Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ФЕОДОРА ОС╤НЬ П╤ДТИНА╢...
24 вересня — свято преподобно╖ Феодори.


ХОВАЙ ВИЛА НА ВАВИЛА!...
Наш╕ традиц╕╖


ЗАП╤ЗН╤Л╤ ЛАСТ╤ВКИ
З фенолог╕чного щоденника


СТРОГИЙ П╤СНИЙ ДЕНЬ
11 вересня — Ус╕кновення Голови пророка, Предтеч╕ та Хрестителя Господнього ╤вана.


ПОДАРУНОК ╤З КРИМУ
╤м’я нашого земляка, прекрасного поета-л╕рика, перекладача, журнал╕ста Данила Кононенка...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 04.07.2014
Олександр БИСТРУШК╤Н: «ДО ТЕАТРУ ЛЮДИ МАЮТЬ ЙТИ, ЯК НА СВЯТО»

У нас в гостях

Сьогодн╕ г╕сть редакц╕╖ — укра╖нський актор театру ╕ к╕но, поет, народний артист Укра╖ни, член Нац╕онально╖ ком╕с╕╖ ЮНЕСКО Олександр БИСТРУШК╤Н.

— Олександре Павловичу, ще в дитячому в╕ц╕ Ви вже мр╕яли стати актором. На це надихнула Вас розк╕шна природа древньо╖ Галичини, де ви провели сво╓ дитинство ╕ юн╕сть, чи запалив приклад когось з родини?
— В╕дразу хочу розв╕яти цей м╕ф, чомусь розтиражований журнал╕стами. В дитинств╕ я хот╕в бути спортсменом. Грав у гандбол, бачите пальц╕ вибит╕ – оце гандбол. У дитяч╕й спортивн╕й школ╕ в Коломи╖, де я займався, був хлопець Валер╕й Гас╕й, який пот╕м у Монреал╕ став ол╕мп╕йським чемп╕оном. В╕н грав за зб╕рну Радянського Союзу. ╤ от з ним мен╕ довелось грати в одн╕й команд╕. ╤ весь час був другим номером… Я м╕г вступити до ╤нституту ф╕зкультури. Мав грати за зб╕рну област╕. Тренер мен╕ казав, що ти вступиш стов╕дсотково. Але якби не було поруч Валер╕я, якби я не бачив, що це талант, а я такого таланту не маю ╕ бути другим номером – н╕. Це не в мо╓му характер╕. ╤ я п╕шов ╕ншим шляхом. У Коломи╖ був такий режисер — Василь ╤лл╕ч Синчич. ╤ коли тут закрили профес╕йний театр, трупа пере╖хала в ╤вано-Франк╕вськ, а в╕н залишився ╕ орган╕зував народний театр. ╤ цей театр став творчою, культурною оазою в Коломи╖. ╤ з таким справжн╕м подвижником, яким був Василь ╤лл╕ч. Його «Захар Беркут» пам’ятають ╕ дос╕. ╤ я п╕шов до нього. «Хочу працювати з Вами». ╤ Василь ╤лл╕ч в╕дразу запропонував мен╕ головну роль – без всяких проб, без каст╕нг╕в – у спектакл╕ «Добрий веч╕р». ╤ оце в мене почалось. Хлопц╕ в суботу, в нед╕лю по сто грам — ╕ на танц╕. А пот╕м — д╕вчата, б╕йки… А я — в народний театр. Той автобус без в╕кон я й дос╕ пам’ятаю, в салон╕ чад в╕д бензину. ╤ ╖демо в село. Як нас зустр╕чали! Як люди чекали! Просили: «Почекайте, ще не вс╕ прийшли, люди т╕льки поприходили з поля, треба вмитись, перевдягнутись. Це ж вони до театру йдуть! Як на свято!». Оце почуття свята в мен╕ ще й дос╕. Театр – це свято… Василь ╤лл╕ч готував мене до театрального ╕нституту. «Сашко, я переконаний на 99 в╕дсотк╕в, що ти вступиш. А один в╕дсоток – як карта ляже». А в тому 66-му роц╕ якраз було одночасно два випуски в середн╕х школах. ╤ от – 60 чолов╕к на м╕сце в театральному! Я д╕йшов до третього туру: треба показувати етюди. А я нав╕ть не знав, що це таке. Але колеги п╕дказали. ╤ все вийшло.
Вступив, ╕ так почалось мо╓ нове життя в театральному ╕нститут╕…
— ╤ в╕дразу п╕сля театрального ╕нституту майже чверть стол╕ття – на сцен╕ Ки╖вського драмтеатру ╕мен╕ ╤вана Франка...
— Тут теж був один дуже ц╕кавий момент. Я хот╕в повернутись додому, в р╕дн╕ Карпати. А оск╕льки в Коломи╖ не було драмтеатру, а ╤вано-Франк╕вський був слабенький, то мав на мет╕ Льв╕в, театр ╕мен╕ Заньковецько╖, найкращий театр був тод╕ в Укра╖н╕. Коли вони привезли до нас свою «Блакитну троянду», Господи, що тут робилось! Я думав, що театр Франка рознесуть. ╤ я по╖хав до Львова, зустр╕вся з головним режисером Г╕ляровським. Мене прив╕тно прийняли, зголосились подивитись мо╖ роботи в Ки╓в╕ – Гриця у вистав╕ «У нед╕лю рано з╕лля копала», «Давним давно» — «Гусарська балада» — поручика Ржевського. Завтрупою подивився ╕ каже: «Ми Вас беремо». ╤ я вважав, що вже у Львов╕. Але минав час, а запрошення оф╕ц╕йного не було. ╤рина Молостова, наша кер╕вниця, пита╓ мене, чого я чекаю, де буду працювати… ╤нший на мо╓му м╕сц╕ зателефонував би до Львова. Але, вибачте, я ж з г╕р! Ми — люди горд╕! Якщо ми домовились… ╤ я п╕шов до театру Франка, до директора Серг╕я Костьовича См╕яна. В╕н подивився еп╕зоди, як╕ мо╖ однокурсники, дякую ╖м, орган╕зували. «Я тебе беру». Над╕слали до ╕нституту запрошення на мене. А через пару дн╕в – таке ж – з╕ Львова з театру ╕мен╕ Заньковецько╖! Виявля╓ться, там в╕дбулась зм╕на головного режисера ╕ було не до мене. Але виб╕р я вже зробив.
— ╤ як╕ ж найдорожч╕ рол╕ для Вас?
— Передус╕м, це Долон в «Кассандр╕», Ак’╓гет — «В н╕ч м╕сячного затемнення». Це така романтична ╕стор╕я. Грав увесь з╕рковий склад. Дальський, Гашинський, Серг╕╓нко… Фантастичне оформлення… Микита – в «Ярослав╕ Мудрому», Фанчик – «Каса Маре»… ╤ Гоголя грав. Багато грав. Я мав що грати. Став заслуженим артистом… Але я хот╕в, щоб театр м╕й став таким, як для чолов╕ка кохана дружина. Що вс╕ на не╖ задивляються, а в╕н гордиться в╕д того. Щоб не заганяли силою до театру, а щоб люди тягнулись до нього, як до чистого джерела. ╤ ось в цей час вийшла Постанова ЦК про роботу з творчою молоддю. ╤ я нею скористався. Прост╕р в╕дкривався для молод╕. Ми п╕вроку готували новим складом позапланову постановку. Я запросив з╕ Львова Едуарда Бутенка, випускника талановитого грузинського режисера Алекс╕дзе, який у нього ╓диний з першого курсу отримав «в╕дм╕нно» по режисур╕. ╤ ми взяли п’╓су Штейна «П╕д небом юност╕» — «Жив-був я», н╕би про революц╕ю. Але це була справд╕ революц╕йна р╕ч, така вистава вийшла! Був тод╕ заступником м╕н╕стра культури В╕тошинський, ╕ в╕н каже См╕яну: «Серг╕ю, Бутенко – це скандал╕ст, Биструшк╕н навмисне знайшов Бутенка, щоб був скандал, ╕ щоб тебе зм╕стили на його користь». См╕ян до мене: «Забери Бутенка, я будь-яку твою виставу п╕дтримаю, але без нього». Прийшли журнал╕сти на генеральну репетиц╕ю, а в╕н ╖х не пустив, позачиняв ус╕ двер╕. Вже пот╕м, коли я був в управл╕нн╕ культури, в╕н з╕знався, що допустив тод╕ помилку. А Валер╕й Цибух, який був тод╕ секретарем м╕ськкому комсомолу, д╕знався про спектакль ╕ попросив показати для м╕сько╖ конференц╕╖. Дивиться м╕ська комсомол╕я, пише «Комсомольская правда». Вс╕ в захопленн╕. Ростислав Баб╕йчук, який був тод╕ м╕н╕стром культури, виклика╓ нас з╕ См╕яном: «Що у вас там в╕дбува╓ться?». В результат╕ зм╕стили нашого директора, прийшов Данченко. Прийшли нов╕ творч╕ сили. Але мен╕ стало г╕рше. Я не знайшов сп╕льно╖ мови з Данченком. Зате укра╖нський театр отримав новий поштовх. ╤ люди п╕шли до театру.
— ╤ ще одне потужне крило творчост╕ Олександра Павловича – к╕нематограф. Понад 20 ролей з р╕зними к╕ностуд╕ями...
— Так, на студ╕╖ Довженка я з╕грав чимало ролей в к╕но: Андр╕я – у «Жив╕й вод╕», Гулама – «Тайник б╕ля червоних камен╕в», Федорчука в «Народжен╕ революц╕╓ю», Полулика – в «Ярослав╕ Мудрому», на студ╕╖ «Б╕лорусьф╕льм» — Данилюка у «Державному кордон╕». У Олега Б╕йми на «Укртелеф╕льм╕» озвучував рол╕.
— ╤ як же так сталось, що з театрально╖ сцени Ви перес╕ли в чиновницьке кр╕сло начальника главку культури столиц╕?
— А сталось це ц╕лком неспод╕вано. Якось в гурт╕ колег ведемо жваву розмову на р╕зн╕ теми. ╤ раптом мен╕: «Вас до телефону». Мер Ки╓ва Леон╕д Косак╕вський: «Скаж╕ть, будь ласка, в якому стан╕ у нас в м╕ст╕ культура?». Я щойно опов╕дав як╕сь анекдоти ╕ в такому ж сленз╕ кажу: «Повна лажа». «Тод╕ запрошую Вас на посаду м╕н╕стра». «Тако╖ посади в Ки╓в╕ нема╓». «Зате ╓ управл╕ння культури». ╤ я зрозум╕в, що добалакався. Це був шах. А наступна репл╕ка — був мат: «Тод╕ приходьте завтра ╕ перебирайте справи культури». В╕н мен╕ пов╕рив, ╕ я мав стати поруч.
— Щоправда, за ц╕ майже 14 рок╕в Вашого кер╕вництва культурою м╕ста кияни в╕дчули позитивн╕ зм╕ни у вир╕шенн╕ нагальних проблем столиц╕ у ц╕й галуз╕…
— Коли я прийшов в управл╕ння, це в 93-му роц╕, комуналка не проплачена, опалення нема, зароб╕тно╖ плати нема, н╕чого нема, к╕нотеатри не працюють. Коли я сказав, що поверну к╕но в Ки╖в, з мене см╕ялись. Так я ж повернув к╕но в Ки╖в! Першими запрацювали комунальн╕ к╕нотеатри – «Флоренц╕я», «Ки╖в», «Лейпц╕г», «Лен╕нград», «Укра╖на», «Ки╖вська Русь», а вже пот╕м приватн╕ повил╕зали, як гриби. Ми почали працювати. Я вже не кажу про театри, музе╖… Ми ж музе╖в ст╕льки набудували, ст╕льки кап╕тального ремонту провели. Державний театр ляльок. Це вперше за сто рок╕в п╕сля театру Садовського (оперета нин╕шня) збудований театр, сто рок╕в не споруджувались в Ки╓в╕ театральн╕ заклади. Театр ╕мен╕ Лес╕ Укра╖нки – це перебудова з к╕нотеатру. Центр творчост╕ «Натхнення» — зараз це Укра╖нська академ╕я танцю ╕мен╕ Сержа Лифаря ╕ разом з нею «Натхнення». Дв╕ академ╕╖ в╕дкрили – Дитячу академ╕ю мистецтв ╕ Укра╖нську академ╕ю танцю. ╤ пот╕м створено, вибачте, врятовано – зараз ми говоримо, що це академ╕я естрадно-циркового мистецтва, а тод╕ естрадно-циркове училище, його просто викинули. ╤ н╕ в кого сов╕сть не заговорила, що ж ви робите? Пот╕м, слава Богу, Михайло Поплавський приютив його у себе в гуртожитку. Але згодом настали важк╕ часи ╕ в╕н каже: «Олександре Павловичу, пов╕рте, я не можу його дал╕ у себе тримати, студент╕в треба десь розм╕щувати». ╤ знову що – на вулицю? Я не м╕г цього допустити. Це ж д╕ти, специф╕ка. Ми завжди пишались цирковим мистецтвом. ╤ я знайшов прим╕щення. Слава Богу, зараз Укра╖нська академ╕я естрадно-циркового мистецтва в окремому прим╕щенн╕. Запрацював Державний музей книги ╕ друкарства, м╕ська галерея мистецтв «Лавра». Заснований нами М╕жнародний конкурс балету ╕мен╕ Сержа Лифаря, на жаль, перем╕стився до Донецька, бо в╕н пан╕ Зор╕н╕й (начальник главку культури Ки╓ва — В. П.) виявився непотр╕бний. Зникли останн╕м часом з культурно-мистецького календаря Ки╓ва так╕ фестивал╕ як «Золотоверхий Ки╖в», «Ки╖в травневий – фестивальний», фестиваль спор╕днених м╕ст, музичний молод╕жний фестиваль «Чайка». А жаль…
— П╕сля ки╖вського главку Олександр Биструшк╕н — кер╕вник Головно╖ служби гуман╕тарно╖ пол╕тики та з питань нац╕онального культурного надбання Секретар╕ату Президента Укра╖ни...
— Мен╕ при вс╕х кер╕вниках м╕ста вдавалось знаходити з ними сп╕льну мову – ╕ з Леон╕дом Косак╕вським, ╕ з Олександром Омельченком. Бо в нас була сп╕льна позиц╕я – Ки╖в. Ми його любимо. А от з командою Черновецького не склалось. Пригадую таку ╕стор╕ю. 12 рок╕в я боровся за те, щоб у Москв╕ в╕дкрити нове прим╕щення укра╖нсько╖ б╕бл╕отеки. Дв╕ч╕ розмовляв з цього приводу з Олександром Омельченком, дв╕ч╕ зустр╕чався з мером Москви Лужковим. Н╕ МЗС, н╕ М╕н╕стерство культури ця проблема не ц╕кавила. Один Биструшк╕н з╕ сво╖м главком добивався. ╤ лише коли ми провели в Москв╕ в к╕ноконцертному зал╕ «Рос╕я» великий концерт майстр╕в мистецтв Ки╓ва, Лужков дав сво╓ «добро». ╤ тод╕ я звернувся до Черновецького, аби той дозволив з бюджету культури взяти 25 тисяч гривень, щоб закупити укра╖нськ╕ книги для поповнення б╕бл╕отеки в Москв╕. В╕н не дозволив. ╤ це тод╕, коли наше управл╕ння мало два м╕льйони гривень на поповнення б╕бл╕отечного фонду. Зараз такого нема. Нема н╕ коп╕йки. Нав╕ть газету нема за що купити в б╕бл╕отеку. А Лужков в Астану незадовго перед цим на Дн╕ рос╕йсько╖ культури в Казахстан╕ в╕дправив вагон л╕тератури. Оце пол╕тика, оце ставлення держави. А тут — не дозволили. Я написав заяву ╕ п╕шов до Фонду Анатол╕я Володимировича Толстоухова. Дуже талановита людина, хороший орган╕затор. А пот╕м Павло Михайлович Мовчан запропонував мен╕ п╕ти в Головну службу гуман╕тарно╖ пол╕тики Секретар╕ату Президента. Узгодили з Васюником, ╕ я очолив цю службу. Що ми там зробили? Орган╕зували в╕зит Вселенського патр╕арха в Укра╖ну. Все це було на мен╕. Провели п╕дготовчу роботу ╕ виграли м╕сце проведення ╢вро-2012. Вся гуман╕тарна частина була в мо╓му в╕данн╕. Дуже добре сп╕впрацювали з Григор╕╓м Михайловичем Сурк╕сом. Хороша робота була, пл╕дна. Талановитий, енерг╕йний чолов╕к. Це один з тих випадк╕в, коли не знайшли оц╕й енерг╕╖, завзяттю, працьовитост╕, фантаз╕╖ людини точного спрямування! А ще ми започаткували фестиваль бандурного мистецтва. Президент Ющенко тод╕ п╕дтримав. З╕брали бандурист╕в з ус╕╓╖ Укра╖ни. То був прекрасний фестиваль у Нац╕ональн╕й опер╕. Але в╕н лише один раз пройшов, п╕сля мене н╕хто цим вже не займався. Всеукра╖нську нараду з охорони здоров’я збирали, з культури. «Мистецьким Арсеналом» я оп╕кувався. До реч╕, на пропозиц╕ю Ющенка ми Герб Укра╖ни встановили тод╕ на Говерл╕.
Скажу ╕ таке. Непросто тод╕ було в Секретар╕ат╕ Президента працювати. Кер╕вник протоколу вир╕шував, кого можна допустити до т╕ла Президента, а кого — н╕. ╤ т╕льки через нього, з його «височайшего позволен╕я». Потужн╕ високопосадовц╕ скаржились мен╕, що не можуть потрапити до кер╕вника держави, вир╕шити нагальн╕ проблеми. Слава Богу, будемо спод╕ватись, що таке вже п╕шло в минуле.
╢дине, чого я не встиг зробити, будучи чиновником при влад╕, це побудувати театр на Тро╓щин╕. Через транспортн╕ проблеми жител╕ цього 300-тисячного масиву не можуть в╕дв╕дувати театри, як би ╖м хот╕лось: ╖м же п╕зно повертатись. А вони ж у цьому не винн╕… Але настало мо╓ 60-р╕ччя. Когось я, певно, не влаштовував сво╓ю прямол╕н╕йн╕стю. ╤ мене без погодження з Президентом Ющенком урочисто «провели».
— Олександре Павловичу, рад╕ослухач╕ Укра╖ни пам’ятають ╕ зараз п╕знають Ваш голос, яким озвучено ц╕лу низку в╕домих укра╖нських твор╕в. Як народилась сама ╕дея такого проекту?
— Це сталось випадково. Один ╕з мо╖х найулюблен╕ших поет╕в — ╤ван Франко. Був юв╕лей поета, наприк╕нц╕ 90-х. Кажу меру Олександру Омельченку: «Давайте на в╕дзначення ц╕╓╖ дати випустимо диск поез╕й юв╕ляра. Я прочитаю». П╕дтримав. ╤ вийшов диск, онук поета Рональд Франко був дуже вт╕шений цим. Дал╕ – беру до рук «Кобзар». ╤ вчитуюсь в його рядки зовс╕м по-новому. Н╕би Пророк сьогодн╕ зверта╓ться до нас. ╤ в мене виник задум записати монолог Шевченка, виходячи з «Кобзаря», що б в╕н сьогодн╕ нам сказав. Я порадився з Миколою Жулинським щодо можливо╖ перекомпоновки поез╕й Кобзаря в стил╕ монологу, з Дмитром Стусом — щодо поез╕й його батька. ╤ я записав «Монолог самоти». Пот╕м — диск «Листи до сина» Василя Стуса. Пан╕ Сосновська з музею Павла Тичини побачила диски з╕ Стусом. «То зроб╕ть ╕ для нас – з поез╕й Павла Григоровича». Зробив. ╤ назвав «Сила ╕ н╕жн╕сть болю». Пот╕м з’явилась ╕дея створити ауд╕оантолог╕ю укра╖нсько╖ поез╕╖. ╤ додався туди Олесь, Сосюра… Леон╕д Кучма, що б про нього не говорили, ╓диний, хто п╕дтримав це видання ф╕нансово… Я вдячний Укра╖нському рад╕о, вдячний режисеру Серг╕ю Лаврент╕йовичу Фещенку, ╕ вдячний зараз, звичайно, Ун╕верситету культури ╕ мистецтв. У мене був тод╕ важкий пер╕од, коли я залишився один (померла дружина – В. П.). М╕й колишн╕й педагог Н╕нель Антон╕вна Биченко зателефонувала: «Сашуню, треба допомогти д╕тям з╕ сцен╕чно╖ мови. Ти ж викладав у театральному. Приходь». ╤ я погодився. Познайомився з зав╕дувачем кафедри Н╕ною Микола╖вною Гусаковою. Так╕ авторитетн╕ викладач╕! А як╕ студенти! З мого курсу, де я викладаю, половину взяв би в театральний. А факультет хореограф╕╖! Там Шпортько, Гирич, Гобдич, Пацунов. ╢дине, що треба ун╕верситету, – це навчальна сцена, навчальний театр, як в театральному ╕нститут╕. Двом вишам варто було б обм╕нюватись досв╕дом, сп╕лкуватись. Проводити в╕дкрит╕ лекц╕╖ тут, в╕дкрит╕ лекц╕╖ там…
— Чим сьогодн╕ займа╓ться Олександр Биструшк╕н? Як╕ нов╕ проекти виношуються або вже реал╕зуються?
— Вчу студент╕в. Хороша зм╕на п╕дроста╓. Я н╕коли не думав, що студенти можуть бути мен╕ такими дорогими. А в╕дносно творчост╕… Я колись казав соб╕, коли п╕дготував книжечку поез╕й «Пишу тоб╕», що це, мабуть, моя перша ╕ остання книжка. Бо теза «н╕ дня без рядка» – це не для мене. Це — журнал╕стика. Т╕льки тод╕, коли приходить на серце, ляга╓ на душу, тод╕ я пишу. ╤ зараз готую до друку нову зб╕рочку…
— Мен╕ залиша╓ться лише побажати зд╕йснення Ваших план╕в ╕ головне – доброго здоров’я!
— Дякую.

Бес╕ду в╕в В╕ктор ПАСАК
м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13540

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков