"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2014 > Тема ""Джерельце""
#25 за 20.06.2014
Олександр ОЛЕСЬ
В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА
Пригадую, як давним-давно, в ранн╕ пово╓нн╕ роки, вчила мене, другокласника, наша матуся декламувати в╕рш «Ялинка» («Раз я взувся в чоб╕тки…»). Вчила з пам’ят╕, бо не вистачало тод╕ н╕ читанок, н╕ зошит╕в, а писали ми соком бузини на цупкому обгортковому папер╕. Зв╕дки мати завчила цього в╕рша? Казала, що д╕д по матер╕ опов╕в – от ╕ «вр╕зався» в пам’ять. В╕н (в╕рш «Ялинка») та ╕нш╕ твори «опального» О. Олеся (справжн╓ ╕м’я-пр╕звище Олександр Кандиба, роки життя 1878-1944) ще довго н╕де не публ╕кувались в Укра╖н╕, оск╕льки ╖хн╕й автор 1919 року ем╕грував за кордон (в Австр╕ю, згодом в Чехословаччину, де ╕ знайшов в╕чний спочинок), ╕ за любов до не╖, Укра╖ни, вважався «ворогом народу». Твори О. Олеся для д╕тей, зокрема в жанр╕ пейзажно╖ л╕рики ╕ в╕ршовано╖ казки, — мудр╕, весел╕ й сумн╕, перейнят╕ св╕тлою ностальг╕╓ю за нашим далеким дитинством ╕ дитинством – часто також уже далеким – наших д╕тей. Автор опов╕да╓ то з теплою ╕рон╕╓ю, н╕жною усм╕шкою, то стурбовано, ба нав╕ть тривожно. Живий струм╕нь п╕сенност╕ нада╓ ╖м чар╕вно╖ милозвучност╕. Поет також переклав укра╖нською мовою «П╕сню про Гаяйвату», казки Гауфа.
Василь ЛАТАНСЬКИЙ, учитель с. Пруди, Крим
Олександр ОЛЕСЬ
ЯЛИНКА
Раз я взувся в чоб╕тки, Одягнувся в кожушинку, Сам запр╕гся в саночки ╤ по╖хав по ялинку. Ледве я зрубати встиг, Ледве став ялинку брати, А на мене зайчик — плиг! Став ялинку в╕дн╕мати. Я — сюди, а в╕н — туди... «Не в╕ддам, — кричить, — н╕защо! Ти ялинку посади, А тод╕ рубай, ледащо! Не пущу, ╕ не проси! ╤ цяцьками можна гратись: Поруба╓те л╕си — Н╕де буде ╕ сховатись. А у л╕с╕ скр╕зь вовки, ╤ ведмед╕, ╕ лисиц╕, ╤ ворони, ╕ граки, ╤ розб╕йниц╕-синиц╕». Страшно стало... «Ой, пусти! Не держи мене за поли! Б╕дний зайчику, прости, — Я не буду б╕льш н╕коли!» Низько, низько я з╕гнувсь, ╤ ще нижче скинув шапку... Зайчик весело всм╕хнувсь ╤ подав с╕реньку лапку.
ВЕСНЯНКА
А вже красне сонечко Припекло, припекло, Яснощире золото Розлило, розлило. На вулиц╕ струмен╕ Воркотять, воркотять, Журавл╕ курликають Та летять, та летять. Засин╕ли прол╕ски У л╕ску, у л╕ску... Швидко буде земленька Вся в в╕нку, вся в в╕нку. Ой сонечку-батечку, Догоди, догоди! А ти, земле-мат╕нко, Уроди, уроди!
ВСЕ НАВКОЛО ЗЕЛЕН╤╢...
Все навколо зелен╕╓, Р╕чка лл╓ться ╕ шумить. Тихо, тихо в╕тер в╕╓ ╤ з травою гомонить. Як тут всид╕ти у хат╕, Коли все живе, цв╕те, Скр╕зь дзвенять пташки крилат╕, Ся╓ сонце золоте?.. «Швидше, мамо, — черевички! Глянь, як весело в саду! Ти не б╕йся — до кринички Я ╕ сам не п╕д╕йду».
КАПУСТОНЬКА
Покинута, занедбана, на лугу Зелен╕╓ капустонька у сн╕гу, А до не╖ стежечку не одну Протоптали н╕женьки по лану. Догадайтесь, д╕тоньки, ви сам╕, Хто ц╕ робить стежечки узим╕. Я вам в цьому в╕ршику не скажу, Бо сам ще раз подивитись поб╕жу.
НАД КОЛИСКОЮ
Спи, м╕й малесенький, спи, м╕й синок. Я розкажу тоб╕ безл╕ч казок. Пощо ж ти в╕ченьки знову розкрив?! Спи, моя пташко, то в╕тер завив. Стогне ╕ ви╓ уже в╕н давно, Б’╓ться ╕ стука у наше в╕кно... Геть, розбишако, в далек╕ степи!.. Спи, моя ласт╕вко, солодко спи. Ось уже й в╕тер зовс╕м зан╕м╕в... Мабуть, заснуть п╕д намет полет╕в... Холодно зараз в л╕сах ╕ лугах, Все потонуло в глибоких сн╕гах. Б╕гають зайчики, мерзнуть, тремтять. Затишок хочуть соб╕ в╕дшукать. Ось вони вглед╕ли, кущик сто╖ть,— Год╕! Давно вже лисичка там спить. Кинулись знову кудись на грядки, — Ой, там ночують сьогодн╕ вовки. Краще ви в поле б╕ж╕ть за л╕сок... Знайдете там ви соломки ст╕жок, — Глибше забийтесь, зарийтесь в снопки, Щоб не знайшли вас голодн╕ вовки... Спи ж, м╕й малесенький, год╕ гулять... Зайчики б╕л╕ давно уже сплять.
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 20.06.2014 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13479
|