Версiя для друку Обговорити в форумi

Людина і природа... Ця тема, мабуть, ніколи не втратить своєї актуальності - скоріше навпаки. І якщо тепер професії лісівника чи мисливствознавця навряд чи назвеш найпрестижнішими, то з часом якість життя наших нащадків все більше й більше залежатиме від ефективної роботи природоохоронців.
І фундамент закладається саме тепер.
Мені поталанило в тому, що я, приїхавши до Києва, відразу ж зміг зв'язатися з Миколою Васильовичем Шадурою - начальником управління мисливського господарства при Комітеті з лісового господарства України.
Познайомитися ближче з цією людиною хотілося відтоді, як прочитав про нього в одній з кримських газет.
Корінний кримчанин, він пройшов трудовий шлях, починаючи від лісоруба в Красногірському лісництві до начальника лісової мисливської інспекції. З самого початку відзначався твердістю і безкомпромісністю. Часом за рік затримував до двохсот порушників, конфісковував десятки одиниць зброї. Багато разів його обстрілювали браконьєри. Та він вистояв, не зламався. З того часу навіть вороги його поважають...
Результати його добросовісної роботи проявилися відразу. В Криму помітно збільшилася кількість багатьох видів диких тварин. Протягом десяти років 5 тисяч кримських оленів було розселено по всій Україні. Зайців розвелося стільки, що їх почали відправляти до Італії по 2,4 тисячі особин (67 доларів за особину!). Мисливське господарство виявилося прибутковим.
Зрозуміло, що така результативна робота була помічена. Миколу Васильовича переводять до Києва, і відтоді він очолює управління мисливського господарства.
...Мені пощастило застати його у своєму робочому кабінеті. Але... журналістське везіння ніколи не буває стовідсотковим. Микола Васильович так і не зміг знайти часу для довгої, неспішної бесіди. Телефонні дзвінки постійно нагадували нам, що посада начальника управління мисливського господарства всієї (!)
України є дуже відповідальною.
Але теми для наступної розмови намітилися дуже цікаві. Зокрема, автор цих рядків переконався, що до цікавих висновків і узагальнень можна прийти, обговорюючи тему "людського фактора" у мисливському господарстві і природоохоронній справі. На жаль, після чергового "гарячого" дзвінка Микола Васильович вимушений був, вибачившись, покинути нас і їхати у своїх невідкладних справах.
Ми залишилися удвох з Валентином Івановичем Юр'євим - головним спеціалістом управління. Він запросив мене до свого кабінету, де в нашому розпорядженні була вже вся цифрова база даних. Комп'ютер - не телефон, бесіді не заважає, а знайти будь-яку інформацію з його допомогою - справа кількох секунд. Задаю перше запитання:

- Валентине Івановичу, охарактеризуйте, будь ласка, стан мисливського господарства в Україні. Які існують тенденції?
- Якщо говорити загалом, то нас турбує деяке зниження кількості копитних в Україні. Якщо у 1977 році їх нараховувалося 205 тисяч, то у 2002 році - 180 тисяч. І в той же час помітно зросла популяція зайця-русака (від 2 млн. 7 тис. до 2 млн. 700 тис.). В Криму, якщо це вас цікавить, збільшилася кількість білок, куниці...
- А чим можна пояснити зниження кількості копитних?
- Перш за все - браконьєрством. Оскільки за ліцензіями відстріл порівняно невеликий: 4,9 тисячі у 1977 році і 5,2 тисячі у 2002 році.
- А як у Криму з копитними?
- Приблизно на одному рівні тримається популяція козулі. А ось кількість благородних оленів у 1999 році суттєво скоротилася в порівнянні з попередніми роками.
Щоправда, у 2001 і 2002 роках фіксується деяке зростання популяції благородного оленя, хоч і незначне. Але не треба забувати, що Крим деякий час був "донорським" регіоном щодо оленя, тому до попередньої цифри ще далеко. Нагадаю, що у 1977 році в Криму нараховувалося 1 215 особин оленя, а у 2002 році - лише 723.
- А чи є вовки в Криму?
- Ні, на півострові їх немає. Хоча в степових районах материкової України, близьких до Криму, вони ще зустрічаються.
- А чи багато ведмедів залишилося в Україні? Пригадую в якомусь довіднику за 1960 рік згадувалося: щороку фіксується до трьох - чотирьох випадків появи ведмедя в північних районах Сумщини, Чернігівщини та на Житомирщині...
- Тепер про такі випадки мені нічого невідомо. Тоді ведмеді могли заходити в Україну з лісових хащ Білорусії та Брянщини. Але ж пройшло стільки років... Думаю, що й на суміжних з Україною територіях ведмедя вже немає.
- Цивілізація наступає?
- Так. Але ведмеді ще збереглися в Карпатах. Найбільше їх у Закарпатській області - понад 100 особин, 90 - у Івано-Франківській, 54 - на Львівщині, 24 - в Чернівецькій області.
Це не так вже й мало. У Франції залишилося лише шість ведмедів у Піренеях, на кордоні з Іспанією. Інколи вони нападають на овечі отари. В такому випадку господарю виплачують компенсацію, що в чотири рази перевищує вартість однієї вівці. Французи кажуть: "Овець ми розведемо скільки завгодно. А ось ведмедів у нас лише шість..." Тепер вони хочуть завезти в Піренеї кілька ведмедів з Кавказу чи з Хорватії - французьким ведмедям потрібна свіжа кров.
У нас ситуація не настільки драматична. А все ж таки карпатський ведмідь занесений до Червоної книги, полювання на нього заборонено.
- А рись?
- Цей хижак також занесений до Червоної книги. В Карпатах вона ще збереглася, там її понад 300 особин. А ось на Поліссі її залишилося дуже мало: 10 особин на Житомирщині, чотири - на Київщині і лише дві - на Волині.
Треба відзначити, що територія українського Полісся представляє собою фактично найпівденнішу частину ареалу рівнинної популяції рисі в Європі. Крім гірських лісів, вона ще зустрічається на півночі, в типово тайгових умовах.
Французи так серйозно займаються ведмедями заради покращення "іміджу" своїх лісів. Від цього залежать прибутки туристичної галузі. Ми про це поки що не думаємо. І все ж: рисі, ведмеді, зубри ніби нагадують, що поряд збереглися острівці дикої природи. Про "імідж" у нас заговорять пізніше...
- До речі, як справа із зубрами?
- П'ять років тому їх було понад 550, тепер лише 400. Отже, зубрів стало менше, а з іншого боку - вони розселяються по Україні...
- Пригадую, зубри колись були лише на Волині, у Цуманській пущі?
- Тепер ситуація змінилася. Зубри вже є і в Карпатах, і на Поділлі, і на Поліссі. Найбільше їх, до речі, у Вінницькій області - 126 голів.
- У Вінницькій? Але ж там велика густота населення і лісів небагато...
- Звичайно, шкода від цих велетнів там велика. Вони заходять і в сади, і на городи... Отже, зубрів треба розселяти. Переконаний, що "під зубра" потрібна спеціальна програма.
- А в яких областях він ще може жити?
- Досить поширений цей вид у Чернівецькій області - 119 голів. Менше їх на Чернігівщині - 43, є трохи на Сумщині. На Волині ж їх кількість скоротилася майже в чотири рази. Інколи знаходимо туші зубра, нашпиговані шротом, картеч-
чю - отже, браконьєри постійно відстрілюють їх.
- А як же єгері, лісова охорона?
- А що може зробити єгер, коли він отримує лише 30 - 40 гривень на місяць? І охороною займається у вільний від основної роботи час... А у браконьєрів тепер є нарізна зброя. Оленя чи лося можна вбити з відстані 300 метрів, потім поїхати додому, заховати зброю, приїхати знову і "знайти" убитого звіра. Звичайно, це також злочин, але в теперішніх судах важко довести справу до кінця, тим більше, коли людина не мала при собі зброї.
- А як у країнах Європи?
- Навіть у наших сусідів - поляків, словаків ситуація зовсім інша. Штрафи там величезні, за козулю можна отримати три роки тюрми...
- Чому ж ці народи так відрізняються від нас? Адже всі ми - слов'яни, всі перебували в "соцтаборі"?
- Був і у них якийсь період безвладдя. Але Європа тому і Європа, що люди там думають про майбутнє. Свідомість населення там вища, тому дуже швидко навели порядок. І тепер у цих державах звірів добувають щороку більше, ніж їх взагалі є в Україні. І кількість їхня чомусь не скорочується... У Польщі, Німеччині, Словаччині звірів можна побачити і на полях, і на дорогах, і біля населених пунктів. А у нас і в лісі нічого не побачиш...
- Який же вихід? Невже у нас нічого не можна змінити?
- Я переконаний, що нам треба "рухатись в Європу", тобто наближатися до європейських стандартів. Треба, щоб був господар угідь, справжній господар! А що може зробити один єгер, коли за ним закріплено 26 тисяч гектарів угідь? Вселяє надію той факт, що в Україні з'являються незалежні користувачі лісових угідь, які кровно зацікавлені у відтворенні лісової фауни, оскільки це дає прибуток. І якщо, скажімо, клуб "Рідна природа" в Одеській області на 5 тисяч гектарів угідь має 14 єгерів, то тут вже можна говорити про якийсь порядок...
- Але ж стільки єгерів в кінцевому підсумку повинні окупитися?
- Звичайно. Врахуйте, що і зарплата у них значно вища, і працювати в цих нових клубах престижно. Хоча самі клуби можуть і не мати на перших порах ніяких прибутків, тільки витрати...
- Напевно, цим шляхом йшли і в Польщі?
- Так, період безвладдя там був досить коротким. Тепер 70% мисливських угідь у Польщі закріплені за первинними колективами. Вони самі вирішують, які повинні бути розміри внесків, які види тварин розселяти, чого і скільки відстрілювати, хто буде полювати і так далі. Там вже забули про таке явище, як браконьєрство.
- А в Криму є нові мисливські клуби?
- Є, і в цьому відношенні півострів навіть трохи випереджає материкову Україну. Тут є такі клуби, як "Зеленогорець", "Кречет", "Артеміда", "Восток", "Красный камень". Переконаний, що у них справи йтимуть краще, ніж в Українському товаристві мисливців і рибалок. За УТМР поки що закріплено 77% мисливських угідь, але працюють тут ще по-старому.
- А як щодо іноземного туризму? Чи  віддають перевагу полюванню в Україні західноєвропейці?
- Звичайно, є охочі, і чимало. Ось, наприклад, італійці люблять полювати в Криму. Думаю, німцям і угорцям також було б цікавіше полювати у нас, оскільки у цих державах лані майже ручні, а це нецікаво... А у нас звірі дикіші, тому й полювання натуральніше. До того ж, у нас значно менша оплата за проживання. Тільки займатися цим видом туризму треба серйозно. Потрібні нові підходи, а вони цілком під силу новим клубам. Треба рухатися в Європу, від цього тільки виграє наша фауна і, звичайно ж, виграємо ми усі.
Київ - Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 24.10.2003 > Тема "З перших уст"