Версiя для друку Обговорити в форумi

«Я БИ ВОЛІЛА БУТИ УКРАЇНКОЮ В КРИМУ, А НЕ У ЛЬВОВІ...»
або ХТО ЗАХИСТИТЬ ПРАВА ПРОУКРАЇНСЬКИХ СЛОВ’ЯН КРИМУ?

На початку минулого року я зацікавився темою розмовних клубів, які почали з’являтися у великих містах Південно-Східної України. Майже всесильна на той час Партія регіонів так і не змогла вбити бажання значної частини міської молоді спілкуватися українською. Розмовні клуби виникли у Донецьку, Одесі, Нікополі, Херсоні, Дніпропетровську... Десь у ті дні я й замітку написав: «Чи приєднається Крим?». Трохи згодом з радістю дізнався, що до акції долучилися і проукраїнські кримчани. Однією з них була етнічна росіянка Любов Калмакова. Вже планував плідну поїздку навесні цього року, але відомі політичні події перекреслили мої плани. На жаль, не одному мені. Активна учасниця Євромайдану Любов Калмакова вимушена була покинути територію АРК. Згодом я дізнався, що вона тепер живе у Львові. Ця обставина допомогла приступити до вивчення феномена ХХІ століття: навіть народжені в Криму чистокровні росіяни можуть мати високий рівень українського патріотизму.

ЛЮДИ БОЯТЬСЯ

І ось наша перша зустріч у центрі Львова. Цікавлюся нинішньою ситуацією в Криму. Чи змінилися настрої українців за останні чотири місяці? Люба з ледь прихованим смутком відповідає:
— Зміни відчутні. Можу навести приклад: один філолог з ТНУ зібрався переїздити на материкову Україну. Свої книги він вирішив роздати знайомим. Але біда в тому, що ніхто не хоче брати українську літературу! Люди бояться, адже згідно з теперішніми російськими законами майже кожну книжку там можна трактувати як... антидержавну чи екстремістську. Атмосфера страху не вивітрюється. Знаю випадок, коли люди розмовляли між собою по телефону. Один кримчанин, інший — з материкової України. Після розмови до кримчанина завітали люди з ФСБ і запитали: про що це ви там спілкуєтеся? Атмосфера страху підтримується на державному рівні.

Я БИ ВОЛІЛА БУТИ УКРАЇНКОЮ В КРИМУ, А НЕ У ЛЬВОВІ...

— Не тільки для кримських татар немає іншої батьківщини, окрім найдорожчого для них Криму, але й для мене також, — продовжує 27-літня кримчанка. — Я вважаю себе кримською українкою, іншої батьківщини у мене немає. І це при тому, що мама у мене — росіянка з Володимирської області. По татовій лінії я також росіянка, але... вже кримчанка і при тому — як мінімум у третьому поколінні. Батьки — росіяни, але ж я сформувалася в незалежній Україні! Тому розумієте, наскільки ця земля мені дорога.
Відчуваю себе українкою, але до Львова я виїхала не з власної волі, а вимушено. Свого життя без Криму я не уявляю. Мені подобається Львів, але я б воліла бути українкою в Криму, а не у Львові. Найрідніша земля там, де народився. Мальовничі гори, безмежне синє море, чайки — мені цього в Галичині дуже не вистачає... Коли ми звільнимо Крим, — а це рано чи пізно станеться, — я неодмінно повернуся на землю моїх батьків, землю мого дитинства, землю, на якій знову зможу почуватися українкою.

ПРОУКРАЇНСЬКА СИБІРЯЧКА

Не можемо оминути тему ЗМІ і неймовірної зомбованості сучасного російського електорату. Але Люба заперечує, що ця зомбованість має тотальний характер:
— Багато росіян підтримують Путіна, але не треба забувати про ту категорію росіян, які на нашому боці. Моя знайома мені написала: «Збиралася цього літа об’їхати на велосипеді гірську частину Криму, але, мабуть, не поїду. Бо я збиралася їхати в український Крим. А так... мені не цікаво. Бо у мене багато друзів у Криму, і коли вони кажуть, що їх загарбали силою, порушили усталений спосіб життя, то я вважаю своїм обов’язком виявити солідарність з українцями і Україною...».
До речі, ця сибірячка бувала у Львові, вона в захваті від цього міста! Мені дуже хочеться, щоб вона знову кілька місяців пожила у столиці Галичини, варто організувати для неї спеціальну програму. Хочу наголосити на тому, що іноземці та вихідці з країн СНД (скажімо, білоруси, грузини, вірмени) зовсім не відчувають себе тут чужими, бо львів’яни гостинні, толерантні, дуже культурні. Тут кожен гість почувається, як риба у воді.

МІЛІЦІЯ ВІД ПОЧАТКУ БУЛА НА ІНШОМУ БОЦІ...

На моє запитання — чому ж така велика кількість кримчан підтримала анексію Криму, і чому відносно слабкими були проукраїнські сили, Люба відповіла так:
— У людей були різні позиції. Проукраїнських громадян ніхто не прагнув згуртувати упродовж 23-х років. Більше уваги було кримським татарам. Тому проукраїнських активістів легше було нейтралізувати або ж «витиснути» з півострова. Проросійські діячі і до анексії півострова мали повну свободу дій. Скажімо, в квітні 2012 року наш викладач з політології облив брудом і гімн український, і герб, і по мові державній пройшовся... Це було можливим тому, що в Криму не було проукраїнської влади. А не було тому, що і в Києві влада була недостатньо проукраїнською. Тому всі 23 роки незалежності можна було безперешкодно нав’язувати громадянам АРК (зокрема і студентам) ідеї «русского мира». А українство було в пригніченому стані. Тож не дивно, що і кримська міліція від самого початку анексії була не на українському боці, бо інтуїтивно відчувала, хто переможе і хто буде ними керувати... Клімат на півострові був такий, що в міліцію йшли не з патріотичних міркувань, а заради грошей. Те ж саме можна сказати і стосовно прокуратури. Кожен сподівався отримати свій бонус.
Кримські татари були непогано мобілізовані, але не завжди підтримували мітинги проукраїнських слов’ян. Їм нічого не вартувало організувати 5-6 тисяч мітингувальників нам у підтримку, але робили вони це чомусь рідко...
Пенсіонерів купили більшою пенсією. Їх і до анексії обробляли. Так само вони і назад можуть переметнутися, але для цього треба спочатку розчаруватися в Росії. Думаю, за цим діло не стане.

КРУГОВУ ОБОРОНУ ТРИМАЄ... БРЕХНЯ

— Звичайно, Росія не хоче віддавати Крим. І тому намагається привернути на свій бік якомога більше населення. Тому російські ЗМІ багато брешуть, спотворюють інформацію. Бачила по РТР передачу про Степана Бандеру. Дізналася з неї, що лідер українських націоналістів... бив свою вагітну дружину, а ще бігав за кожною спідницею. Говорилося і про те, що українців змалечку вчать вбивати москалів. Це я чула на власні вуха! Від ЗМІ багато залежить. Якщо закрити зомбуючі канали, то відновити справедливість буде набагато легше.

ПОГАНО, ЩО НЕМА ПРЕДСТАВНИЦТВА ПРОУКРАЇНСЬКИХ РОСІЯН В КРИМУ

Говоримо про те, що коли Крим повернеться до лона України, то вочевидь доцільно буде відновити кримськотатарську автономію. Як у цій автономії житиметься слов’янам? Люба Калмакова відповідає:
— Важливо, щоб був витриманий баланс інтересів. Ми бачимо, що інтереси кримських татар представляє Меджліс. Він їх захищає і якось розробляє стратегію виживання. Але невідомо, хто представляє інші нації? Хто представляє етнічних українців у Криму? От щоб була людина і займалася проблемами українців... А до кого звертатися мені, етнічній росіянці? Права російськомовного населення захищені відповідним чином, це так. Але ж я народилася в українському Криму, тому хочу знати справжню, а не видуману історію. Адже росіян у США виховують як американських патріотів. А в Італії, Франції — як італійських і французьких відповідно... І це природньо! Ніхто не приходить у чужий будинок зі своїм статутом. Тому хотілося б мати в Криму відповідну проукраїнську структуру і відповідне проукраїнське середовище. Вважаю, що нинішня ситуація є неприродньою і тимчасовою.

КРИМСЬКОТАТАРСЬКА РЕСПУБЛІКА ЗАХИСТИТЬ СЛОВ’ЯН?

— А може, саме кримськотатарська автономія була б порятунком для проукраїнських людей Криму? Може, ця республіка була б м’якшою, демократичнішою, ніж стабільно проросійська АРК? Не кажу вже про нинішній Крим...
— За своєю суттю це може бути така ж псевдодемократична республіка, як і нинішня путінська. Поки що кримські татари демонструють, що вони не враховують інтереси людей інших національностей. Мовляв, ми будемо домінувати, бо маємо на це законне історичне право, ну а ви там... розбирайтеся між собою. Це також не вихід. Якщо вони хочуть мати більше прав, то й обов’язків у них повинно бути набагато більше. Якби цієї логіки вони дотримувалися усі попередні роки, то й ставлення до них було б набагато кращим. Ви ж розумієте — анексія Криму була суттєво полегшена саме завдяки антитатарським поглядам значної частини кримчан. Вони вважали, що Україна проводить занадто протатарську політику. А ось Росія, на їхню думку, кримських татар «поставить на місце»... Подібні погляди не взялися з нічого, не виникли на голому місці. Звичайно, була антитатарська пропаганда, але були й підстави. Є цілком адекватні і демократично налаштовані кримські татари, але у багатьох є почуття національної виключності. Це не на користь кримськотатарській справі, не на користь демократії.

ЗАКОН ПРО ТРИ ОФІЦІЙНІ МОВИ ПОВИНЕН ВИКОНУВАТИСЯ

— На жаль, багато українців покинуло Крим. Наша соціальна база зменшується... І якщо не українці, а кримські татари масово передплатять... ну, хоча б ту ж «Кримську світлицю», то це буде неабияка допомога. Нам все одно, в який спосіб газета буде врятована. А на їхню прихильність ми маємо право розраховувати, бо газета ніколи не дистанціювалася від кримськотатарської проблематики.
— Навряд чи вони будуть масово її передплачувати. Досі вони були зосереджені виключно на своїх справах. А втім... дай, Боже, щоб віднині було по-іншому. Щоб кримські татари взяли на озброєння ідеальну тактику: вони — за вільний, демократичний і толерантний Крим. І самі йшли в авангарді! Тоді шанси повернення Криму зростають. А поки що... Розумієте, впродовж останніх 23 років у нас не виникало серйозних національних конфліктів у Криму. Ми навчилися бути толерантними. Взагалі, українці — толерантна нація за своїм менталітетом. Але тепер путінські програми з зомбування будуть нас налаштовувати одне проти одного. Кримчани вже зайняли позицію: або вони з Росією, або з Україною. Але завдяки активній піар-компанії кримських татар, що Крим їхній, проукраїнська частина населення звикає до думки, що вона разом з татарами поверне Крим. І кримчанам доводиться робити дуже непростий вибір: або вони з кримськими татарами, — меншиною, яка хоче домінувати, — або з Путіним. У результаті такого, зовсім не великого, вибору набагато більше людей будуть махати російськими триколорами. Я вважаю, що краще не робити наголос на кримськотатарській автономії, а відновлювати саме той статус-кво Криму, який був до анексії. Це збільшить шанси повернення, тому і кримські татари об’єктивно в цьому повинні бути зацікавлені. Єдина умова: закон про три офіційні мови повинен виконуватися. Це й буде гарантією збереження кримськотатарської ідентичності.

БОЛІСНЕ ПРОЗРІННЯ ПОПЕРЕДУ

...Не забуваймо, що Крим — багатонаціональний регіон, де проживають представники більше 100 національностей, і не враховувати їхні особливості та інтереси — це сіяти розбрат серед людей у Криму. А про українську проблему треба говорити взагалі окремо. Бо кримські татари і представники інших національностей опинилися приблизно в однаковій ситуації. Їм, може, й не раді, але всі розуміють їхню національну окремішність. Цим хоч не докоряють. А от стосовно українців, то тут якийсь трагічний сюрреалізм... У себе ж на Батьківщині, на рідній з дитинства Україні, на них вішають ярлик «зрадник Криму», «фашист»... І за що? За спів українського гімну! За національну символіку, за акції за єдність України... Етнічного українця женуть з рідної землі в ХХІ столітті в дикунський спосіб! А така «цивілізована», «демократична» світова спільнота може більш як півроку тільки обурюватися. І це поки єдина реакція на анексію Криму.
Вже зрозуміло, що не варто нам так сподіватися на інших і очікувати, що хтось відновить мир в Україні та покарає винних. Це — наша земля і наш обов’язок її захищати.
— Економічно в Криму буде все гірше й гірше. Це вже закладено самим фактом окупації. Можна забути про туризм і мільйони відпочиваючих. З бізнесом буде все гірше... Багато підприємців виїхало за межі Криму. Буде конкуренція за робочі місця. Скоро кримчани зрозуміють, що на Москву сподіватися марно... Росії нецікаво вкладати гроші туди і тому, хто вже здався без бою. Кримчани зайшли в глухий кут. Можливо, вони постараються з нього вийти. І дуже важливо, як саме вони це будуть робити. Добре вже те, що доведеться свідомо розпрощатися з гаслом: «Россия нас спасет!». А болісне прозріння — попереду, я думаю, вже через рік можуть бути зміни в настроях. І це змусить багатьох звернути свої погляди у бік Києва.

Сергій ЛАЩЕНКО

На фото: Кримська українка Любов Калмакова на святкуванні
Дня Незалежності України у Сімферополі, 2012 рік

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #29 за 18.07.2014 > Тема "Українці мої..."