Версiя для друку Обговорити в форумi

Свята та звичаї

З 20 до 25 червня – найкоротша ніч і найдовший день. Це день літнього сонцевороту, який відзначали наші пращури ще 7 тисяч років тому як свято Купала.
21 червня, коли настає День літнього сонцестояння, коли Всесвіт приносить найдовший день і найкоротшу ніч, де саме в цей час бере шлюб Вода-мати і Сонце-батько, коли вся Природа буяє і з радості цвіте жито, даруючи життя людству, і гучним утаємниченим пострілом розквітає квітка Папороті, саме в цей день, за давньою предківською традицією, у Музеї історії сільського господарства Волині-скансені, що в селищі Рокині Луцького району, традиційно проходило святкування Купала. Це була «Ніч на Купала» в музеї-скансені.
До участі у святкуванні долучилися не тільки громади рідновірів «Лада» Волинської області, а й учасники Першого пісенного фестивалю «Купайло в піснях». Чимало прибуло гостей навіть із сусідніх районів і областей, а також майстри традиційних волинських ремесел. Вони змогли не тільки побачити, а й самі взяти участь в інтерактивному фольклорно-етнографічному справжньому обрядодійстві величного літнього свята. Учасники за один вечір потрапили у казку, де кожен мав можливість перевтілитися в героїв древніх легенд з Лесиної «Лісової пісні».
З давніх-давен Свято Купайла відбувалося в період, коли Сонце найвище піднімається над Землею, посилає найбільше тепла і світла, дарує свою найвищу чудодійну силу для всього живого і неживого. Цей день наставав 20-25 червня. Хочемо ми того чи ні, знаємо ми про це чи ні, віримо ми в це явище чи ні, а для Всесвіту то однаково. Приходить день, настає час і… Сонце бере шлюб з Водою. Наші предки відзначали в цей день величне свято Купала, бога кохання, плодючості, доброти, благополуччя і достатку в житті. Не 6-7 липня, коли день уже зменшується на курячий крок, на гусячу лапку, на макову зернинку, а саме з 20 до 25 червня. Бо саме в Купальську ніч розцвітала папороть — чарівна вогняна квітка щастя. Вважалося, хто її зірве, той усе на світі знатиме, відшукає усі скарби, володітиме чудодійною силою і причарує найкращу дівчину.
На купальське свято поспішали всі, хто жив у селі. Вважалося, хто не прийде до священного вогнища, той є відьмою (відьмаком). Тому кожен намагався долучитися до цього літнього обрядодійства.
Сценарій свята розробили науковці Музею історії сільського господарства Волині. Режисером і постановником у проведенні забутих звичаїв була Ганна Середюк – провідний науковий співробітник музею.
У святі Купайла збереглося давнє поклоніння наших пращурів Воді і Вогню. Вони їх вважали всеочищаючими, всеоберігаючими і цілющими силами.
Купальська ніч духовно єднала людину з природою, возвеличувала побут, освячувала почуття молодих сердець. Основним стрижнем, довкола якого відбувалося дійство, був купальський вогонь. Кожен вважав за честь очиститися вогнем, тричі перестрибнувши через багаття.
Поки горіло вогнище, лунали купальські пісні народних самодіяльних аматорських колективів Рожищенського та Луцького районів. Найактивніші колективи, такі, як «Писанка» з м. Рожище (керівник – Валентина Добровольська), «Журавка» Брищанського будинку культури (керівник – Тетяна Пузняк) та «Горлиця» з смт. Рокині Луцького району (Наталя Антонова), отримали подяки від дирекції Музею історії сільського господарства Волині-скансен та цінні подарунки-книги з авторським підписом самого письменника і дослідника.
Головними персонажами на святі були Купала та Марена, які уособлюють чоловіче (сонячне) і жіноче (водяне) божества. Ці дві дійові особи учасники свята виготовляють як опудала із сіна. А поєднання чоловічої і жіночої стихій на святі символізувала гілка верби — Купайлиця, яку дівчата прикрашали польовими квітами, різнокольоровими стрічками, бубликами, дзвіночками.
Назбиравши волошок, маків, ромашок та інших польових квітів, дівчата плели вінки у березовому гайку. При цьому вони підтанцьовували і співали купальських пісень.
Тим часом хлопці розпалювали багаття. А потім змагалися з дівчатами за купальське гільце. Дівчата не здавалися, але врешті гільце спільно кидали у вогнище. Змагалися і за Марену — та і її — у священний вогонь.
Палаюча брама, через яку повинен кожен пройти, манила усіх своєю загадковістю. Адже кожен хотів заглянути у майбутнє і загадати бажання. З заходом сонця, під загальне пожвавлення, хлопці спустили з гори вогняне колесо-Сонце. А дівчата, кидаючи у воду свої віночки, — загадали на судженого. Чий вінок хлопець дістане з води, того й дівчина повинна поцілувати і має бути з ним у парі на цю ніч.
А потім усі стали у коло навколо вогнища, пішли по сонцю і співали купальських хороводних пісень. Ведуча обрядодійства Ганна Яківна запропонувала учасникам:
— Яке бажання ви б хотіли замовити у Всесвіту, у живих сил природи? — запитала вона.
— Миру і злагоди у країні! — не змовляючись, дружно всі відповіли. Так і зробили. Заплющивши очі і піднявши руки до Бога, всі разом побажали миру і злагоди в Україні.
Найсміливіші і найпринциповіші щодо дотримання народних традицій зважились очиститись «живим» вогнем, пройшлися по розпечених вугликах купальського вогнища. Дехто потім довго ще вимочував ноги в холодній воді. Але не зважали на це, бо знали, що така процедура завжди була ефективним народним зціленням від хронічних хвороб.
Заключним акордом свята стала презентація козаків-молодиків із села Маяки, братів Бондаруків Андрія і Володимира, які змонтували і підпалили в цю ніч Сваргу. Вона символізувала символ Сонця у русі. Цей древній солярний знак завжди був для білих народів символом Небесного круговороту, Життєвих Сил Всесвіту. Для людей, які використовували даний символ, це було означення чистоти помислів і діянь, благовість і Світ Духовного прозріння.
Завершилось свято громадською братчиною, частуванням справжнім козацьким кулешем та солодким узваром, приготовленим з цілющих трав, які зібрані в екологічно чистій території Рокинівського дендропарку.
До самого світанку потрібно було берегти попіл від священного купальського вогню. Тут пильнувала молодь. Літні учасники, які не могли дочекатися ранку, брали хоч жменю попелу і йшли додому. Ним обсипали поріг хати, вхід до хлівів, щоб відігнати нечисту силу. Вважали, якщо просплять варту і відьма вкраде пригорщу попелу, то буде у селі лихо стихійне, а може, й біда.
Перед світанком кожен, хто залишився до ранку, зміг скупатися у життєдайній росі, зарядившись позитивною енергією на цілий наступний рік.
Варто уже офіційно перейти на відзначення традиційних народно-обрядових українських свят за Новим стилем, Григоріанським календарем, а не проводити святкування за старим Юліанським, що відстає від астрономічного календаря на 14 днів. Бо 6-7 липня, коли переважна більшість православного люду відзначає і святкує свято Івана Купала, що нагадує гібрид, який об’єднує дохристиянське традиційне величне свято і різдво Івана Предтечі, є спеціальним перекрученням праукраїнських традицій. Бо в той день, 6-7 липня, як би не намагалися знайти квітку папороті, жоден юнак її ніколи не знайде. І вода не буде такою цілющою, і сонце не буде таким ласкавим, як в ті купальські дні.
Отже, варто повертатися до витоків своїх, до унікальних традицій і звичаїв наших пращурів-гречкосіїв і козаків-воїнів. Тоді ніколи не виростимо ні сепаратистів, ні терористів, ні колаборантів. Тоді переможно «запануємо і ми, браття, у своїй сторонці».

Олександр СЕРЕДЮК,
директор музею, доктор філософії, етнограф, член Національної спілки краєзнавців України

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Душі криниця"