Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВАЛЕНТИН БУТ: ОБЛУДА
Останн╕м часом у в╕тчизняних ЗМ╤ знову спливла тема т. зв. "здач╕ Криму".


РОС╤ЙСЬК╤ П╤ВТОРА М╤ЛЬЯРДИ НЕ ВРЯТУЮТЬ БАТЬКА Б╤ЛОРУСЬКО╥ АВТОКРАТ╤╥
Але це продовження шляху, тупикового для ╕мперського центру


З БЛОГУ ГАЛИНИ ПАГУТЯК: ДАНАЙЦ╤ З ╥ХН╤МИ ДАРАМИ
На патр╕отичн╕й хвил╕, на початку в╕йни, Львову запропонували побалакати московською.


ВАЛЕНТИН БУТ: НА ПЕРЕЛАМ╤
В р╕чницю зв╕льнення кримських пол╕тв'язн╕в побито Володимира Балуха. Побито жорстоко: зламано,...


Люк Гард╕нг: НЕ ВАРТО СПРИЙМАТИ ПУТ╤НА ЯК ВСЕЗНАЮЧОГО «ЗЛОГО ГЕН╤Я». ЦЕ КЛАСИЧНИЙ КДБШНИЙ АВАНТЮРИСТ
Люк Гард╕нг - ╕ноземний кореспондент газети Guardian, якого вислали з Рос╕╖ у 2011 роц╕ за...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема "Резонанс"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#29 за 18.07.2014
«БРАТ» — В╤Д СЛОВА «БРАТИ»?

На свято Петра ╕ Павла, що практично д╕лить л╕то навп╕л, я таки наважилася зав╕тати до храму св. Р╕вноапостольних княз╕в Володимира та Ольги УПЦ Ки╖вського патр╕архату, що в С╕мферопол╕. Боялась переконатися, що там, як ╕ в наш╕й «св╕тличн╕й» дом╕вц╕, вже порядкують чуж╕ люди. Бо ╕ ран╕ше на прим╕щення храму було безл╕ч заз╕хань. А тепер воно вабить не лише сво╖м м╕сцем розташування (найпожвавлен╕ший куточок у центр╕ м╕ста), але ╕ хорошим ремонтом, який таки вдалося зд╕йснити б╕льш як за 10 рок╕в. Це лише причини, не пов’язан╕ ╕з захопленням Криму Рос╕╓ю та в╕дпов╕дним ставленням до всього укра╖нського.
Знаю, якими надм╕рними зусиллями вдавалося збер╕гати храм арх╕╓пископу Клименту ╕ за кращих час╕в. Розум╕ючи, що перемога – на боц╕ сильн╕шого або мудр╕шого, а сила за тими, кого б╕льше ╕ чия влада, арх╕╓пископ вм╕в знаходити сп╕льну мову чи не з ус╕ма, в╕д кого залежала доля церкви, не втрачаючи при цьому власно╖ г╕дност╕ ╕ не в╕дмовляючись в╕д принципових погляд╕в.
Але все то було в зовс╕м ╕нш╕й кра╖н╕. Сьогодн╕ владика не бажа╓ сп╕лкуватися ╕з журнал╕стами, як╕ так охоче наставляли йому м╕крофон у критичн╕ для Криму дн╕. Не п╕дтриму╓ в╕н ╕ пафосно╖ повед╕нки священик╕в, як╕ не схильн╕ домовлятися. Владика Климент береже укра╖нську церкву, усв╕домлюючи, що, за великим рахунком, лише це ма╓ значення ╕ що це – його обов’язок, його в╕дпов╕дальн╕сть й тут н╕хто не п╕дставить йому плече (аби не п╕дставляли н╕жку).
В розмов╕ з параф╕янами чую вже для мене не нове: в Ки╓в╕ кримським укра╖нцям, як╕ шукають соб╕ притулку, нема╓ особливо╖ шани. Давно забуто все, що ко╖лося на п╕востров╕ п╕д час ╢вромайдану, декому зручно робити вигляд, що Крим – звичайний рег╕он ╕ нав╕ть перекладати в╕дпов╕дальн╕сть за те, що тут сталося, на кримських укра╖нц╕в.
Не прихову╓ сво╓╖ г╕ркоти ╕ владика. А мен╕ хочеться звернутися до нього словами молитви: «Радуйся!». Радуйтесь, владико, що у той час, як в Криму вже практично не лишилося н╕чого укра╖нського, тут ╓ таки храми Ки╖вського патр╕архату, хоч збереглися вони ╕ не вс╕, переважно тому, що свят╕ отц╕ подалися додому на Зах╕дну Укра╖ну.
А ось в С╕мферопол╕ все лишилося, як ╕ ран╕ше. Отця Володимира, що ви╖хав до Житомира, зам╕нив отець Максим. За розкладом ╕дуть богослуж╕ння, в╕дправляються треби, можна придбати все необх╕дне: ╕ св╕чки, ╕ хрестик, ╕ молитовник. Й перес╕чн╕ громадяни цього храму не бояться, йдуть сюди, як ╕ ран╕ше, незалежно в╕д нац╕ональност╕. Бо в╕╓ тут миром ╕ споко╓м, налаштовуючи на непорочн╕ думки та позитив. Нав╕ть тих, хто ще недавно був у повному розпач╕.
З рад╕стю пом╕чаю серед параф╕ян донедавна директора Укра╖нсько╖ школи-г╕мназ╕╖ Наталю Руденко. Пан╕ Наталя – вже майже киянка, ╕ на ставлення до себе там не скаржиться. Недарма ж ╖╖ школа колись була укра╖нською в╕зит╕вкою Криму! Г╕мназ╕ю не оминали патр╕отично налаштован╕ народн╕ депутати та чиновники в╕д осв╕ти. Ц╕ люди ╕ тепер поклопоталися, аби Натал╕╖ ╤ван╕вн╕ мер Ки╓ва В╕тал╕й Кличко посприяв ╕з г╕дною роботою. Знайшлась ╕ в╕дпов╕дна посада – теж директорська ╕ теж в школ╕-г╕мназ╕╖.
Але, д╕йсно, вс╕ кримчани тепер – немов таврован╕. Начебто це ми, м╕сцев╕ укра╖нц╕, в╕ддали на знищення все, що так берегли ╕ плекали, щодня в╕двойовуючи право на свою осв╕ту, культуру, мову! Проти директора «╕з Криму» збунтувалася частина батьк╕в г╕мназист╕в. Д╕йшло нав╕ть до п╕кетування мер╕╖. Та Наталя ╤ван╕вна в╕рить, що таки матиме шанс показати св╕й стиль роботи, ╕ батьки заспокояться.
Ось так ╕ опинилися ми чужими серед чужих ╕ чужими серед сво╖х. А можливо, для когось це ╕ зручно, насамперед, для тих, хто, маючи належн╕ важел╕, так легко в╕дмовився в╕д Криму. ╤ тепер диву╓ться, чому це ми, кримськ╕ укра╖нц╕, не п╕шли з вилами проти до зуб╕в озбро╓них «зелених чолов╕чк╕в»? Особливо ж╕нки та бабус╕…
Пан╕ Оксана, з якою я щойно познайомилася, вважа╓, що ╤сус Христос сам все впорядку╓, й нема╓ тако╖ збро╖, яка може зашкодити його планам. ╤ Оксана молиться. За Укра╖ну, за ╖╖ порятунок, за людей. Вона нав╕ть рада, що ╖╖ батько, як ╕ м╕й, родом ╕з Полтавщини, не дожив до цих страшних час╕в. Бо в╕н був великим патр╕отом ╕ передчував, що в Укра╖ну може прийти лихо. Про те, який воно ма╓ вигляд не на екран╕ телев╕зора, а в реальному житт╕, Оксан╕ регулярно розпов╕да╓ родичка – мешканка Слов’янська. В╕рн╕ше було б сказати — розпов╕дала, бо нещодавно при╖хала до Алушти, де ма╓ знайомих.
Понад усе мен╕ хочеться почути правду, не п╕дфарбовану у потр╕бний кол╕р. Чи п╕дтримують на сход╕ люди так званих ополченц╕в, чи оч╕кують укра╖нськ╕ в╕йська як визволител╕в? Те, що каже Оксана, схоже на правду: люди просто стомилися в╕д страху ╕ розрухи, ╕ ╖м вже байдуже, кому належатиме Донбас, головне, – щоб не стр╕ляли. В Слов’янську ще й дос╕ нема╓ н╕ св╕тла, н╕ газу, ╕ його не покинули пророс╕йськ╕ вояки, як╕ не в м╕ру п’ють гор╕лку та мародерствують. М╕сцев╕ жител╕ бояться ╖х не менше, н╕ж бомбардування, бо непрохан╕ гост╕ можуть не лише познущатися, але ╕ вбити, вимагаючи «мл╓ко» ╕ «яйка». Отак╕ вони насправд╕, «народн╕ захисники»! Але ж укра╖нськ╕ ЗМ╤ пов╕домляють, що там вже налагоджу╓ться мирне життя…
╤ важко не запитати у прост╕р: то невже так зване ополчення абсолютно непереможне, ╕ ск╕льки ще триватиме знущання над людьми, як╕ просто стали заручниками ситуац╕╖? Владика Климент вважа╓, що конфл╕кт триватиме доти, доки поважн╕ генерали сид╕тимуть у сво╖х генеральських штабах ╕ не «передислокуються» в м╕сце проведення антитерористично╖ операц╕╖.
А у донеччан за будь-яко╖ ситуац╕╖ доля не завидна, як у тих, хто був дотичний до ополчення, так ╕ у тих, хто залиша╓ться в╕рними д╕тьми Укра╖ни. На останн╕х теж упаде т╕нь, а хтось ╕з невдалих стратег╕в запита╓: як же ви все це допустили, чому не захистили Донбас в╕д недруга? Вважаючи себе людиною розважливою, не забуваю, що й сама донедавна м╕ряла ус╕х цих людей на один аршин ╕ нав╕ть рад╕ла, що ╖м зле.
Недарма ж ╕нформац╕йн╕ канали рос╕йських ЗМ╤ ц╕лодобово демонстрували перекошен╕ в╕д ненавист╕ обличчя тамтешн╕х жител╕в, як╕ посилали найвульгарн╕ш╕ прокльони д╕тям президента Порошенка, ол╕гарха Коломойського та ус╕м, хто був найбажан╕шою м╕шенню рос╕йських пол╕тик╕в. Щодо пана Коломойського, то на його адресу взагал╕ було спрямовано ритуал, який залишав йому жити не б╕льше м╕сяця, а рос╕йський суд вин╕с йому заочно обвинувальний вердикт.
Воно й зрозум╕ло, чому рос╕йськ╕ журнал╕сти, як╕ провокують ╕ поширюють под╕бн╕ «новини», а також ╓ «л╕тописцями» «варварських» вчинк╕в укра╖нських вояк╕в, не ╓ бажаними на територ╕╖ Укра╖ни. Адже лише дуже прагнучи д╕знатися правду, раптом пом╕ча╓ш нев╕дпов╕дност╕ в описаних ними ситуац╕ях: «Тяжелая артиллерия», «установки «Град», «шквал огня» — ╕ в результат╕ «к счастью», «на удивление» н╕хто не постраждав або ж лише десь там повибивало шибки. А якщо, д╕йсно, з’явилися жертви – розпочинаються ╜валт на увесь св╕т ╕ полювання на «во╓нних злочинц╕в».
Але чи варто обурюватись? Л╕дери ополченц╕в (прац╕вники рос╕йських спецслужб) не називають укра╖нськ╕ в╕йська ╕накше, як ворогами, ╕ щиро рад╕ють, якщо вда╓ться пролити поб╕льше ╖хньо╖ кров╕. А те, що не влучають при цьому в укра╖нських журнал╕ст╕в, так т╕ ж не беруть участ╕ в антитерористичних операц╕ях, як ╕ представники ЗМ╤ ╕нших кра╖н, що не мають надзавдання у будь-який спос╕б скомпрометувати Укра╖ну.
Кому ╕ нав╕що це потр╕бно, я й дос╕ не можу усв╕домити. Чому на кримському телебаченн╕ зам╕сть «В╕дкрито╖ пол╕тики» чи не щовечора демонстру╓ться телепередача «╤нформац╕йна в╕йна»? Кому, з ким ╕ нав╕що воювати? Але нав╕ть т╕, для кого це теж не до к╕нця зрозум╕ло, починають шукати ворога.
Його знаходять, зокрема, у молодших укра╖номовних класах, як╕ подекуди ще збереглися в Криму. Але якщо в роки мого дитинства д╕ти гралися у рос╕ян ╕ н╕мц╕в, то тепер на м╕сц╕ н╕мц╕в опинилися бандер╕вц╕-фашисти, яких ╖хн╕ товариш╕ травлять не по-дитячому.
Ц╕каво, чи приживеться ця гра в «оновлен╕й» укра╖нськ╕й школ╕-г╕мназ╕╖? Коли я д╕зналася, що директором туди призначили вчительку укра╖нсько╖ мови та л╕тератури школи «Консоль» Валентину Васил╕вну Лаврик, для мене за останн╕ п╕вроку це стало ╓диною рад╕стю. Валентина Васил╕вна ма╓ досв╕д роботи завучем, ╕н╕ц╕ативна, творча, патр╕отична, вихована ╕ чемна, й цю низку еп╕тет╕в можна продовжити на п╕встор╕нки. Хто, хто, а вона не дасть загинути укра╖нським паросткам! Я одразу ж почала планувати зустр╕ч з нею, думати про те, що б таке ╖й порадити, аби укра╖нськ╕ д╕ти н╕чого не втратили за нових умов ╕ здобували як╕сну перспективну осв╕ту.
Та марно фантазувала. Валентина Васил╕вна, про яку я написала не один захоплений матер╕ал, тепер, напевне, обмежена у сво╖й д╕яльност╕ певними «директорськими рамками», бо спочатку посилалася на зайнят╕сть, а пот╕м ╕ взагал╕ перестала в╕дпов╕дати на мо╖ телефонн╕ дзв╕нки. Чи не через те, аби публ╕кац╕я про г╕мназ╕ю в так╕й «од╕озн╕й» газет╕ не нашкодила н╕ сам╕й г╕мназ╕╖, н╕ ╖╖ директору? Бо у нас же справжня ╕нформац╕йна в╕йна, ╕ «Кримська св╕тлиця», виявля╓ться, — з ╕ншого боку барикад. А хто ж тод╕ поряд?!
Залиша╓ться т╕льки молитися. Пам’ятаю з Б╕бл╕╖, що св. Павло був колись одним ╕з найжорсток╕ших гонител╕в християн, а св. Петро в╕др╕кся в╕д ╤суса Христа ран╕ше, н╕ж встиг трич╕ просп╕вати п╕вень. Тому у кожного ╓ шанс, ╕ в окремо╖ людини, ╕ в народу. Та чи скориста╓мося?..

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема "Резонанс"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13614

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков