Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.


ХОВАЙ ВИЛА НА ВАВИЛА!...
Наш╕ традиц╕╖


ЗАП╤ЗН╤Л╤ ЛАСТ╤ВКИ
З фенолог╕чного щоденника


СТРОГИЙ П╤СНИЙ ДЕНЬ
11 вересня — Ус╕кновення Голови пророка, Предтеч╕ та Хрестителя Господнього ╤вана.


ПОДАРУНОК ╤З КРИМУ
╤м’я нашого земляка, прекрасного поета-л╕рика, перекладача, журнал╕ста Данила Кононенка...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 04.07.2014
ТЕАТР – ЛЮБОВ, ЩО НЕ ПРОХОДИТЬ Н╤КОЛИ

В╕дом╕ люди Криму

На театральн╕й аф╕ш╕ Кримського академ╕чного укра╖нського музичного театру час в╕д часу з’являються режисерськ╕ постановки В╕ктора Гуменюка, професора, доктора ф╕лолог╕чних наук, поета-л╕рика, перекладача, ╕ в зал групами йдуть у числ╕ глядач╕в його студенти з Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. Вернадського та Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету, де в╕н зав╕ду╓ кафедрою ╕ виклада╓ теор╕ю та ╕стор╕ю укра╖нсько╖ л╕тератури. Нещодавно вони побачили оживлену ним на сцен╕ з ╖хнього навчального курсу п’╓су «Назар Стодоля» Тараса Шевченка, а в попередн╕ роки — «Орг╕ю» Лес╕ Укра╖нки та «Брехню» Володимира Винниченка.

ТЕАТР – ЛЮБОВ, ЩО НЕ ПРОХОДИТЬ Н╤КОЛИ

— В╕кторе ╤вановичу, ц╕ ваш╕ три режисерськ╕ роботи можна розц╕нити, по-перше, як продовження лекц╕й для студент╕в про укра╖нську драматург╕ю з практикумом на сцен╕чному ╜рунт╕. А по-друге, вони збагачують репертуар театру укра╖номовними спектаклями. Ви це робите тому, що ╖х фактично мало йде на кримськ╕й сцен╕?
— Укра╖нський театр, в якому ╕нколи ставляться укра╖нськ╕ вистави. Це — про нас. Д╕йсн╕сть така, що майже вся аф╕ша — рос╕йськомовна, бо вважа╓ться, що на укра╖номовн╕ спектакл╕ кримськ╕ глядач╕ не йдуть. Хоча, по-мо╓му, для хорошо╖ вистави мова не в╕д╕гра╓ сутт╓во╖ рол╕.
На початковому етап╕ створення театру в 50-х роках минулого стол╕ття 90 в╕дсотк╕в вистав складала укра╖нська класика: «Наталка Полтавка», «Шельменко-денщик», «Маруся Богуславка», «Запорожець за Дуна╓м»... У вс╕х цих спектакл╕в ╓ особливий шарм. Вони користувалися усп╕хом, ╖х дос╕ згадують ╕ актори, ╕ публ╕ка. На «Циганку Азу», наприклад, преса писала реценз╕╖ про ╖╖ сотий вих╕д, пот╕м — двохсотий. А вона ╕ сьогодн╕ не сходить з╕ сцени.
Багато укра╖нських реал╕й зображено в п’╓с╕ «Тев’╓-молочник». Чудов╕ спектакл╕ на сучасну тематику — «Нелегалка» та «╢вангел╕╓ в╕д ╤вана» Анатол╕я Крима поставив Борис Мартинов. У стил╕ модерно╖ драматург╕╖ тракту╓ «Кам╕нний господар» Володимир Аносов. Ця вистава — як вино: чим б╕льше витримане, тим вишукан╕ший його смак.
— А який був перший ваш спектакль?
— Я хоч за осв╕тою ╕ театрознавець, десять рок╕в працював актором, зав╕дувачем л╕тературно╖ частини Житомирського музично-драматичного театру, однак при╖хав у C╕мферополь в 1989 роц╕ як поет. Тод╕ у мене була видана перша поетична зб╕рка «Росянистик» (1986 р.), друга — «Cтежина» вийшла в 1994 роц╕. ╤ я б╕льше працював у галуз╕ теор╕╖ та ╕стор╕╖ л╕тератури, в тому числ╕ й драматург╕╖. А в Кримський академ╕чний укра╖нський музичний театр прийшов у 2005 роц╕ з╕ сво╖м сценар╕╓м вистави «Зустр╕ч з укра╖нською п╕снею». Я читав текст, моя дружина — концертмейстер ф╕лармон╕╖ — грала на фортеп╕ано, а заслужена артистка Укра╖ни Л╕л╕я Титова сп╕вала. П╕сля прем’╓ри в С╕мферопол╕ ми об’╖здили з ц╕╓ю виставою весь Крим ╕ всюди глядач╕ сприймали ╖╖ з задоволенням.
Досл╕джуючи проблеми поетики драматург╕╖ Володимира Винниченка, що були темою мо╓╖ докторсько╖ дисертац╕╖, а в 2001 роц╕ опубл╕кован╕ монограф╕╓ю, я запропонував директоров╕ театру Володимиру Загурському включити в репертуар п’╓су «Брехня». Це перший шедевр В. Винниченка, який за глибиною ╕ сусп╕льною значущ╕стю можна пор╕вняти з «Одержимою» Лес╕ Укра╖нки. Для реал╕зац╕╖ задуму почали шукати режисера. Серг╕й См╕ян, якого знали за постановкою в нашому театр╕ «Майсько╖ ноч╕», а в Житомир╕ в╕н ставив «Брехню», сказав нам: «Вистава нудна, глядач╕ не ходять». ╤ не виявив бажання робити другу спробу.
Справд╕, кримський глядач звик до романтики, танц╕в на сцен╕, а тут потр╕бен глибокий ╕ тонкий психолог╕зм. Х╕ба самому поставити? — подумав я ╕ вир╕шив не в╕дкладати на пот╕м. Тим б╕льше, що актриса для головно╖ рол╕ в мене вже була на прикмет╕. Це — Ольга Котляренко. Я т╕льки побачив ╖╖ в рол╕ фе╖ в одн╕й з дитячих вистав, в╕дразу ж вир╕шив: «Це — Наталя Павл╕вна до «Брехн╕». ╤ почалися репетиц╕╖. У дискус╕ях з╕ сво╖м асистентом Юр╕╓м Грищенком, який хот╕в грати ╤вана Стратоновича як нег╕дника, акцент зробили все-таки на коханн╕. ╤ п’╓са — емоц╕йно насичена, з╕ складними житт╓вими нюансами — п╕шла, отриму╓ гарн╕ в╕дгуки. ╥╖ з ц╕кав╕стю дивляться школяр╕. Критика ж сприйма╓ по-р╕зному.
Цей дует актор╕в зайнятий ╕ в постановц╕ «Орг╕╖» за Лесею Укра╖нкою. Т╕льки цього разу виконавц╕в головних д╕йових ос╕б дв╕ пари: Нер╕са — Ольга Котляренко та Ольга Соколова, Антей — Юр╕й Грищенко та Андр╕й Фом╕н. ╤ кожен з артист╕в наклада╓ св╕й особист╕сний в╕дбиток на персонаж. Прим╕ром, Антей Грищенка зовн╕ стриманий, статечний, хоч у душ╕ й вирують пристраст╕, а у виконанн╕ Фом╕на — енерг╕йний та експресивний.
Оформлення сцени — натурал╕стичне. Я люблю м╕н╕мум зм╕н декорац╕й: десь колона, кущ… Доречно вплетений в канву сценограф╕╖ видовищний балет у постановц╕ Ольги Биково╖. А ф╕нал не вдався. Сьогодн╕ я по-╕ншому зд╕йснив би деяк╕ постановочн╕ ефекти. На М╕жнародному фестивал╕ театрального мистецтва «Боспорськ╕ агони» наша вистава «Орг╕я» була в╕дзначена призом «За в╕рн╕сть античн╕й тем╕».
За цими двома спектаклями проведено науково-практичн╕ конференц╕╖. Про п’╓су «Брехня» видано книгу, а анал╕зу драматично╖ поеми «Орг╕я» присвячено перший розд╕л матер╕ал╕в про творч╕сть Лес╕ Укра╖нки, опубл╕кованих у № 4 за 2012 р╕к наукового журналу «Ученые записки Таврического национального университета имени В. И. Вернадского» у сер╕╖ «Ф╕лолог╕я. Соц╕альн╕ комун╕кац╕╖». У цьогор╕чному випуску журналу публ╕кац╕ю матер╕ал╕в про «Орг╕ю» продовжено. Зокрема, науковц╕ анал╕зують психотипи д╕йових ос╕б, проблеми культурного колон╕ал╕зму, художню ╕нтерпретац╕ю духовно╖ несвободи митця в поем╕, мотив орг╕╖ в Лес╕ Укра╖нки та Генр╕ка Сенкевича в пор╕вняльному аспект╕, а також ╕нш╕ особливост╕ художнього св╕ту Л. Укра╖нки-драматурга.
Такий симб╕оз театру та ун╕верситету я ще студентом бачив в естонському м╕ст╕ Тарту. Там ╓ два визначних м╕сця: один з найстар╕ших у кра╖н╕ ун╕верситет, в якому навчався брат Лес╕ Укра╖нки — Михайло, ╕ театр «Ванемуйне», що першим почав ставити спектакл╕ естонською мовою ╕ де працював знаменитий на весь св╕т режисер, актор та оперний сп╕вак Каарел ╤рд. Цей театр об’╓днав ус╕ жанри сцен╕чного мистецтва — драму, оперу, оперету ╕ балет, на як╕ ╖здили глядач╕ з усього колишнього Союзу. ╤ я також ╖здив, а тепер у С╕мферопол╕ за прикладом Тарту намагаюся наблизити акторство до студент╕в, щоб вза╓мод╕я театр — ун╕верситет була б╕льш пл╕дною.
— ╤ ваша постановка «Назара Стодол╕» в р╕к в╕дзначення 200-р╕ччя Тараса Шевченка ╓ продовженням ц╕╓╖ л╕н╕╖ на зближення театру та глядацько╖ аудитор╕╖, практичним кроком митц╕в до задоволення ╖╖ осв╕тн╕х та сусп╕льних ╕нтерес╕в?
— Я спочатку не думав ставити цю п’╓су. У репертуар╕ ╓ л╕тературно-музичн╕ композиц╕╖ за творч╕стю Шевченка. Однак у процес╕ обговорення участ╕ театру в юв╕лейних заходах виникла й тема спектаклю. Спочатку розглядалася «Ст╕на» Юр╕я Щербака про стосунки Тараса ╕ княжни Варвари Р╓пн╕но╖, але пот╕м вир╕шив звернутися до драматург╕╖ самого Шевченка. Подивився два ф╕льми «Назар Стодоля», знят╕ в 30-х роках. Обидва — невдал╕. Вони — приклад того, як не треба грати. Не в захопленн╕ в╕д мо╓╖ ╕де╖ були спочатку й актори. Але в процес╕ репетиц╕й мен╕ вдалося переконати ╖х у тому, що Шевченко да╓ можлив╕сть розкритися на сцен╕ в р╕зних амплуа, в тому числ╕ й з елементами еротики. А вдале декорац╕йне оформлення сцени ╕ створен╕ Генр╕╓ттою Петкевич костюми для виконавц╕в ролей допомогли показати реальне життя, а не музей.
Генр╕╓тта — талановитий художник з костюм╕в. У спектакл╕ «Брехня» я доручив ╖й все його художн╓ оформлення. ╤ з мо╓╖ легко╖ руки вона продовжила цю роботу в балет╕ «Бахчисарайський фонтан» Бориса Асаф’╓ва. Тепер — «Назар Стодоля». Чудов╕ костюми в по╓днанн╕ з психолог╕змом акторсько╖ гри, дек╕лька сцен з хором ╕ балетом, адже ми — музичний театр, осучаснюють ╕сторичн╕ под╕╖ в козацьк╕й слобод╕ ХV╤╤ стол╕ття, викликають ╕нтерес барвистими фольклорними картинками. ╤ люди дивляться виставу з захопленням.
— У кожного режисера ╓ власн╕ п╕дходи до трактування створених драматургом образ╕в. Чого ви добива╓теся: розважити, навчити чи повчити глядача?
— Життя — це багатобарвн╕сть, розма╖ття кольор╕в, кв╕т╕в, дерев. Коли зника╓ якась рослинка, ми заносимо ╖╖ в Червону книгу. Якщо зника╓ мова, ╖╖ повинно збер╕гати мистецтво. Ця тема червоною ниткою проходить через спектакль «Над берегами в╕чно╖ р╕ки» за творами сучасно╖ укра╖нсько╖ поетеси Л╕ни Костенко, поставлений до ╖╖ 80-р╕ччя. У ф╕нал╕ звучить п╕сня «Засвистали козаченьки», авторство яко╖ приписують Марус╕ Чурай.
Щороку в грудн╕ проводжу св╕й творчий веч╕р «Тут, на краю кохано╖ земл╕». У цьому м╕сяц╕ народилася моя мама ╕ це моя ╖й присвята. Три вистави ╕ три л╕тературно-музичн╕ композиц╕╖ — це м╕й театр. М╕ряти його на терезах неможливо. Як у житт╕ потр╕бн╕ ╕ чай, ╕ кава, так ╕ в мистецтв╕ повинно бути щось буденно-повчальне ╕ водночас в╕дчуття краси, в╕чност╕, Всесв╕ту, чогось вищого, н╕ж су╓та су╓т. У цьому контекст╕ мен╕ близьк╕ Леся Укра╖нка, Володимир Винниченко, Микола Кул╕ш — драматург номер один в Укра╖н╕, Ярослав Стельмах, не менш знаменитий, н╕ж його батько Михайло Стельмах, а також Неда Неждана.
╤ все ж режисура для мене — р╕дк╕сть, акторство — також. Я пишу про театр. ╤ це моя основна в ньому робота. Видав друком два зб╕рники ╕з сер╕╖ «Театральна журнал╕стика»: перший випуск — «Творчий портрет актора» з розпов╕дями про артист╕в Житомирського музично-драматичного театру, актрису Льв╕вського театру ╕м. М. Заньковецько╖ Наталку М╕носян, Мар╕ю Мар’яновську з Одеси, Миколу Андрусенка, творчий шлях якого розпочинався в Дрогобич╕, а продовжився в С╕мферопол╕. Написав творч╕ портрети кримських артист╕в Валер╕я Карпова, Юр╕я Грищенка. А в другий випуск ув╕йшли мо╖ реценз╕╖ на вистави.
— Як би ви сформулювали основу нац╕онального укра╖нського характеру?
— Колись чумаки ╖здили на волах у Крим по с╕ль. ╥хали пов╕льно й довго. ╤ ця пов╕льн╕сть, нав╕ть певна флегматичн╕сть в╕добразилася в ментал╕тет╕ укра╖нц╕в. ╢ в ньому споглядальн╕сть. Це не негатив, однак з ╕ншого боку можна й не встигнути в чомусь оперативному ╕ скотитися до ╕ндив╕дуал╕зму, якщо жити за принципом «моя хата скраю».
Ми н╕коли не були нетерпимими до ╕нших культур ╕ мов. Це — толерантн╕сть. У наш характер ╕ повед╕нку перейшла лаг╕дн╕сть природи ╕ кл╕мату. У той же час укра╖нц╕ вм╕ють захистити себе в╕д образ. Ця психолог╕я, як селяни при потреб╕ ставали козаками, зображена в драматичних творах Панаса Мирного ╕ Миколи Кул╕ша.
— А ви сам╕ ходите в театр як глядач?
— У Ки╖вський театр ╕м. ╤. Франка, де працю╓ багато мо╖х друз╕в, з якими навчався в ╤нститут╕ театрального мистецтва ╕м. ╤. Карпенка-Карого, хоч ╕ на р╕зних факультетах. Але були й сп╕льн╕ предмети акторсько╖ майстерност╕. ╤ це нас зближувало. Сьогодн╕ це в╕дом╕ в св╕т╕ театру ╕мена: Анатол╕й Хост╕ко╓в, Людмила Смород╕на, Наталя Перчевська, Богдан Бенюк, Григор╕й Шумейко з╕ Львова, викладач Н╕нель Биченко.
У С╕мферопол╕ ╕нколи ходжу в Кримський академ╕чний рос╕йський драматичний театр ╕м. М. Горького. Бачив дв╕ чудов╕ постановки «Р╕чарда ╤╤╤» В╕льяма Шексп╕ра, на як╕ написав реценз╕ю «П╕дступн╕сть буденност╕». Люблю драматург╕ю Олександра Островського, особливо коли в спектаклях гра╓ народний артист Укра╖ни В╕ктор Навроцький, а деяк╕ з них в╕н поставив як режисер.
Дуже гарна вистава «Цар Фед╕р ╤оаннович» за п’╓сою Олекс╕я Толстого. У Кримськотатарському музично-драматичному театр╕ чудову постановку «Л╕сово╖ п╕сн╕» Лес╕ Укра╖нки у переклад╕ Юнуса Кандима зд╕йснив режисер Ахтем Сейтабла╓в. Ц╕кав╕ вистави показав на гастролях у С╕мферопол╕ Ярославський драматичний театр ╕м. Ф. Волкова. На одну з них за п’╓сою Федер╕ко Лорки написав реценз╕ю, яка незабаром буде опубл╕кована в льв╕вському журнал╕.
— А коли ви сам╕ виходите на сцену ╕ ведете монолог про л╕тературу ╕ театр, декламу╓те сво╖ в╕рш╕, сп╕ва╓те, це для вас — в╕ддушина, в╕кно у викладанн╕ чи «два в одному»: урок майстерност╕ студентам в╕д метра галуз╕?
— Я люблю сп╕в, укра╖нську п╕сню. Коли п╕сля зак╕нчення ╕нституту йшов служити в арм╕ю, м╕сяць готувався, щоб потрапити в ансамбль п╕сн╕ та танцю Групи радянських в╕йськ у Н╕меччин╕. ╤ коли на прослуховуванн╕ виконав вокальн╕ номери як для баритона, так ╕ басов╕ нотн╕ фрагменти, що не кожному вда╓ться, був зарахований у його склад. Р╕к служив артистом.
Нин╕ п╕д час виступ╕в мен╕ акомпану╓ на роял╕ чудовий концертмейстер Любов Трофимова. Потр╕бно було б попрацювати над вокалом, та все н╕як не знайду на ц╕ уроки час у робочому граф╕ку.
— Як ви ставитеся до перем╕н у житт╕, в сусп╕льств╕?
— У народ╕ звучить як прокляття, коли кажуть: «Щоб ти жив у час перем╕н». Тому я ╖х не люблю. ╤ все ж потр╕бно з г╕дн╕стю сприймати все, що да╓ нам життя, що випало на наш ╕сторичний пер╕од. ╢ закони справедливост╕, ╕ св╕т не може довго жити в умовах дисонансу. Природа прагне до в╕дновлення, до гармон╕╖. Все ХХ стол╕ття позначене траг╕змом, драматичною боротьбою за справедлив╕сть. Н╕коли на планет╕ не було ╕дил╕й. ╤ початок ХХ╤ стол╕ття також да╓ новий матер╕ал для драматичних театральних постановок.
— ╤ що буде вашою наступною режисерською роботою?
— Колись хот╕в поставити в театр╕ «Орг╕ю» Лес╕ Укра╖нки ╕ «Мазепу» Юл╕уша Словацького. Половина з цих нам╕р╕в справдилася. Можливо, це в╕дбудеться ╕ з другим твором. ╢ плани ╕ з сучасно╖ драматург╕╖.
* * *
На робочому стол╕ В╕ктора Гуменюка в каб╕нет╕ л╕тературно╖ частини театру ╕ в шафах т╕сно в╕д матер╕ал╕в, сценар╕╖в, книг. У сво╖й публ╕цистиц╕ в╕н розм╕ркову╓ про театральну творч╕сть, специф╕ку акторського мистецтва, характеризу╓ прикметн╕ особливост╕ гри ╕ рол╕ конкретних митц╕в, а також вистав у ц╕лому. Ця р╕зносторонн╕сть ╕нтерес╕в ╕ практичних крок╕в щодо ╖х реал╕зац╕╖ для нього, як у природ╕ сонце, небо ╕ вода — ╓дине ц╕ле. Головне — знайти виражальн╕ засоби, ╕ образ часу на мить застигне його словом, актуальною сцен╕чною ╕мпров╕зац╕╓ю, видовищним ефектом.

Валентина НАСТ╤НА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13541

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков