Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (3656)
З потоку життя (6876)
Душі криниця (3699)
Українці мої... (1507)
Резонанс (1600)
Урок української (997)
"Білі плями" історії (1755)
Крим - наш дім (534)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (238)
Бути чи не бути? (71)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
╤СТОР╤Я КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ МА╢ ШАНС ЗАЗВУЧАТИ УКРА╥НСЬКОЮ
30 липня на платформ╕ “Велика ╤дея” стартувала кампан╕я збору кошт╕в про╓кту...


ФЛЕШМОБ «БУДЕМО РАЗОМ»
У Ки╓в╕ запущено флешмоб «Будемо разом» на п╕дтримку людей, що проживають на...


«ДИВОВИЖН╤ ╤СТОР╤╥ КРИМУ» У МИСТЕЦЬКОМУ АРСЕНАЛ╤
26 лютого у Мистецькому арсенал╕ в╕дкри╓ться виставка «Дивовижн╕ ╕стор╕╖ Криму».


УРОКИ КРИМУ: ПОПРИ ТРАВМУ, МИ МА╢МО ЗНАЙТИ СИЛИ ДЛЯ РОЗВИТКУ
Виступ учасника Нестор╕всько╖ групи ╢вгена Гл╕бовицького у Кримському дом╕ п╕д час вечора,...


ОДИНОЧН╤ П╤КЕТИ В КРИМУ: ВИКЛИК ОКУПАНТАМ
Б╕льше 80 суд╕в у справах кримськотатарських патр╕от╕в провела в один день т.зв. "кримська влада"...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook

Twitter





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Крим - наш дім"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#27 за 04.07.2014
К╤НОРЕЖИСЕР АХТЕМ СЕЙТАБЛА╢В: КРИМСЬК╤ ТАТАРИ — ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ НОВО╥ ДИКТАТУРИ

Зустр╕ч для вас

«Хайтарма» у переклад╕ з кримськотатарсько╖ мови означа╓ «повернення». Таку саму назву ма╓ ╕ тепер уже широко в╕домий ф╕льм, що вийшов на екрани трохи б╕льше року тому. Сюжет його охоплю╓ лише три дн╕ травня 1944-го. Головний герой стр╕чки Амет-Хан Султан, дв╕ч╕ Герой Радянського Союзу, льотчик-ас, на рахунку якого к╕лька таран╕в, отриму╓ п╕сля визволення Севастополя коротку в╕дпустку для в╕дв╕дання батьк╕в у р╕дн╕й Алупц╕. ╤ ста╓ св╕дком трагед╕╖ свого народу — жорстоко╖ депортац╕╖ кримських татар на сх╕д, за тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д Криму. Ф╕льм майже з документальною точн╕стю ╕ водночас з образно-художньою переконлив╕стю розгорта╓ перед глядачем панораму й детал╕ ц╕╓╖ нац╕онально╖ трагед╕╖. Його могла створити людина, котра добре об╕знана з ус╕ма обставинами ╕ траг╕змом депортац╕╖, пройнялася нею вс╕м сво╖м серцем.
Щоправда, Ахтем Сейтабла╓в, режисер к╕нокартини ╕ виконавець головно╖ рол╕, народився через 28 рок╕в п╕сля того, як за наказом Стал╕на в╕дбулося в╕роломне виселення кримських татар. Зв╕дки тод╕ в нього таке глибоке проникнення в сутн╕сть тих под╕й ╕ талановите в╕дтворення ╖х на к╕ноекран╕? З цього питання ╕ розпочалася бес╕да кореспондента «Укр╕нформу» з Ахтемом Сейтабла╓вим.

К╤НОРЕЖИСЕР АХТЕМ СЕЙТАБЛА╢В: КРИМСЬК╤ ТАТАРИ — ПЕРЕД ВИКЛИКАМИ НОВО╥ ДИКТАТУРИ

ЗА ВЕЛ╤ННЯМ СТАЛ╤НА ЗРАДНИКОМ НАЗВАЛИ Ц╤ЛИЙ НАРОД

— Минуло с╕мдесят рок╕в з часу, коли ця трагед╕я сталася, але б╕ль в╕д не╖ в нашого народу не проходить ╕, думаю, н╕коли не пройде, — сказав Ахтем Сейтабла╓в. — Нема╓ тако╖ кримськотатарсько╖ родини, яко╖ б вона не торкнулася, зачепила ╕ нашу с╕м’ю. Тато, якому тод╕ було чотири роки, пам’ята╓ як╕сь невиразн╕ еп╕зоди, як спалахи, а мам╕ виповнилось на той час ш╕сть рок╕в, ╕ вона пригаду╓ депортац╕ю в окремих деталях. Мам╕, зокрема, запам’яталось, як увечер╕, за л╕чен╕ години до виселення, до них приходив солдат. Попросив води, мовчки посид╕в, перекусив ╕, коли виходив, натякнув на те, що варто було б господарям з╕брати документи ╕ якусь ╖жу: все, мовляв, може статися. А вноч╕ в╕н виявився серед тих, хто виселяв нашу родину ╕ нав╕ть допом╕г у зборах, на як╕ тод╕ в╕двели 15 хвилин.
Пам’ята╓те еп╕зод наприк╕нц╕ ф╕льму, коли у товарний вагон заштовхують ваг╕тну ж╕нку, ╕ вона там народжу╓? Це зовс╕м не вигадана ╕стор╕я. Так народився дядько продюсера нашого ф╕льму Ленура ╤слямова. Новонародженого назвали Сабр╕, що означа╓ «терп╕ння».
Мама й тато не любили згадувати т╕ дн╕. Знаю лише, що ╖х везли багато д╕б голодними у закритому, переповненому людьми товарняку, де не було найелементарн╕ших умов, де сид╕ти доводилося по черз╕. К╕нцевими пунктами для них стали поселення на болотах у Мар╕йськ╕й АРСР ╕ в пустел╕ Середньо╖ Аз╕╖. Але десятки тисяч депортованих так ╕ не до╖хали до м╕сць розселення: померли в дороз╕...
— Доповню ваш╕ слова спогадом св╕дка тих под╕й Паши Хал╕да, який був у одному з таких товарняк╕в. Цей спогад циту╓ у сво╖й книз╕ «Укра╖на ╕ Крим: сп╕льн╕сть ╕сторично╖ дол╕» в╕домий укра╖нський ╕сторик Василь Чумак: «Н╕ч. Заходять солдати з╕ збро╓ю ╕ кажуть, щоб через 15 хвилин з╕брались. Я беру рогатку, шинелю, залишену пораненим дядьком. Мама спок╕йно каже: «Не треба, синку, облиш». Солдат в╕дбира╓ у мами Коран, кида╓ його в туалет. Нас в╕двозять на кладовище ╕ до ранку тримають. Ранком нас женуть на станц╕ю. Там заганяють, як худобу, у вагони-«телятники»: маму — в один вагон, мене — в ╕нший. Тод╕ я бачив маму востанн╓... На вс╕х станц╕ях, як╕ ми про╖жджали, м╕сцев╕ жител╕ з криками «зрадники» закидали вагони кам╕нням. У Саратов╕ нас пересадили на вантажн╕ барж╕. П’ять дн╕в н╕ в кого не було нав╕ть маково╖ зернини в рот╕. Не годували, поки не привезли в Мар╕йську АРСР. Коли пливли на барж╕, сус╕дка з в╕дчаю на мо╖х очах кинула сво╖х д╕тей у р╕чку ╕ кинулася сама. Коли нас привезли в Мар╕йську АРСР, то 18 к╕лометр╕в гнали п╕шки в тайгу. Поселили в табор╕ серед болота, там до нас жили поляки. Дуже багато людей умирало. Поки вириють могилу, вона заповню╓ться водою. Трупи топили палками. Ж╕нки працювали на л╕соповал╕. Пили гнилу воду, ╕ добре пам’ятаю, що у вс╕х, хто умирав, останн╕м бажанням було випити ковток св╕жо╖ води з р╕дного Криму».
— Звичайно ж, мо╖ тато й мама теж усе це пережили. Але, повторюю, не любили про це розпов╕дати. А можливо, й не пам’ятали всього: дитяча пам’ять щадила ╖хню псих╕ку, включала якийсь захисний механ╕зм. Та й мою псих╕ку вони обер╕гали. Про те, що кримськ╕ татари були визнан╕ радянською владою народом-зрадником, я вперше д╕знався у п’ятому клас╕ в╕д учителя ╕стор╕╖. Ми тод╕ за шк╕льною програмою проходили в╕йну. Розпов╕даючи про 1944 р╕к, учитель сказав, що Кримський п╕востр╕в зв╕льнили б набагато швидше ╕ з меншими втратами, якби не поголовне зрадництво кримських татар. В╕н це сказав, а в клас╕ на якусь мить запанувала мертва тиша, адже в ньому було б╕льше двадцяти д╕тей з кримськотатарських с╕мей. А пот╕м ми вибухнули гн╕вом. Учитель нас вигнав ╕з класу. Але на знак сол╕дарност╕ з нами вийшов увесь клас. Стався великий скандал, бо запротестували не т╕льки ми, а й наш╕ батьки, багато ╕нших жител╕в узбецького м╕стечка Янг╕юль, у якому мешкали в основному депортован╕. ╤ не лише кримськ╕ татари, а й поволзьк╕ н╕мц╕, далекосх╕дн╕ корейц╕, узбеки. Втихомирилося все т╕льки п╕сля того, як учителя ╕стор╕╖ усунули в╕д викладання в нашому клас╕. Так я у дванадцять рок╕в д╕знався, що м╕й народ принижений, що його силом╕ць вигнали з р╕дно╖ земл╕, що ╖хати в Крим тоб╕ не можна — ти цього не заслужив, ╕ що на тоб╕ лежить якась вина.
П╕сля цього випадку я поступово почав усв╕домлювати, хто ╓ наш народ ╕ моя родина як його частка. Почав ц╕кавитися ╕стор╕╓ю кримських татар, причинами й обставинами ╖хньо╖ тотально╖ депортац╕╖. М╕й батько був активним учасником протестних акц╕й за повернення татар у Крим, у нашому дом╕ часто збиралися ╖хн╕ орган╕затори, у тому числ╕ й Мустафа-ага — Джем╕л╓в. На мо╓ виховання глибоке враження справила позиц╕я мого д╕да по материн╕й л╕н╕╖. В╕н за найменшо╖ нагоди в╕дкрито хулив радянську владу, казав, що вона наскр╕зь брехлива ╕ що жодного дня не збира╓ться на не╖ працювати.
Наприк╕нц╕ в╕с╕мдесятих рок╕в, п╕д час горбачовських реформ, розпочався процес повернення татар на ╕сторичну батьк╕вщину. Саме тод╕, у 1989-му, я зак╕нчив середню школу ╕ спробував вступити до Кримського державного ун╕верситету. Як ╕ передр╕кали мо╖ батьки та друз╕, спроба виявилася марною. Довелося за наполяганням мами обмежитися акторськими курсами при Кримському культосв╕тньому училищ╕.
Десь за п╕вроку одна з його викладачок дов╕рливо розпов╕ла, що перед нашим поверненням у Крим ╖х з╕брали на парт╕йн╕ збори ╕ парторг заявив, що ось повертаються ц╕ бусурмани, у них ╓ свято жертвопринесення. У це свято не випускайте д╕тей на вулиц╕ ╕ сам╕ не виходьте, тому що вони ловлять рос╕ян, приносять ╖х у жертву, п’ють ╖хню кров. Викладачка з╕зналася, що пов╕рила тод╕ парторгу, бо ж знала його к╕лька десятк╕в рок╕в. Ось так╕ стереотипи, зазомбован╕сть, вороже ставлення довелося долати кримським татарам при поверненн╕ в Крим. Цю землю, зокрема ╖╖ узбережжя, заселяли п╕сля в╕йни в╕дставними оф╕церами радянського флоту, прац╕вниками парт╕йних орган╕в, КДБ, почесними пенс╕онерами. Якоюсь м╕рою п╕востр╕в став комун╕стичним запов╕дником, ╕ це да╓ться взнаки сьогодн╕.
— А як склалася по в╕йн╕ доля легендарного льотчика Амет-Хана Султана, героя вашого ф╕льму?
 — Для нього як для дв╕ч╕ Героя зробили виняток: його батьк╕в не вивезли. Зате депортували його наречену. Сам в╕н два роки не м╕г через кримськотатарське походження знайти соб╕ роботу. Виручив колишн╕й командир ав╕аполку, в якому Амет-Хан Султан доблесно воював, посприявши влаштуванню його на роботу льотчиком-випробувачем у п╕дмосковному Жуковському.
— Отже, в╕н не розд╕лив г╕рку долю свого народу-вигнанця?
— Я б так не сказав. Амет-Хан Султан завжди залишався його сином ╕ його горд╕стю. ╤ в пово╓нних протестах проти депортац╕╖ кримських татар, у ╖хн╕х численних заявах ╕ зверненнях до можновладц╕в у Кремл╕ його п╕дпис завжди стояв першим.

ЧЕРЕЗ СКАНДАЛИ ДО ТР╤УМФ╤В

— Ось уже б╕льше року ф╕льм про депортац╕ю кримських татар «Хайтарма» завойову╓ серця глядач╕в, здобува╓ нагороди й призи р╕зноман╕тних к╕нофестивал╕в ╕ конкурс╕в. Так, Нац╕ональна сп╕лка к╕нематограф╕ст╕в визнала його найкращим художн╕м ф╕льмом Укра╖ни 2013 року. На початку кв╕тня цього року Ви отримали рос╕йську к╕нопрем╕ю «Н╕ка» в ном╕нац╕╖ «Найкращий ф╕льм кра╖н СНД ╕ Балт╕╖». У червн╕ прийшла при╓мна для вас зв╕стка з ╤тал╕╖: «Хайтарму» удосто╖ли двох к╕нопрем╕й на фестивал╕ «К╕мер╕я». Але ж усе починалося далеко не так тр╕умфально, а з╕ скандалу, пов’язаного з шов╕н╕стським демаршем тод╕шнього генконсула Рос╕╖ в Криму Володимира Андре╓ва.
— Було таке. Ми запросили на прем’╓рний показ ф╕льму багатьох учасник╕в под╕й, про як╕ в ньому йдеться. У тому числ╕ й товариш╕в та учн╕в Амет-Хана Султана з Москви. За к╕лька годин до прем’╓ри ╖х прийняв у рос╕йському генконсульств╕ Андре╓в ╕ сказав буквально таке (передаю за св╕дченнями учасника ц╕╓╖ зустр╕ч╕ Мустафи Мустафа╓ва, директора музею Амет-Хана Султана): «Ф╕льм я не бачив. Але ви зна╓те, що народ, до якого ви при╖хали, поголовно перейшов на б╕к фашистського режиму ╕ що кримськотатарськ╕ загони по-зв╕рячому знищували наших р╕дних? Ф╕льм нац╕онал╕стичний, там перебрехана ╕стор╕я Друго╖ св╕тово╖ в╕йни».
П╕сля цього «промивання м╕зк╕в» у рос╕йському генконсульств╕ четверо з восьми запрошених в╕дмовились брати участь у прем’╓р╕ «Хайтарми». Наступного дня Андре╓в дав ╕нтерв’ю кримськотатарському каналу ATR, у якому «уточнив» свою позиц╕ю: «Рос╕я не могла бути представлена на прем’╓р╕ ф╕льму, який спотворю╓ правду про Велику В╕тчизняну в╕йну. Якби це був багатосер╕йний ф╕льм, у якому з двадцяти сер╕й с╕мнадцять були про подвиг радянського народу ╕ радянських солдат╕в, легендарних льотчик╕в, дв╕ сер╕╖ — про сп╕вроб╕тництво кримських татар з фашистськими окупантами ╕ завершальна — про депортац╕ю, трагед╕ю ╕ злочини радянського кер╕вництва, я б п╕шов ╕ подивився вс╕ двадцять сер╕й... Ось запиш╕ть це ╕ прокручуйте будь-якому кримському татарину».
Зрозум╕ло, що цей печерний демарш викликав гн╕в, обурення ╕ протести кримських татар. Вони прийшли до генконсульства з лозунгами «Андре╓в — фашист!», з плакатами, де в╕н був зображений поряд з╕ Стал╕ним ╕ Бер╕╓ю. Генконсула, щоб зам’яти скандал, Москва в╕дкликала. А вся ця гучна й сумна ╕стор╕я т╕льки п╕д╕гр╕ла ╕нтерес до нашого ф╕льму.
Правда, одним ╕з в╕дгомон╕в ╖╖ стала негласна заборона включити «Хайтарму» до конкурсно╖ програми к╕нофестивалю мусульманського к╕но в Казан╕. За тиждень до фестивалю мен╕ зателефонували його орган╕затори ╕ в╕дверто з╕зналися, що був дзв╕нок ╕з Москви, з М╕н╕стерства закордонних справ Рос╕╖, з вимогою вилучити «Хайтарму» з конкурсно╖ програми, ╕ що вони змушен╕ виконати цю команду. Однак сл╕д в╕ддати ╖м належне: ф╕льм був показаний поза конкурсом. Причому бажаючих побачити його не вм╕стили й два зали. А кр╕м того, ф╕льм к╕лька тижн╕в показували у к╕нотеатрах Татарстану. ╤ це для мене було набагато важлив╕шим, н╕ж участь у конкурс╕. Зокрема, й тому, що перед тим я в Казан╕, в Нац╕ональному татарському театр╕, зд╕йснив одну з постановок. Про цей час ╕ про людей, з якими я творив, у мене залишилися найкращ╕ враження.
— На початку кв╕тня нин╕шнього року Ви отримали вже згадану рос╕йську прем╕ю «Н╕ка». Присудження ╖╖ навряд чи об╕йшлося без благословення Володимира Пут╕на. На той час Крим уже був анексований Рос╕╓ю. Чи не спадало Вам на думку, що це був пол╕тичний жест ╕ що було б краще вам в╕дмовитися на знак протесту в╕д ц╕╓╖ прем╕╖?
— Можливо, пол╕тика тут ╕ була присутня, ╕, в╕дверто кажучи, вагання у мене були. Врешт╕-решт, порадившись ╕з авторитетними для мене людьми в Укра╖н╕, в╕д прем╕╖ я не в╕дмовився. ╤ ось чому. На прем╕ю «Н╕ка» мене висунула Нац╕ональна сп╕лка к╕нематограф╕ст╕в Укра╖ни. Саму ж прем╕ю присуджу╓ Рос╕йська к╕ноакадем╕я, президентом яко╖ ╓ Андр╕й Кончаловський, а членами — Ельдар Рязанов, Андр╕й Смирнов, ╕нш╕ високошанован╕ мною д╕яч╕ к╕номистецтва. Вони сп╕впереживають тому драматичному розвитку в╕дносин м╕ж Укра╖ною ╕ Рос╕╓ю та под╕ям у Криму ╕ ╓ авторами публ╕чного звернення з осудом пол╕тики Пут╕на.
— Наск╕льки мен╕ в╕домо, сво╓р╕дну «нагороду» — титановий ╕мплантат у хребт╕ — ви отримали ще п╕д час зйомок ф╕льму.
— Ви ма╓те на уваз╕ насл╕дки мо╓╖ травми, коли я впав з коня? Чесно кажучи, в цьому — моя вина. Я вибрав не «к╕ношного» коня, в╕н на зн╕мальному майданчику був уперше ╕ при десятках людей, нагромадженн╕ техн╕ки, осв╕тлювально╖ апаратури, гучномовцях занервував. А я, ос╕длавши його, пришпорив ╕ хот╕в пустити в галоп. К╕нь спочатку став на диби, пот╕м рвонув ╕ неспод╕вано сп╕ткнувся. Я вилет╕в ╕з с╕дла, як куля, ╕ при пад╕нн╕ пошкодив плече ╕ спину. Слава Богу, це сталося за два дн╕ до завершення зйомок, на той час переважна б╕льш╕сть еп╕зод╕в з мо╓ю участю була вже в╕дзнята. Мен╕ зробили операц╕ю, вставивши у хребет титанов╕ ╕мплантати.
Та мен╕ пригаду╓ться не т╕льки цей — прикрий, звичайно, для мене — випадок, а й багато ╕нших еп╕зод╕в, зокрема тих, як╕ мен╕ здаються нин╕ символ╕чними. Ф╕льм ми зняли за дуже короткий час — 27 дн╕в. Причому зн╕мали у жовтн╕, коли погода в Криму досить м╕нлива, зокрема у Бахчисарайському район╕. Нам потр╕бн╕ були кадри з дощем (саме в н╕ч на 18 травня 1944 року, коли проводилась депортац╕я татар, ╕шов дощ). Але у жовтн╕ 2012-го, коли в╕дбувалися зйомки, дощу й близько не було. Ми нав╕ть приготували м╕сткост╕ з водою та установки, щоб ╕м╕тувати опади. ╤ от чудо: коли вже ми готов╕ були створити штучний дощ, з неба полився справжн╕й! Причому припинився саме тод╕, коли ми завершили зн╕мання. Якась м╕стика. Або ╕нший еп╕зод: у перший робочий день, коли ми зн╕мали на г╕рському плато, над нами з’явився г╕рський орел. А саме орел був намальований на фюзеляж╕ бойового л╕така Амет-Хана Султана. ╤ ми вважали появу цього р╕дк╕сного птаха над м╕сцем зйомок символ╕чним знаком.
А взагал╕ зйомки «Хайтарми» стали без переб╕льшення нац╕ональною под╕╓ю. Майже тисяча кримських татар брала участь у масовках, терпляче ╕ ст╕йко витримуючи вс╕ пов’язан╕ з цим негаразди. Це переважно були люди, як╕ або сам╕ пережили депортац╕ю, або добре знають про не╖ в╕д сво╖х р╕дних ╕ близьких. Була серед них одна бабуся, котра, як мен╕ здавалося, ледь стояла на ногах. Але коли зн╕малася сцена завантаження у вагони, вона в кожному дубл╕ була серед перших. Я нав╕ть дел╕катно попросив ╖╖ часто не мелькати, бо це створювало враження невелико╖ к╕лькост╕ учасник╕в масових сцен. Але вона мен╕ в╕дпов╕ла: «Синку, я все це сама пережила ╕ зн╕матимусь, ск╕льки буде потр╕бно».
Емоц╕йне напруження на зйомках було таке, що доводилося викликати й швидку допомогу. Не витерп╕в одного разу такого напруження ╕ м╕й друг, виконавець рол╕ кап╕тана НКВС Трун╕на Д╕ма Суржиков: йому стало зле п╕сля сцени, де в╕н звертався до депортованих з╕ словами: «Кримськ╕ татари! Зрадники радянсько╖ батьк╕вщини!». Треба було бачити, як завмерли п╕сля цих сл╕в учасники зйомок, — перед ними немовби насправд╕ ожила та траг╕чна депортац╕йна н╕ч, ╕ вони з мовчазною ненавистю дивилися в оч╕ актора-кап╕тана, мимовол╕ переносячи цю ненависть на нього. Д╕му п╕сля цього доправили в л╕карню ╕ п╕вноч╕ в╕дкачували.
Сл╕д сказати, що ф╕льм створювали ╕ в його зйомках брали участь не т╕льки кримськ╕ татари, а й в╕рмени, ╓вре╖, рос╕яни, укра╖нц╕. Це був справд╕ ╕нтернац╕ональний колектив, ╕ кожен у ньому щиро й глибоко пройнявся задумом ╕ метою створити перший в ╕стор╕╖ кримськотатарського народу ф╕льм про його насильницьке виселення з р╕дно╖ земл╕.
— А чому Ви попросили написати сценар╕й «Хайтарми» не кримськотатарського автора, для якого тема депортац╕╖ глибоко, можна сказати, кровно знайома, а укра╖нця Миколу Рибалка?
— По-перше, ми з Миколою сп╕впрацювали ще до «Хайтарми», ╕ я добре знав його висок╕ профес╕йн╕ якост╕. По-друге, в╕н — чудова людина, яка тонко в╕дчува╓ трагед╕ю нашого народу. А ще Микола дуже порядний ╕ чесний. Спочатку в╕н р╕шуче в╕дмовлявся: «Ти що, ця тема для мене «неп╕дйомна»!» Але я його вмовив, переконавши в тому, що ми в усьому п╕дтримуватимемо ╕ консультуватимемо його. Микола дуже глибоко ╕ скрупульозно вивчив ╕стор╕ю кримських татар ╕ трагед╕ю ╖хньо╖ депортац╕╖. Тому усп╕х ф╕льму — це, великою м╕рою, ╕ творчий усп╕х його сценариста ╕ мого щирого друга Миколи Рибалка.

«НАС НАМАГАЮТЬСЯ ВИЖИТИ З КРИМУ»

— Чи не зда╓ться Вам, що час братися за зйомки ф╕льму про новочасну драму кримських татар, як ╕ Криму загалом? ╥╖ сценар╕й пише саме життя.
— Це дуже болюча для мене тема. Особливо гостро сприймався цей б╕ль у перш╕ дн╕ захоплення Криму Рос╕╓ю. Я вже багато рок╕в живу ╕ працюю в Ки╓в╕, ╕ на мене сьогодн╕ такою м╕рою не тисне ситуац╕я, в як╕й опинилися в Криму мо╖ р╕дн╕ ╕ близьк╕. Але я до подробиць про не╖ знаю. По-перше, пост╕йно ╖╖ в╕дстежую, по-друге, щоденно сп╕лкуюся з людьми, що при╖здять ╕з Криму, по-трет╓, к╕лька раз╕в на день розмовляю по моб╕льному зв’язку з найближчими мен╕ людьми, що залишилися на п╕востров╕. А там — мо╖ мама й тато, дво╓ мо╖х д╕тей, велика к╕льк╕сть родич╕в (наш р╕д — це б╕льше тисяч╕ людей) ╕, звичайно ж, друз╕в. ╤ншими словами, я маю пост╕йну й широку ╕нформац╕ю з ус╕х куточк╕в Криму: ╕ про порожн╕ пляж╕ на чорноморському побережж╕, ╕ про стрибки ц╕н на товари, насамперед, продуктов╕, ╕ про транспортн╕ та побутов╕ проблеми, ╕ про труднощ╕ в соц╕алц╕ — про все.
Мене не полиша╓ почуття велико╖ злост╕, що все так в╕дбулося. А ще — г╕рке розум╕ння того, що ця ситуац╕я не розв’яжеться так швидко, як хот╕лося б. Якихось анал╕тично вив╕рених крок╕в, як╕ б повернули Крим Укра╖н╕, у мене, на жаль, нема╓. ╢ т╕льки окрем╕ пропозиц╕╖ щодо того, що необх╕дно робити. Вони ╜рунтуються на в╕р╕, що рос╕йсько╖ окупац╕╖ п╕вострова не повинно бути, ╕ що в╕н, врешт╕-решт, залишиться частиною Укра╖ни. Тому що нин╕шня його анекс╕я — це проти всього, проти будь-яких правил людського буття.
╤ хоч депортац╕╖ кримських татар у такому брутальному вигляд╕, як це було у 1944 роц╕, нин╕ начебто нема╓, але тисяч╕ б╕женц╕в з п╕вострова — це сьогодн╕ сумна реальн╕сть. Вся пол╕тика Рос╕╖ та ╖╖ ем╕сар╕в у Криму, вс╕ створюван╕ ними умови спрямован╕ на те, щоб вит╕снити з п╕вострова тих, хто з ╖хньою пол╕тикою не згоден. Це «демократ╕я» фашистського зм╕сту, спрямована на зачистку всякого ╕накодумання, — по-╕ншому я сказати не можу.
Зрештою, ця пол╕тика спрямована не т╕льки проти кримських татар, а й проти укра╖нц╕в, ╓вре╖в, тих же рос╕ян, як ╕ проти людей з╕ сво╓ю думкою ╕ позиц╕╓ю р╕зних профес╕й — журнал╕ст╕в, юрист╕в, б╕знесмен╕в, пол╕толог╕в, ╕сторик╕в. По С╕мферополю, ╕нших м╕стах ╕ селищах Криму ходять нап╕вп’ян╕ «самооборон╕вц╕» чи так зван╕ «казаки», як╕ до козак╕в не мають жодного стосунку. Арештовують ╕ кидають спочатку в м╕сцеву, а пот╕м у московську тюрму, абсурдно звинувативши у тероризм╕, к╕норежисера Олега Сенцова. Жорстоко вбивають кримськотатарського й укра╖нського патр╕ота, батька трьох д╕тей Р╕шата Аметова. Затримують журнал╕ст╕в, знущаючись над ними, розбиваючи ╕ конф╕сковуючи зн╕мальну апаратуру... А х╕ба ╓ хоча б як╕сь п╕дстави не пускати в Крим л╕дера кримських татар Мустафу Джем╕л╓ва, який у боротьб╕ за право свого народу повернутися на ╕сторичну батьк╕вщину с╕мнадцять рок╕в в╕дсид╕в при радянському режим╕?
Про що це говорить, як не про нов╕тню диктатуру ╕ про нов╕ загрози й виклики, як╕ постали перед населенням Криму, зокрема й мо╖м народом? Але я хот╕в би ще раз повернутися до зм╕сту слова «хайтарма», яким названо наш ф╕льм. Воно означа╓ не т╕льки «повернення». Таку саму назву ма╓ ╕ кримськотатарський народний танець, який проходить через нашу к╕ностр╕чку. ╤стор╕я його глибока (сяга╓ час╕в зародження понад тисячу рок╕в тому суф╕зму — теч╕╖ в мусульманському культуролог╕чному середовищ╕), а зм╕ст символ╕чний (означа╓ ╓днання неба, земл╕ ╕ людини). За формою — це колообороти танцювально╖ пари, як╕ символ╕зують цикл╕чне повернення до життя. Ми хот╕ли як назвою ф╕льму, так ╕ його сутн╕стю сказати, що, незважаючи на вс╕ трагед╕╖, б╕ди, депортац╕╖, як╕ пережив наш народ, якщо ╓ хоча б один татарин або одна татарка, як╕ танцюють «хайтарму», народ наш не зникне, не загине, а знову й знову в╕дроджуватиметься до життя у р╕дних ст╕нах, на сво╖й земл╕.

Михайло СОРОКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #27 за 04.07.2014 > Тема "Крим - наш дім"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13538

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков