Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 04.07.2014
ЗНАХ╤ДКА

Марина СЛОВ’ЯНОВА

Пропону╓мо «джерелятам» к╕лька опов╕дань письменниц╕ Марини Слов’яново╖ з ╖╖ книги «Малюк ╕ розбишака». Марина Павл╕вна Слов’янова народилася в сел╕ Воронк╕в у Придн╕стров’╖. Кр╕м татуся, матус╕, братик╕в та сестричок змалку любила гарн╕ книжки ╕ вже з чотирьох рок╕в сама соб╕ читала, заховавшись у якомусь затишному куточку. Добре навчалася в школ╕ та на факультет╕ журнал╕стики Льв╕вського державного ун╕верситету ╕м. ╤вана Франка. Д╕ставши фах журнал╕ста, працювала в газетах, видавництвах, журналах. У ╖╖ л╕тературному доробку ╓ чимало опов╕дань як для дорослих, так ╕ для д╕тей.

ЗНАХ╤ДКА

Д╕д Юхим обкошу╓ сад. Славко в нього за п╕дручного: що йому д╕д загада╓, те Славко й робить. Поки що в╕н т╕льки води св╕жо╖ прин╕с од колодязя.
— Якби грабл╕ були по мен╕, — м╕рку╓ хлопчина, — я цю траву ворушив би, щоб швидше сохла.
— Я знаю, що ти добрий пом╕чник, — озива╓ться д╕д Юхим. — Колись змайстру╓мо й для тебе грабельки...
Не договоривши, д╕д Юхим зупиня╓ться й пильно дивиться на кущ лапатого лопуха. Славков╕ дуже ц╕каво знати, що там, тож в╕н п╕дходить ближче.
— Цссс, — кладе палець на губи д╕д Юхим. ╤ ледь чутно промовля╓:
— Дивися...
Хоч ск╕льки дивився на той лопух Славко, а н╕чого там не побачив.
— Та он же, оно, — шепоче йому в сам╕с╕ньке вухо д╕д Юхим, — гн╕здечко...
Тепер ╕ Славко роздивився: заховане за широким листям, змайстроване п╕д дебелим стовбуром лопуха притулилося кубельце. Хлопчик рвонувся туди, але д╕д Юхим ухопив його за руку ╕ одв╕в на добр╕ сто крок╕в уб╕к.
— Не треба близько п╕дходити. Ми й так налякали пташку, вона сховалась у бур’янах.
— А що, там була пташка? — здивувався хлопчик. В╕н знав, що пташки в’ють гн╕зда на деревах чи, може, на кущах, але щоб отак — у садку та ще й п╕д лопухом...
— ╤ ще ж яка пташка! — засм╕явся д╕д Юхим. — В╕всянка назива╓ться. Гарненька, сп╕вуча. Правда, зараз ╖й не до сп╕в╕в, — д╕точок висиджу╓...
Вони домовилися, що того крислатого лопуха не ч╕патимуть ╕ про гн╕здечко н╕кому не скажуть, — х╕ба що коли вже виведуться пташенята.
— Т╕льки б коти не внадилися, — промовив д╕д Юхим.
— А я пильнуватиму! — пооб╕цяв Славко. — Як побачу котрогось, негайно прожену.
— Та воно-то так, — ╕з сумн╕вом у голос╕ мовив д╕д Юхим. — Головне, аби пташку не налякали...
В╕д того дня Славко мав соб╕ клоп╕т: побачивши будь-якого кота, ганяв його, б╕долаху, аж доки той не заб╕гав у якийсь закуток, зв╕дки й д╕стати його неможливо.
Але, якщо чесно, то й до гн╕здечка Славко не раз п╕дходив. Покружля╓-покружля╓ на в╕ддал╕ та й наблизиться. А пташечка, пом╕тивши його, гульк у шелюги! ╤ лишаються я╓чка в╕дкрит╕, незахищен╕.
Славков╕ ста╓ соромно, що з╕гнав пташку з гн╕здечка, ╕ в╕н одступа╓, даючи соб╕ слово н╕защо в св╕т╕ не наближатися до гн╕зда.
Одначе тягло туди, як магн╕том. По к╕лька раз╕в на день в╕н заб╕гав у сад, щоб хоч оддал╕к постояти коло сво╓╖ в╕всянки. ╤ настав день, коли пташка перестала схоплюватися з гн╕зда та т╕кати в╕д Славка. Хоч би ск╕льки в╕н зазирав до не╖, в╕всянка мовчки дивилася круглими в╕чками, але з м╕сця не вставала.
Минув час. У хлопчика з’явилися нов╕ захоплення, в╕н дедал╕ р╕дше нав╕дувавсь у садок, а там ╕ зовс╕м забув про гн╕здечко. ╤ лише коли д╕д Юхим поспитав його про в╕всянку, хлопчик поб╕г у садок. Як же в╕н розхвилювався в╕д того, що побачив там! Пташки не було й близько. Гн╕здечко, правда, так ╕ залишилося п╕д лопухом, а в ньому — брудненьк╕ шкаралупки в╕д я╓чок. ╤ б╕льше н╕чого...
Славко покликав д╕да Юхима.
— Мабуть, пташки тво╖ вже виросли, ото й покинули батьк╕вську дом╕вку! — сказав д╕д Юхим.
— А що, як ╖х коти похапали? — спитав засмучений хлопчик. Йому прикро було, що не впильнував тако╖ гарненько╖ пташки.
— Н╕, кот╕в тут не було. Якби котрийсь забр╕в сюди, то й кубельце не вц╕л╕ло б...
Вони довго стояли у задум╕. Нижн╓ листя розложистого лопуха прожовкло та п╕дсохло. Д╕д Юхим нахилився.
— Ти ж т╕льки поглянь, — повернувся в╕н до Славка ╕ показав рукою на гн╕здечко: п╕д нього було п╕дстелено клаптик пол╕етиленового м╕шечка.
— Дбайлива пташина, — сказав д╕д Юхим. — Нав╕ть те, що людина викинула, прилаштувала до сво╖х потреб...
— А ми ще побачимо ╖╖ коли-небудь? — спитав Славко.
— Хто його зна, — стенув плечима д╕д Юхим.
Але коли вони прийшли ╕з саду на подв╕р’я, д╕д Юхим раптом вигукнув:
— Та ось вони — тво╖ в╕всянки!
На високих зелених воротах стояла низочка пташок та голосно висп╕вувала:
— Ц╕-ц╕, ц╕-ц╕-ть╓! Ц╕-ц╕, ц╕-ц-ть╓! Славко встиг ╖х пол╕чити: с╕м!
— Правильно, — сказав д╕д Юхим. — ╥х ╕ повинно бути семеро: тато, мама та п’ятеро д╕тей. Якраз ст╕льки я╓чок було у гн╕зд╕!
╤ хлопчиков╕ здалося, що в╕всянки задля того й прилет╕ли, щоб подякувати йому. Адже в╕н сам ╖х не скривдив ╕ не в╕ддав на поталу н╕кому.


ПО ШОВКОВИЦЮ

Перед хатою бабус╕ Натал╕ росте велика-велика шовковиця. Вона така висока й струнка, що здалеку можна подумати, н╕би то росте на подв╕р’╖ тополя. Але коли на шовковиц╕ достигають ягоди, кожному ста╓ зрозум╕ло: дерево плодове...
Ягоди на шовковиц╕ велик╕, одна в одну, на кол╕р н╕жно-рожев╕, а так╕ солодк╕, що й не сказати! Солодк╕ та ще й запашн╕...
Про те, що шовковиця достигла, здогадатися неважко: до не╖ зл╕таються ╕ пташки, ╕ бджоли, а поп╕д нею в╕д самого ранку пасуться кури.
Онук бабус╕ Натал╕ Славко видира╓ться аж на вершечок, — шовковиця там, каже, найдоб╕рн╕ша та найстигл╕ша. Добре, що дерево не колюче, — ск╕льки хочеш можеш лазити по його г╕лках.
Одного разу сид╕ли Славко з бабусею за столом, збиралися об╕дати. А ст╕л той було поставлено в зат╕нку, неподал╕к од шовковиц╕. Коли це загавкав собака. Глянули туди-сюди — н╕де ан╕ душ╕.
— На кого ж в╕н гавка╓? — диву╓ться хлопчик.
— Он на кого, — тихо мовила бабуся й показала Славков╕ на ╖хн╕й довгий дерев’яний паркан.
Три руденьк╕ ╕стоти, прудко перебираючи лапками, б╕гли по паркану. Попереду — б╕льша, позаду — ще дво╓, меншеньких.
— Ой, та то ж б╕лка з б╕лченятами! — зрад╕в Славко. — Ц╕каво, куди вони з╕бралися?
Щоб не налякати зв╕ряток, бабуся з онуком сид╕ли мовчки, т╕льки поглядом стежили за ними. А б╕лки дострибали до шовковиц╕ та й шасть у ╖╖ густу крону!
— Он воно що! — зареготав Славко. — Солоденького закорт╕ло!
— Ну то й ми почнемо об╕дати, — мовила бабуся.
Поки вони об╕дали, б╕лки з б╕лченятами не було видно, х╕ба що зр╕дка падали згори ягоди та шаруд╕ло на дерев╕ листя.
Але невдовз╕ долинуло з шовковиц╕ якесь шип╕ння, цокання, сердит╕ сойчин╕ крики: «Кре! Кре!».
Славко в╕д╕йшов подал╕, аби роздивитися, що д╕╓ться там, угор╕.
— Бабусю, гляньте, — пов╕домив хлопчик. — Б╕лка ╕з сойкою сваряться.
— Н╕чого, помиряться, — махнула рукою бабуся Наталя. — Шовковиця рясна, яг╕д на вс╕х вистачить...
Славко так ╕ не збагнув, хто перем╕г у т╕й суперечц╕. В╕н т╕льки побачив, що невдовз╕ б╕лка з б╕лченятами пострибала в садок, до свого кубла.
Але в╕д того дня й аж поки не осипалися з шовковиц╕ останн╕ ягоди, вона приходила поласувати ними. Та не сама, а й д╕точок приводила з собою...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13544

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков