Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЗЛО ТРЕБА ПЕРЕМАГАТИ
Нещодавно в м╕ст╕ Ковел╕ на Волин╕ вийшла друком книга «╥хн╕ зор╕ не згасли».


ПОКОХАЛИСЯ НАВ╤ЧНО, ВМЕРЛИ ОДНОЧАСНО
Коли Соф╕ю Перовську розшукувала влада, пол╕ц╕╖ пов╕домили ╖╖ прикмети: “Б╕лявка,...


ВОЛОДИМИР СТЕЦЮК: СПРАВА ПЕТЛЮР╤ВСЬКО╥ ПОВСТАНСЬКО╥ ОРГАН╤ЗАЦ╤╥
28 серпня 1921 року в Жандармськ╕й балц╕ поблизу Катеринослава було розстр╕ляно 52-х актив╕ст╕в ╕...


СТЕПАН ПАВЛЮК. ЩО? ФЛОТ УКРА╥НИ? ЗАБИРАЙ!
Ми давно не бачилися, з часу анекс╕╖ Криму. М╕й давн╕й знайомий, полковник, служив у...


╤ВАН КОВАЛЕНКО: УКРА╥НА ╤ РОС╤Я
Всю трагед╕ю ХХ стол╕ття Москва конвертувала в ол╕гарх╕в, багат╕╖в ╕ корупц╕онер╕в, як╕ ╖здять...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 18.07.2014
ДУМА ПРО САМОТНЬОГО КОЗАКА

З ╤СТОР╤╥ П╤СЕНЬ

У столиц╕ Рос╕╖, в п╕вн╕чному м╕ст╕ Петербурз╕, була б╕ла н╕ч. У великому парку дерева, кущ╕, особливо пом╕ж ними стату╖ здавалися якимись незвичайними. Загадкова та╓мнич╕сть казково╖ б╕ло╖ ноч╕ та скульптури зачарували невисокого зросту, кремезно╖ статури юнака.
В╕н к╕лька раз╕в пов╕льно пройшовся алеями парку. Одна статуя, досить добре осв╕тлена б╕лою н╕ччю, його привабила ч╕тк╕стю л╕н╕й, виразн╕стю рис обличчя. Зупинився. Стояв довго та уважно роздивлявся. А вже пот╕м почав малювати. Так захопився, що нав╕ть не почув того, як хтось близько п╕д╕йшов до нього, став поруч. Цей вродливий юнак все нишком дивився, як молодий художник швидко ╕ вправно змальову╓ статую. Йому сподобався малюнок.
Саме ц╕╓╖ б╕ло╖ ноч╕, у великому парку, ╕ познайомилися дво╓ земляк╕в з Укра╖ни, в майбутньому наш ген╕альний поет ╕ великий художник Тарас Григорович Шевченко та славетний сп╕вак, композитор, автор першо╖ невмирущо╖ опери «Запорожець за Дуна╓м» ╕ ц╕ло╖ низки чудових л╕ричних п╕сень Семен Степанович Гулак-Артемовський.
Вони стали близькими друзями, часто зустр╕чалися. П╕д час сп╕лкування згадували р╕дну Укра╖ну, сумували за мальовничою природою, за гарною сп╕вучою мовою ╕ зворушливими народними п╕снями. ╥х знали багато. Вечорами сп╕вали разом Семен Гулак-Артемовський ╕ Тарас Шевченко сво╖ улюблен╕ п╕сн╕: «Ой з╕йди з╕ронько, та веч╕рняя», «Та нема╓ г╕рш н╕кому», «На город╕ верба рясна», «Лугом ╕ду, коня веду», «Ой при лужку, при лужку» та ╕нш╕.
Невдовз╕ над автором безсмертно╖ книги «Кобзар» Тарасом Шевченком за велику любов до р╕дного знедоленого народу цар ╕ пани-можновладц╕ вчинили розправу. Спершу поета заарештували. Пот╕м на десять рок╕в в╕дправили служити солдатом без права отримання найменшого в╕йськового чину ╕ нагород з «височайшою» забороною писати ╕ малювати. В╕дправили в глух╕ м╕сця, забут╕ Богом ╕ людьми, — на пустельний берег Касп╕йського моря. Поет взяв ╕з собою туди лише одну г╕лочку верби, щоб там, на далек╕й чужин╕, нагадувала йому р╕дну Укра╖ну. Далеко в╕д казарми Тарас Григорович посадив ╖╖ п╕д пагорбом. Поливав, ретельно доглядав так, як мати — малу дитину. ╤ виросла на диво верба розлога, т╕ниста. У т╕н╕ п╕д нею с╕дав, потайки писав в╕рш╕. ╥х записував до сво╓╖ саморобно╖ книжечки, яку ховав за халявою чобота.
Багато колишн╕х шанувальник╕в, знайомих ╕ нав╕ть друз╕в з переляку зреклися, забули Тараса Шевченка. Т╕льки мужн╕ ╕ справжн╕ друз╕ не забували мученика-поета. Йому писали листи, пересилали грош╕. Це вони допомогли вистояти, не втратити душевно╖ р╕вноваги. Серед тих, хто не в╕дцурався поета, хоч це ╕ загрожувало йому пересл╕дуванням, нехтуючи забороною, п╕дтримав Тараса Шевченка матер╕ально, посилав тепл╕, зворушлив╕ листи, був ╕ найближчий товариш Семен Степанович Гулак-Артемовський. Тому у пекл╕ Аральсько╖ пустел╕ Тарас Шевченко часто згадував в╕рного побратима, подумки звертався до нього. Семен Степанович з’являвся йому нав╕ть у сн╕, про що в╕н записав у сво╓му щоденнику 27 липня 1857 року: «Бачив у сн╕ Семена Артемовського ╕з дружиною, як виходили з церкви Покрови...». «М╕й ╓диний друже, Семене», «Брате м╕й», «Любий Семене» — так звертався у листах до незабутнього товариша змучений нев╕льник Тарас Шевченко.
...Йшов 1858 р╕к. Якраз був к╕нець першого м╕сяця весни — березня. Однак чомусь холодна зима не посп╕шала в╕дходити, не бажала поступитися м╕сцем добр╕й, тепл╕й весн╕. Вона з якоюсь образою, а в╕рн╕ше ╕з люттю сипала, шпурляла на засн╕жен╕ вулиц╕ Петербурга лапатими, густими сн╕жинами. Ось такого неприв╕тного дня оп╕вдн╕ йшов вулицею чолов╕к. Крокував пов╕льно, але впевнено ╕ все роздивлявся довкола. В╕дчувалося, що м╕сто було чимось йому близьке. Це 28 березня 1858 року п╕сля довгих рок╕в заслання прямував Тарас Шевченко до свого побратима Семена Гулака-Артемовського. Переступив пор╕г — ╕ не в╕дразу вп╕знав його господар будинку Семен Степанович. Адже в╕н знав молодого, ставного Тараса, а це був перед ним вже сивий чолов╕к.
— Брате м╕й! — промовив Тарас Григорович.
То в╕д радост╕ затремт╕в Гулак-Артемовський. М╕цно обнялися, поц╕лувалися в╕рн╕ друз╕. На очах у них сам╕ собою з’явилися непрохан╕ сльозини.
Вони знову, як ╕ було ран╕ше, разом сп╕вали укра╖нськ╕ народн╕ п╕сн╕. Згадували р╕дну Укра╖ну, за якою тужили на чужин╕. Багато сп╕льного було в ╖хн╕х долях. Земляки, майже ровесники: Гулак-Артемовський народився у 1813 роц╕, на р╕к ран╕ше за поета, недалеко в╕д його Кирил╕вки — в Городищ╕.
Одного вечора Семен Степанович дивився на г╕лочку ╕з сухими листочками, яку йому подарував Тарас Шевченко з т╕╓╖ верби, що виростив у невол╕, йому тод╕ згадалася тиха р╕чка в Городищ╕, а понад нею похилений в журб╕ яв╕р та ще от╕ в юност╕ почут╕ рядки:

Сто╖ть яв╕р над водою,
В воду похилився,
На козака пригодонька:
Козак зажурився.

Наче про г╕рку долю одинокого поета без в╕рно╖ дружини була друга строфа:

Не рад яв╕р хилитися, —
Вода кор╕нь ми╓:
Не рад козак журитися,
Так серденько ни╓.

Хутко с╕в за рояль ╕ в╕дразу створив музику до цих сл╕в. П╕сня «Сто╖ть яв╕р над водою» починалася широким насп╕вним вступом, в якому вгадувалася пронизана печаллю мелод╕я.
Мелод╕йн╕сть ╕ образн╕сть були дуже близьк╕ до народно╖ п╕сн╕. Недарма тривалий час вона вважалася народною п╕снею. Вперше вл╕тку 1860 року Семен Гулак-Артемовський ╖╖ виконав для Тараса Шевченка. Вона справила на поета глибоке враження.
У серпн╕ 1860 року п╕сня «Сто╖ть яв╕р над водою» вийшла у Петербурз╕ окремим виданням. На титульному аркуш╕ був рядок: «Музику присвячую Т. Г. Шевченку. С. Артемовський».
Ця п╕сня до останн╕х дн╕в жила в душ╕ поета. Часто ╖╖ виконували разом: поет ╕ композитор. Вона так сподобалася Тарасу Шевченку, що в 1860 роц╕ написав в╕рш «Над дн╕провою сагою», де в канву свого твору вв╕в образ явора — зажуреного самотнього козака:

Над дн╕провою сагою
Сто╖ть яв╕р м╕ж лозою…
Сто╖ть старий, похилився,
Мов козак той зажурився,
Що без дол╕, без родини,
Та без в╕рно╖ дружини...

У 1861 роц╕ поет, виснажений хворобою ╕ невлаштован╕стю в житт╕, передав Семену Гулаку-Артемовському на збер╕гання найц╕нн╕ш╕ сво╖ скарби — в╕рш╕, написан╕ ним в Петербурз╕ п╕сля повернення ╕з заслання, а також листи, картини. А через к╕лька тижн╕в ген╕альний поет Тарас Шевченко в╕д╕йшов у в╕чн╕сть.
Пам’ят╕ Тараса Шевченка був присвячений великий концерт, на якому Семен Гулак-Артемовський, який тяжко переживав втрату свого побратима, ╕з щемким болем сп╕вав «Сто╖ть яв╕р над водою». Треба в╕дзначити те, що к╕лька строф до ц╕╓╖ п╕сн╕ написав сам Семен Гулак-Артемовський.

Володимир КАПУСТ╤Н,
поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

СТО╥ТЬ ЯВ╤Р НАД ВОДОЮ
Слова ╕ музика Семена Гулака-Артемовського

Сто╖ть яв╕р над водою,
В воду похилився;
На козака пригодонька:
Козак зажурився.
Не хилися, явороньку,
Ще ж ти зелененький;
Не журися, козаченьку,
Ще ж ти молоденький!
Не рад яв╕р хилитися, —
Вода кор╕нь ми╓!
Не рад козак журитися,
Так серденько ни╓.
Ой по╖хав з Укра╖ни
Козак молоденький, —
Ор╕хове с╕делечко
Ще й к╕нь вороненький.
Ой по╖хав на чужину
Та там ╕ загинув,
Свою р╕дну Укра╖ну
Нав╕ки покинув.
Звел╕в соб╕ насипати
Високу могилу,
Звел╕в соб╕ посадити
Червону калину.
«Будуть пташки прил╕тати,
Калиноньку ╖сти,
Будуть мен╕ приносити
З Укра╖ни в╕ст╕!»

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13629

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков