╕-вузеньк╕. Першою «прив╕тала» нас червона калина (як при╓мно — це ж символ нашо╖ Укра╖ни, подумалося). А пот╕м ╕ сливка, ╕ яблунька, ╕ абрикос, немов в╕таючись, торкалися нас сво╖ми в╕тами-руками. Аж ось перед нами поста╓ вишенька, яка сво╖ми в╕тами т╕сно переплелася з ялиною, мов з найл╕пшою подругою, ╕ яскраво-червон╕ вишн╕ м╕ж хво╓ю — як екзотичн╕ плоди! Вражен╕ побаченим дивом, зупиня╓мося, милу╓мося.
— Це уральська ялина. М╕й тато посадив на згадку про далекий Урал... Але ми з мо╓ю доброю подругою-сус╕дкою Мар╕чкою (Мар╕╓ю Йосип╕вною) ╕з Прикарпаття назива╓мо ╖╖ по-укра╖нськи — смерекою. ╤ ще один хороший укра╖нський сус╕д у мене ╓ — ╤ван Романович, йому вже 94 роки, але щось давненько не з’являвся, хоч би усе добре було...
Обережно пряму╓мо стежинкою за господинею, оч╕ милують кв╕ти. Яких т╕льки нема: жоржини, глад╕олуси, троянди, кручен╕ панич╕, чорнобривц╕, ех╕нацея — всього й не перел╕чиш.
Та ось попереду полум’ян╕╓ майже у зр╕ст людини кущ — це вона, красива, висока ╕ струнка, червона-червона чар╕вна рута.
— Я вирощувала багато р╕зних кв╕т╕в, але завжди мр╕яла про червону руту, — говорить ж╕нка. — Ось, бачите — на одн╕й ╕з них росте ще одна кв╕точка, мов корона, це — королева.
Ми стояли, мов зачарован╕, ╕ довго дивилися на цю дивовижну кв╕тку. Треба сказати, що перед по╖здкою ми дещо ╕нформац╕йно «озбро╖лися» ╕ вже знали, що справжня карпатська рута — зовс╕м не червона, а... жовта. За легендами, яких так багато в Карпатах, ця кв╕тка лише в н╕ч на ╤вана Купала розцв╕та╓ червоним — та й то на к╕лька хвилин. Д╕вчина, яка ╖╖ знайде ╕ з╕рве, буде щасливою в коханн╕. Прекрасно знав цю легенду автор «Червоно╖ рути» ген╕альний наш Володимир ╤васюк, який опоетизував й осп╕вав ╖╖ на в╕ки. Але як же нам ус╕м хочеться в╕рити в чудеса!
Вт╕м, х╕ба не чудо ця величезна кв╕тка соняха, який вигнався у два людських зрости! А та природна гармон╕я, в як╕й вс╕ рослинки, котр╕ «прижилися» на дач╕ у пан╕ Тетяни, мирно ╕ дружно сп╕в╕снують (отак би у нас в держав╕!) — ╕ на вс╕х вистача╓ м╕сця ╕ сонця. Поряд з уральською ялиною — укра╖нська вишенька, б╕ля англ╕йських вишуканих троянд — р╕дн╕ укра╖нськ╕ чорнобривц╕. ╤ усьому цьому господиня да╓ раду!
— Тетяно Григор╕вно, зв╕дки у вас ╕ бажання, ╕ вм╕ння творити сво╖ми руками таку красу ╕ гармон╕ю? — запиту╓мо.
— Це все мен╕ передалося в╕д мо╖х батьк╕в. Бува╓, вже часом ╕ важко, але покинути не можу. Адже це — пам’ять про них. Вони були дуже працелюбними людьми, як ╕ мо╖ д╕дусь та бабуся, котр╕ були хазяйновитими ╕ заможними, що аж потрапили п╕д розкуркулення, це в Саратовськ╕й област╕ було. Повантажили ╖х у вагони й повезли десь у Сиб╕р. Тод╕ мо╓му татков╕, який був ще зовс╕м малим, вдалося втекти — так його врятували. У по╖зд╕ якийсь чолов╕к, почувши в╕д хлопчика н╕мецьку мову, п╕д╕брав його ╕ зам╕нив йому батька, бо в╕н теж був н╕мцем. Отак м╕й тато потрапив на Урал (ось зв╕дки уральська ялинка в Криму).
Коли татко п╕др╕с, його в╕дправили навчатися в танкове училище, у Пермську область. Пот╕м ще вчився на десантника. На Велику В╕тчизняну в╕йну потрапив у 17 рок╕в. Тут дуже стали в нагод╕ його знання н╕мецько╖ мови. М╕й тато — Григор╕й Павлович Л╕ховський — п╕дполковник, ветеран в╕йни, мав поранення, був контужений. ╤з багатьох сво╖х нагород найдорожчою для себе вважав медаль «За взяття Кен╕гсберга». Взагал╕-то, в╕н не любив нам розпов╕дати про в╕йну. Бо нав╕ть п╕сля 1945-го вона для нього ще не зак╕нчилася. Довелося повоювати ще ╕ в Коре╖.
А з мо╓ю мамою, Парасков╕╓ю ╤ван╕вною, тато зустр╕вся на вже визволен╕й б╕лоруськ╕й земл╕ у 1944-му. Там моя мама, ще зовс╕м юна, працювала агрономом у колгосп╕, ╕ ╖╖ слухалися вже дуже доросл╕ чолов╕ки.
А зна╓те, як мо╖ батьки познайомилися? Молодий солдатик ╖хав на трофейному велосипед╕, а д╕вчина-красуня йшла назустр╕ч. Д╕вчина побачила, що шинель у солдатика зараз намота╓ться на колесо, ╕ в╕н на р╕вному м╕сц╕ впаде — тож вона й загукала йому про ту шинель. А юнак так задивився на красуню, що упав би й без шинел╕, та д╕вчина встигла його п╕дтримати.
Згодом вони одружилися. Тато був в╕йськовим, служив, де накажуть. Так потрапив у Р╕вне. Тут у них народився перв╕сток Володимир, а трохи згодом ╕ дв╕йнята: ╢вген та Тетяна — це я.
Там я росла, п╕шла до школи, там виховувалася, формувалася моя громадянська св╕дом╕сть. Навчалася я у рос╕йськомовн╕й школ╕ № 34. Як дитина в╕йськового могла не вивчати укра╖нську мову. Але моя матуся, б╕лоруска, тод╕ наполягла, щоб я все ж таки вчила мову т╕╓╖ держави, в як╕й живемо. ╤ я ╖й за це дуже вдячна. Я просто закохалася у свою вчительку-укра╖нку ╕ в той предмет, який вона вела. Я ╕з захопленням слухала, як вона говорила, як читала твори укра╖нських письменник╕в. Завдяки ╖й я залишилася зачарованою ц╕╓ю милозвучною мовою на все життя.
А ще наша родина була зачарована красою природи пол╕ського краю. Особливо любили бувати б╕ля озера Св╕тязь — якийсь час батько служив ╕ в цих краях, у Любомл╕. Це озеро наст╕льки глибоко запало в душу мо╓му старшому братов╕ Володимиру, що в╕н подався навчатися у Севастопольське в╕йськово-морське училище ╕м. П. С. Нах╕мова.
Згодом, п╕сля зак╕нчення школи, п╕д братове «крило» в╕дпустили до Криму й мене. Тут я вступила до Севастопольського приладобуд╕вного ╕нституту. А м╕й брат ╢вген вчився у Ростовському ун╕верситет╕ на ф╕лософа.
На початку с╕мдесятих рок╕в мо╓му батьков╕ перед виходом на пенс╕ю дозволили обрати м╕сце для подальшого проживання. ╤ в╕н вибрав Крим. Так наша родина появилася й укор╕нилася тут, на кримськ╕й земл╕. Трохи згодом мати з батьком придбали цю д╕ляночку в Живописному, адже не могли сид╕ти склавши руки, не могли не працювати на земл╕, не могли забути красу Пол╕сся, намагалися якомога швидше озеленити ц╕ дачн╕ сотки. Найперше, що мама одразу ж взялася вирощувати — бульбу. А тато насаджав дерев, поставив вулики.
На той час я зак╕нчила навчання в ╕нститут╕. Коли був розпод╕л, чомусь захот╕ла по╖хати до Литви, в м╕сто Клайпеду. Проте, пропрацювавши там з п╕вроку, зрозум╕ла, що Крим вже встиг стати для мене другою батьк╕вщиною. Я знову повернулася сюди. У Клайпед╕ я знайшла сво╓ кохання. П╕зн╕ше м╕й обранець при╖хав до мене у Крим, ми одружилися ╕ в нас народилася донечка, як╕й ми дали укра╖нське ╕м’я Ганнуся.
Понад двадцять рок╕в я пропрацювала конструктором у Науково-виробничому об’╓днанн╕ легко╖ харчово╖ промисловост╕. Заслужила там квартиру.
Пот╕м б╕льше десяти рок╕в працювала в Арх╕в╕ управл╕ння юстиц╕╖. Це було в т╕ часи, коли кримськ╕ татари вже поверталися до Криму. Вони зверталися за р╕зними дов╕дками — ск╕льки доль людських я перебачила. Це була дуже ц╕кава пошукова робота. Вдалося допомогти багатьом людям. А ще якось в арх╕в╕ знайшла карту генштабу, на як╕й зовс╕м не було рос╕йських назв населених пункт╕в, а т╕льки переважно кримськотатарськ╕, грецьк╕. Я дала скоп╕ювати цю карту одн╕й знайом╕й кримськ╕й татарц╕ — вона була дуже вдячна за це.
П╕сля виходу на пенс╕ю майже щодня ╖жджу в Живописне. Нема вже у мене мами ╕ тата, але ╓ цей укв╕тчаний клаптик земл╕, який нагаду╓ мен╕ про них...
Спочатку я розгубилася, бо переживала, що не справлюсь без них з ус╕м цим. Пам’ятаю мамин╕ слова: «Посади одну картопельку, а з не╖ виросте три». Але я знала, що у мене все одно не виросте така бульба, як у мами. Вир╕шила зайнятися вирощуванням р╕зних вид╕в троянд — у мене ╖х було понад тридцять.
А тепер вирощую сво╖ ог╕рочки ╕ пом╕дорчики, гарбузи й картопельку, цибульку й часник. А от м╕й 94-л╕тн╕й сус╕д-укра╖нець завжди наполегливо радив садити св╕й червоний бурячок для борщику.
Навчилася Тетяна Григор╕вна вже й сама збирати овочеве нас╕ння, вирощувати розсаду. Клопоту багато. Запиту╓мо: хто ж вам допомага╓? ╤нод╕ брат ╢вген, — каже Тетяна Григор╕вна. — З чолов╕ком щасливе шлюбне життя не склалося. Та й донечка тепер далеко в╕д мене. П╕д час навчання на географ╕чному факультет╕ Тавр╕йського ун╕верситету познайомилася з╕ студентом з Н╕меччини, який вивчав у нас рос╕йську мову. П╕сля зак╕нчення навчання Свен покликав ╖╖ до себе у Н╕меччину. Ганя погодилася по╓днати з ним свою долю. Мабуть, озвалися в н╕й ще д╕дов╕ н╕мецьк╕ гени. Вона вивчилася там на програм╕ста ╕ працю╓ за фахом. А Свен наст╕льки захопився фотограф╕╓ю, що став займатися нею профес╕йно.
Я ╖здила до них у гост╕. Вони при╖здять до мене. Тетяна Григор╕вна метнулася на грядку ╕ з╕рвала к╕лька маленьких жовтеньких пом╕дорчик╕в: це н╕мецьк╕, скуштуйте!
Довгенько ми ще посид╕ли з господинею в ╖╖ зеленому царств╕, пили запахущу каву за столиком, просто неба, слухали ╖╖ розпов╕дь. Поговорили ╕ про сьогодення. Непросто нин╕ складаються дол╕ таких простих, роботящих людей, як╕ все ще вважають себе громадянами Укра╖ни, а не Рос╕╖. Вони не хочуть брати рос╕йський паспорт, але ж ╖м скоро доведеться якось узаконювати сво╓ майно, землю, дач╕ в╕дпов╕дно вже до рос╕йських вимог. Чого ж тепер чекати — нового «розкуркулення»? Адже все, що у них ╓, створене ╕ зароблене важкою власною працею. ╥м страшно втратити те, що нагаду╓ ╖м про ╖хн╕х батьк╕в, ╖хню Батьк╕вщину.
— Навесн╕ я планувала тут в будиночку зробити невеличкий косметичний ремонт. Купила фарби, щоб осв╕жити все. Але п╕сля того, як Крим захопили «зелен╕ чолов╕чки», у мене просто опустилися руки. Та я твердо знаю, що ми не повинн╕ покидати свою землю, на як╕й трудилися все життя. В мен╕ наст╕льки зараз все протесту╓, що я все б╕льше намагаюся говорити укра╖нською мовою. Хоча в мен╕ тече н╕мецька та б╕лоруська кров, а батько п╕сля в╕йни записав нас рос╕янами, бо боявся, що його д╕тей будуть називати фашистами, я за духом в╕дчуваю себе укра╖нкою! Тому так потр╕бна мен╕ наша укра╖нська «Св╕тлиця», вона для мене — як чисте, ц╕люще джерело.
...Коли ми вже прощалися, Тетяна Григор╕вна п╕двела нас до одного з вулик╕в, що залишилися ╖й в╕д тата. Бдж╕лки бадьоро займалися сво╓ю медоносною справою, метушилися перед льотком, не звертаючи на нас н╕яко╖ уваги, нав╕ть коли господиня спробувала погладити ╖х по золотавих спинках.
— Бачите, ╕ я ╖х, ╕ вони мене не бояться. Вони мене знають, тому й не жалять. Бо я з ними розмовляю... Як колись м╕й тато...

Любов СОВИК
В╕ктор РУДЕНСЬКИЙ
(фото)

P. S. Ск╕льки у нас в Криму ╓ хороших, добрих, щирих, чесних, працьовитих людей, як╕ прикрашають цю землю, як╕ вросли у не╖ кор╕нням, душею, калиною, червоною рутою! «Кримська св╕тлиця» готова розпов╕сти про вас, показати ту красу, яку ви дару╓те цьому св╕ту, щоб добром ╕ красою врятувати цей св╕т!


крим - наш д╕м!
Данило КОНОНЕНКО
СЛОВО ДО КРИМСЬКИХ УКРА╥НЦ╤В

...Ми ж бо з вами отут, у Криму, не у гостях, а вдома.
Тут наш р╕д, тут оселя в кв╕туч╕м вишнев╕м садку...
╤ працю╓мо ми до знемоги, до поту, до втоми,
як д╕ди ╕ батьки, як судилось ╕ нам на в╕ку.
╤ н╕куди нам зв╕дси пов╕к не п╕ти, не под╕тись,
╕ н╕хто, ╕ н╕коли нас не вирве з ц╕╓╖ земл╕.
Тут могили батьк╕в. Тут живуть наш╕ внуки ╕ д╕ти,
тут пустили кор╕ння праправнуки наш╕ мал╕.
Ск╕льки ж нашо╖ кров╕ свято╖ за волю в краю ц╕м пролито!
Ск╕льки вкладено сил, щоб були тут ╕ мир, ╕ добро!..

Василь ЛАТАНСЬКИЙ
ОТУТ М╤Й Д╤М

На ц╕й земл╕, де ск╕фи й таври
Трудились з мудр╕стю бджоли,
Не раз гуляв затятий варвар —
Чужинц╕ хмарами пройшли...
Ми не вставали навкол╕нц╕
Н╕ перед ким в сво╖х степах!
На ц╕й земл╕ ми, укра╖нц╕,
Лагоду с╕╓мо — не страх.
Нам не зректись тако╖ вдач╕,
Як хл╕ба й мови не зректись.
Поки ╓ славн╕ Сагайдачн╕,
Вкра╖н╕ жити ╕ цв╕сти!
Син╕ють гори в п╕днебесс╕
╤ море серце звеселя...
Земля Руданського ╕ Лес╕,
╤ Коцюбинського земля.
Земля це наша.
Нин╕ й пр╕сно!
╤ сива, й в╕чно молода.
Отут м╕й д╕м — моя В╕тчизна,
╥╖ н╕кому не в╕ддам!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #31 за 01.08.2014 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13673

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков