Версiя для друку Обговорити в форумi

З ІСТОРІЇ ПІСЕНЬ

У столиці Росії, в північному місті Петербурзі, була біла ніч. У великому парку дерева, кущі, особливо поміж ними статуї здавалися якимись незвичайними. Загадкова таємничість казкової білої ночі та скульптури зачарували невисокого зросту, кремезної статури юнака.
Він кілька разів повільно пройшовся алеями парку. Одна статуя, досить добре освітлена білою ніччю, його привабила чіткістю ліній, виразністю рис обличчя. Зупинився. Стояв довго та уважно роздивлявся. А вже потім почав малювати. Так захопився, що навіть не почув того, як хтось близько підійшов до нього, став поруч. Цей вродливий юнак все нишком дивився, як молодий художник швидко і вправно змальовує статую. Йому сподобався малюнок.
Саме цієї білої ночі, у великому парку, і познайомилися двоє земляків з України, в майбутньому наш геніальний поет і великий художник Тарас Григорович Шевченко та славетний співак, композитор, автор першої невмирущої опери «Запорожець за Дунаєм» і цілої низки чудових ліричних пісень Семен Степанович Гулак-Артемовський.
Вони стали близькими друзями, часто зустрічалися. Під час спілкування згадували рідну Україну, сумували за мальовничою природою, за гарною співучою мовою і зворушливими народними піснями. Їх знали багато. Вечорами співали разом Семен Гулак-Артемовський і Тарас Шевченко свої улюблені пісні: «Ой зійди зіронько, та вечірняя», «Та немає гірш нікому», «На городі верба рясна», «Лугом іду, коня веду», «Ой при лужку, при лужку» та інші.
Невдовзі над автором безсмертної книги «Кобзар» Тарасом Шевченком за велику любов до рідного знедоленого народу цар і пани-можновладці вчинили розправу. Спершу поета заарештували. Потім на десять років відправили служити солдатом без права отримання найменшого військового чину і нагород з «височайшою» забороною писати і малювати. Відправили в глухі місця, забуті Богом і людьми, — на пустельний берег Каспійського моря. Поет взяв із собою туди лише одну гілочку верби, щоб там, на далекій чужині, нагадувала йому рідну Україну. Далеко від казарми Тарас Григорович посадив її під пагорбом. Поливав, ретельно доглядав так, як мати — малу дитину. І виросла на диво верба розлога, тіниста. У тіні під нею сідав, потайки писав вірші. Їх записував до своєї саморобної книжечки, яку ховав за халявою чобота.
Багато колишніх шанувальників, знайомих і навіть друзів з переляку зреклися, забули Тараса Шевченка. Тільки мужні і справжні друзі не забували мученика-поета. Йому писали листи, пересилали гроші. Це вони допомогли вистояти, не втратити душевної рівноваги. Серед тих, хто не відцурався поета, хоч це і загрожувало йому переслідуванням, нехтуючи забороною, підтримав Тараса Шевченка матеріально, посилав теплі, зворушливі листи, був і найближчий товариш Семен Степанович Гулак-Артемовський. Тому у пеклі Аральської пустелі Тарас Шевченко часто згадував вірного побратима, подумки звертався до нього. Семен Степанович з’являвся йому навіть у сні, про що він записав у своєму щоденнику 27 липня 1857 року: «Бачив у сні Семена Артемовського із дружиною, як виходили з церкви Покрови...». «Мій єдиний друже, Семене», «Брате мій», «Любий Семене» — так звертався у листах до незабутнього товариша змучений невільник Тарас Шевченко.
...Йшов 1858 рік. Якраз був кінець першого місяця весни — березня. Однак чомусь холодна зима не поспішала відходити, не бажала поступитися місцем добрій, теплій весні. Вона з якоюсь образою, а вірніше із люттю сипала, шпурляла на засніжені вулиці Петербурга лапатими, густими сніжинами. Ось такого непривітного дня опівдні йшов вулицею чоловік. Крокував повільно, але впевнено і все роздивлявся довкола. Відчувалося, що місто було чимось йому близьке. Це 28 березня 1858 року після довгих років заслання прямував Тарас Шевченко до свого побратима Семена Гулака-Артемовського. Переступив поріг — і не відразу впізнав його господар будинку Семен Степанович. Адже він знав молодого, ставного Тараса, а це був перед ним вже сивий чоловік.
— Брате мій! — промовив Тарас Григорович.
То від радості затремтів Гулак-Артемовський. Міцно обнялися, поцілувалися вірні друзі. На очах у них самі собою з’явилися непрохані сльозини.
Вони знову, як і було раніше, разом співали українські народні пісні. Згадували рідну Україну, за якою тужили на чужині. Багато спільного було в їхніх долях. Земляки, майже ровесники: Гулак-Артемовський народився у 1813 році, на рік раніше за поета, недалеко від його Кирилівки — в Городищі.
Одного вечора Семен Степанович дивився на гілочку із сухими листочками, яку йому подарував Тарас Шевченко з тієї верби, що виростив у неволі, йому тоді згадалася тиха річка в Городищі, а понад нею похилений в журбі явір та ще оті в юності почуті рядки:

Стоїть явір над водою,
В воду похилився,
На козака пригодонька:
Козак зажурився.

Наче про гірку долю одинокого поета без вірної дружини була друга строфа:

Не рад явір хилитися, —
Вода корінь миє:
Не рад козак журитися,
Так серденько ниє.

Хутко сів за рояль і відразу створив музику до цих слів. Пісня «Стоїть явір над водою» починалася широким наспівним вступом, в якому вгадувалася пронизана печаллю мелодія.
Мелодійність і образність були дуже близькі до народної пісні. Недарма тривалий час вона вважалася народною піснею. Вперше влітку 1860 року Семен Гулак-Артемовський її виконав для Тараса Шевченка. Вона справила на поета глибоке враження.
У серпні 1860 року пісня «Стоїть явір над водою» вийшла у Петербурзі окремим виданням. На титульному аркуші був рядок: «Музику присвячую Т. Г. Шевченку. С. Артемовський».
Ця пісня до останніх днів жила в душі поета. Часто її виконували разом: поет і композитор. Вона так сподобалася Тарасу Шевченку, що в 1860 році написав вірш «Над дніпровою сагою», де в канву свого твору ввів образ явора — зажуреного самотнього козака:

Над дніпровою сагою
Стоїть явір між лозою…
Стоїть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без долі, без родини,
Та без вірної дружини...

У 1861 році поет, виснажений хворобою і невлаштованістю в житті, передав Семену Гулаку-Артемовському на зберігання найцінніші свої скарби — вірші, написані ним в Петербурзі після повернення із заслання, а також листи, картини. А через кілька тижнів геніальний поет Тарас Шевченко відійшов у вічність.
Пам’яті Тараса Шевченка був присвячений великий концерт, на якому Семен Гулак-Артемовський, який тяжко переживав втрату свого побратима, із щемким болем співав «Стоїть явір над водою». Треба відзначити те, що кілька строф до цієї пісні написав сам Семен Гулак-Артемовський.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, член Національної спілки письменників України

СТОЇТЬ ЯВІР НАД ВОДОЮ
Слова і музика Семена Гулака-Артемовського

Стоїть явір над водою,
В воду похилився;
На козака пригодонька:
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку,
Ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку,
Ще ж ти молоденький!
Не рад явір хилитися, —
Вода корінь миє!
Не рад козак журитися,
Так серденько ниє.
Ой поїхав з України
Козак молоденький, —
Оріхове сіделечко
Ще й кінь вороненький.
Ой поїхав на чужину
Та там і загинув,
Свою рідну Україну
Навіки покинув.
Звелів собі насипати
Високу могилу,
Звелів собі посадити
Червону калину.
«Будуть пташки прилітати,
Калиноньку їсти,
Будуть мені приносити
З України вісті!»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема ""Білі плями" історії"